Ухвала суду № 61103994, 01.09.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2016 р. Справа № 876/680/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

ФОП ОСОБА_1 01.09.2015 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просив скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-173-13 від 09.06.2015 року як таку, що не відповідає закону.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ФОП ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що ФОП ОСОБА_1 повинен був платити єдиний внесок лише за період з 05.03.2013 року по 06.06.2013 року включно, оскільки з 07.06.2013 року позивач одержав право на пенсію за віком, крім того, в цей період ним підприємницька діяльність не здійснювалась, а розпочата лише з 01.07.2013 року. Вказує, що позивач як пенсіонер та фізична особа-підприємець звільняється від сплати за себе єдиного внеску. З врахуванням викладеного вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) такою, що не відповідає закону.

У судовому засіданні позивач вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності 05.03.2013 року за реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_2 та згідно свідоцтва платника єдиного податку НОМЕР_1 обрав спрощену систему оподаткування з 01.07.2013 року зі ставкою 20% (2 група) за видами господарської діяльності згідно КВЕД: 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_3, позивачу з 04.05.2005 року призначено пенсію за вислугу років, яку він отримує по даний час.

Контролюючим органом у зв'язку з наявністю боргу у позивача виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-173-13 від 09.06.2015 року на суму 4923,96 грн.

Позивач не погоджуючись з вказаним рішенням оскаржив його до ГУ ДФС у Львівській області, проте скаргу позивача залишено без розгляду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску прийнята відповідачем правомірно, в порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відтак, скасуванню не підлягає.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є вірним, виходячи з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) -консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 4 ч. 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами ч. 4 ст. 4 цього ж Закону (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України», які набули чинності 06 серпня 2011 року), особи, зазначені у п. 4 ч. 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що право не сплачувати єдиний внесок поширюється лише на осіб, прямо перерахованих у вказаній нормі - пенсіонерів за віком або інвалідів, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Відтак, це право не поширюється на пенсіонерів за вислугою років, в тому числі, на тих які досягли пенсійного віку для пенсії за віком.

Пенсія за віком є одним із видів пенсійного страхування, і здійснюється за рахунок коштів, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до відповідних страхових фондів, які не зараховуються до Державного бюджету України. Саме з цих фондів покриваються витрати на медичні профілактично-реабілітаційні заходи, допомогу на поховання пенсіонерів за віком тощо.

Натомість, порядок призначення пенсій за вислугу років регламентується Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до статті 8 якого виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором (стаття 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Відтак, пенсії передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є різними державними пенсіями, що обумовлюється юридичними та фактичними підставами призначення цих видів пенсій та джерелами фінансування.

Враховуючи викладене, положення ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не розповсюджується на осіб, які отримують пенсію за вислугу років призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», незважаючи на можливе досягнення ними загального пенсійного віку необхідного для пенсії за віком.

Як видно з матеріалів справи, позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та обрав спрощену систему оподаткування, а тому він не звільняється від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно із частиною 8 статті 9 вказаного Закону платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що положення ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не розповсюджується на осіб, які отримують пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не дивлячись на можливе досягнення ними загального пенсійного віку, необхідного для пенсії за віком.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою, зокрема, в постанові від 18 листопада 2014 року по справі № 21-420а14.

Разом з тим, порядок формування та надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу визначено розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 499 від 20.04.2015 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за № 508/26953.

Окрім загальних реквізитів, вимога про сплату боргу (недоїмки) повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера "У" (узгоджена вимога).

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з фіскальним органом, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену в результаті оскарження суму боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення фіскального органу або суду), фіскальний орган протягом десяти робочих днів надсилає в порядку, встановленому Законом, до органу державної виконавчої служби вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Фіскальні органи надсилають до органу державної виконавчої служби вимогу про сплату боргу (недоїмки) з літерою "У" та заповнюють в ній пункт 5 (дата набрання чинності вимогою про сплату боргу (недоїмки).

Таким чином, зауваження позивача щодо форми оскаржуваної вимоги, колегія суддів не бере до уваги, оскільки Інструкцією встановлено єдину форму вимоги про сплати боргу для направлення платнику податків та органу державної виконавчої служби, при формуванні вимоги платників податків п. 5 не заповнюється.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198 п. 1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року у справі №813/5000/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук

Ухвала у повному обсязі складена 06.09.2016 року.