Рішення № 61080445, 30.08.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2016 р. Справа № 918/437/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Гудзенко Я.О., розглянувши позов Приватного підприємства "Лідер" до Компанії "ТОДІНІ КОСТРУЦІОНІ ДЖЕНЕРАЛІ С.П.А." в особі представництва "ТОДІНІ КОСТРУЦІОНІ ДЖЕНЕРАЛІ С.П.А." про стягнення 13 377 704, 08 грн.

За участі: від позивача: Ковальчук І.М. (дов. б/н від 02.03.2015 року), Данилюк С.М. (дов. б/н від 01.06.2016 року, директор); від відповідача: Лавренчук Т.В. (дов. N68 № 69 від 24.02.2015 року)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Лідер" (далі-Позивач) звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Компанії "ТОДІНІ КОСТРУЦІОНІ ДЖЕНЕРАЛІ С.П.А." в особі представництва "ТОДІНІ КОСТРУЦІОНІ ДЖЕНЕРАЛІ С.П.А." (далі-Відповідач) про стягнення боргу за договорами від 05.10.2015 року № KHR/S/05-10/6/15, від 02.11.2015 року № KHR/S/02-11/3/15, від 01.12.2015 року № KHR/S/01-12/4/15 в сумі 10 379 475, 30 грн. основного боргу та та 2 998 228, 78 грн. штрафних санкцій, всього разом 13 377 704, 08 грн.

Ухвалою суду від 15.06.16 р. порушено провадження у справі № 918/437/16 розгляд якої призначено на 23.06.16 р. Крім того в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України Позивачем була подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми позовних вимог та судових витрат.

Ухвалою суду від 23.06.16 р. розгляд справи відкладено на 06.07.16 р. Ухвалою задоволено заяву позивача та вжито заходи до забезпечення позову. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.07.16 р. ухвала залишена без змін.

В судових засіданнях 06.07.16 р. та 21.07.16 р. було оголошено перерву у зв'язку з необхідністю надання представником Відповідача додаткових пояснень щодо права директора представництва на підписання договорів на поставку щебня та договору від 18.04.16 р., якою сторони змінили порядок розрахунків та строки виконання зобов'язання з оплати товару за договорами від 05.10.15 р. № KHR/S/05-10/6/15, від 02.11.15 р. № KHR/S/02-11/3/15, від 01.12.15 р. № KHR/S/01-12/4/15.

Від Позивача до канцелярії суду 06.07.16 р. надійшла заява про збільшення позовних вимог, 26.07.16 р. подана заява про зменшення позовних вимог.

Від Відповідача до канцелярії суду 23.06.16 р. надійшли додаткові пояснення з копією угоди про встановлення строків виконання зобов'язань від 18.04.2016 року для долучення до матеріалів справи. Також подані додаткові письмові пояснення, в яких з урахуванням поданої Позивачем заяви про зменшення позовних вимог, нарахування інфляційних втрат вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Заявою від 06.07.2016 року позивач просив суд стягнути з відповідача 10 379 475, 30 грн. основного боргу, 2 285 656, 84 грн. пені, 550 311, 86 грн. інфляційних втрат, 166 755, 11 - 3% річних та 200 665, 57 грн. судового збору, додатково - 10 379, 48 грн. інфляційних втрат, 24 740, 12 грн. - 3% річних, 597, 61 грн. судового збору та 689 грн. судового збору за поданя заяви про забезпечення позову. Заяву надіслано відповідачу, прийнята судом (т. 1 а.с. 196, 204).

Заявою від 21.07.2016 року позивач збільшив позовні вимоги, просить стягнути з відповідача додатково 12 796, 61 грн. - 3% річних та 191, 95 грн. судового збору. Заяву надіслано відповідачу, прийнята судом (т. 2 а.с. 1-5).

В судовому засіданні 26.07.16 р. судом оглянуто оригінал угоди про встановлення строків виконання зобов'язань від 18.04.16 р, представник Позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог, представник Відповідача погодився з наявною сумою заборгованності за поставку щебеня, однак заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягення штрафних санкцій і надав суду власний контррозрахунок штрафних санкцій.

26 серпня 2016 року позивачем подано суду заяву від 25.08.2016 року, підписану представником позивача, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача основну суму боргу в розмірі 10 379 475, 30 грн., 548 058, 14 грн. інфляційних втрат, 975 693, 32 грн. пені та 178 548, 40 грн. судового збору. До заяви додано розрахунок пені та інфляційних втрат. Докази надіслання заяви відповідачу позивачем також додано до заяви. Заява прийнята судом до розгляду.

