Постанова № 60762740, 18.08.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2016 року Справа № 904/1688/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач);

суддів: Кузнєцова В.О., Пархоменко Н.В.

при секретарі судового засідання: Погорєловій Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Штеннікова К.Б. представник за довіреністю б/н від 26.01.2016;

від відповідача: Забара А.В. представник за довіреністю б/н від 06.04.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека №338", рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2016 року у справі № 904/1688/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БаДМ", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека №338", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості за договором поставки №06070 від 28.12.11 р., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.05. 2016 року ( суддя Петренко І.В.) стягнуто з відповідача на користь позивача 2 642 287,54 грн. (два мільйони шістсот сорок дві тисячі двісті вісімдесят сім грн. 54 коп.) основної заборгованості; 406 414,10 грн. (чотириста шість тисяч чотириста чотирнадцять грн. 10 коп.) штрафу; 45 730,52 грн. (сорок п'ять тисяч сімсот тридцять грн. 52 коп.) судового збору.

Рішення мотивовано порушенням відповідачем умов договору поставки №06070 від 28.12.2011 року в частині оплати отриманого товару, наявністю доведеного позивачем розміру заборгованості, правом позивача стягнути штраф відповідно до 7.2 договору у розмірі 15% вартості неоплаченого товару.

Правовою підставою задоволення заявлених вимог суд зазначив приписи ст.ст.530, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 265 Господарського кодексу України.

Не погодившись з рішенням господарського суду, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування скарги зазначає на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що надані позивачем докази не всі є належними та допустимими, не підтверджують його вимоги. Просив рішення скасувати, призначити по справі економічну експертизу та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на те, що:

- судом не перевірено та не проаналізовано докази - первинні документи, які підтверджують факт поставки товару, який є предметом спору;

- позивачем не подано всіх накладних, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а судом цей факт не перевірено та у позивача належні докази не витребувано;

- накладні, які стосуються предмету спору, не містять усіх обов'язкових реквізитів, передбачених п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність", зокрема, накладні не містять такого обов'язкового реквізиту, як посада особи, що отримала товар та відповідальна за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних не мають належного їх засвідчення з додержанням п. 5.27. Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації", а огляд їх оригіналів судом не здійснювався;

- судом безпідставно відмовлено в проведенні економічної експертизи; рішення суду не містить доводів, якими суд обґрунтовує відхилення клопотання відповідача щодо зупинення провадження та призначення експертизи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує її доводи. Просить в призначенні економічної експертизи та задоволенні апеляційної скарги відмовити.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем долучено оборотно-сальдові відомості бухгалтерського обліку відповідача з програми ІС по рахунку 631 за червень-грудень 2015 року.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, дослідивши докази, заслухавши представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 28.12.2011 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "БаДМ" (постачальник, позивач) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека №338" (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 06070 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця лікарські препарати, засоби гігієни та догляду за хворими, лікувальну косметику та інші форми медичного асортименту (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору (том 1 а.с.53-58).

Найменування, асортимент товару визначаються за цим договором на підставі прайс-листа постачальника, що діє на момент замовлення товару покупцем (п. 1.2. договору).

Товар поставляється за цінами, що діють в момент передачі товару за видатковою накладною (п. 1.3. договору).

Загальна сума договору (у тому числі ПДВ) складає загальну вартість товару, поставленого відповідно до умов даного договору, і визначається шляхом складання сум товарних партій, визначених у видаткових накладних (п. 3.2. договору).

Прийом-передача товару здійснюється на підставі видаткових накладних. Сторони домовились, що поставка товару за цим договором здійснюється шляхом централізовано-кільцевих перевезень, тобто таких перевезень, якими постачальник здійснює систематичне постачання товарів по узгодженим сторонами параметрам (кількість, асортимент, час) за адресою покупця. Покупець зобов'язується надати постачальнику, за підписом керівника та головного бухгалтера, зразки печатки (штампу) (додаток №1 до договору поставки), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності від постачальника, завіряє свій підпис у видатковій накладній на отримання товару. Наявність на видатковій накладній печатки (штампу) свідчить про прийняття товару покупцем (п. 5.4. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору покупець зобов'язується сплатити суму за товар в строки, які вказані у накладній на передачу товару.

