Ухвала суду № 60765732, 29.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/4001/15-ц Головуючий у І інстанції Карабаза Н. Ф.Провадження № 22-ц/780/2229/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Мережко М.В., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами державного підприємства «Київське лісове господарство» та прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015 року у справі за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Київське лісове господарство» до Ірпінської міської ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення міської ради та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року прокурор м. Ірпеня Київської областізвернувся до суду в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Київське лісове господарство» із вказаним позовом, який мотивував наступним:

Згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1983-2003 років до складу земель наданих у користування підприємству входить і земельна ділянка площею 0,1 га по вул. Матросова, 15-д в м. Ірпінь. Рішенням Ірпінської міської ради від 06.09.2012 року № 2538-ІІ ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність та передано її у приватну власність. На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 видано державний акт серії ЯМ №818968 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210900000:01:046:0073. Встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду. В той же час з проекту землеустрою відведення спірної земельної ділянки вбачається, що їх відведення передбачалось за рахунок земель громадської та житлової забудови. На думку прокурора, рішення Ірпінської міської ради та державний акт на право власності на вказану земельну ділянку є незаконними, відтак підлягають визнанню недійсними, оскільки ДП «Київське лісове господарство» погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не надаволось. Крім того, у порушення вимог статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_2 державну експертизу не проходив.

18.12.2015 року на підставі укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу спірну земельну ділянку відчужено останньому. Право власності на землю зареєстровано за ОСОБА_3 (рішення про державну реєстрацію № 18117339 від 18.12.2014 року).

Про факт незаконного вилучення та передачі у власність спірної земельної ділянки прокуратурі міста Ірпеня стало відомо з листа ДП «Київське лісове господарство» №02-239 від 01.04.2015 року про вжиття заходів представницького характеру щодо порушень лісового та земельного регіону на території Ірпінського лісництва. Таким чином прокурор вважав, що строк позовної давності не пропущено.

Зважаючи на наведене, прокурор просив суд визнати недійсним рішення Ірпінської міської ради № 2538-ІІ від 06.09.2012 року та витребувати на користь Київської обласної державної адміністрації та державного підприємства «Київське лісове господарство» із незаконного володіння ОСОБА_3 спірну земельну ділянку.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду, позивачі ДП «Київське лісове господарство» та прокурор Київської областіподали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скарги обґрунтували тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним доказам, згідно з якими спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду. Вказують, що судом не взято до уваги доводи позовної заяви. За таких умов є підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду в повній мірі відповідає наведеним вимогам, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі виключно лише ті обставини, які належним чином були доведені сторонами.

В основу своїх позовних вимог прокурор поклав твердження про те, що земельна ділянка, передана ОСОБА_2, відноситься до земель лісового фонду. В той же час таке своє твердження належним чином не довів, належних та допустимих доказів з цього приводу не представив.

На доведення своєї позиції прокурор посилався на проект організації та розвитку лісового господарства і планшет лісовпорядкування Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство». Не заперечуючи того, що відповідно до положень Лісового кодексу України планшет лісовпорядкування може виступати підтвердженням землекористування, суд прийшов до висновку про те, що в даній справі вказані документи не можуть вважатися належними доказами щодо предмета доказування. Як було встановлено в судовому засіданні, представлений прокурором планшет лісовпорядкування № 5 від 2003 року та проект організації та розвитку лісового господарства в порушення вимог ст. 48 Лісового кодексу України не були погоджені з органами землевпорядкування регіону і територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, відтак не можуть вважатися належними доказами, як і усі інші зроблені на їх підставі документи, зокрема акт про лісопорушення, довідка ДП «Київське лісове господарство», тощо.

Критично відноситься колегія суддів й до посилань позивача про необхідність використання планшету 1983 року, оскільки з огляду на зміст п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу, зважаючи на неможливість одночасного існування двох чинних правовстановлюючих документів, з урахуванням того, що відповідно до Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, створення нових планшетів відбувається на підставі попередніх варіантів з внесенням до них відповідних змін, обумовивших виготовлення нових документів, після створення планшету 2003 року планшет 1983 року не може вважатися належним підтвердженням користування земельними ділянками лісового фонду.

По друге, навіть представлені позивачем документи не встановлюють ще однієї основоположної для даної справи обставини де саме знаходиться спірна земельна ділянка та чи співпадає вона фактично із землями лісового фонду. Як було встановлено в ході розгляду справи та як підтвердили представники прокуратури та ДП «Київське лісове господарство» в ході апеляційного розгляду, усі висновки щодо того, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісового фонду, здійснювалися лише на підставі вищезгаданих планшетів (які не містять точних топографічних координат ділянки). При цьому належного дослідження із встановленням на місцевості або відповідних документах точного місцезнаходження спірної землі та її фактичного накладення на землі лісового фонду так здійснено не було, хоча в представлених до суду документах інформація з цього приводу є досить умовною, без посилань на точні топографічні дані. Судом в ході розгляду справи неодноразово зверталася увага позивача на вказані недоліки та розяснювалися можливі способи їх усунення, зокрема шляхом призначення та проведення відповідного судової експертизи або ж представлення до суду інших відповідних досліджень з цього приводу, однак результати відповідних досліджень з цього приводу до суду так подані й не були, як і не було заявлено позивачем клопотання про проведення судової експертизи. За таких умов вказані обставини залишилися недоведеними і не можуть бути прийняті судом, що й було констатовано судом першої інстанції. Також колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи з урахуванням положень закону, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, було дано належну правову оцінку усім іншим посиланням позивача, зокрема й щодо землевпорядної експертизи проекту відведення земельної ділянки, які не були спростовані доводами апеляційної скарги.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги державного підприємства «Київське лісове господарство» та прокурора Київської області відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: М.В. Мережко

ОСОБА_5