Рішення № 60866803, 02.09.2016, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/1449/16-ц

Провадження № 2/639/932/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2016 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Гаврилюк С.М.,

при секретарі Чубенко О.С., Луценко С.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, приватний нотаріус ХМНО Харківської області ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, приватний нотаріус ХМНО Харківської області ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним. В обгрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що його матері ОСОБА_5 на праві приватної власності належала двокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1.

23 березня 1995 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Пятої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 за реєстровим № 2-1743, відповідно до якого заповідала вказану квартиру позивачеві.

17 жовтня 2003 року між ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_3 був розірваний шлюб.

25 липня 2006 року мати позивача померла, що призвело до виникнення в нього нервового зриву, втрати постійного місця роботи і захворювання на алкоголізм. Будучи зареєсгрованим в спірній квартирі, позивач фактично прийнявспадщину. ОСОБА_1 вказував, що для оформлення свідоцтва про право на спадщину за заповітом у нього не було необхідності та і потрібних грошових коштів.

Наприкінці 2011 року до позивача звернулися його колишня дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_8, які запропонували йому довічне утримання у випадку передачі ним відповідачеві права власності на спірну квартиру. Одночасно ОСОБА_3 запропонувала узяти на себе усі клопоти та витрати щодо отримання необхідних документів , якщо позивач видасть їй відповідну довіреність на представництво його інтересів.

13 грудня 2011 року ОСОБА_3 привезла позивача до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, яка запропонувала йому підписати заздалегідь підготовлений текст довіреності, відповідно до якої ОСОБА_3 мала право оформити від імені позивача договір дарування квартири їх сину.

ОСОБА_1 у позовній заяві стверджував , що нотаріус пояснила йому, що вказані договори майже нічим не відрізняються, оскільки син повинен утримувати непрацездатного батька і не може виселити його з квартири навіть в судовому порядку. Після чого під тиском ОСОБА_3, яка наполягала на тому, що вже оплатила усі необхідні квітанції; він погодився підписати текст довіреності в наведеній редакції.

Після укладеного договору позивачеві з боку відповідача та третьої особи надавалася фізична та матеріальна допомога до 1 квітня 2015 року, після цього ОСОБА_2 став обмежувати позивача у праві користування житловою площею, не приймає участі в її ремонті та оплаті комунальних платежів, що робить проживання в спірній квартирі фактично не можливим.

Посилаючись на ст. 235 ЦК України, позивач вважає укладений правочин удаваним, а саме вчинений для приховання договору довічного утримання , та просить визнати його недійсним, поновити пропущений строк для звернення до суду, стягнути на його користь понесені судові витрати.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, посилаючись на викладені у заяві обставини. При цьому ОСОБА_1 пояснив суду, що син в квітні 2012 року повідомив його про укладення договору дарування спірної квартири.

У позовній заяві позивач , а також у судових дебатах його представник просили суд поновити пропущений строк для звернення до суду . Однак , жодних поважних причин щодо його пропуску суду не зазначили.

Крім цього, ОСОБА_1 пояснив суду, що весь текст довіреності від 13.12.2011 року він не читав, нотаріус його обманула , зазначивши в довіреності без його згоди щодо уповноваження ОСОБА_3 укласти договір дарування спірної квартири без будь-яких умов. Однак, до правоохоронних органів відносно омани його нотаріусом він не звертався та про визнання довіреності недійсною до суду позов не подавав.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на його недоведеність та пропуск позивачем строку позовної давності, який просили застосувати. Свою правову позицію відповідач та третя особа ОСОБА_3 зазначили у письмових запереченнях, які містяться в матеріалах справи. У судовому засіданні відповідач стверджував, що у нього з батьком ніякої домовленості щодо його довічного утримання не було, тому вони не обговорювали жодної умови. Позивач сам виявив бажання подарувати цю квартиру, яку сдавав внайм різним неблагонадійним родинам та мав заборгованість по комунальним рахункам. При цьому батько залишався проживати в цій квартирі , а з 2015 року разом з ним проживала його жінка Тетяна, її син та онук. Відповідач, враховуючи, що він є сином позивача, допомогав йому іноді матеріально в тому розмірі, в якому мав можливість собі дозволити .

Третя особа - приватний нотаріус ХМНО Харківської області ОСОБА_4 подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій зазначила, що вимоги законодавства щодо посвідчення договору дарування нею були повністю дотримані, у звязку з чим заперечувала проти задоволення позовних вимог в частині визнання договору дарування недійсним (а.с. 107). Крім того, в своїх письмових запереченнях нотаріус вказувала, що при посвідченні 13.12.2011 року довіреності мова йшла саме про подальше оформлення договору дарування , а не договору довічного утримання, оскільки на оформлення договору довічного утримання в довіреності не вказується прізвище, імя, по-батькові набувача (а.с. 109-110).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що зі слів позивача їй відомо, що приблизно в 2011-2012 роках ОСОБА_1 надав ОСОБА_3 довіреність для оформлення договору довічного утримання . Однак в 2016 р. він сказав, що йому стало відомо про обман ОСОБА_3, яка подарувала квартиру сину. В період з 2010 р. по 2012 р. позивач зловживав спиртними напоями, втратив роботу, у зв?язку з чим виникла заборгованість по комунальним платежам. Син іноді давав йому гроші в сумі 100-200 грн. З кінця 2012 року ОСОБА_1 постійно проживав з іншою жінкою в АДРЕСА_2, яка пішла від нього.

Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що тільки зі слів сусідів їй відомо, що ОСОБА_1 після смерті матері зловживав спиртними напоями, звертався за допомогою до сина та його матері, щоб вони сплатити заборгованість по комунальним платежам та уклали з ним договір довічного утримання, однак вони його обманули.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що в 2010-2011 роках ОСОБА_1 втратив роботу, став випивати та бажав щоб син йому допоміг. Декілька місяців тому ОСОБА_1 повідомив їй , що його жінка з сином обманули.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників та свідків, приходить до висновку про відсутність правових підстав щодо задоволення необгрунтованого позову.

Судом встановлено, що матері позивача ОСОБА_5 на праві приватної власності належала двокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_3, про що свідчить свідоцтво про право власності на житло, видане 22 серпня 1994 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду за № 6-94-13584 (а.с.9-10).

23 березня 1995 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Пятої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, за реєстровим № 2-1743, відповідно до якого заповідала вказану квартиру позивачеві (а.с.8).

17 жовтня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано шлюб (а.с. 16).

25 липня 2006 року померла мати позивача ( а.с.13).

13 грудня 2011 року відповідно довіреності, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_12, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх установах, підприємствах та організаціях з питань офрмлення спадкових справ після померлої ОСОБА_6, реєстрації права власності у відповідних установах на успадковане майно, а також в подальшому подарувати квартиру АДРЕСА_4, що в місті Харкові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі підписати договір дарування а також виконати від його імені інші дії, повязані з цією довіреністю . Довіреність видана строком на три роки і дійсна по 30.12.2014 року (а.с.14).

У судовому засіданні позивач пояснив, що на час підписання довіреності ніхто тиск на нього не вживав. Після спливу трьох місяців з часу надання довіреності він зрозумів, що потрібно було укласти не договір дарування, а договір довічного утримання, що підтверджується звукозаписом судового засідання. Однак, як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 не виявив бажання та не скористався своїм правом щодо скасування довіреності до укладення договору дарування зазначеного вище нерухомого майна.

20.03.2012 року ОСОБА_3, що діяла від імені ОСОБА_1 на підставі вказаної вище довіреності, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО 13.12.2011 року, уклала з відповідачем договір дарування квартири АДРЕСА_5, який, виконуючи доручення позивача, і підписала. Вказаний договір було зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 06.04.2012 року (а.с. 15).

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Виходячи з норм закону, позивач ОСОБА_1 на власний розсуд вчинив дії щодо належного йому на праві власності нерухомогор майна квартири АДРЕСА_6 , а саме на підставі наданої ним довіреності від 13.12.2011 року та діючої станом на 20.03.2012 року подарував своєму сину вказану вище квартиру.

Згідност. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно п.25 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року

« Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного

правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін

виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК

має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Згідно ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці ( ч.1 ст. 751 ЦПК України).

У судовому засіданні позивач не зазначив жодних умов, в тому числі і розмір матеріального забезпечення , на підставі яких повен був укладатися , на його думку, договір довічного утримання .

Таким чином, ні позивачем, ні його представником у судовому засіданні не доведено належними та допустимими доказами , що договір дарування квартири АДРЕСА_6 , укладений 20.03.2012 року , є удаваним правочином, який вчинено для приховання договору довічного утримання.

Крім того, у судовому засіданні відповідач та його представник ОСОБА_13 просили суд застосувати позовну давність до вимог позивача про визнання договору дарування недійсним.

Відповідно статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3, 4 , 5 ст. 267 ЦПК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що син в квітні 2012 року повідомив його про укладення договору дарування спірної квартири, що підтверджується звукозаписом судового засідання.У позовній заяві позивач , а також у судових дебатах його представник просили суд поновити пропущений строк для звернення до суду . Однак , жодних поважних причин щодо його пропуску суду не зазначили.

Оскільки суд приходить до висновку про відсутність правових підстав щодо задоволення позову, понесені позивачем судові витрати не підлягають стягненню, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України , з відповідача на користь ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 5, 6,10, 11, 57, 60,61, 88, 208, 209, 212 -215 ЦПК України , ст.ст.215, 235, 256, 257, 267, 235, 717, 718, 719, 720, 722, 744 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, приватний нотаріус ХМНО Харківської області ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення - шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С.М.Гаврилюк