В судовому засіданні 30.08.2016 року позивач вимоги підтримав, відповідач погодився із позовними вимогами в сумі основного боргу та 50% штрафних санкцій, письмової заяви про часткове погодження до суду не надходило.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 30.08.2016 р. відповідно до ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Рівненської області-

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним підприємством "Лідер" (далі-Постачальник) та Компанією "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." в особі Представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." (далі-Покупець) укладено договори поставки: № KHR/S/05-10/6/15 від 05.10.15р., № KHR/S/02-l1/3/15 від 02.11.15р. та № KHR/S/01-12/4/15 від 01.12.15р. (далі - договори).

Розділом 1 договорів сторони визначили їх предмет - поставка щебеню гранітного для реалізації проекту: "Капітальний ремонт М-03 Київ-Харків-Довжанський, Контракт 2.1. км 210+00 - 275+00, Контракт 2.2. км 282+00 - 333 +250".

Пунктом 1.4. договорів встановлено, що Специфікація це окремий документ, що дійсний з моменту підписання уповноваженими представниками сторін, в якому сторонами погоджуються всі істотні умови поставки товару: вид товару, ціна на товар, кількість товару, порядок оплати та умови і строки поставки товару. У випадку зміни будь-якої істотної умови в Специфікаціях та/або Договорі, такі зміни дійсні лише при умові підписання Специфікації в новій редакції та/або Додаткової угоди до Договору повноважними представниками обох сторін.

Розділом 3 договорів сторонами було погоджено кількість, ціну та вартість товару, зокрема кількість товару, яка має бути поставлена за умовами даних договорів визначається згідно специфікацій, ціна товару визначається на підставі специфікацій, які є невідємною частиною даного Договору. В ціну товару включено вартість товару та перевезення автомобільним або залізничним транспортом та ПДВ 20 %. Загальна вартість Договору з урахуванням ПДВ визначається відповідно із загальної суми видаткових накладних Продавця на товар, відвантажений під час терміну дії Договору.

Відповідно до умов поставки та розрахунків сторонами було погоджено, що датою поставки вважається дата вказана в товаро-транспортній накладній та розрахунок між сторонами проводиться в безготівковій формі в національній валюті України протягом 30 робочих днів з дня отримання товару.

Згідно розділу 9 договорів, зокрема п. п. 9.2., 9.3., 9.5, строк договорів починає свій перебіг з моменту його підписання та скріплення печатками та діє до 31.12.2015 року, всі зміни та доповнення до Договору дійсні лише у тому випадку, якщо вони вчинені у письмовій формі і підписані сторонами. Закінчення строку договорів не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договорів.

Пунктом 6.2 Договорів визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання Постачальником чи Покупцем своїх зобов'язань по договору, винна сторона сплачує на користь другої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов'язання, що діяла в даний період.

В матеріалах справи містяться Специфікації до договорів: № 1 від 05.10.15 р. до договору № KHR/S/05-10/6/15 від 05.10.15р., на суму 9 312 200, 00 грн., № 1 від 02.11.15 р. до договору № KHR/S/02-l1/3/15 від 02.11.15р., на суму 9 312 200, 00 грн. та Специфікація № 1 від 01.12.15 р. до договору № KHR/S/01-12/4/15 від 01.12.15р., на суму 9 312 200, 00 грн.

На виконання умов договору № KHR/S/05-10/6/15 від 05.10.15р. Постачальником на підставі видаткових накладних № РН 0000598 по № РН 0000814 за період з 07.10.2015 року по 13.11.2015 року було поставлено товар на загальну суму 9 208 630, 58 грн.

Крім того, на виконання умов договору № KHR/S/02-l1/3/15 від 02.11.15р. Постачальником на підставі видаткових накладних № РН 0000819 по № РН 0001044 за період з 14.11.2015 року по 11.12.2015 року здійснено поставку на загальну суму 8 987 731, 01 грн. (а.с. 64-123).

Також відповідно до договору № KHR/S/01-12/4/15 від 01.12.15р. Покупцю на підставі видаткових накладних № № РН 0001062 від 15.12.2015 року по РН 0000023 від 12.03.2016 року було поставлено продукцію на загальну суму 3 152 520, 59 грн. (а.с. 124-136).

Як вбачається з банківських виписок, що містяться в матеріалах справи, Покупцем на виконання умов договорів були здійснені наступні оплати: 07.12.15 р. на суму 1 000 000, 00 грн., 08.12.15 р. на суму 1 155 595, 06 грн., 17.12.15 р. на суму 1 000 000, 00 грн., 21.12.15 р. на суму 1 077 664, 70 грн., 30.12.15 р. на суму 1 184 793, 43 грн., 20.01.16 р. на суму 1 551 353, 69 грн., 20.04.16 р. на суму 2 239 223, 70 грн., 20.04.16 р. на суму 1 760 776, 30 грн. (а.с. 37-63).

