Рішення № 61073966, 30.08.2016, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

РІШЕННЯ

Іменем України

від 30 серпня 2016 року у справі №927/713/16

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т.Г. розглянуто у відкритому судовому засіданні справу №927/713/16

за позовом:НАУКОВО-ВИРОБНИЧОГО ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ОКТАВ», вул. Руська, 267, м. Чернівці, 58023

до відповідача: ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ГОЛОВНИЙ ІНСТИТУТ ПРОЕКТУВАННЯ ЗАВОДІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО І ПРОДОВОЛЬЧОГО МАШИНОБУДУВАННЯ», вул. Інструментальна, 34 Д, м. Чернігів, 14037

про стягнення 30689грн.90коп.

у присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 директора

від відповідача: не зявився.

В судовому засіданні, яке відбулось 30.08.2016, на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 22117грн.52коп. пені, нарахованої за період з 14.03.2016 по 30.07.2016, 1747грн. трьох процентів річних, нарахованих за період з 14.03.2016 по 30.07.2016, 6825грн.38коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з 14.03.2016 по 30.07.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2016 у справі №927/1060/15, яким на користь позивача присуджено до стягнення з відповідача 89480грн. боргу, 14988грн.51коп. пені, 44484грн.21коп. витрат від інфляції, 2353грн.45коп. процентів річних та 2756грн.63коп. судового збору.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав. В силу ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні, яке відбулось 30.08.2016, прийняв участь представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, хоча відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення адресату.

Враховуючи, що явка представника відповідача не визнавалась господарським судом обовязковою, тому відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України участь в господарських засіданнях є правом сторони, яке вона реалізує на власний розсуд та яким відповідач не скористався. Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, з метою уникнення затягування вирішення спору, суд приходить до висновку про можливість здійснення розгляду справи за відсутності представника відповідача в засіданні господарського суду за наявними у справі матеріалами.

За клопотанням позивача при розгляді справи в суді першої інстанції здійснено фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представника позивача, зясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2016 року Господарським судом Чернігівської області за результатами розгляду справи №927/1060/15 за позовом Науково-виробничого приватного підприємства «Октав» до Приватного акціонерного товариства «ОСОБА_2 інститут проектування заводів сільськогосподарського і продовольчого машинобудування» про стягнення 89480грн. боргу, 44484грн.21коп. збитків від інфляції, 2353грн.45коп. 3% річних та 322128грн. пені за неналежне виконання зобовязання з оплати робіт, виконаних на підставі договору №129-СП від 23.12.2013, прийнято рішення.

Вищевказаним рішенням встановлено:

факт укладення між сторонами 23.12.2013 договору №129-СП, за умовами якого НВПП «Октав» (позивач у справі, субпідрядник за договором) зобовязалось в межах договірної ціни виконати на свій ризик, своїми силами, із матеріалів ПрАТ «ОСОБА_2 інститут проектування заводів сільськогосподарського і продовольчого машинобудування» (відповідач у справі, підрядник за договором) всі передбачені проектом і кошторисом роботи на об'єкті: Реконструкція причалу №15 ГП «Миколаївський морський торговий порт» під перевантажувальний комплекс нафтопродуктів мазуту, вул. Космонавтів, 1 н;

факт порушення відповідачем, як підрядником за договором, зобовязання в частині повної своєчасної оплати робіт, виконаних позивачем, як субпідрядником, у звязку з чим позовні вимоги задоволені частково та присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «ОСОБА_2 інститут проектування заводів сільськогосподарського і продовольчого машинобудування» на користь Науково-виробничого приватного підприємства «Октав» 89480грн. боргу, 14988грн.51коп. пені, нарахованої за період з 30.09.2014 по 30.03.2015, 44484грн.21коп. витрат від інфляції, обчислених за період з 01.10.2014 по 31.07.2015, 2353грн.45коп. процентів річних, нарахованих за період з 30.09.2014 по 15.08.2015.

Як вбачається із бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» станом на день вирішення спору по даній справі скарг на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2016 у справі №927/1060/15 не зареєстровано. Доказів оскарження, зміни та скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2016 у справі №927/1060/15 в ході розгляду даної справи сторонами не надано, а тому в силу ст.115 Господарського процесуального кодексу України вказане рішення є обовязковим на всій території України і виконується у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

11 березня 2016 року на примусове виконання рішення від 24.02.2016 у справі №927/1060/15 господарським судом видано наказ. Як вбачається зі змісту даного наказу рішення, на виконання якого він видавався, набрало законної сили 11 березня 2016 року.

27 травня 2016 року головним державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51255473 з виконання наказу Господарського суду Чернігівської області №927/1060/15 від 11.03.2016.

За повідомленням позивача станом на день звернення до господарського суду з даним позовом рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2016 у справі №927/1060/15 відповідачем не виконано.

