Постанова № 60919108, 25.08.2016, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 681/910/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2016 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіСалюка П.І. при секретаріДубіній Н.Ю. за участі:позивача, представника позивача, представників відповідачарозглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області, Голови комісії з реорганізації Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Ординської Валентини Миколаївни про визнання незаконним, скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області, Голови комісії з реорганізації Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Ординської Валентини Миколаївни в якому просить: наказ №39-о від 30 травня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_3" визнати незаконним та скасувати; поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача сектору оподаткування з юридичних осіб Полонського відділення Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області з 30 травня 2016 року; стягнути з Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 травня 2016 року по день постановлення судом рішення та 3000 грн. моральної шкоди; постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць звернути до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом № 9-о від 30 травня 2016 року позивачку звільнено з посади завідувача сектору оподаткування з юридичних осіб Полонського відділення Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області з 30 травня 2016 року, у зв'язку зі зміною організаційної структури, штатного розпису, скорочення штатної чисельності Шепетівської ОДПІ, п.1 ст. 40 КзПП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

Вказує на те, що 11.03.2016 року її було попереджено за два місяці про наступне звільнення, однак не запропоновано іншої роботи в цій же організації, не враховано переважного права на залишення на роботі. Зазначає, що з 30 травня 2016 року із штатного розпису посада позивача не була виключена, а з 2 лютого 2016 року у посади, яку займала ОСОБА_3 було змінено лише назву.

Вважає, що у відповідача не було правових підстав звільняти її за скороченням штату, оскільки посада яку обіймала ОСОБА_3 не була скорочена.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача та відповідач проти задоволення позовних вимог заперечили, у задоволенні позову просили відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх єдності взаємному зв'язку та сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що з 24.12.1999 року по день звільнення ОСОБА_3 постійно працювала в органах податкової служби.

01.02.2016 року на виконання вимог п. 4 наказу ДФС України від 11.01.2016 року №17 "Про введення в дію Структур територіальних органів ДФС" Шепетівською ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області наказом від 01.02.2016 року № 48 введено в дію станом на 01.02.2016 року організаційну структуру та штатний розпис Шепетівської ОДПІ на 2016 рік.

На виконання вимог вищевказаного наказу, доручено головному спеціалісту з питань кадрової роботи Лисун І. О. здійснити комплекс заходів щодо призначення та переведення працівників згідно зі штатним розписом відповідно до чинного законодавства.

24.02.2016 року з метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 року №892 "Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби", прийнято наказ ДФС України від 24.02.2016 року №175 "Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Хмельницькій області", в якому відповідно до п. 3 наказано реорганізувати Шепетівську ОДПІ шляхом приєднання до Славутської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області, згідно п. 5 даного наказу утворено комісії з реорганізації окремих територіальних органів ДФС у Хмельницькій області, керівниками яких призначено посадових осіб згідно з додатком.

Відповідно додатку до наказу ДФС від 24.02.2016 року №175 "Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Хмельницькій області" головою комісії з реорганізації Шепетівської ОДПІ є Ординська Валентина Миколаївна.

Згідно штатного розпису на 2016 рік Шепетівської ОДПІ затвердженого в.о. начальника ГУ ДФС у Хмельницькій області Зеленецьким М. Г. назву структурного підрозділу завідувачем якого була ОСОБА_3 змінено з сектору оподаткування з юридичних осіб на сектор податків і зборів з юридичних осіб.

11.03.2016 року ОСОБА_3 - завідувача сектору оподаткування юридичних осіб Полонського відділення ознайомлено з попередженням про наступне звільнення, в якому адміністрація попереджає про наступне звільнення ОСОБА_3 із займаної посади не раніше 11.05.2016 року згідно з пунктом 1 статті 40 КзПП України у зв'язку із скороченням штатної чисельності.

