Рішення № 6107654, 07.09.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2009 р. Справа № 2/24-1607-2009-57/92

вх. № 2816/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. від 24.04.09р. відповідача - не з*явився

розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_4, м.Ялта

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКС" м. Харків

про стягнення 157606,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ТОВ „МКС” грошових коштів у розмірі 157606 грн. 00 коп., ( з яких 115500 грн. орендна плата за лютий 2009 року, 36351,00 грн. сума, яка необхідна для відновлення технічного стану нерухомого майна; 5775,00 грн. сума штрафу за несвоєчасне повернення нерухомого майна із суборенди); мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань по договору суборенди нежитлового приміщення № 1 від 01.12.2007року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 квітня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12 травня 2009 року о 10:30 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 12 травня 2009 року, 25 травня 2009 року розгляд справи відкладався, в звязку з неявкою відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог попередніх ухвал щодо подання витребуваних судом документів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 червня 2009 року призначено по справі судову будівельно-технічну експертизу, провадження якої доручено експертам Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз, провадження у справі № 2/24-1607-2009-57/92-09 в порядку статті 79 ГПК України зупинено на термін проведення експертизи.

Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 05 серпня 2009 року в порядку частини 3 статті 69 ГПК України продовжено строк розгляду справи № 2/24-1607-2009-57/92-09 до 11 вересня 2009 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 серпня 2009 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 25 серпня 2009 року об 11:40 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 серпня 2009 року в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог (вх.№ 9702 від 25.08.2009 року), в якій, окрім заявлених позовних вимог просить суд покласти на відповідача свої витрати по проведенню будівельно-технічної експертизи та судові витрати. Зазначена заява прийнята судом до розгляду, розгляд справи продовжено з її урахуванням, у звязку зі зміною прізвища позивача, вважати позивачем по справі Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4.

В судовому засіданні 07.09.2009 р. позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд вважати суму в розмірі 115500,00 грн. неустойкою відповідно до ст..785 Цивільного кодексу України, а також надав докази направлення уточнень відповідачу.

Розглянувши надані уточнення, враховуючи що у відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову і це не суперечить законодавству та не порушує чиїх - небудь прав та охоронюваних законом інтересів, суд вважає за можливе прийняти заяву.

У призначеному судовому засіданні 07 вересня 2009 року представник позивача позов, з урахуванням уточнень, підтримував та наполягав на його задоволенні.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки отримав особисто процесуальні документи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 5878698..

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 07 вересня 2009 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначені обставини та строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01.12.2007 року між сторонами укладений договір суборенди нежитлового приміщення (далі Договір), відповідно умов якого позивач надав відповідачу в строкове користування нежитлове приміщення першого поверху № 1-1 площею 115,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення першого поверху з №1 по №4, другого поверху з №3 по №7 загальною площею 197,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до п.1.2 Договору, позивач користується обєктом суборенди на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2007 р., укладеного з ПП «Турекспрес».

Відповідно до п.1.3 Договору, передача обєкту суборенди оформлюється підписанням акту приймання-передачі.

Згідно п.1.5 та 1.6 Договору, строк суборенди приміщення складає один рік з дня укладання цього Договору для розміщення магазину по продажу компютерів, офісної техніки та засобів звязку.

Відповідно до п.2.1 Договору, орендна плата за Обєкт суборенди складає 25250,00 грн., що еквівалентно 6000,00 доларів США в місяць.

Відповідно пунктів 2.3 та 2.4 Договору, відповідач оплачує оренду плату за грудень 2007 року та січень 2008 року в безготівковій формі одним рахунком шляхом перерахування на поточний рахунок позивача не пізніше 10 січня 2008 р. на підставі виставленого рахунку позивача. З 01.02.2008 р. встановлену п.2.1 Договору оренду плату відповідач зобовязаний вносити в повному обсязі за кожний місяць незалежно від результатів господарської діяльності на рахунок позивача не пізніше 5-ого числа поточного місяця в національній валюті України гривні за курсом НБУ на день оплати. Орендна плата нараховується з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі Обєкту суборенди и нараховується до моменту фактичного передання Обєкту суборенди по акту приймання-передачі (повернення).

Факт передачі вищевказаних приміщень підтверджується актом приймання-передачі приміщень, підписаним сторонами 01.12.2007 року, в якому зазначено, що приміщення передані в технічно справному стані, придатному для експлуатації.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані приміщення орендовані позивачем згідно договору оренди від 01.10.2007 року, укладеного між позивачем та ПП «ТУРЕКСПРЕС», на адресу якого позивачем надісланий лист,в якому повідомлено ПП «ТУРЕКСПРЕС» про надання цих приміщень в суборенду.

