Ухвала суду № 61077203, 05.09.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16625/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1851/2016

Категорія 58

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Фединяка В.Д.

секретаря Капущак С.В.

за участю: представника банку - Рокетської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції та ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту, - за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 липня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2015 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з вказаним позовом, мотивуючи тим, що між банком та ОСОБА_3 в лютому 2008 року було укладено кредитний договір № IFU0G40000003610 та договір іпотеки, предметом якого є двохкімнатна квартира під № 2 «А», що знаходиться у АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_3 Постановами державних виконавців ВДВС Івано-Франківського МУЮ накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_3 та оголошено заборону на його відчуження. Оскільки в ПАТ КБ «ПриватБанк» право на іпотеку виникло до винесення державними виконавцями ВДВС Івано-Франківського МУЮ постанов від 24.10.2014 року, 14.06.2012 року, 08.08.2011 року та 25.01.2010 року про накладення арешту на нерухоме майно, то такі порушують його права як іпотекодержателя, перешкоджають йому задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна, що є підставою для звільнення з-під арешту вказаної квартири.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19.07.2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Знято арешти з двохкімнатної квартири під № 2 «А», що знаходиться у АДРЕСА_1 загальною площею 102,4 кв.м., житловою площею 48,5 кв.м., що згідно договору купівлі-продажу квартири від 22.02.2008 року належить ОСОБА_3, які накладені постановою старшого державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ Стельмахом С.Л. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.06.2012 року у виконавчому провадженні № 33041831, та постановою державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ Гаврилюком М.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.08.2011 року у виконавчому провадженні № 28054782.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1218 грн. судових витрат.

В задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, вважаючи, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскільки відповідач не з'являвся в судові засідання, суд мав ухвалити заочне рішення. Лахтінов О.В. не зміг взяти участь особисто, чи через представника в судовому розгляді, і не зміг скористатись правами, що надані йому ст.ст. 27,31 ЦПК України, а саме надати пояснення, заперечення, приймати участь у вивченні доказів, що є важливими та мають істотне значення для справедливого розгляду справи. Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано жодного доказу у підтвердження своїх позовних вимог. Тому, просила оскаржуване рішення скасувати.

Представник апелянта в судове засідання не прибула, однак подала клопотання про відкладення розгляду справи через її поїздку до Києва. Жодних інших доказів, ніж ті, що знаходяться у справі, апеляційному суду апелянтом та її представником не надано. Тому колегія суддів вважає за доцільне розглядати апеляційну скаргу у відсутності представника апелянта, оскільки її поїздка в інше місто не є поважною причиною для відкладення розгляду апеляції.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення представника банку, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства рішення відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір іпотеки спірної квартири, укладений з позивачем раніше, ніж винесено постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження державними виконавцями, і це унеможливлює звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки.

Встановлено, що між «ПриватБанк» та ОСОБА_3 22.02.2008 року було укладено кредитний договір № IFU0G40000003610, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 75 435,69 доларів США. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22.02.2023 року.

В забезпечення виконання кредитного зобов'язання між сторонами 25 лютого 2008 року було укладено договір іпотеки, згідно пунктів 1, 2 якого, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: двохкімнатна квартира під № 2 «А», що знаходиться у АДРЕСА_1 загальною площею 102,4 кв.м., житловою площею 48,5 кв.м., що згідно договору купівлі-продажу квартири від 22.02.2008 року належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. Нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу накладена заборона відчуження предмету іпотеки до моменту припинення чи розірвання договору іпотеки, зареєстровано в реєстрі за №133.

Постановою старшого державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ Стельмахом С.Л. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.06.2012 року у виконавчому провадженні № 33041831, постановою державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ Гаврилюком М.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.08.2011 року у виконавчому провадженні № 28054782 було накладено арешт на майно ОСОБА_3, в тому числі на спірну квартиру, та оголошено заборону на його відчуження.

В силу положень ст. 54 ЗУ «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодавець) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава, як правовий інститут цивільного законодавства виконує забезпечувальну функцію, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-заставодержателю задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, незалежно від майнового стану боржника, і наявності у нього заборгованості перед іншими кредиторами, отже застава встановлюється для гарантування майнових інтересів кредитора-заставодержателя.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Встановлено, що право застави у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло 25.02.2008 року, обтяження спірної квартири зареєстроване у Державному реєстрі обтяжень 25.02.2008 року, разом з тим арешт на рухоме та нерухоме майно було накладено значно пізніше.

Таким чином, заставодержатель має переважне право на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження»).

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 02.06.2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, звернено стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 1337468,51 грн.

Зазначене рішення не виконане, також відсутні дані про сплачену боржником заборгованість за кредитним договором.

Отже, накладення арешту на спірну квартиру, після державної реєстрації договору іпотеки з ПАТ КБ «ПриватБанк», порушує право іпотекодержателя на одержання задоволення з вартості заставленого майна у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань.

За наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення вимог банку про звільнення майна з-під арешту, накладеного постановами державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.

Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які давали б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення рішення про відмову в позові.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 19 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

Я.Ю. Ковалюк

В.Д. Фединяк