Рішення № 61099076, 06.09.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/3696/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1674/2016

Головуючий у 1 інстанції Полтавець Н.З.

Доповідач Груіцька Л.О.

Категорія 26

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2016 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Груіцької Л.О.,

суддів Осипчук О.В.,Соломахи Л.І.,

секретар Чуряєв В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану його представником за довіреністю ОСОБА_2 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» про стягнення моральної шкоди, завданої каліцтвом при виконанні трудових обовязків,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП «Компанія «Вода Донбасу» про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з трудовим каліцтвом на виробництві, посилаючись на те, що він працював в Часовоярському регіональному виробничому підприємстві «Компанія «Вода Донбасу» в якості тракториста 5 розряду. 20.05.1993 р. о 10 год. 45 хв. під час роботи з ним трапився нещасний випадок, внаслідок чого він отримав закритий перелом лівого стегна в нижній третині зі зміщенням, розтрощену рану лівої стопи з тотальним розтрощенням 3-4 пальців, вивих першого пальця, синдром здавлення лівої кінцівки, травматичний шок 2 ступеню. В зв'язку з цим був складений акт про нещасний випадок на виробництві по формі Н-1 та Н-5 від 01.10.2013 року. Висновком МСЄК у серпні 1993 р. вперше визнано інвалідом 2 групи та встановлено 90% втрати працездатності, а згодом у 2015 р. безстроково встановлено 2 групу інвалідності та 70% стійкої втрати працездатності. У звязку з трудовим каліцтвом під час роботи на підприємстві у відповідача, він зазнав втрату свого здоровя, що призвело до порушення особистих немайнових прав, через що була порушена нормальна життєдіяльність, оскільки він став інвалідом 2 групи та втратив спочатку 90% своєї працездатності: не може виконувати буденні справи, тому що в нього пошкоджені функції лівої ноги, пересувається за допомогою милиць, не може довго стояти на ногах, довго ходити, постійно відчуває фізичну біль, німоту, в звязку з чим постійно лікується, на що змушений витрачати немалі кошти. Він постійно відчуває моральні страждання через певні вади у звязку з травмою, не має можливості вести повноцінне особисте та суспільне життя, частково порушені його відносини з оточуючими людьми, близькими, друзями та знайомими, а також порушені його плани на подальше життя, через що в нього зявилось почуття тривоги перед майбутнім. Посилається на ст.ст. 440, 440-1 ЦК України (в редакції 1964 року) , ст.173,237-1 КЗпП України, ст.12 Закону України «Про охорону праці», «Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», затверджених постановою Кабінетом Міністрів України від 23.06.1993 року №472 чинної станом на 23.06.1993 року. Мінімальна заробітна плата складає 1378 грн, максимальний граничний розмір моральної шкоди у розмірі 200 мінімальних заробітних плат складає 275600 грн. Просить стягнути з відповідача на його користь 100000 грн. відшкодування моральної шкоди, в зв'язку з трудовим каліцтвом на виробництві.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 серпня

2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Компанія Вода Донбасу» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану стійкою втратою працездатності у розмірі 1000 грн.

З вказаним рішенням не погодився ОСОБА_1. та через свого представника - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову, обґрунтовуючи скаргу тим, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог не застосував до спірних правовідносин норми права, які підлягають до застосування та не визначився зі спірними правовідносинами.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав та попросив суд її задовольнити.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не зявився про час та місце розгляду справи був повідомлен належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем (а.с.10)

Під час виконання позивачем трудових обов'язків, 20.05.1993 року з ним стався нещасний випадок, внаслідок чого він отримав травму у вигляді:закритого перелому лівого стегна в нижній третині із зсувом, розмножену рану лівої стопи з тотальним розмноженням 3-4 пальців, вивих першого пальця, синдром здавлення лівої стопи нижньої кінцівки, травматичний шок 2 ступеня,що підтверджується копією акту Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 01 жовтня 2013 року (а. с. 11-12)

Висновком ВТЕК від 09.09.1993 року ОСОБА_1 в зв'язку з трудовим каліцтвом 20.05.1993 року первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності в 90 % та друга група інвалідності до 9.09.1994 року.

Висновком МСЕК від 03.11.2015 року позивачу встановлено 70 % втрати працездатності безстроково та друга група інвалідності.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку,що право позивача на відшкодування моральної шкоди було передбачено законодавством, яке діяло на час спірних правовідносин.

Такі висновки суду є правильними, та сторонами не оскард жуються.

. Але визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з мінімальної заробітної плати яка діяла на час виниклих правовідносин, а саме 20000карбованців, та переводячи карбованці у гривні прийшов до висновку, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000грн. буде еквівалентно моральним стражданням позивача.

З такими висновками суду погодитися неможливе з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з відповідачем коли з ним стався нещасний випадок на виробництві 20.05.1993 року / а.с.10-13/;

09 вересня 1993 року ОСОБА_1,пройшов огляд ВТЕК на якому встановлено вперше 90% втрати професіональної працездатності пов'язаної з трудовим каліцтвом, та друга група інвалідності до 09.09.1994 року згідно виписки з акту огляду від 09.09.1993 року / а.с.106/.

Висновком МСЕК від 03.11.2015 року позивачу встановлено 70 % втрати працездатності безстроково та друга група інвалідності /а.с.14/.

На час виникнення спірних правовідносин відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоровя, повязаним із виконанням ним трудових обовязків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалось п. 11 Правил, відповідно до якого моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше пяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Згідно ч.5 п.п.11 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», затверджених постановою Кабінетом Міністрів України від 23.06.1993 року №472 чинної станом на 09.09.1993 року, розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно він інших будь-яких виплат.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.12.2014 року № 6-156цс16.

Враховуючи наведене колегія апеляційного суду бере до уваги в обґрунтування апеляційної скарги доводи представника позивача у тій частині, що суд першої інстанції помилково при розрахунку суми у відшкодування моральної шкоди не взяв розмір мінімальної заробітної плати, яка діяла на час розгляду справи у суді й вважає за доцільне рішення суду першої інстанції у частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди змінити.

Враховуючи характер та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, а саме їх тривалість, неможливість їх відновлення, враховуються стан здоров'я потерпілого,а також враховуючи той факт, що позивач не змінив свою професію та місце роботи та до виходу на пенсію працював у відповідача за тією ж спеціальністю на якій отримав травму, виходячи з розумності, виваженості та справедливості , колегія апеляційного суду вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом при виконанні трудових обовязків у розмірі 10000 грн.

Підлягає зміні також рішення суду у частині стягнення судового збору з відповідача відповідно до Закону України «Про судовий збір», та ст.. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 серпня 2016 року змінити.

Стягнути з Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом при виконанні трудових обовязків, 10000 /десять тисяч/гривень.

Стягнути з КП «Вода Донбасу» на користь держави судовий збір у сумі 551/ пятсот пятдесят одна/ гривня 20 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Л.О. Груіцька

Судді: Л.І. Соломаха

ОСОБА_3