Ухвала суду № 61086443, 05.09.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження №22ц/790/3956/16 Головуючий 1-ї інстанції Шишкін О.В.

Справа №638/8265/14-ц Доповідач: Довгаль А.П.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді Довгаль А.П.

суддів Коровіна С.Г., Коваленко І.П.,

при секретарі Щегельському Д.О.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права спільної сумісної власності, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання правочину недійсним, визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу (надалі ПН ХМНО) ОСОБА_8, який у подальшому неодноразово уточнювала і в остаточному варіанті просила: 1.визнати недійсним договір купівлі-продажу 2/3 частини квартири №25, що знаходиться у будинку №19 по вул. Отакара Яроша в м. Харкові, укладений 21.11.2011року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №3549, вказуючи на те, що цей правочин був вчинений нею під впливом, помилки, обману, тяжкої обставини; 2.скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію, прийнятого на підставі вказаного договору; 3.витребувати на її користь нерухоме майно - 2/3 частини вищеназваної квартири з володіння ОСОБА_4 та відновити за нею державну реєстрацію права власності на цю квартиру за договором купівлі-продажу від 10.06.1997р., посвідченим ПН ХМНО ОСОБА_9 за реєстровим №4589.

Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що на той час знаходилася у тяжкому матеріальному становищі, хворіла, знаходилася на стаціонарному лікуванні. Укладаючи з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу 2/3ч. квартири, вона мала намір отримати від нього у позику гроші. Між ними існувала домовленість, що ОСОБА_3 не буде реєструвати на себе право власності на квартиру, а після повернення нею боргу відчужить квартиру на її імя. Після того, як ОСОБА_3, зловживаючи її довірою, шляхом обману заволодів квартирою, продовжуючи отримувати від неї грошові суми в рахунок погашення боргу та проценти за користування грошима, не попередив, що зареєстрував квартиру на своє імя і перепродав її іншій особі. Вважає, що квартира вибула з її власності не за її волевиявленням.

При розгляді справи ОСОБА_1 звернувся до суду позовом з самостійними вимогами до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ПН ХМНО ОСОБА_8, який багаторазово уточнював і в кінцевій редакції просив: 1.визнати недійсним договір купівлі-продажу 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 21.11.2011року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №3549; 2.скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію, прийнятого на підставі вказаного договору; 3.визнати за подружжям - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на 2/3 частини цієї квартири та витребувати їх з володіння ОСОБА_4 на його користь та на користь ОСОБА_2; 4.здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши йому та ОСОБА_2.І у власність - по 1/3 частині спірної квартири; 5.для державної реєстрації його частки та частки ОСОБА_2 на спірну квартиру визнати за ними право власності за кожним по 1/3 частини квартири та зобовязати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у Харківській області зареєструвати за ними право власності в розмірі цих часток; 6.визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину спірної квартири та зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління Юстиції у Харківській області зареєструвати за ним право власності на 1/3 її частину.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що спірна квартира придбалася у 1997 році в період шлюбу з ОСОБА_2, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. Але, при відчуженні дружиною 2/3ч. квартири відповідачу ОСОБА_3, нотаріусом не було отримано його письмової згоди.

У подальшому ОСОБА_5 також звернулася до суду з позовом, заявив самостійні вимоги до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третіх осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ПН ХМНО ОСОБА_8, в якому просила: 1.визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/3 частини спірної квартири, укладений 10.11.2011р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений МН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №3406, з підстав його фіктивності; 2.скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію, прийнятого на підставі вказаного договору; 3.витребувати вказану квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на її користь; 4.визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини спірної квартири.

Позов мотивовано тим, що вона не мала наміру продавати належну їй 1/3ч. спірної квартири, оскільки іншого житла для проживання немає. Вказану угоду вчинила на вимогу ОСОБА_3, а саме для того, щоб він позичив матері ОСОБА_2 гроші. Будь-яких грошей по цій угоді особисто вона від ОСОБА_3 не отримувала.

У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_10 заявлені вимоги підтримали і просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Треті особи: ОСОБА_1 і ОСОБА_5 проти задоволення позову ОСОБА_2 не заперечували, підтримали свої позовні вимоги.

Представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_11 проти задоволення позовів заперечував, посилаючись на їх надуманість та безпідставність.

Представник третьої особи - Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції проти позовів заперечував, просив закрити провадження в частині вимог, заявлених до реєстраційної служби у звязку з їх підсудністю адміністративному суду.

Третя особа: ПН ХМНО ОСОБА_8 позови не визнала, вказуючи, що вона засвідчила дійсну волю сторін, тому договори відповідають вимогам законодавства.