30.05.2016 року Шепетівською ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області винесено наказ №39-о від 30 травня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_3", відповідно до якого ОСОБА_3 звільнено з посади завідувача сектору оподаткування юридичних осіб Полонського відділення Шепетівської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області 30 травня 2016 року у зв'язку зі зміною організаційної структури, штатного розпису, скороченням штатної чисельності Шепетівської ОДПІ, п. 1 ст. 40 КЗпП Україна, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно правової позиції Верховного Суду України висловленої в постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівнику не була надана на тому або на іншому підприємстві (установі, організації) інша робота, або запропонована робота, від якої він відмовився з поважних причин.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначається, що "Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Аналіз норми п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу є зміни в організації виробництва і праці, які у свою чергу можуть мати місце у випадках ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Тому, під змінами в організації виробництва і праці, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору слід розуміти, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників, що призводить до скорочення займаної працівником посади та зумовлює його звільнення у випадку неможливості переведення працівника на іншу посаду.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно штатного розпису Шепетівської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області затвердженою в.о. начальника ГУ ДФС у Хмельницькій області Зеленецьким М. Г. 25.01.2016 року зазначено назву структурного підрозділу - сектор податків і зборів з юридичних осіб із штатною чисельністю - 3 працівники.

Крім цього, судом встановлено, що у самій структурі Шепетівської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області відбулося перейменування структурного підрозділу, а саме з "сектор оподаткування юридичних осіб" на "сектор податків і зборів з юридичних осіб".

В контексті цього необхідно зазначити, що посада - це визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Підсумовуючи зазначене, суд вважає, що такі зміни не мали жодного відношення до посади завідувача сектору оподаткування з юридичних осіб на якій працювала позивач, оскільки вони не призвели до скорочення посади завідувача сектору оподаткування з юридичних осіб, яку займала позивач оскільки у затвердженому станом на 25.01.2016 року штатному розписі така посада також існує хоча й із зміненою назвою.

Тому, виходячи із правової природи змін в організації праці Шепетівської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області (у частині, що стосується позивача), такі зміни не можуть вважатися законною підставою для звільнення позивача, оскільки фактично змінилася лише назва структурного підрозділу у якому працювала позивач (із "сектор оподаткування юридичних осіб" на "сектор податків і зборів з юридичних осіб").

Також слід зазначити, що в структурному підрозділі не відбулися зміни у його складі за трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки).

Отже, звільнення ОСОБА_3 з посади завідувача сектору оподаткування з юридичних осіб, на переконання суду, є безпідставним та ґрунтується на помилковому застосуванні норм п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, що свідчить про його незаконність, оскільки фактично займана позивачем посада скорочена не була.

Такий висновок узгоджується із практикою Вищого адміністративного суду України (Ухвала від 30.09. 2015 року у справі № К/800/20490/15, від 18.02.2014 року у справі № К/800/40453/13). Зміст висновків суду касаційної інстанції полягає у тому, що у випадку коли ліквідовується один структурний підрозділ юридичної особи публічного права із створенням іншого, на який покладено такі ж функції, і у складі якого є така ж посада яку займала звільнена особа, таке звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України вважається безпідставним.

Разом з цим, крім відсутності правових підстав для звільнення позивача, суд вважає, що відповідач звільнивши ОСОБА_3 порушив ще й процедуру звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач при звільненні позивача із займаної посади, як нормативну підставу для звільнення зазначив п.1 ст. 40 КЗпП України.

Проте, Шепетівською ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області залишено поза увагою, приписи частини 2 статті 40 КЗпП України, якими передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За загальним правилом, таке переведення повинно забезпечуватися на іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки).

Крім того, згідно із ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Як зазначалося, Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (п. 19), роз'яснив, що судам необхідно надавати оцінку і тому, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

В ході дослідження законності процедури звільнення позивача судом встановлено, що з попередженням про наступне вивільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням штатної чисельності позивач була ознайомлена 11.03.2016 року. У попередженні було вказано, що наступне звільнення із займаної посади відбудеться не раніше 11.05.2016 року.

