Рішення № 60890597, 25.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2016Справа № 910/11813/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (далі - Товариство) до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - Концерн) про стягнення 111 676,22 грн.,

за участі представників:

позивача: Котланової Л.М., за довіреністю від 4 січня 2016 року № 33,

відповідача: Панамаренка Д.М., за довіреністю від 31 грудня 2015 року № 6388/9,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2016 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору про постачання електричної енергії від 28 лютого 2011 року № 26 (далі - договір), укладеного між позивачем та Концерном, останньому в період з травня 2014 року по листопад 2015 року було поставлено електричну енергію. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання щодо оплати вартості спожитої енергії виконав несвоєчасно, Товариство, посилаючись на статті 549, 552, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просило суд стягнути з Концерну пеню в розмірі 11 171,24 грн., три проценти річних у розмірі 6 301,69 грн. та 94 203,29 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1 липня 2016 року за вищезазначеним позовом порушено провадження в справі № 910/11813/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15 липня 2016 року.

15 липня 2016 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 25 серпня 2016 року.

Під час судового засідання 25 серпня 2016 року представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві та у письмових запереченнях, поданих через канцелярію суду 10 серпня 2016 року.

Представник відповідача у даному судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, який був поданий 15 липня 2016 року. В основу заперечень покладено той факт, що причиною несвоєчасного виконання договірних зобов'язань Концерном є форс-мажорні обставини, причиною яких є проведення антитерористичної операції на території, де розташовані об'єкти відповідача. Також Концерн посилався на неможливість здійснення своєчасної оплати поставленої та спожитої електричної енергії, оскільки, за твердженнями відповідача, розрахунки мали бути здійсненні у банківських установах в місті Луганську. Крім того, відповідач заперечував проти позовних вимог у зв'язку з неправильним розрахунком заявлених до стягнення сум та відсутності своєчасно оформлених позивачем податкових накладних.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2011 року між сторонами було укладено договір, за умовами якого Товариство зобов'язалось постачати електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок Концерну, а відповідач - оплачувати позивачу вартість використаної електроенергії та здійснювати інші платежі згідно умов укладеної угоди у встановлені строки, у тому числі й здійснювати компенсацію перетікань реактивної електричної енергії.

Відповідно до пункту 9 порядку розрахунків, який є додатком до договору, Концерн мав здійснювати остаточний розрахунок за спожиту активну електроенергію та за перетікання реактивної електроенергії протягом 10 операційних днів, починаючи з наступного дня після отримання від Товариства рахунків.

З наявних в матеріалах справи копій рахунків вбачається, що останні були отримані представником відповідача, що підтверджується наявними на них відповідними відмітками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить відсутність з боку Концерну претензій та повідомлень про порушення Товариством умов даної угоди. До того ж, у судових засіданнях представник відповідача підтвердив, що оплата електричної енергія була здійснена в повному обсязі, проте з порушенням обумовлених укладеним правочином строків.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд критично оцінює доводи Концерну щодо неможливості своєчасного внесення оплати за отриману електричну енергію з огляду на таке.

За умовами укладеного договору Товариство постачало електричну енергію на об'єкт відповідача - Зоринівка, який знаходився за адресою: село Зоринівка Міловського району Луганської області. Однак, вказаний населений пункт не було визнано територією, непідконтрольною Україні, та знаходився під контролем державної влади. Вказані обставини підтверджуються переліком населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, затвердженим розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р.

Водночас, відповідно до пунктів 6.3 та 6.4. правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28, та порядку розрахунків оплата вартості електричної енергії мала бути здійснена Концерном на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, а оплата за перетікання реактивної електроенергії - на поточний рахунок позивача. Поточний рахунок Товариства було відкрито в АТ «Райффайзен Банк Аваль» міста Києва, а рахунок із спеціальним режимом - у Луганському обласному управлінні АТ «Ощадбанк», яке знаходилось у місті Сєвєродонецьку Луганської області. Вказані рахунки відкриті у банках, які знаходяться на підконтрольній українській владі території. Крім того, у бланках рахунків на оплату електроенергії, отриманих відповідачем, були вказані розрахункові рахунки вищезазначених банківських установ.

До того ж, норми статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначають, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Однак відповідного сертифікату відповідачем не було надано суду.

Крім того, укладаючи спірний правочин, Концерн зобов'язався своєчасно здійснювати оплату спожитої електричної енергії на підставі виставлених позивачем рахунків. Отже відсутність податкових накладних, на яку також посилався відповідач, не звільняє останнього від договірного обов'язку своєчасного внесення вартості отриманої електричної енергії.

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлення факту прострочення виконання зобов'язання відповідачем, позивач вправі вимагати стягнення з Концерну пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми боргу.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 4.4.1 договору за порушення строку розрахунку відповідачу має нараховуватись пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня, від розміру простроченого платежу за кожен день прострочення.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, є арифметично вірним, відповідає положенням закону та договору, позовна вимога про стягнення з Концерну пені в сумі 11 171,24 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач на підставі частини 2 статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 6 301,69 грн. та 94 203,29 грн. інфляційних втрат.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлені позивачем до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства і не суперечать положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вищевказаних сум також підлягають задоволенню в повному обсязі.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (04112, місто Київ, вулиця Дорогожицька, будинок 10, ідентифікаційний код 01190043) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (91021, місто Луганськ, квартал Гайового, будинок 35 А, ідентифікаційний код 31443937) 11 171 (одинадцять тисяч сто сімдесят одну) грн. 24 коп. пені, три проценти річних у розмірі 6 301 (шість тисяч триста одну) грн. 69 коп., 94 203 (дев'яносто чотири тисячі двісті три) грн. 29 коп. інфляційних втрат, а також 1 675 (одну тисячу шістсот сімдесят п'ять) грн. 15 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 2 вересня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко