Рішення № 60856482, 30.08.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.08.2016 Справа № 920/623/16

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Тепловодпостач, м. Конотоп, Сумська область,

до відповідачаОСОБА_1 підприємства Сумської обласної ради Аптека № 226 міста Конотоп, м. Конотоп, Сумська область,

про стягнення 73 290 грн. 39 коп.,

Суддя Жерьобкіна Є.А.

Представники:

Від позивача ОСОБА_2 (довіреність № 1 від 04.01.2016);

Від відповідача не зявився;

При секретарі судового засідання Мудрицькій С.Ю.,

Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 73 290 грн. 39 коп., в тому числі 44 229 грн. 91 коп. заборгованості відповідно до договору № 7 Т про надання послуг з реалізації теплової енергії від 10.06.2013, 6 508 грн. 87 коп. пені, 2 535 грн. 86 коп. 16 % річних, 2 050 грн. 63 коп. інфляційних збитків, 10 822 грн. 46 коп. 25 % штрафу, 1 639 грн. 58 коп. 3 % річних, 5503 грн. 08 коп. інфляційних збитків за несвоєчасну оплату наданих послуг.

Позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач подав клопотання № 280 від 29.08.2016 про долучення до матеріалів справи платіжних доручень.

Відповідач у судове засідання не зявився, відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідач засобами факсимільного звязку подав заяву № 134 від 30.08.2016, в якій просить суд відкласти розгляд справи у звязку неможливістю прибуття у судове засідання представника.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

Згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 1-1) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

З урахуванням вказаного, враховуючи строк вирішення спору, визначений ст. 69 ГПК України, а також те, що розгляд справи неодноразово відкладався у звязку з неявкою відповідача у судові засідання, суд відмовляє у задоволенні заяви № 134 від 30.08.2016 про відкладення розгляду справи за її необґрунтованістю.

Відповідно до укладеного між сторонами договору № 7-Т від 10.06.2013 позивач зобов'язався своєчасно забезпечувати теплоенергією відповідача, а останній зобов'язався оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, що передбачені договором.

Кількість теплоенергії, яка має бути відпущеною протягом року визначається згідно розрахунку надання послуг (додаток № 1), який є невідємною частиною договору.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п.2.2 договору, розрахунок по наданим послугам проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку до оплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав належним чином договірних зобовязань щодо своєчасної оплати наданих послуг за період з жовтень-грудень 2015 року, січень-квітень 2016 року, у звязку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 44229 грн. 91 коп.

Відповідно до ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобовязання не допускається; договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Судом встановлено, що факт надання позивачем відповідачу послуг з реалізації теплової енергії за період жовтень-грудень 2015 року, січень-квітень 2016 року підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Позивачем відповідачу відповідно до умов договору виставлені рахунки на оплату послуг № 128 від 30.11.2015 на суму 10 888 грн. 85 коп. за жовтень-листопад 2015 року, №146 від 31.12.2015 на суму 7630 грн. 16 коп. за грудень 2015року, № 21 від 29.01.2016 на суму 11 437 грн. 11 коп. за січень 2016року, № 41 від 29.02.2016 на суму 6862 грн. 70 коп. за лютий 2016 року, № 43 від 31.03.2016 року на суму 6471 грн. 00 коп. за березень 2016 року, № 77 від 15.04.2016 на суму 940 грн. 09 коп. за квітень 2016 року, а також надані акти про кількість теплової енергії відпущеної відповідачу за вказаний період.

Разом з цим, відповідачем не подано доказів вмотивованої відмови від підписання актів про кількість теплової енергії відпущеної відповідачу, доказів сплати боргу у повному обсязі чи аргументованих заперечень проти вимог позивача.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно оплати наданих послуг, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 44 229 грн. 91 коп. заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 4.2.1. договору, за несвоєчасну сплату коштів за спожиту теплову енергію відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати яка діяла на час прострочення від суми, яка підлягає оплаті.

Пунктом 4.2.2 договору визначено, що за прострочення оплати понад 60 календарних днів, відповідач сплачує на користь позивача штраф у розмірі 25% від суми оплата якої прострочена.

Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату наданих послуг відповідачеві нараховано пеню в загальній сумі 6508 грн. 87 коп., виходячи з суми боргу за період з жовтня 2015 року по квітень 2016року за кожний місяць, а також штраф в сумі 10 822 грн. 46 коп. (25% від суми простроченого платежу понад 60 календарних днів).

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

З огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

На підставі вказаного, враховуючи положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, строки розрахунків за надані послуги, визначені договором, судом здійснено перерахунок пені, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру. Згідно з розрахунком суду пеня становить 6425 грн. 29 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми Ліга:Закон Еліт 9.4.1. ТОВ Інформаційно-аналітичний центр Ліга, ТОВ Ліга Закон, 2016 та долучений до матеріалів справи.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати наданих послуг, а також те, що право позивача щодо стягнення з відповідача пені та штрафу, передбачене діючим законодавством України та умовами договору, обґрунтованими, правомірними і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 6425 грн. 29 коп. пені, 10822 грн. 46 коп. штрафу.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 83 грн. 58 коп. суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.2.3 договору, у разі прострочення оплати за спожиту теплову енергію відповідач сплачує на користь позивача 16% річних за користування грошовими коштами.

За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховано 16 % річних в загальній сумі 2535 грн. 86 коп. та інфляційні збитки в загальній сумі 2050 грн. 63 коп., виходячи з суми заборгованості за кожний місяць.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Судом здійснено перерахунок 16% річних та інфляційних збитків, враховуючи строки розрахунків за надані послуги, визначені договором, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру, згідно з яким розмір 16 % річних становить 2535 грн. 17 коп., інфляційних збитків - 2050 грн. 63 коп.

Перерахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2016, розрахунок 16 % річних долучений до матеріалів справи.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати наданих послуг, а також те, що право позивача щодо стягнення з відповідача 16 % річних та інфляційних збитків передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України та умовами договору, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 16 % річних в сумі 2535 грн. 17 коп., інфляційних збитків в сумі 2050 грн. 63 коп.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 0 грн. 69 коп. 16 % річних суд відмовляє у звязку з їх необґрунтованістю.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Сумської області від 27.07.2015 у справі № 920/1067/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тепловодпостач, м. Конотоп, Сумська область, до відповідача - ОСОБА_1 підприємства Сумської обласної ради Аптека № 226 міста Конотоп, м. Конотоп, Сумська область, про стягнення 68269 грн. 94 коп., яке набрало законної сили, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 підприємства Сумської обласної ради Аптека № 226 міста Конотоп на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тепловодпостач 44045,84 грн. основного боргу, 5557,02 грн. пені, 2399,13 грн. 16% річних, 2939,53 грн. інфляційних нарахувань, 11011,47 грн. штрафу, 1765,07 грн. витрат по сплаті судового збору; в частині стягнення 2316,93 грн. пені в позові відмовлено; у задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовлено.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав своєчасно та в повному обсязі судове рішення від 27.07.2015 у справі № 920/1067/15, у звязку з чим останньому відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України згідно з поданим розрахунком нараховано 1639 грн. 58 коп. 3% річних, 5503 грн. 08 коп. інфляційних збитків за період з 06.08.2015 по 10.06.2016, виходячи з загальної суми боргу за рішенням суду з урахуванням часткових проплат.

Судом встановлено, що рішення господарського суду Сумської області від 27.07.2015 у справі № 920/1067/15 не виконано відповідачем у повному обсязі.

Згідно з наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, відповідачем на виконання рішення суду у справі № 920/1067/15 сплачено 7209 грн. 27 коп. в тому числі згідно платіжних доручень № 2045 від 19.10.2015 3532 грн. 34 коп., № 2426 від 24.11.2015 272 грн. 73 коп., № 324 від 22.03.2016 1344 грн. 81 коп., № 385 від 23.03.2016 198 грн. 95 коп., № 471 від 04.04.2016 65 грн. 64 коп., № 570 від 22.04.2016 74 грн. 53 коп., № 683 від 28.04.2016 76 грн. 23 коп., № 1041 від 02.06.2016 1644 грн. 04 коп.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час правова природа пені та штрафу зовсім інша, оскільки пеня та штраф це види забезпечення виконання зобов'язання (ст. ст. 546, 549 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, пеня, штраф носять допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер.