Треті особи: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не зявилися, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Ухвалою цього ж суду від 25.02.2016року провадження по справі в частині вимог ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до РС ХМУЮ щодо скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 10855586 від 12.02.2014року 14:16:16, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на обєкт житлової нерухомості - квартиру №25, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Отакара Яроша, 19, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 291372663101, номер запису про право власності 4650149; прийняте на підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2012року, серія та номер 478, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_12 закрито.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2016 року в задоволенні позовів ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять його скасувати та ухвалити у справі нове, яким задовольнити їх позовні вимоги, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Інші сторони рішення суду в апеляційному порядку не оскаржують.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відмовляючи в позові ОСОБА_2, ОСОБА_1О, ОСОБА_5, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з 11.02.1990року і по теперішній час перебувають в зареєстрованому шлюбі (а.с.12 том 1).

В період шлюбу ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу квартири від 10 червня 1997 року, посвідченого ПН ХМНО за реєстровим №4589, була придбана у ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 трикімнатна квартира, загальною площею 56,6кв.м, житловою площею 41,5кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка ними була приватизована (а.с.10 том 1).

Із довідки з місця проживання про склад сімї та прописки від 09.11.2011року №2873, виданою дільницею №3 КП «Жилкомсервіс», убачається, що спочатку в спірній квартирі, а саме з 12.08.1998року були зареєстровані сестра ОСОБА_1 - ОСОБА_6, 1959р.н., разом зі своїм сином ОСОБА_7, 1991р.н. З 02.08.2006року в квартирі зареєструвалися ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_5, а з 12.06.2007року зареєстрований ОСОБА_1, тобто за сплином 9-10років після укладання договору купівлі-продажу квартири від 10 червня 1997 року (а.с. 163 том 1).

На підставі договору дарування від 07.06.2006року, посвідченого ПН ХМНО ОСОБА_16 за реєстровим №3624, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, останній стало належати 1/3 частина квартири АДРЕСА_3. У заяві на імя нотаріуса ОСОБА_1 повідомляв, що спірна квартира є особистою власністю його дружини ОСОБА_2

Як пояснила ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду, вона займалася підприємницькою діяльністю. Їдучи в маршрутці, вона забула сумку з 20тис. доларів США, які необхідно було віддати її напарнику по бізнесу. Оскільки своїх грошей у такій сумі в неї не було, тому вона та її дочка ОСОБА_5 змушені позичати гроші під проценти у незнайомих осіб. Але, на підтвердження цих обставин жодного доказу ОСОБА_2 суду не надавалось. В свою чергу представник відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ОСОБА_11 стверджував, що гроші ОСОБА_2 позичалися у різних осіб на придбання для себе іншого нерухомого майна.

Той факт, що ОСОБА_2 дійсно неодноразово брала гроші в позику, укладала разом з дочкою ОСОБА_5 договір іпотеки, передаючи в заставу спірну квартиру, підтверджується договором позики від 29.12.2009року, укладеного між ОСОБА_17 та ОСОБА_2, договором іпотеки від 29.12.2009року, укладеного ОСОБА_17 з ОСОБА_18, ОСОБА_5, нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_17 від 25.10.2010року про повернення йому боргу ОСОБА_2 в розмірі 59052,00грн., заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_19 суми боргу в розмірі 130619,38грн., нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_20 від 10.11.2011року про повернення йому ОСОБА_5 боргу в сумі 24140,00дол. США. (а.с. 73, 75-81 том 1)

Також матеріали справи свідчать, що 10 листопада 2011 року між ОСОБА_2, ОСОБА_5, з однієї сторони, та ОСОБА_3, з іншою сторони, був укладений попередній договір, посвідчений ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №3403. Згідно умов даного договору, сторони зобовязалися у строк до 11 листопада 2011 року укласти договір купівлі-продажу квартири №19, розташованої у будинку №25 по вул. Отакара Яроша в м. Харкові. У забезпечення виконання своїх обовязків покупець сплатив продавцям 10000,00дол. США (а.с.73 том 1).

У цей де день - 10.11.2011року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу частини квартири, посвідчений ПН ОСОБА_8І за реєстровим №3406. Згідно умов цього договору ОСОБА_5 продала належну їй на праві власності 1/3ч. спірної квартири ОСОБА_3 за ціною 119710,50грн., що в еквіваленті становило 15000,00дол. США. При цьому ОСОБА_2 написана заява на імя нотаріуса проте, що вона відмовляється від переважної купівлі вищевказаної частини квартири - як її співвласник.

Договір купівлі-продажу 2/3ч. спірної квартири було укладено ОСОБА_2 з ОСОБА_3 21 листопада 2011 року. Цей правочин посвідчено ПН ХМНО ОСОБА_8 за реєстровим №3549. В заяві на імя нотаріуса ОСОБА_1 стверджував, що квартира АДРЕСА_4 набута його дружиною ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі за особисті грошові кошти, а тому є її особистою приватною власністю і правовий режим спільного майна подружжя на вищевказане нерухоме майно не розповсюджується (а.с. 141-142 том 1).