Оскільки заборгованість за роботи, виконані позивачем на підставі договору №129-СП від 23.12.2013, за твердженням позивача, до цього часу відповідачем не погашена, позивачем нараховано 22117грн.52коп. пені за період з 14.03.2016 по 30.07.2016, 1747грн. трьох процентів річних за період з 14.03.2016 по 30.07.2016, 6825грн.38коп. інфляційних нарахувань за період з 14.03.2016 по 30.07.2016. Вказані нарахування позивач і просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Відповідач докази виконання рішення суду в добровільному порядку або докази стягнення на користь позивача присуджених за рішенням суду грошових коштів у виконавчому провадженні в ході розгляду даної справи в місцевому господарському суді не надав.

Відповідно до ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави, за яких учасники судового процесу звільняються від обовязку доказування. Зокрема, відповідно до частини 3 вищеназваної статті Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що у справі №927/1060/15 та у даній справі беруть участь ті самі особи, факти, які встановлені рішенням господарського суду у справі №927/1060/15 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

Таким чином, факт укладення між сторонами 23.12.2013 договору №129-СП, та порушення відповідачем зобовязання в частині своєчасної повної оплати виконаних позивачем робіт, внаслідок чого виник борг у сумі 89480грн., не підлягає доведенню знову при розгляді даної справи.

Загальні умови припинення господарських зобовязань визначені в ст.202 Господарського кодексу України. Відповідно до ч.3 названої статті до відносин щодо припинення господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як вбачається зі змісту договору №129-СП від 23.12.2013, в ньому відсутня така умова про припинення зобовязань, які виникли між сторонами у звязку з його укладенням, як винесення судового рішення про стягнення боргу за цим договором.

Аналіз ст.202-205 Господарського кодексу України та ст.599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, якими визначені підстави припинення зобовязання, свідчить про відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобовязання, як ухвалення судового рішення щодо вимог кредитора.

Частиною 1 статті 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. При цьому, за загальним правилом, належним виконанням зобовязання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання.

Згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобовязання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі №3-57гс10 (№10/25), від 04.07.2011 у справі №3-65гс11 (№13/210/10), від 12.09.2011 у справі №3-73гс11 (№6/433-42/183), від 14.11.2011 у справі №3-116гс11 (№12/207), від 23.01.2012 у справі №3-142гс11 (№ 37/64).

Відповідно до ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що фактично рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2016 у справі №927/1060/15 до цього часу не виконано, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за прострочення відповідачем оплати виконаних позивачем робіт є правомірною.

Разом з тим, здійснивши перевірку правильності обчислення позивачем інфляційної складової боргу та трьох процентів річних, судом встановлено, що вказані нарахування здійсненні позивачем не на суму боргу за виконані роботи, а на всю суму грошових коштів, в тому числі пеню, втрати від інфляції, 3% річних та судовий збір, присуджені до стягнення за рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2016 у справі №927/1060/15, що є неправомірним, з огляду на таке:

За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України підставою для застосування до боржника відповідальності у вигляді трьох процентів річних та інфляційних нарахувань є прострочення виконання грошового зобовязання.

Визначаючи правову природу грошового зобовязання суд виходить з приписів ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобовязання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Згідно із ч.2 названої статті Кодексу зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобовязання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобовязання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обовязок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона зобовязана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Наведена правова позиція викладена в підп.1.1. п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань».

В той же час, як зазначено судом вище, інфляційні нарахування та проценти річні, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобовязанням, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та стимулюють боржника до належного виконання грошового зобовязання.

Грошове зобовязання відповідача щодо оплати виконаних позивачем робіт виникло у звязку з укладенням між сторонами договору №129-СП від 23.12.2013.

В даному випадку нові зобовязальні правовідносини між сторонами із рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2016 у справі №927/1060/15 не виникають, так як вони відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України вже виникли на підставі договору, а рішення суду лише підтверджує наявність правовідносин між сторонами і вносить в них ясність та визначеність, та за змістом ст.16 Цивільного кодексу України є одним із способів захисту прав, які вже виникли і щодо яких виник спір.

Прийняття судом рішення про стягнення втрат від інфляції та 3% річних не змінює їх правової природи як заходу відповідальності та не перетворює у грошове зобовязання, оскільки вони носять допоміжний характер по відношенню до основного зобовязання та залежать від нього (нараховуються на суму основного зобовязання).

Отже, нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань на стягнуті за рішенням суду втрат від інфляції, 3% річних є неправомірним та є фактично подвійним притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення, що суперечить ст.61 Конституції України.

Суми судового збору взагалі належать до судових витрат за розгляд справи в суді, які не носять матеріально-правового характеру, а їх стягнення здійснюється відповідно до процесуальних норм того судочинства, в межах якого розглядається спір. Тому нарахування втрат від інфляції та процентів річних на стягнуту за рішенням суду суму судового збору також є неправомірним.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що після винесення судом рішення про стягнення основного боргу та нарахованих на нього 3% річних, інфляційних, в подальшому позивач має право нараховувати 3% річних та втрати від інфляції лише на суму основного боргу.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку інфляційної складової боргу інфляційні фактично нараховані ним за період з березня по травень 2016 року.

