Рішення № 60889751, 05.09.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.08.16р. Справа № 904/6077/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ

до Комунального підприємства "ТЕПЛОСЕРВІС" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, м. Вільногірськ, Дніпропетровська область

про стягнення 364 077,91 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник ( дов. № 14-109 від 18.04.2014р.)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "ТЕПЛОСЕРВІС" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про стягнення 364 077,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №13/2341-БО-3 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012, в частині своєчасної оплати спожитого природного газу.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 09.08.2016.

09.08.2016 представник позивача в судовому засіданні подав супровідним листом документи для долучення їх до матеріалів справи (а.с.58-97).

Представник відповідача заявив клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

Представник позивача заперечував проти даного клопотання.

В межах строків передбачених ст. 69 ГПК України, в судовому засіданні оголошувалась перерва з 09.08.2016 до 30.08.2016. Відповідача було зобов'язано надати відзив та контррозрахунок.

22.08.2016 відповідач подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог у повному обсязі, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що не погоджується з нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних, оскільки це порушує принцип справедливості, крім цього надані позивачем розрахунки на думку відповідача недостатньо докладно відображають те, як саме позивач дійшов висновку про розмір заборгованості сум інфляційних втрат та 3% річних. Також відповідач просив суд застосувати до позовних вимог позивача строк позовної давності, який на думку відповідача сплив (а.с.100-101).

30.08.2016 представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суду не повідомив.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції).

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.08.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2014 у справі № 904/6482/14 з відповідача на користь позивача стягнуто 1 896 384,26 грн. - основного боргу; 145 301,66грн. - пені; 91 639,64грн. - три відсотки річних за період з 14.02.2013 - 14.07.2014; 329 345,48грн. - інфляційних втрата період з лютого 2013 по червень 2014; 52159,45грн. - судового збору.

14.10.2014 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2, якою сторони погодили, зокрема, доповнити п. 6.3. статті 6 договору "Порядок та умови проведення розрахунків" абзацом у наступній редакції: "6.3. У разі сплати боргу по неустойці, інфляційним нарахуванням, процентам річних та судовому збору, за даним договором, покупець повинен обов'язково зазначати це в платіжному дорученні" (а.с.16).

Звертаючись до господарського суду з цим позовом позивач зазначив, що стягнута вищевказаним рішенням суду заборгованість була сплачена відповідачем 13.03.2015 у повному обсязі, але з порушенням встановленого строку, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки (а.с.59-96), в зв'язку із чим позивач нарахував та заявив до стягнення 29581,50 грн. 3% річних за період прострочки з 15.07.2014 по 13.03.2015 та 334 496,41 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу за період з липня 2014 по березень 2015 року, що і є предметом даного спору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Порушенням зобовязання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

У п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Положеннями ст. 229 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За прострочення оплати заборгованості позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 29581,50 грн. 3% річних за період прострочки з 15.07.2014 по 13.03.2015 та 334 496,41 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу за період з липня 2014 по березень 2015 року.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобовязань на вимогу кредитора, зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов'язанням є сам факт порушення зобов'язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, доходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 334 496,41 грн. - є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Виходячи з того, що факт отримання відповідачем природного газу від позивача є доведеним матеріалами справи, зазначений факт встановлений рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2014 у справі №904/6482/14, а оплата за поставлений природний газ відповідачем проведена була з порушенням встановленого у договорі строку, що доведено позивачем шляхом надання належних доказів, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 29 581,50 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи викладене, судом встановлено, що позивачем належним чином доведено порушення відповідачем строків оплати за отриманий природній газ та беручи до уваги, що суд, зобов'язував відповідача надати контррозрахунок суми позовних вимог, проте відповідач вимоги суду в цій частині не виконав, суд доходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 334 496,41грн. та суми 3% річних у розмірі 29 581,50 грн. доводяться матеріалами справи, підтверджені належними доказами та є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача, викладеному у відзиві на позов, про застосування строків позовної давності, суд вважає його необґрунтованим, оскільки як зазначено у п. 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю 5 років.

На підставі викладеного суд вважає, що позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою в межах встановленого строку позовної давності, в зв'язку з чим суд відхиляє дане клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.

Суд відхилив клопотання відповідача, в зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю, оскільки судова експертиза повинна призначатись лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення права на справедливий суд, встановленого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд вважає, що питання, які ставить відповідач мають правовий характер, не потребують спеціальних знань та можуть бути вирішені судом у разі подання відповідачем відзиву на позовну заяву та контррозрахунку.

Згідно зі ст. 49 ГПК України судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Таким чином, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача становить 5461,17 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82 85, 115 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Комунального підприємства "Теплосервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Леніна, 8, код 36489101) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 3% річних у розмірі 29 581,50 грн., інфляційні втрати у розмірі 334 496,41 грн. та судовий збір у розмірі 5 461,17 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.09.2016

Суддя ОСОБА_2