Оскільки після укладання договорів купівлі-продажу спірної квартири її мешканці добровільно знятися з реєстраційного обліку та звільнити приміщення відмовилися, ОСОБА_3 змушений був звернутися до суду з позовом про їх виселення. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.03.2013року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16.10.2013року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не перешкоджати ОСОБА_3 в здійсненні його права власності на квартиру АДРЕСА_1 та виселено їх з цієї квартири. В частині зняття їх з реєстрації відмовлено (а.с. 26 том 1).

На теперішній час вищевказані судові рішення виконані в примусовому порядку.

У своїй первісній позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що 15.11.2011року його дружина ОСОБА_2 вмовила його написати заяву, що спірна квартира є виключно її власністю, пообіцявши, що при поділу майна у випадку розлучення будинок і земельна ділянка, які знаходились у спільній власності, будуть належати йому. Отже, ОСОБА_1 цим визнає, що таки писав відповідну заяву на імя нотаріуса. За таких обставин для визнання недійсним договору купівлі-продажу 2/3ч. спірної квартири з підстав недотримання нотаріусом вимог закону, а саме неотримання згоди одного із подружжя на відчуження нерухомого майна, немає.

Позивач ОСОБА_2 просить визнати вищезазначений договір купівлі-продажу частини квартири недійсним з декілька підстав, а саме внаслідок обману та під впливом тяжкої обставини.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однієї сторони правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман як підстава для визнання правочину недійним відрізняється від помилки, що має істотне значення. Відмінність між цими правовими термінами полягає в тому, що обман це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Помилка є результатом неправильного уявлення обставин правочину. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї сторони із сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладання правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

В даному випадку ОСОБА_2 не довела, що укладений нею з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу 2/3ч. спірної квартири вчинено під впливом обману. ОСОБА_3 мав намір купити спірну квартиру в цілому, тому за попереднім договором від 10.11.2011року віддав за 10000,00дол. США, а по договору купівлі-продажу 1/3ч. квартири від 10.11.2011року сплатив ОСОБА_5 15000,00дол. США і, як свідчать матеріали справи, в цей же день, тобто 10.11.2011року ОСОБА_5 розрахувалася з ОСОБА_20 по боргам.

Окрім того, будь-яких доказів (розписок про отримання грошей в борг, про сплату боргу та інші) у підтвердження того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 існували договірні відносини з приводу позики, останньою ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було. Посилання на те, що нібито вона віддавала ОСОБА_3 якісь суми грошей, а останній відмовлявся писати їй розписки є голослівними і колегією суддів не приймаються.

Щодо вимог ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу 2/3ч. спірної квартири з підстав передбачених ст.233 ЦК України як вчиненого під впливом тяжкої обставини, також не знайшли свого підтвердження.

Частиною 1 ст.233 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Під тяжкими обставинами слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а його крайні форми (наприклад: важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність сімї, загроза втратити житло та банкрутство, та інші обставини, для усунення чи помякшення яких необхідне терміново укладання правочину). Підставами визнання правочину, укладеного на вкрай невигідних умовах може слугувати, наприклад низька винагорода, порівняно з ціною відчуженої речі. Таким чином, для кваліфікації правочину за ст.233 ЦК необхідно обов'язкова наявність двох зазначених умов.

В якості тяжкої обставини ОСОБА_2 посилається на те, що з загостренням хвороби печінки вона знаходилась у міській клінічній лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. ОСОБА_21 в період з 16.11.2011р. по 25.11.2011року (девять днів). При цьому вона не зазначає, що ця угода була укладена на вкрай невигідних для неї умовах, вважаючи, що цей договір фактично є договором позики.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання недійсним правочину, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з підстав ст.233 ЦК України.

Також, колегія суддів погоджується з доводами місцевого суду про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/3ч. спірної квартири від 10.11.2011року, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_3, з підстав його фіктивності.

Відповідно до ч.1 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрував в Реєстрі прав власності на нерухоме майно своє право власності на спірну квартиру. У подальшому ним заявлявся до суду позов про усунення перешкод у праві власності на квартиру і виселені мешканців з квартири. Таким чином, він прагнув досягти юридичних наслідків укладеного ним правочину.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, їм дана належна правова оцінка, правильно визначено природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює та на підставі встановленого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 10, 60, 212, 214, 215 ЦПК України.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, суттєвими не являються та не дають колегії суддів підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення, яке ухвалено з дотриманням вимог закону.

Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.307ч.1п.1), 308, 313, 314ч.1п.1), 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді