Постанова № 60807413, 06.02.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 р.м.ОдесаСправа № 484/4853/13-а

Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Мельничук О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача судді Турецької І.О.

суддів Стас Л.В., Косцової І.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Миколаївського обласного військового комісаріату (надалі Миколаївський ОВК) щодо відмови направити на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі ГУПФУ, відповідач) документи щодо призначення з 20 липня 2013 року позивачу пенсії за вислугу років;

- зобовязати Миколаївській ОВК направити на адресу ГУПФУ документи щодо призначення з 20 липня 2013 року позивачу пенсії за вислугу років;

- визнати протиправною бездіяльність ГУПФУ щодо відмови у призначенні та виплаті з 20 липня 2013 року позивачу пенсії за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 12 квітня 1992 року №2262-ХІІ (надалі Закон №2262);

- зобовязати ГУПФУ призначити та виплачувати з 20 липня 2013 року позивачу пенсію за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років відповідно до п. «б» ст. 12 Закону №2262.

Позов обґрунтовувався тим, що у звязку із особливим характером військової служби, яка повязана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені. Також, позивач зазначив, що відповідачі, своїми діями, порушують його законні прав та інтереси.

Постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 листопада 2013 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Суд визнав протиправною бездіяльність Миколаївського обласного військового комісаріату та зобовязав його направити на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області документи щодо призначення з 20 липня 2013 року позивачу пенсії за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років згідно п. «б» ст. 12 Закону №2262.

Також, суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та зобовязав його призначити та виплачувати з 20 липня 2013 року позивачу пенсію за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років згідно п. «б» ст. 12 Закону №2262 (із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04 липня 2002 року №51-IV).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не довели суду правомірність прийнятих оскаржуваних рішень, діяли необґрунтовано, без урахування усіх обставин та без дотримання норм чинного пенсійного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

В апеляційній скарзі ГУПФУ ставиться питання про скасування судового рішення у звязку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт просить постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У звязку з неприбуттям жодної з осіб у судове засідання суду апеляційної інстанції, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглянута в порядку письмового провадження, відповідно до приписів статті 197 КАС України.

Зясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 народився 26 грудня 1964 року, що підтверджується паспортом (а.с.9).

З 05 серпня 1982 року по 02 квітня 1997 року проходив військову службу на різних посадах у Збройних Силах СРСР та Збройних Силах України, що підтверджується копією послужного списку майора запасу ОСОБА_1 та копією військового квитка (а.с.11-14,17-18).

Відповідно до витягу з наказу начальника Генерального штабу Збройних сил України першого заступника Міністра оборони України генерал-лейтенанта ОСОБА_2 №81 від 03 березня 1997 року, відповідно до Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом « 65» п.п. «с» (за службовою невідповідністю) (а.с.15).

Наказом Первомайського міського військового комісара від 02 квітня 1997 року №45 підтверджується, що з 2 квітня 1997 року позивач виключений зі списків особового складу Первомайського міського військового комісаріату (а.с.16).

У липні 2013 року позивач звертався до Миколаївського ОВК та до УПФУ із заявами про призначення йому пенсії за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років.

Листом №1177-К-07 від 31 липня 2013 року ГУПФУ відмовило у задоволенні заяви позивача, та зазначило що на день звільнення з військової служби позивач досяг 32-річного віку та не мав 25-річного стажу. Стаж 25 років 2 місяці 18 днів заявник набув лише у 2013 році.

Листом №3864/4 від 08 серпня 2013 року Миколаївський ОВК відмовив у задоволенні заяви позивача, та зазначив, що на момент досягнення заявником 45-річного віку загальний трудовий стаж склав 22 роки 04 місяці та 17 днів.

Не погоджуючись з вказаними відмовами в призначенні пенсії, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до встановлених фактичних обставин справи відповідачі повинні здійснити дії щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років із врахуванням загального трудового стажу 25 років відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

Згідно зі вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що при постановленні рішення, суд першої інстанції не дотримався норм вищенаведеної статті, що виразилося у наступному.

Умови призначення пенсії за вислугу років визначено статтею 12 Закону № 2262.

Редакція пункту «б» зазначеної статті змінювалась, міняючи при цьому умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема, умову призначення пенсії - досягнення 45-річного віку на час звільнення зі служби.

У певний час існували положення статті, за якими військовослужбовець міг звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років за наявності інших обов'язкових показників.

Так, відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262 в редакції, що діяла з 1 серпня 2002 року по 29 квітня 2006 року, право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Законом України від 04 квітня 2006 року № 3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» (набрав чинності з 29 квітня 2006 року; далі - Закон № 3591) внесено зміни до Закону 2262, зокрема, змінено назву цього Закону, зміст і редакцію окремих статей та доповнено його новими статтями.

Так статтю 12 викладено в іншій редакції, зокрема пункт «б» цієї статті передбачає, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 12 Закону № 2262, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявністю у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи державній кримінально-виконавчій службі України.

Вирішуючи питання про застосування цього Закону у часі, колегія суддів апеляційного суду виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

До них, зокрема, належить громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Також у Рішенні N 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Однак, 45-ти років позивач досяг лише 26 грудня 2009 року, коли вже діяла нова редакція пункту «б» статті 12 Закону № 2262, яка, також, діяла на момент звернення у липні 2013 року позивача до відповідачів.

Так, відповідно пункту «б» статті 12 Закону № 2262 (із змінами, внесеними згідно із Законом № 879-VI (879-17) від 15 січня 2009 року) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

На момент звільнення з військової служби у 1997 році позивач досяг лише 32-річного віку та не мав 25-ти років стажу, а, отже, у відповідачів відсутні правові підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років з врахуванням загального трудового стажу 25 років відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

Враховуючи, що судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі п.4 ч.1 ст.202 КАС України підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивача.

Керуючись ст.ст.195,196, 198, 202, ч.2 ст. 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - задовольнити.

Постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 листопада 2013 року скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова