Рішення № 60765805, 31.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/11854/15-ц Головуючий у І інстанції Борець Є. О.Провадження № 22-ц/780/4590/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 52 31.08.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

31 серпня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

Суддів Мережко М.В., Сержанюка А.С.

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення, третя особа Професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та просив визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення № 48/ок від 16 листопада 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади директора департаменту розвитку інфраструктури, будівництва та експлуатації у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників, пункт 1 ст. 40 КзпП України, поновити ОСОБА_2 на попередній роботі на посаді роботі на посаді директора департаменту розвитку інфраструктури, будівництва та експлуатації, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 працював в Концерні радіомовлення, радіозвязку та телебачення на посаді директора департаменту розвитку інфраструктури, будівництва та експлуатації. Позивач є членом професійної спілки. Наказом генерального директора Концерну від 16 листопада 2015 року позивач був звільнений з роботи у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Відповідач не отримав згоду ПС Концерну РРТ на звільнення ОСОБА_2 з роботи, що є порушенням ч. 1 ст. 43 КЗпП України. Концерн РРТ не використав всі наявні можливості для забезпечення зайнятості працівників, що свідчить про недотримання умов колективного договору. Відповідач також не надав професійній спілці Концерну інформацію про намічувані звільнення та не провів консультації про заходи щодо запобігання звільнення працівників або зведення їх кількості до мінімуму. Таким чином, відповідач порушив ч. 3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

В апеляційній скарзі Концерн радіомовлення, радіозвязку та телебачення просить скасувати рішення суду першої інстанції через недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що право встановлювати штатний розпис та чисельність працівників належить генеральному директору Концерну. Позивач був попереджений про наступне вивільнення та йому було запропоновано вакантну посади для переведення, від яких позивач відмовився, про що складено відповідний акт. У справі відсутні докази, які підтверджують членство позивача у профспілці. Професійна спілка створена та зареєстрована на приватній квартирі в м. Бориспіль, а не на підприємстві, а тому встановлювати її правовий статус немає можливості. Професійна спілка має статус галузевої, а, отже, не є первинною профспілковою організацією Концерну, а тому останній не повинен був звертатися з поданням до неї, так як професійна спілка не уповноважена надавати згоду на звільнення працівників. Надана на запит суду відмова професійної спілки у надані дозволу на звільнення позивача не містить належного обґрунтування. Професійна спілка зазначила лише про те, що Концерн не звертався до неї за наданням такого дозволу. У відмові не зазначена підстава, яка свідчила б про наявність можливості забезпечення зайнятості ОСОБА_2 в Концерні, не дана характеристика позивачу, як фахівцеві з урахуванням періоду його роботи, не зазначено як він зарекомендував себе в період роботи на підприємстві та інші підстави, які б свідчили про наявність у нього переважного права на залишення на роботі. Професійна спілка Концерну не є стороною колективного договору, укладеного між адміністрацією Концерну й Обєднаною профспілкової організацією Концерну.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював в Концерні РРТ на посаді директора департаменту розвитку інфраструктури, будівництва та експлуатації.

Рішенням профспілкового комітету Професійної спілки Концерну РРТ від 12 березня 2015 року позивач був прийнятий в члени цієї професійної спілки.

Наказом т.в.о. генерального директора Концерну РРТ № 299 від 13 серпня 2015 року вирішено ліквідувати департамент розвитку інфраструктури, будівництва та експлуатації з 17 листопада 2015 року та скоротити посаду директора цього департаменту.

Наказом генерального директора Концерну РРТ №48/ок від 16 листопада 2015 року позивач був звільнений з роботи у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не звертався до ПС Концерну РРТ з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 з роботи. Ухвалою суду у цієї професійної спілки була запитана згода на звільнення позивача з роботи. Рішенням профспілкового комітету ПС Концерну РРТ від 7 квітня 2016 року було відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 з роботи. Отже, звільнення позивача з роботи було проведено з порушенням ст.43 КЗпП України.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам розяснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначає, що звільнення його з посади директора відбулося без погодження з профспілковою організацією, членом якої є позивач.

Однак в ході судового розгляду справи судом зроблено запит до Професійної спілки Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення, членом якої є позивач, про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 з роботи у звязку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням, що було оформлене Протоколом № 20 засідання профспілкового комітету Професійної спілки Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення від 07 квітня 2016 року відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 з посади директора департаменту розвитку, будівництва та експлуатації відповідно до пункту 1 статті 40 КзпП України.

Відмовляючи у наданні згоди на звільненні позивача з роботи, Професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення керувалася тим, що відповідачем не використано можливість для забезпечення зайнятості персоналу на підприємстві, не проведено з профспілкою консультацій у встановлений законом строк. Концерн радіомовлення не надав обґрунтованого подання щодо надання згоди на звільнення позивача.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що 13 серпня 2015 року Концерн радіомовлення, радіозвязку та телебачення звертався до первинної профспілкової організації, яка діє на підприємстві і з якою відповідач уклав колективний договір, з листом, в якому просив провести консультації щодо помякшення несприятливих наслідків скорочення працівників, а також до Професійної спілки працівників звязку України з повідомленням про скорочення посади директора департаменту розвитку, будівництва та експлуатації, яку обіймав ОСОБА_3

На момент зазначеного звернення позивач був членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, а відтак посилання позивача на порушення відповідачем вимог ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» є необґрунтованим.

Доводи Професійної спілки Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення в частині порушення роботодавцем п.п. 3.2, 3.5 Колективного договору, колегія суддів, не може взяти до уваги виходячи з наступного.

Сторонами зазначеного колективного договору є адміністрація концерну РРТ та обєднана профспілкова організація концерну РРТ. Отже Професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення не є стороною даного договору, а отже під час вирішення питання про надання згоди на звільнення працівників не може посилатися на його порушення адміністрацією концерну.

Крім того, відповідно до п. 3.2. зазначеного колективного договору «Вивільнення працівників у звязку зі змінами в організації виробництва і праці може проводитися тільки після використання всіх наявних можливостей для забезпечення зайнятості персоналу на підприємстві.»

З матеріалів справи вбачається, що адміністрація концерну на виконання зазначеного пункту колективного договору зверталась до первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві і членом якої був позивач з питань проведення консультації про майбутнє звільнення працівників, тобто виконала вимоги ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Також позивача було завчасно попереджено про звільнення та йому відповідно до вимог ст. 49-2 КзпП України було запропоновано іншу роботу, від якої він відмовився.

Отже колегія суддів приходить до висновку, що адміністрацією Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення, були дотримані вимоги законодавства під час звільнення позивач з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КзпП України.

Відмова Професійної спілки Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення у наданні згоди на звільнення є необґрунтованою, оскільки не містить посилань на порушення закону зі сторони адміністрації Концерну під час звільнення позивача.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав до задоволення позову. Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення, третя особа Професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Мережко М.В.

ОСОБА_4