Ухвала суду № 61103744, 30.08.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

30 серпня 2016 року

справа № П/811/1799/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Коршуна А.О.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року

у справі № П/811/1799/15

за позовом приватного акціонерного товариства «Креатив»

до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,–

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року приватне акціонерне товариство «Креатив» звернулося до суду з позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 13 лютого 2015року №0000292204.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки приватного акціонерного товариства «Креатив» податковим органом неправомірно зроблено висновок про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 лютого 2015 року №0000292204, яким приватному акціонерному товариству «Креатив» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 8152934,00 грн., в тому числі 5435289,00 грн. за основним платежем та 2717645,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішення суду обґрунтовано тим, що досліджені наявні в матеріалах справи договори, податкові, видаткові накладні свідчать про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають критеріям первинного документу, а відтак – дії позивача щодо формування податкового кредиту є правомірними. Подані позивачем банківські документи, за якими здійснювалася оплата товарів та послуг, є достовірними доказами виконання контрагентами позивача зобов’язань, обумовлених договорами підряду.

Не погодившись з постановою суду, Кіровоградська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Кіровоградській області звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неврахування суттєвих обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції, в задоволенні позовних вимог - відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом не враховано відомості, які викладено у акті про неможливість проведення перевірки контрагента позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олія», актах позапланових невиїзних перевірок контрагентів позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Дізфорс», товариства з обмеженою відповідальністю «Східенергогруп», та які свідчать про проведення названими підприємствами «транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди».

Названі обставини, на думку податкового органу, свідчать про відсутність господарських операцій між позивачем та названими контрагентами, що згідно з статтею 198 Податкового кодексу України виключає підстави для включення до податкового кредиту сум, обґрунтованих посиланнями на правовідносини з товариством з обмеженою відповідальністю «Світ Олія», товариством з обмеженою відповідальністю «Дізфорс», товариством з обмеженою відповідальністю «Східенергогруп».

У письмових запереченнях позивач заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, постанову суду першої інстанції – без змін, як законну та обґрунтовану.

Представник позивача у судовому засіданні також зазначив, що враховуючи норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України, підставою для формування даних бухгалтерського обліку приватного акціонерного товариства «Креатив» за господарськими операціями щодо отримання від товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Олія», товариства з обмеженою відповідальністю «Дізфорс», товариства з обмеженою відповідальністю «Східенергогруп» товару є належні первинні документи, які наявні у позивача та підтверджують факт їх здійснення. Жодних зауважень до первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано дані свого податкового обліку, відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході судового розгляду справи не висунуто.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Кіровоградською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Кіровоградській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку приватного акціонерного товариства «Креатив» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Світ Олія» за період з 01 березня 2014 року по 30 квітня 2014 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Дізфорс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Східенергогруп» за період з 01 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року, за результатами якої складено акт від 30 січня 2015 року №15/11-23-22-04/31146251.

За наслідками перевірки, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем: пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України № 2755-ІV від 02 грудня 2010 року в частині заниження сум податку на додану вартість на загальну суму 5435289,00 грн., в тому числі за березень 2014 року на суму 140633,00 грн., за квітень 2015 року на суму 348100,00 грн., за вересень 2014 року на суму 4914384,00 грн., за жовтень 2014 року на суму 32172,00 грн.

При цьому, позиція податкового органу про недійсність правочинів ґрунтується на висновках актів перевірок контрагентів позивача, у зв’язку з чим, на думку податкового органу, позивачем безпідставно сформовано податковий кредит по господарськими операціями з вищезазначеними контрагентами, які не мали реального характеру.

На підставі акту перевірки від 30 січня 2015 року Кіровоградською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Кіровоградській області винесено податкове повідомлення-рішення від 13 лютого 2015 року №0000292204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 8152934,00 грн., в тому числі 5435289,00 грн. за основним платежем та 2717645,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі – у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення витрат понесених, у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Судом першої інстанції встановлено, що видами діяльності приватного акціонерного товариства «Креатив» за КВЕД є, зокрема, виробництво нерафінованих олій та жирів (15.41.0), виробництво рафінованих олій та жирів (15.42.0), виробництво маргарину та аналогічних харчових жирів (14.43.0), неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами (51.39.0). У користуванні позивача перебуває майно – цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою проспект Промисловий, 19, м. Кіровоград.

З матеріалів справи вбачається, що між приватним акціонерним товариством «Креатив» та товариством з обмеженою відповідальністю «Східенергогруп» укладено договори поставки від 01 вересня 2014 року №С14-00244, від 03 вересня 2014 року №№С14-00190 та С14-00136, 11 вересня 2014 року №С14-00259, 25 вересня 2014 року №С14-00402, 26 вересня 2014 року №С14-00416, 29 вересня 2014 року №С14-00502, за умовами яких позивачем у вересні 2014 року придбано насіння соняшнику урожаю 2014 року на загальну суму 12572908,44 грн. (із них ПДВ – 2310484,77 грн.).

Оплата за даними договорами здійснена позивачем шляхом безготівкового розрахунку, що посвідчується відповідними платіжними дорученнями. Факт отримання позивачем соняшнику підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними.

Транспортування товару до місцезнаходження виробничих потужностей приватного акціонерного товариства «Креатив» підтверджується товарно-транспортними накладними.

Між приватним акціонерним товариством «Креатив» та товариством з обмеженою відповідальністю «Світ Олія» укладено договори поставки від 28 лютого 2014 року №МТ14-50, від 17 квітня 2014 року №МТ14-0157, від 24 квітня 2014 року №МТ14-0176, за умовами яких позивачем у лютому, квітні 2014 року придбано соняшникову нерафіновану олію на загальну суму 6531495,00 грн. (із них ПДВ – 1088582,50 грн.).

Оплата за товар здійснена позивачем шляхом безготівкового розрахунку, що посвідчується відповідними платіжними дорученнями. Факт отримання позивачем соняшникової нерафінованої олії підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними.

Транспортування товару до місцезнаходження виробничих потужностей приватного акціонерного товариства «Креатив» підтверджується товарно-транспортними накладними.

Також, між приватним акціонерним товариством «Креатив» та товариством з обмеженою відповідальністю «Дізфорс» укладено договори поставки від 12 вересня 2014 року №С14-00277, 23 вересня 2014 року №МТ14-036 та №С14-00381, від 25 вересня 2014 року №МТ-0038, від 26 вересня 2014 року №С14-00418, від 28 вересня 2014 року №С14-00423, від 29 вересня 2014 року №С14-00432, від 30 вересня 2014 року №С14-00439, за умовами яких позивачем у вересні 2014 року придбано у контрагента соняшникову нерафіновану олію на загальну суму 16918508,14 грн. (із них ПДВ – 2819751,36 грн.).

Оплата за товар здійснена позивачем шляхом безготівкового розрахунку, що посвідчується відповідними платіжними дорученнями. Факт отримання позивачем соняшникової нерафінованої олії підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними.

Транспортування товару до місцезнаходження виробничих потужностей приватного акціонерного товариства «Креатив» підтверджується товарно-транспортними накладними.

Придбаний у контрагентів товар обліковано позивачем на балансі підприємства, що підтверджується прибутковими ордерами, матеріальними рахунками, матеріальними звітами про рух товарів (а.с.77-103 т.4).

Також, з наданих позивачем документів вбачається, що придбаний приватним акціонерним товариством «Креатив» товар використаний товариством при здійсненні власної господарської діяльності та реалізований іншим суб’єктам господарювання.

Належних доказів щодо підробки названих документів та складення останніх за відсутності господарських операцій, якими слід вважати відповідні вироки у кримінальних справах, до суду не надано.

Отже, позивач підтвердив правомірність показників податкової звітності належними та допустимими доказами, якими згідно з статтею 44 Податкового кодексу України, статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є документи первинного бухгалтерського та податкового обліку суб’єкта господарювання..

Щодо актів, складених стосовно контрагентів позивача, то вони не можуть бути підставою для визначення податкових зобов’язань останнього, оскільки законодавством України, зокрема п.44.1 ст.44 ПК України названі акти не віднесено до належних та беззаперечних доказів на підтвердження обставин щодо правомірності показників податкової звітності особи, яка не є об’єктом перевірки, зазначеним у названих актах.

Крім того, у рішенні від 09 січня 2007 року по справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюється конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. При цьому Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Відповідно до п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов’язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов’язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов’язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов’язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі.

Позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідно до ч.1 ст.244-1 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Верховним Судом України при розгляді заяви ОДПІ про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2010 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення було застосовано рішення Європейського суду з прав людини. В результаті розгляду колегія суддів ВАСУ дійшла висновку: «Рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності» (Постанова Верховного Суду України від 31 січня 2011 року (головуючий суддя – Панталієнко В.П.).

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податковим органом не доведено правомірності донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій приватному акціонерному товариству «Креатив».

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області – залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року у справі № П/811/1799/15 – залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення судового рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

Ухвалу складено у повному обсязі 05.09.2016р.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: А.О. Коршун