14.08.2008 року сторони підписали додаткову угоду до Договору, відповідно умов якої змінилася сума орендної плата, яка з 01.12.2008 р. стала складати 72660,00 грн., що еквівалентно 15000,00 доларів США та п.5.1 Договору викладений в наступній редакції: «Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 січня 2009 року включно».

Позивачем належним чином виконано свої зобовязання перед відповідачем по Договору, відповідач також в продовж дії Договору своє зобовязання щодо внесення суборендної плати на рахунок позивача здійснив повністю, проте на цей час не звільнив приміщення та не підписав акту приймання - передачі.

27.01.2009 року позивач направив відповідачу заяву (вих. № 13/1 ), в якій зазначив, що при візуальному огляді позивачем встановлений факт наявності технічних несправностей приміщень та неприродності його до експлуатації, у звязку з чим запропонував до закінчення дії Договору відновити технічний стан приміщень.

17.02.2009 року позивач направив відповідачу претензію (вих.. № 13/2), в якій просить компенсувати йому суми витрат, необхідну для відновлення технічного стану приміщень та повернути приміщення згідно акту приймання-передачі.

23.02.2009 року відповідач надіслав позивачу відповідь на претензію, в якій зазначив, що всі недоліки приміщень ним усунуті, проте підписати направлений ним акт приймання-передачі позивач відмовився. Крім того, у відповіді на претензію відповідач зазначив, що компенсація вартості відновлених робіт за висновком їх експерта складає 10000,00 грн.

Позивач, враховуючи знаходження відповідача в орендованих приміщеннях та непідписання відповідачем акту приймання-передачі приміщень, направив відповідачу рахунок № 6 від 24.02.2009 року на суму 115500,00 грн. , який останній на цей час не оплатив, приміщення не повернув, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться,

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст..763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п.5.1 Договору, він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.01.2009 року.

Таким чином, дія Договору закінчилася 31.01.2009 року, що не заперечується відповідачем, проте останній спірне приміщення не повернув.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з поверненню майна за Договором .

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі невиконання обовязків по поверненню речі, орендодавець (позивач) має право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочки.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, враховуючи, що відповідач користується орендованим майном після закінчення дії Договору, нарахована позивачем неустойка в сумі 115500,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, пунктом 5.7 Договору, сторонами передбачена відповідальність за невиконання відповідачем обовязку щодо повернення орендованого майна у розмірі 5% місячної суми орендної плати, яка нарахована позивачем в сумі 5775,00 грн.

Враховуючи неповернення відповідачем позивачу орендованого майна у строк, встановлений Договором, суд вважає вимогу позивача про стягнення пені в сумі 5775,00 грн. обґрунтованою, та такою що підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем 36351,00 грн. збитків, необхідних для відновлення технічного стану нежитлових приміщень, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4.2.Договору, відповідач повинний утримувати обєкт суборенди у відповідності з рекомендаціями позивача (орендодавця), підтримувати у робочому стані, виконувати необхідний поточний ремонт.

Згідно п.4.2.3 Договору, відповідач повинний утримувати об"єкт суборенди у стані, який відповідає його стану на момент передачі в суборенду з урахуванням нормального фізичного зносу у відповідності з нормами експлуатації та в порядку, передбаченому санітарним та протипожежним правилам.

Згідно п.4.2.4 Договору, відповідач повинний нести матеріальну відповідальність перед позивачем за всі ушкодження, нанесені як робітникам орендодавця так і обєкту суборенди з причин використання, збереження, користування або експлуатації обєкта суборенди.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

зміна умов зобов'язання;

сплата неустойки;

відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту прав і законних інтересів субєктів господарювання є відшкодування збитків.

Загальні положення про відшкодування шкоди закріплені у статтях 1166, 1173 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі.

Застосування деліктної відповідальності можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, і вини.

Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобовязань безпосередньо повязано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право, зокрема, на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

В силу ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Стаття 614 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобовязань покладається при наявності вини (умислу або необережності). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до частини другої ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Аналогічний припис міститься у статті 224 Господарського кодексу України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушені.

В силу ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є субєкт та обєкт правопорушення, а також субєктивна та обєктивна сторони.