Викладене дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню, штраф за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що пеня, штраф є видом забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України (постанова від 18.02.2014року у справі № 905/909/13-г).

Те ж саме стосується інфляційних збитків, відстоків річних та судового збору, оскільки стаття 625 Цивільного кодексу України регулює зобовязальні відносини, тобто поширюється на порушення грошового зобовязання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому, ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобовязань. Крім того, з рішення суду зобовязальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 Цивільного кодексу України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

Рішення суду про стягнення пені, штрафу, інфляційних збитків, 16% річних, витрат по сплаті судового збору не породжує прав і обов'язків у розумінні зобов'язальних правовідносин, а є способом захисту тих прав, які вже виникли з інших існуючих правовідносин і щодо яких виник спір. Чинне законодавство в той же час не передбачає нарахування індексу інфляції та 3 % річних на вказані суми, які стягнуті з відповідача за рішенням суду у справі N 920/1067/15, оскільки їх правова природа з прийняттям судового рішення не змінилася.

З огляду на викладене, нарахування позивачем інфляційних збитків та 3 % річних за несвоєчасне виконання рішення господарського суду Сумської області від 27.07.2015 у справі № 920/1067/15 в частині стягнення з ОСОБА_1 підприємства Сумської обласної ради Аптека № 226 міста Конотоп на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тепловодпостач 5557,02 грн. пені, 2399,13 грн. 16% річних, 2939,53 грн. інфляційних нарахувань,11011,47 грн. штрафу, 1765,07 грн. витрат по сплаті судового збору є неправомірним та необґрунтованим.

Разом з цим, враховуючи, що зобовязання з оплати 44045,84 грн. основного боргу відповідно до укладеного між сторонами договору № 7-Т від 10.06.2013, яке з урахуванням викладених вище норм чинного законодавства, є грошовим зобовязанням, що існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, не виконано відповідачем, саме лише прийняття господарським судом рішення від 27.07.2015 у справі № 920/1067/15 про задоволення вимог позивача в цій частині, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Судом встановлено, що основний борг в сумі 44045,84 грн. відповідно до укладеного між сторонами договору № 7-Т від 10.06.2013, стягнутий за рішенням суду у справі № 920/1067/15, відповідачем не сплачений.

При цьому суд враховує положення ст. 534 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

На підставі викладеного, судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних збитків за несвоєчасну сплату 44045,84 грн. основного боргу за теплову енергію відповідно до укладеного між сторонами договору № 7 Т про надання послуг з реалізації теплової енергії від 10.06.2013 за період з 06.08.2015 по 10.06.2016, згідно з яким 3 % річних складають 1122 грн. 26 коп., інфляційні збитки - 3606 грн. 62 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2016 та долучений до матеріалів справи.

З огляду на встановлений судом факт невиконання відповідачем зобовязань зі сплати 44045,84 грн. основного боргу за теплову енергію відповідно до укладеного між сторонами договору № 7 Т про надання послуг з реалізації теплової енергії від 10.06.2013, стягнутого за рішенням суду у справі № 920/1067/15, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1122 грн. 26 коп. 3% річних, 3606 грн. 62 коп. інфляційних збитків.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків в сумі 1896 грн. 46 коп. та 3 % річних в сумі 517 грн. 32 коп. суд відмовляє на підставах викладених вище, за їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1378 грн. 00 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 підприємства Сумської обласної ради Аптека № 226 міста Конотоп (вул. Металістів, 10, м. Конотоп, Сумська область, 41600, код 23051425) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тепловодпостач (вул. Вирівська, 60, м. Конотоп, Сумська область, 41600, код 31589837) 44 229 грн. 91 коп. заборгованості, 6425 грн. 29 коп. пені, 10822 грн. 46 коп. штрафу, 2535 грн. 17 коп. 16% річних, 2050 грн. 63 коп. інфляційних збитків, 1122 грн. 26 коп. 3% річних, 3606 грн. 62 коп. інфляційних збитків, 1378 грн. 00 коп. судового збору.

3.У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02.09.2016

Суддя Є.А. Жерьобкіна