В судових засіданнях представник Відповідача підтвердив основну заборгованість в сумі 10 379 475, 30 грн., однак вважає, що відповідно до умов Угоди про встановлення строків виконання зобов'язань від 18.04.2016 року (далі-Угода), яка була укладена сторонами Договорів, прострочення з оплати суми боргу настало з 4 травня 2016 року. На думку Відповідача нарахування штрафних санкцій мало б відбуватися з урахуванням зміни строків виконання зобов'язань за договорами згідно умов вказаної вище Угоди, оскільки остання встановлює інші терміни виконання зобов'язань за отриманий щебень відповідно до видаткових накладних, ніж ті що були передбачені укладеними договорами і як наслідок змінює періоди нарахування штрафний санкцій.

Представник Відповідача подав до суду письмові заперечення проти позовних вимог в якому навів власний контррозрахунок нарахування пені, що за його розрахунком склало 316 739, 19 грн., 3% річних в сумі 62 296, 67 грн. та інфляційних втрат в розмірі 10 379, 47 грн. з урахуванням угоди від 18.04.16 р. (т. 2 а.с. 8).

Крім того 15.08.16 р. Відповідачем до суду були подані додаткові пояснення у зв'язку із поданням Позивачем заяви про зменшення позовних вимог та правове обгрунтування щодо виконання зобов'язань за укладеними договорами з урахуванням угоди, а саме Відповідачем було зауважено, що Угода про встановлення строків виконання зобов'язань від 18.04.2016 року, якою сторони змінили порядок та строки виконання грошових зобов'язань за договорами № KHR/S/05-10/6/15 від 05.10.15р., № KHR/S/02-l1/3/15 від 02.11.15р. та № KHR/S/01-12/4/15 від 01.12.15р. - не визнавалася недійсною, відповідно до ст. 204 ЦК України (яка встановлює презумпцію правомірності правочину), згідно із ст. 525 ЦК України (недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання), ст. 530 ЦК України (строк (термін) виконання зобов'язання), ч. 1 ст. 626 ЦК України, ст. 629 ЦК України (обов'язковість договору), ст. 653 ЦК України (у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо) є обов'язковою для обох сторін.

З огляду на зазначене, враховуючи правову позицію Вищого господарського суду України у постановах від 01.03.2016 р. у справі № 924/1069/15, від 17.02.2016 р. у справі № 917/1448/15 - Відповідач наголошує, що сторони у даній справі змінили строки виконання зобов'язань з розрахунків за вищевказаними договорами, встановивши нові строки, а отже нарахування будь-яких санкцій, річних та інфляційних має здійснюватися з врахуванням нових строків.

Беручи до уваги заяву Позивача про зменшення розміру позовних вимог від 26.07.2016р., якою Позивач зменшив свої позовні вимоги в частині інфляційних втрат обмеживши фактично такі вимоги строком до 01.05.2016р., з урахуванням вищевказаного Відповідач зазначає, що оскільки Угодою визначено, що другий платіж здійснюється 29.04.2016 р., а третій платіж - 10.05.2016 р., - нарахування інфляції за три дні квітня 2016 року не здійснюється.

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Врахувуючи заяву позивача від 25.08.2016 року в якій останній відмовляється від стягнення 3% річних та наводячи інший розрахунок пені нарахований позивачем за період з 16.12.2015 року по 03.03.2016 року в сумі 975 693, 32 грн., інфляційних втрат за період з 20.11.2015 року по 19.04.2016 року в сумі 548 058, 14 грн., суд дійшов висновку про припинення на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України провадження у справі в частині вимог про стягнення 3% річних.

Оскільки вимоги Позивача про стягнення інфляційних втрат самостійно були обмежені періодом нарахування з 20.11.2015 року по 19.04.2016 року, а пені з 16.12.2015 року по 03.03.2016 року, то відповідно жодних нарахувань вказаних штрафних санкцій в даному випадку здійснено бути не може, оскільки умовами Угоди визначено строк виконання зобов'язання зі сплати 4 000 000 грн. боргу датою 20.04.2016 року, яка відповідачем була сплачена вчасно, стосовно платежу в сумі 3 000 000 грн. - 29.04.2016 р., з урахуванням святкових вихідних днів прострочення з оплати настало 04.05.2016 року та відповідно останній строк сплати суми боргу в розмірі 7 379 475, 31 грн. визначений Угодою - 10.05.2016 року, отже прострочення з оплати вказаної суми боргу настало з 11.05.2016 року. Таким чином, вказані вимоги про стягнення пені та інфляційних втрат нараховані безпідставно, всупереч приписам ст. 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно із ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 6 ст. 653 ЦК україни у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

З пункту 1 даної Угоди вбачається, що Представництво підтвердило своє зобов'язання в найкоротші строки здійснити оплату за товар, що був поставлений відповідно до умов договорів не пізніше 20.04.2016 року в сумі 4 000 000, 00 грн, до 29.04.2016 року - 3 000 000, 00 грн. та до 10.05.2016 року на суму 7 379 475, 31 грн., разом на загальну суму 14 379 475, 31 грн.