Згідно п. 6.2. договору ціна товару за одиницю вказується у видатковій накладній у гривнях.

Згідно п. 6.5. договору якщо постачальником здійснюється дві та більше поставок товару на користь покупця, грошові суми, що отримує постачальник від покупця за цим договором, покривають заборгованість покупця перед постачальником в порядку черговості, починаючи з першої очікуваної оплати (самої ранньої дати кінцевого строку оплати, який зазначений у видаткових накладних), яку зобов'язаний здійснити покупець за цим договором, за видатковими накладними в порядку зростання дати кінцевого строку сплати грошових сум за видатковими накладними на товар, який постачався, незалежно від того, що вказано покупцем в призначенні платежу при здійсненні оплати.

Даний договір вступає в дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх печатками та діє до 31 грудня 2014 року. Якщо сторони не мають одна до одної ніяких претензій та не заявили в письмовій формі про бажання розірвати договір його дія автоматично продовжується на один календарний рік на тих же умовах (п. п. 12.1, 12.2. договору).

Позивач у позовній заяві посилався на те, що на виконання умов договору в період з 24.06.2015 року по 31.12.2015 року ним поставлено на адресу відповідача товар на загальну суму 2 718 946,38 грн., що підтверджується наданими ним до матеріалів справи видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками сторін.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків, який підписано представниками сторін, засвідчено печатками підприємств позивача та відповідача, заборгованість відповідача перед позивачем на час звернення до суду складала 3 524 427, 36 грн. Вказана сума включає в себе і заборгованість за спірний період - 2 718 946,38 грн.

Заборгованість за спірний період, яка зазначена у позовній заяві, зменшена позивачем на суму платежів, отриманих від відповідача в період з 01.01.2016 року по 14.03.2016 року у розмірі 815 000,00 грн.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що всього на час розгляду справи заборгованість за спірний період перед позивачем за отриманий товар складає 2 642 287,54 грн.

За відсутності належних та допустимих доказів оплати товару, колегія суддів дійшла висновку, що суд вірно зазначив про порушення відповідачем умов договору поставки та норм ст.ст. 530, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 265 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 ст. 691 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Із змісту ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалося вище, у відповідності до умов договору (п. 6.1.) покупець зобов'язався сплачувати суму за товар в строки, які вказані в накладній на передачу товару.

Згідно матеріалів справи остання поставка товару згідно видаткових накладних здійснена відповідачу 31.12.2015 року, відповідно до яких термін сплати настав 30.01.2016 року.

Таким чином, за відсутності доказів щодо оплати товару, підтверджується неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки від 28.12.2011 року № 06070 в частині оплати отриманого від позивача товару.

На думку колегії суддів позовні вимоги щодо стягнення заборгованості є обґрунтованими та правомірно задоволені місцевим господарським судом.

За вимогами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно п. 7.2. договору при простроченні оплати поставленого товару на двадцять календарних днів покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 30 % від вартості поставленого та неоплаченого у строк товару.

Згідно пояснень сторін, наданих в судовому засіданні, протоколом розбіжностей від 28.12.2011 року до проекту договору сторонами узгоджено розмір штрафу за прострочення оплати поставленого товару на двадцять календарних днів 15 %. ( том 1 а.с. 58). Вказана обставина визнана обома сторонами.

В силу вимог ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Право встановлювати в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Позивачем в порядку п. 7.2. договору у зв'язку з простроченням оплати поставленого товару на 20 календарних днів, нараховано до стягнення з відповідача штраф у сумі 406 414,10 грн., що становить 15 % від вартості неоплаченого товару на момент виникнення права на стягнення штрафу, тобто з суми 2 709 427,36 грн.

Враховуючи вищезазначені норми закону та умови договору, а також ту обставину, що відповідачем порушено вимоги договору щодо строків своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, колегія суддів, перевіривши правильність нарахування позивачем штрафу, погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 406 414,10 грн. штрафу.

