Рішення № 60808200, 22.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2016№910/9812/16

За позовом Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод»

до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат

імені Ілліча»

про стягнення 36 401,40 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Глухов А.В. за довіреністю № 2000 від 12.12.2015р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Красилівський агрегатний завод» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення 36 401,40 грн. вартості втраченого вантажу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.2016 було порушено провадження у справі № 910/9812/16, її розгляд призначено на 15.06.2016.

В судовому засіданні 15.06.2016 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки на його думку позивач при пред'явленні позову було порушено вимоги статей 115, 130 Статуту залізниць України, зокрема, здійснюючи розрахунок вартості недостачі вантажу позивачем як доказ ціни відправлено вантажу прийнято рахунок №90713340 від 16.02.2016 ТОВ «Метінвест-СМЦ», яке не є стороною договору перевезення вантажу за накладною №52043940.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2016 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 11.07.2016.

08.07.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшло клопотання № 09/910/9812 від 04.07.2016, відповідно до якого третя особа просить суд позовні вимоги задовольнити, судове засідання провести без її участі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.07.2016 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі №910/9812/16 на п'ятнадцять днів, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.08.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 22.08.2016 .

09.08.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання. В якому третя особа просить суд позовні вимоги задовольнити, судове засідання провести без його участі.

18.08.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

19.08.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про продовження строку розгляду справи та відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направити повноважного представника у судове засідання 22.08.2016.

В судовому засіданні 22.08.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 22.08.2016 не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, суд залишив без задоволення подане відповідачем клопотання про продовження строку розгляду справи та відкладення розгляду справи, виходячи з наступного.

Відповідно до п.3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 22.08.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2015 між ТОВ «Метінвест-СМЦ» (постачальник) та позивачем (покупець) було укладено Договір поставки № МКП-140992/02/15, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти і оплатити металопродукцію (далі - товар) на умовах, передбачених цим Договором.

Товар за цим Договором може постачатись на підставі договорів комісії, які укладаються постачальником з третіми особами та у відповідності з якими постачальник виступає в якості комісіонера. Найменування комітента, номер та дата договору комісії можуть зазначатися у відповідних специфікаціях до цього Договору.

Відповідно до залізничної накладної №52043940 зі станції відправлення Маріуполь-Сортувальний на станцію Красилів було відправлено 12 пачок сталі вагою 64 240 кг.

24.02.2016 вантаж був виданий позивачу зі складанням Комерційного акту № 003851 від 24.02.2016, відповідно до якого було виявлено недостачу 1 пачки сталі вагою 3 240 кг.

Крім того, позивачем було складено Акт № 1 про приймання матеріалів, затверджений 25.02.2016, в якому зафіксовано вищевказану недостачу сталі у кількості 3 240 кг.

У зв'язку з виявленою недостачею вантажу позивач звернувся до відповідача з претензією №18-592 від 13.04.2016, в якій просив відшкодувати шкоду в сумі 36 401,40 грн.

У відповідь на означену претензію відповідач листом №А-10/16 від 12.05.2016 відмовив у задоволенні вимог позивача, оскільки відповідно до залізничної накладної № 52043940 вантажовідправником є ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», проте до претензії додана видаткова накладна № 90713340 від 16.02.2016 р. ТОВ «Метінвест-СМЦ», яке не має жодного відношення до даного перевезення, у зв'язку з чим додані до претензії документи не можуть вважатися належними та допустимими доказами кількості і вартості відправленого вантажу.

Оскільки вимоги позивача задоволені не були, він вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно із ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст.2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).

Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено, також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, згідно із залізничною накладною №52043940 зі станції відправлення Маріуполь-Сортувальний на станцію Красилів у вагоні № 52832664 було відправлено вантаж - сталь тонколистова у кількості 12 пачок, маса пачки у металевому кожуху більш ніж 2,4 т; маркування: 2 смуги світлого тону фарби; розмір вантажу: 7-1х1250х2500; вага упаковки: 1800 кг; маса вантажу у вагоні - 64 240 кг.

Згідно із ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

У відповідності до ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

24.02.2016 під час приймання вантажу, що прибув у вагоні №52832664 було виявлено недостачу, про що складно комерційний акт АА № 003851 від 24.02.2016 та у залізничній накладній №52043940 зроблено відповідний напис.

Згідно із комерційним актом АА №003851 від 24.02.2016 комісією у складі ДС Кізюн Ю.В., ПЗВ Ясюк О.П., вантажоодержувача ДП «КАЗ» Тимощука О.І., представника поліції Якимовського Л.Л. було встановлено, що у вагоні № 52832664 при вивантаженні виявилось по документу 12 пачок, в наявності 11, навантаження в два яруси, в нижньому 9 пачок, в верхньому 2 пачки, по краям вагону марковані 2 смугами червоної фарби та ув'язані стрічковими ув'язками з нижніми пачками, посередні пачка відсутня. На всіх пачках стрічкові ув'язки цілі, не порушені. При звірці зі специфікаціями та бірками на пачках виявилось в наявності 11 пачок, вага та дані на бірках яких відповідає даним специфікації, відсутня 1 пачка № 8 масою 3 240 кг., звірка проводилась двічі, недостача підтвердилась.

Вказаний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правилам складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).

Під час розгляду справи судом встановлено, що вантажовідправником у залізничний накладній № 52043940 було вказано ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на підставі укладеного з ТОВ «Метінвест-СМЦ» Договору комісії № 12СМЦ/08/006-15 від 13.02.2015.

Так, відповідно до п. 1.1. вищевказаного Договору комісії, ТОВ «Метінвест-СМЦ» (комісіонер) зобов'язується за дорученням ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (комітент) за плату укласти від свого імені, але за рахунок комітента договори постачання металопродукції, виробником якої є комітент.

Згідно з п. 3.2.3. Договору комісії, комісіонер зобов'язаний виставляти рахунки третім особам на оплату товару.

Відповідно до акту прийому-передачі № 90712874 від 16.02.2016 р. комітент передав, а комісіонер прийняв на умовах Договору № 12СМЦ/08/006-15 від 13.02.2015 спірний вантаж для поставки позивачу за залізничною накладною № 52043940, рахунок-фактура № 90712874 від 16.02.2016.

Так, відповідно до складеного вантажовідправником - ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» рахунку-фактури № 90712874 від 16.02.2016, вартість 1 кг. сталі без ПДВ складає 9 362,50 грн.

Така сама вартість втраченого вантажу було вказана і в рахунку ТОВ «Метінвест СМЦ» № 90713340 від 16.02.2016.

Відтак, суд дійшов висновку, що вартість нестачі вантажу становить 36 401,40 грн., у зв'язку із чим, заявлена до стягнення сума збитків визнається обґрунтованою, а доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог статей 115, 130 Статуту залізниць України в частині того, що здійснюючи розрахунок вартості недостачі вантажу позивачем як доказ ціни відправленого вантажу взято рахунок № 90713340 від 16.02.2016 р. ТОВ «Метінвест-СМЦ», яке не є стороною договору перевезення вантажу за накладною № 52043940, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що позовні вимоги є обґрунтованими, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» (31000, Хмельницька область, Красилівський район, місто Красилів, вулиця Щаслива, будинок 1; код ЄДРПОУ 14307831) 36 401 (тридцять шість тисяч чотириста одну) грн. 40 коп. вартості втраченого вантажу та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 29.08.2016

Суддя М.Є. Літвінова