Судом встановлено, що розмір інфляційних нарахувань, обчислених на суму боргу (89480грн.) за визначений позивачем період (з березня по травень 2016 року) становить 4116грн.08коп., а розмір трьох процентів річних, нарахованих на суму боргу (89480грн.) за визначений позивачем період (з 14.03.2016 по 30.07.2016) 1019грн.49коп.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несплати відповідачем позивачу 89480грн. боргу за роботи, виконані на підставі договору №129-СП від 23.12.2013, навіть після присудження до стягнення вказаного боргу за рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2016 у справі №927/1060/15, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідач інфляційних нарахувань та трьох процентів річних є правомірними, однак задовольняються судом частково, в сумах встановлених вище, які нараховані на суму лише основного боргу.

Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача 22117грн.52коп. пені, нарахованої за період з 14.03.2016 по 30.07.2016.

Відповідно до положень ст.610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Порушення боржником взятих на себе зобовязань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у сплаті неустойки.

Згідно із ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

В силу ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В підп.7.2.1. п.7.2. договору №129-СП від 23.12.2013 сторони встановили, що за порушення строків платежів, передбачених даним договором, підрядник сплачує пеню в розмірі 2% від договірної ціни за кожний день прострочки.

Аналіз змісту наведеної умови договору свідчить, що сторонами не передбачено, що шестимісячний строк нарахування пені, встановлений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України до правовідносин, які виникли між сторонами на підставі договору №129-СП від 23.12.2013, не застосовується та не визначено більш тривалого строку нарахування пені.

А тому суд приходить до висновку, що позивач вправі нараховувати відповідачу пеню за прострочення оплати виконаних позивачем робіт лише в межах шестимісячного строку, встановленого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2016 у справі №927/1060/15 стягнуто з ПрАТ «ОСОБА_2 інститут проектування заводів сільськогосподарського і продовольчого машинобудування» на користь НВПП «Октав» пеню, нараховану за період з 30.09.2014 по 30.03.2015.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що період прострочення оплати відповідачем виконаних позивачем на підставі договору №129-СП від 23.12.2013 робіт, розпочав свій перебіг з 30.09.2014 та мав закінчитись згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України через шість місяців, тобто 30.03.2015.

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2016 у справі №927/1060/15 вже стягнуто з ПрАТ «ОСОБА_2 інститут проектування заводів сільськогосподарського і продовольчого машинобудування» на користь НВПП «Октав» пеню, нараховану за період з 30.09.2014 по 30.03.2015.

Враховуючи, що сторонами, в договорі №129-СП від 23.12.2013 не узгоджено інший строк нарахування пені, аніж встановлено ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування позивачем пені за прострочення оплати робіт після 30.03.2015, тобто поза межами шестимісячного строку, є неправомірним.

З огляду на вищевикладене, в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 22117грн.52коп. пені, нарахованої за період з 14.03.2016 по 30.07.2016, має бути відмовлено повністю.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1019грн.49коп. трьох процентів річних та 4116грн.08коп. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому як зазначено в абз.4 підп.4.1. п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Згідно із ч.1 ст.4 вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

З огляду на предмет позову, дана позовна заява носить майновий характер, оскільки стосується стягнення грошових коштів.

За змістом ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1378 гривень.

Враховуючи, що сума в 1,5% ціни позову є меншою, а ніж мінімальний розмір судового збору, за даним позовом підлягав сплаті мінімальний розмір судового збору, який становить 1378рн.

Враховуючи вищевикладене, у звязку з задоволенням позовних вимог частково, судовий збір у сумі 230грн.59коп. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача. В іншій частині (1147грн.41коп.) судовий збір покладається на позивача та відшкодуванню йому не підлягає.

Керуючись Законом України «Про судовий збір», ст.202-205, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.11, 509, 524, 533-535, 549, 598-601, 604-609, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.22, 32, 33, 35, 49, 75, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ГОЛОВНИЙ ІНСТИТУТ ПРОЕКТУВАННЯ ЗАВОДІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО І ПРОДОВОЛЬЧОГО МАШИНОБУДУВАННЯ», м. Чернігів, вул. Інструментальна, 34 Д (ідентифікаційний код 00239089) на користь НАУКОВО-ВИРОБНИЧОГО ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ОКТАВ», м. Чернівці, вул. Руська, 267 (ідентифікаційний код 32452660) 1019грн.49коп. трьох процентів річних, 4116грн.08коп. інфляційних нарахувань та 230грн.59коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення підписано 05 вересня 2016 року.

Суддя Т.Г. Оленич