З огляду на вищезазначене, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає правомірним визнання місцевим господарським судом обґрунтованості позову ТОВ "БаДМ" до відповідача ТОВ "Аптека №338" та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Доводи апелянта стосовно неналежної оцінки місцевим господарським судом наявних в матеріалах справи доказів - первинних документів, які підтверджують факт поставки товару і являються предметом спору, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянтом не надано жодного доказу в підтвердження своїх доводів, викладених ним в апеляційній скарзі щодо відсутності в матеріалах справи видаткових накладних на суму заборгованості.

Саме лише посилання апелянта на відсутність в матеріалах справи видаткових накладних, перевірку наявності яких не здійснено судом першої інстанції, без наведення відповідних доказів в підтвердження таких доводів, не може свідчити про обґрунтованість таких доводів апелянта.

Як свідчать матеріали справи, в позовній заяві наведено перелік видаткових накладних на 2 556 аркушах, які складають суму заборгованості, що є предметом позову. Вказані накладні зазначені в п. 9 додатку до позовної заяви.

При цьому в матеріалах справи відсутній акт господарського суду Дніпропетровської області про відсутність документів зазначених в додатку, що свідчить про наявність в матеріалах справи всіх видаткових накладних на момент подання позову до суду, які перелічені в позовній заяві.

Доводи апелянта про те, що накладні, які стосуються предмету спору не містять усіх обов'язкових реквізитів, передбачених п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність", не мають належного їх засвідчення з додержанням п. 5.27. Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації", колегія суддів також відхиляє, з огляду на наступне:

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом - є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 2 ст. 9 Закону також встановлено, що первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995.

Колегією суддів встановлено, що більшість спірних накладних дійсно підписані та скріплені печатками відповідача без застережень, однак, не містять зазначення на них прізвищ осіб, яка вчинили дані підписи.

Проте, як зазначалося вище, п. 5.4. договору, сторони погодили між собою, що покупець зобов'язується надати постачальнику, за підписом керівника та головного бухгалтера, зразки печатки (штампу) (додаток №1 до договору поставки), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності від постачальника, завіряє свій підпис у видатковій накладній на отримання товару. Наявність на видатковій накладній печатки (штампу) свідчить про прийняття товару покупцем.

В матеріалах справи наявні зразки печаток (штампів), що підтверджують підписи матеріально-відповідальних осіб за прийняття матеріальних цінностей від постачальника (том 11 а. с. 172- 197).

З урахуванням зазначеного відтиски печаток (штампів) відповідача ТОВ "Аптека №338", наявних на первинних документах - видаткових накладних, є на думку колегії суддів доказом участі відповідача, як юридичної особи у здійсненні певної господарської операції, у даному випадку - прийняття товару.

Прийняття товару відповідачем підтверджується видатковими накладними, засвідченими відповідачем відповідно до умов п. 5.4. договору.

Крім того, поставка товару підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків сторін, про що вказано вище, а також частковими оплатами вартості товару.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами печатки відповідача всупереч його волі.

Доводи відповідача щодо неправомірності відхилення місцевим господарським судом клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи, колегія суддів вважає необґрунтованими та відхиляє їх як безпідставні з огляду на наступне:

Призначення і проведення судової експертизи врегульовано ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, згідно з ч. 1 якої для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Пунктами 2, 5 Постанови пленуму ВГСУ № 4 від 23.03.2012 року "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Відповідно до п. 12 вказаної Постанови пленуму зазначено, що господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Виходячи зі змісту клопотання відповідача про призначення судової експертизи по справі відповідач просив поставити перед експертом питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду.

З огляду на вищезазначене, судова колегія вважає доводи апеляційної скарги безпідставними.

Оскаржуване рішення є законним та обгрунтованим, зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 49, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2016 у справі № 904/1688/16 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: В.О. Кузнецов

Суддя: Н.В. Пархоменко

Повний текст постанови підписано 02.09.2016 року