Крім того, у попередженні, було зазначено, що пропозиції щодо наявних вакантних посад у структурі Шепетівської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області будуть запропоновані протягом двох місяців з дня підписання попередження.

Відповідач одночасно із попередженням про звільнення позивача, повинен був та міг запропонувати ОСОБА_3 іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки), якою як зазначалося вище, є посада завідувач сектору податків і зборів з юридичних осіб. Проте, відповідачем не було надано доказів того, що ОСОБА_3 було запропоновано іншу посаду за її кваліфікацією, а також доказів відмови позивача на продовження роботи у нових умовах.

Однак, звільнивши позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідач не вжив жодних заходів з метою працевлаштування позивача на відповідній посаді та не надав суду жодних доказів щодо звернення до вищестоящого керівництва з метою працевлаштування ОСОБА_3, що свідчить про порушення встановленого порядку її звільнення. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постанові від 01.04.2015 року та із висновком Вищого адміністративного суду України який міститься в ухвалі від 20.11.2014 року у справі № К/800/23885/13.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що звільнення ОСОБА_3 є незаконним, оскільки проведене роботодавцем (Шепетівської ОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області ), як без визначених законом підстав так і в порушення встановленої процедури, а тому наказ Шепетівської ОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області №39-о від 30 травня 2016 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на роботі, суд зазначає наступне.

Визначаючись щодо посади, на якій підлягає поновленню позивач, суд зважає, що фактично змінилася назва структурного підрозділу у якому працювала ОСОБА_3. При цьому зміни штату мали місце у частині, що не стосується посади яку займала позивач. Як зазначалося, правовий статус підрозділів (їх основні завдання, функції) не змінилися. Крім того у штаті новоутвореного структурного підрозділу існувала аналогічна посада "завідувача сектору" яку займала позивач до її звільнення.

Отже, незаконно звільнена із займаної посади ОСОБА_3 підлягає поновленню на посаді аналогічній із посадою з якої її звільнено та яка існує на даний момент. Такий висновок узгоджується із практикою Вищого адміністративного суду України (Ухвала від 30.09. 2015 року у справі № К/800/20490/15, від 18.02.2014 року у справі № К/800/40453/13).

Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з приписами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантований ч.1 ст.1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною його національного законодавства. Неправомірна бездіяльність щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу порушує право позивача на законне сподівання мати можливість користуватися своєю власністю, своєчасно і в повному обсязі і в порядку, визначеному законом, отримати належні йому кошти із бюджету при відсутності з його боку порушення закону.

Таким чином, Шепетівська ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області зобов'язана нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 травня 2016 року по 25 серпня 2016 року

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього грошового забезпечення за один місяць слід звернути до негайного виконання.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У вимозі про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, підстави (причини) в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно особі, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Заявляючи вищезазначену вимогу щодо відшкодування моральної шкоди, позивач жодним чином її не обґрунтовувала та не надала будь-яких доказів в розумінні ст.ст. 69-70 КАС України, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість та безпідставність даної вимоги, у зв'язку з чим суд вважає, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Крім цього, позивача було звільнено не з негативних підстав, які могли б підірвати її авторитет у суспільстві.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо звільнення ОСОБА_3 без визначених законом підстав так і в порушення встановленої процедури, крім цього відповідачем не належно виконано вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування ОСОБА_3 ос кільки, відповідачем не було запропоновано наявну роботу в установі, а тому адміністративний позов ОСОБА_3 слід задоволити частково.

Керуючись ст.ст.9,11, 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області №39-о від 30 травня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_3".

Поновити ОСОБА_3 на посаді завідувача сектору оподаткування з юридичних осіб Полонського відділення Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області з 30 травня 2016 року.

Стягнути з Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 травня 2016 року по 25 серпня 2016 року.

Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді завідувача сектору оподаткування з юридичних осіб Полонського відділення Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області та стягнення середнього грошового забезпечення за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 29 серпня 2016 року

Суддя/підпис/ "Згідно з оригіналом" Суддя П.І. Салюк