Ухвала суду № 61088952, 05.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/1642/16-ц 05.09.2016 05.09.2016 05.09.2016

Справа №484/1642/16-ц Головуючий у першій інстанції Мельничук О.В.

Провадження №22-ц/784/1897/16 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 39

Ухвала

Іменем України

05 вересня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі: позивачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника позивачів - ОСОБА_5,

третьої особи - ОСОБА_6,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 липня 2016 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Первомайської міської ради Миколаївської області про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Первомайської міської ради Миколаївської області про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивачів ОСОБА_7, після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої, у тому числі, увійшла квартира АДРЕСА_2

За життя, ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А. за реєстровим №1375, за яким заповідала в рівних частках позивачам квартиру АДРЕСА_1 та все належне їй майно, з чого воно б не складалось.

Оскільки вказану у заповіті квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_7 продала ще за життя, то, як на думку позивачів, вони мають право на спадкування на все інше майно спадкодавця, що належало їй на день смерті, у тому числі і на спадкову квартиру АДРЕСА_2

Але, до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини позивачі вчасно не звернулись через тяжкий матеріальний стан та юридичну необізнаність щодо обов'язкової подачі заяви про прийняття спадщини у шестимісячний термін навіть при наявності заповіту.

06 травня 2016 року при зверненні до державної нотаріальної контори з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину, державним нотаріусом було відмовлено позивачам в оформлені спадщини у зв'язку із пропуском встановленого законом строку для її прийняття.

Посилаючись на неможливість оформлення своїх спадкових прав в державній нотаріальній конторі, а також те, що строк на прийняття спадщини пропущено з поважних причин, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили визначити їм додатковий строк, тривалістю в два місяці, для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті їх бабусі.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 червня 2016 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на неповне дослідження обставин справи та порушення міськрайонним судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачами причини, а саме необізнаність про необхідність звернення до нотаріальної контори у шестимісячний термін, а також важке матеріальне становище, не можуть бути визнані поважними, оскільки не вказують на наявність непереборних перешкод в зверненні останніх до нотаріальної контори.

Колегія суддів погоджується з таким висновком міськрайонного суду, з огляду на наступне.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.ст.1216,1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1220, ч.3 ст.1223, ч.1 ст.1270 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За правилами ч.3 ст.1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК України. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (ч.2 ст.1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. При цьому, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Міськрайонним судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 (а.с.7).

19 квітня 2006 року ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А. за реєстровим №1375, відповідно до якого заповіла в рівних частках ОСОБА_4 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 та все належне їм майно, з чого б воно не складалося, що буде знаходитись на день її смерті в зазначеній квартирі (а.с.34).

На час відкриття спадщини, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживали зі спадкодавцем та не прийняли спадщину після її смерті у шестимісячний строк, встановлений ч.1 ст.1270 ЦК України.

Натомість ОСОБА_7, 17 квітня 2013 року звернулась до Першої Первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області із заявою про прийняття спадщини за заповітом, що був посвідчений Першою Первомайською державною нотаріальною конторою Миколаївської області 17 червня 2003 року і зареєстрований в реєстрі за №2-1213, згідно якого, ОСОБА_7 заповідала їй квартиру АДРЕСА_2 (а.с.26).

На підставі цього звернення у державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа №139/2013 після смерті ОСОБА_7 (а.с.26-36).

До державної нотаріальної контори позивачі звернулися лише 06 травня 2016 року, та на підставі їх усного звернення, листом Першої Первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 06 травня 2016 року за вих. №1004/02-14 останнім було роз'яснено їх право на звернення до суду, оскільки згідно даних державної нотаріальної контори заяв про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 від них не надходило та відомості про те, що вони спільно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини вони не підтвердили (а.с.36).

Звертаючись до суду із позовом позивачі, як на поважні причини пропуску строку звернення з заявою про прийняття спадщини, посилалися на те, що вони були необізнані щодо порядку прийняття спадщини при наявності заповіту та, через тяжке матеріальне становище, планували звернутися до нотаріальної контори після його покращення.

Окрім того, у своїй апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на позбавлення їх права надавати докази до суду першої інстанції через неналежне повідомлення їх судом про розгляд справи та невідповідність дій представника їхнім інтересам, зазначали вже інші підстави пропуску строку для звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, зокрема вказували на їх необізнаність про наявність іншого спадкового майна, а саме квартири АДРЕСА_2, яку вважали власністю свого батька.

Разом з тим, юридична необізнаність позивачів щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна чи наявність заповіту, а також відсутність коштів, не є поважними причинами для визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини.

Слід також звернути увагу, що з дня смерті спадкодавця (ІНФОРМАЦІЯ_1) та подання позивачами у травні 2016 року позову до Первомайської міської ради Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини пройшло більше трьох років, а тому зазначені позивачами підстави для задоволення позову не можуть бути визнані такими, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для подання заяви про прийняття спадщини.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не надали доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні їх позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи не заслуговують на увагу, оскільки всі посилання позивачів, викладені у позовній заяві, отримали оцінку міськрайонного суду, яка повно та послідовно викладена у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга також не містить.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відхилити, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_10