Субєктом цивільного правопорушення є боржник, а обєктом правопорушення зобовязальні правовідносини кредитора та боржника. Субєктивну сторону становить вина боржника, а обєктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обовязку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний звязок між протиправною поведінкою боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі зазначених правових норм, з урахуванням п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди ” від 27.03.1992 року. №6 та з урахуванням п. 6 Розяснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди ” від 01.04.1994р. №02-5/215 суд зазначає таке. Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Як свідчать надані до матеріалів справи документи, а саме акт приймання передачі нежитлових приміщень від 01.12.2007 року, спірні приміщення передані в технічному справному стані та придатному до експлуатації.

Перед закінченням строку дії Договору, позивач зробив огляд приміщень, які знаходилися в суборенді у відповідача, за результатами якого та в присутності представників позивача та відповідача було встановлено, що спірні приміщення знаходяться в технічно несправному стані та потребують здійснення ремонтних робіт.

27.01.2009 року позивач направив відповідачу заяву (вих. № 13/1), в якій зазначив, що при візуальному огляді позивачем встановлений факт наявності технічних несправностей приміщень та неприродності його до експлуатації, у зв"язку з чим запропонував до закінчення дії Договору відновити технічний стан приміщень.

Позивачем складені фактичні смети відновлення робіт спірних приміщень, загальна сума яких складає 36351, 00 грн.

17.02.2009 року позивач направив відповідачу претензію (вих.. № 13/2), в якій просить компенсувати йому суми витрат, необхідну для відновлення технічного стану приміщень та повернути приміщення згідно акту приймання-передачі.

23.02.2009 року відповідач надіслав позивачу відповідь на претензію, в якій зазначив, що всі недоліки приміщень ним усунуті, проте підписати направлений ним акт приймання-передачі позивач відмовився. Крім того, у відповіді на претензія відповідач зазначив, що компенсація вартості відновлених робіт на висновком їх експерта складає 10000,00 грн.

Враховуючи неявку відповідача на виклик суду та неможливість отримання відзиву відповідача щодо суми предявлених збитків, суд задовольнив клопотання позивача та призначив будівельно-технічну експертизу спірних нежитлових приміщень.

Відповідно висновку експерта № 1462 від 17.07.2009 року, при незадовільному та аварійному технічному стані елементів нежитлового приміщення першого поверху № 1-1 загальною площею 115,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Ялта, вул. Ігнатенко, 8 , експлуатація елементів будівлі можлива лише за умовою проведення їх ремонту, тому це приміщення неприродно до подальшої експлуатації без проведення ремонтних робіт, вартість яких складає 12764,00 грн. при умові проведення робіт підрядним способом.

Також у висновку експерта зазначено, що окремі елементи нежитлових приміщень, розташованих в АДРЕСА_3 потребують ремонтних робіт, вартість яких встановлена експертом в сумі 26383,00 грн.

Таким чином, загальна сума вартісті робіт на ремонт спірних приміщень за висновком експерта становить 39147,00 грн.

Як вбачається зі змісту ст. 614 Цивільного кодексу України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Проте, відповідач не скористався своїм правом довести суду відсутність своєї вини в доведенні орендованих приміщень до незадовільного та аварійного стану.

Більш того, як вбачається зі змісту листа відповідача від 23.02.2009 р., він не заперечує проти необхідності здійснення ремонту приміщень, проте визначає суму вартості відновлених робіт в розмірі 10000,00 грн.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено в діях відповідача склад цивільного правопорушення, який складається з наявності реальних збитків, розмір яких підтверджений експертизою, наявністю причинного звязку між діями відповідача, а саме неналежним виконання ним умов Договору в частині утримання орендованих приміщень у задовільному стані (п.п.4.2,4.2.3,4.2.4) та заподіянням збитків, про що не заперечує відповідач, а також наявністю вини, відсутність якої не доведено відповідачем, як того вимагає закон.

Таким чином, позовні вимоги позивача щодо стягнення 36351,00 грн. збитків суд вважає обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та наданими доказами та таким , що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст..49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позовну на позивача.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що спір по даній справі виник з вини відповідача, суд, відповідно до вимог статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладає витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6, 22, 526, 530, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Прийняти уточнення позивача до позовних вимог.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «МКС» (м. Харків, пр.. Московський, 197Б, код 21197076) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) - 115500,00 грн. неустойки, 5775,00 грн. пені, 36351,00 грн. збитків, 1576,26 грн. держмита та 118,00 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового засідання, 2700 грн. 00 коп. витрат за проведення судової експертизи.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення підписано 14.09.2009 року

справа № 57/92-09