Рішення № 6089917, 06.10.2009, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" жовтня 2009 р.Справа № 17/80-1733 Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Тернопіль

до відповідача Державного підприємства "Тернопільське лісове господарство", м. Тернопіль

Представник від:

позивача: ОСОБА_1, підприємець, свідоцтво серії НОМЕР_2 від 04.03.08р.;

відповідача: не зявився

Позивачу розяснено права та обовязки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 811 ГПК України.

Судом в порядку ст. 811 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася у звязку з відсутністю письмового клопотання сторони.

Позивач Субєкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Тернопіль, звернувся 14.09.2009 р. до господарського суду Тернопільської області з позовом до Державного підприємства "Тернопільське лісове господарство", м. Тернопіль, про стягнення 11789,70 грн. заборгованості, в тому числі 8500,00 грн. основного боргу, 1876,63 грн. штрафу, 1170,12 грн. інфляційних нарахувань та 242,95 грн. - 3% річних, посилаючись на умови укладеного між сторонами договору №3 від 19.09.08р.

Позов обґрунтовується копією свідоцтва про державну реєстрацію субєжкта підприємницькох діяльності; копією договору №3 від 19.09.08р.; копією видаткової накладної №ФТК-026 від 26.09.08р.; розрахунками штрафу, 3% річних та інфляційних нарахувань; іншими матеріалами.

В судовому засіданні, призначеному на 06.10.2009р. позивач підтримав позовні вимоги повністю з підстав, зазначених в позові.

Відповідач в судове засідання не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у встановленому законом порядку (повідомлення про вручення поштового відправлення№2585551), витребуваних судом документів, в тому числі відзиву на позов, не подав, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив.

За таких обставин, враховуючи що явка сторін не визнавалася судом обовязковою, поданих доказів є достатньо для вирішення спору по суті, брати участь в судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, тому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи позивача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

19 вересня 2008 року між Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як Підприємством, та Державним підприємством "Тернопільське лісове господарство", як Партнером, укладено договір за № 3 (далі Договір), згідно умов якого Підприємство зобовязалося поставити Партнеру товар (оргтехніку та компютерну техніку) на загальну суму 9000,00 грн. згідно поданої заявки на протязі 10 днів після отримання попередньої оплати, можливий відпуск з відтермінуванням платежу (п. 2.2. Договору).

Як стверджує підприємець і це не заперечено відповідачем, на виконання умов укладеного Договору, позивач згідно видаткової накладної №ФТК-026 від 26.09.08р., передав, а відповідач прийняв, зазначений у накладній товар (оргтехніка та компютерна техніка) на загальну суму 9000,00 грн. Факт отримання товару підтверджується підписом представника відповідача на зазначеній накладній, що засвідчений відтиском печатки відповідача.

Розділом ІІ сторонами визначено порядок проведення розрахунків за поставлений товар. Так, згідно пункту 2.2. Договору передбачено, що у випадку відтермінування платежу Партнер зобовязується провести оплату за товар на протязі 10 банківських днів після його одержання.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Позивач стверджує, що ним свої зобовязання по договору виконано в повній мірі, однак, відповідач порушив договірні зобовязання, не провівши оплати за отриманий товар в повному розмірі, внаслідок чого, станом на 11.09.2009р. заборгованість відповідача за Договором № 3 від 19.09.2008р. становить 8500,00 грн. (з урахуванням часткової сплати боргу 09.07.09р. в розмірі 500,00 грн.).

Матеріали справи свідчать, що між сторонами у справі виникли цивільні правовідносини з договору купівлі-продажу, який містить елементи договору поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).

Згідно із частиною 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін. Загальними положеннями про купівлю-продаж (параграф 1 глави 54 ЦК України) передбачено право продавця вимагати оплати товару.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу приписів ст. ст. 11, 16, 509 ЦК України та ст.ст. 1, 2 ГПК України кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обовязків.

Матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що товар на загальну суму 9000,00 грн. був переданий відповідачу у власність, не повернутий ним, але у встановлений договором строк, вартість купленого товару не сплачена, що є порушенням умов договору, ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобовязання щодо оплати купленого товару в повній мірі та відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору судом, у матеріалах немає.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, доводи позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму основного боргу є правомірними, документально підтвердженими первинними документами та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому згідно ст. 15 ЦК України, порушене право Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 8500,00 грн. боргу.

Належне виконання грошових зобовязань Партнером забезпечено згідно п. 4.2. договору, штрафом у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожен день несвоєчасної оплати.

Оцінюючи доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 1876,63 грн. за період з 10.10.2008р. по 01.09.2009р. та поданий розрахунок цих санкцій, суд вважає такі вимоги неправомірними та такими, що не підлягають до задоволення, виходячи з такого.

Статті 546, 549 ЦК України визначають штраф і пеню як різновид неустойки та як спосіб забезпечення виконання зобовязань, поряд із порукою, гарантією, заставою, притриманням та завдатком. В той же час, ст. 230 ГК України визначає штраф і пеню як окремі штрафні санкції.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як видно з умов договору, сторони в якості забезпечення виконання зобовязань по договору передбачили саме сплату Партнером штрафу за затримку платежу, однак у розмірі, що визначається згідно чинного законодавства як пеня, оскільки розраховується за кожний день прострочення оплати товару.

В силу приписів частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а згідно частини 3 цієї статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а тому нарахований позивачем штраф у відсотковому відношенні за кожний день прострочення оплати з поставлену оргтехніку та компютерну техніку у відповідності з умовами договору, як такий, що суперечить чинному законодавству, до задоволення не підлягає.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У звязку з тим, що грошові зобовязання відповідачем не виконані в строк, обумовлений Договором № 3 від 19.09.2008р., тому правомірними є вимоги, котрі ґрунтуються на положеннях ст. 625 ЦК України і надають право позивачу вимагати від боржника сплати боргу з урахуванням трьох відсотків річних та встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оцінивши подані позивачем уточнені розрахунки трьох відсотків річних в розмірі 242,95 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 1170,12 грн., що нараховані за період з 10.10.08р. по 01.09.09р., суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені і є такими, що відповідають встановленим Держкомстатом України індексам інфляції за період з жовтня 2008 р. по серпень 2009 року включно та вимогам закону, оскільки ні договір, ні закон, не встановлюють іншого розміру процентів, ніж той, що передбачено нормами ЦК України.

У звязку з наведеним, позовні вимоги, як обґрунтовано заявлені, не заперечені належними доказами відповідачем та підтверджені матеріалами справи підлягають до задоволення частково, на суму 9913,07 грн., в тому числі 8500,00 грн. основного боргу, 1170,12 грн. інфляційних нарахувань та 242,95 грн. - 3% річних.

Згідно ст. 49 ГПК України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, покладаються судом на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У судовому засіданні 06.10.2009 р. за згодою представника позивача оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.

З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 509, 526, 549-551, 625, 629, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 230-232 ГК України, ст.ст. 1, 2, 42 47, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 811, 82- 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

Вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Тернопільське лісове господарство", м. Тернопіль, вул. Багата, 5-А, ідентифікаційний код 00993024 8500,00 грн. основного боргу, 1170,12 грн. інфляційних нарахувань, 242,95 грн. - 3% річних та 297,65 грн. в повернення сплачених судових витрат на користь Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) „__12_”_жовтня__2009 р. рішення, через місцевий господарський суд.

Суддя