В пункті 3 вказано, що Угода набирає чинності з моменту підписання та застосовується до відносин між сторонами, які виникли за договорами № KHR/S/05-10/6/15 від 05.10.15р., № KHR/S/02-l1/3/15 від 02.11.15р. та № KHR/S/01-12/4/15 від 01.12.15р. Крім того, п. 5 погоджено, що ця Угода укладена при повному розумінні всіх ії умов і наявності у представників Сторін повноважень на ії підписання (т. 1 а.с. 155).

Суд перевірив умови Угоди, відповідність оригіналу її копії, яка міститься в матеріалах справи, врахував, що Угода підписана уповноваженими представниками сторін, позивач погодився з її підписанням, відповідач її схвалив та підтвердив її підписання уповноваженим представником компанії. Вказане підтверджується поясненнями представника відповідача, платіжними дорученнями від 20.04.2016 року про вчинення конклюдентних дії - сплати боргу в сумі 4 000 000 грн. (т. 2 а.с. 10), умовами Угоди (т. 1 а.с. 155), довіреністю виданої відповідачем від 28.05.2015 року, яка визначає права ОСОБА_8 на підписання угод, а саме п. 1 довіреності, довіреності виданої ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 69) на ім'я ОСОБА_7 на підписання угод від імені компанії з 08.06.2016 року, листом відповідача від 04.07.2016 року (т. 2 а.с. 109), листом компанії підписаним уповноваженим представником ОСОБА_6 від 22.06.2016 року про схвалення Угоди (т. 2 а.с. 60).

На підставі вказаних норм ЦК України нарахування пені та інфляційних втрат за заявлені позивачем періоди є необгрунтованим, а тому в цій частині вимог слід відмовити.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно із ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договори № KHR/S/05-10/6/15 від 05.10.15р., № KHR/S/02-l1/3/15 від 02.11.15р. та № KHR/S/01-12/4/15 від 01.12.15р. є договорами поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 ЦК України.

Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Факт поставки Товару позивачем та одержання Товару відповідачем на суму 21 348 882, 18 грн. підтверджується видатковими накладними, які містять підписи представників сторін та скріплені печатками юридичних осіб. Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю, яка, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас у ст. 180 ГК визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 2 вказаної норми передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 8 ст. 181 ГК України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Дослідивши зміст укладеної між Позивачем та Відповідачем Угоди про встановлення строків виконання зобов'язань від 18.04.2016 року, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є додатковою угодою до укладених договорів.

Суд зазначає, що сторонами Угоди погоджено умови, визначені законом як істотні (предмет, строк), а також згідно із п. 9.3 укладених договорів всі зміни та доповнення до Договору дійсні лише у тому випадку, якщо вони вчинені у письмовій формі і підписані сторонами, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що в будь-якому разі Угода є така, що укладена в розумінні ст. 638 ЦК України та погоджена сторонами при підписанні договорів поставки.

З огляду на зазначене та враховуючи, що заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не оплачена у повному обсязі, її розмір підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу розмірі 10 379 475, 30 грн. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем підтверджені, а тому підлягають задоволенню.

За ч. 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно із п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7 питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Оскільки суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині вимог про стягнення 3% річних, на підставі відмови позивача від вказаних вимог, сплачений судовий збір в сумі 3 064, 37 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Компанії "ТОДІНІ КОСТРУЦІОНІ ДЖЕНЕРАЛІ С.П.А." в особі представництва "ТОДІНІ КОСТРУЦІОНІ ДЖЕНЕРАЛІ С.П.А." (33024, м. Рівне, вул. Соборна, 446, код 26603641) на користь Приватного підприємства "Лідер" (01601, м. Київ, вул. Грушевського, 4 оф. 728, код 31563452) 10 379 475 (десят мільйонів триста сімдесят дев'ять тисяч чотириста сімдесят п'ять) грн. 30 коп основного боргу, 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову, 155 692 (сто п'ятдесят п'ять тисяч шістсот дев'яносто два) грн. 12 коп. судового збору за подання позову.

2. Припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення 3% річних в розмірі 204 291, 84 грн.

3. В решті вимог відмовити.

4. Повернути Приватному підприємству "Лідер" (01601, м. Київ, вул. Грушевського, 4 оф. 728, код 31563452) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 3 064 (три тисячі шістдесят чотири) грн. 37 коп.

5. Видати накази.

Повний текст рішення підписано 05.08.2016 року.

Суддя Гудзенко Я.О.