Ухвала суду № 60760217, 31.08.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/28524/15-ц Провадження № 22-ц/772/2794/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27Доповідач Кучевський П. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Кучевського П.В.

Суддів: Зайцева А.Ю., Шемети Т.М.

При секретарі: Топольській В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А :

24 грудня 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 14208,62 грн. за кредитним договором б/н від 18 жовтня 2011 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Апеляційного суду Вінницької області із апеляційною скаргою у якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги у вигляді пені за період з 22.12.2014 року по 22.12.2015 року в сумі 1200 грн. та процентів за період з 22.12.2012 року по 22.12.2015 року в розмірі 11484,66 грн., посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2016 року вказаним вимогам Закону відповідає.

Так судом першої інстанції встановлено, що 18.10.2011 року, між сторонами було укладено договір №б/н, про надання банківських послуг, який складається із заяви, умов та правил надання банківських послуг. Згідно з довідкою ( на а.с. 6) про умови кредитування з використаннямкредитки "Універсальна" 30 днів пільгового періоду за договором з ОСОБА_2 сума кредиту не зазначена, строк внесення платежів до 25 числа кожного місяця, що йде за звітним.

Отже відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Визначення поняття зобовязання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобовязання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до частини пятої статті 261 ЦК України за зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 30.09.2015 року заборгованість відповідача перед ПАТ КБ «ПриватБанк» становить 14208,62 грн., з яких заборгованість за кредитом становить 1691,75 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 8584,08 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 652,79 грн. (а.с. 4). З зазначеного розрахункувипливає, щопро прострочену заборгованість позивачдізнався в жовтні 2012 року.

Верховний Суд України в Постанові № 6-1824цс15 від 24 лютого 2016 року зробив правовий висновок стосовно збільшення сторонами позовної давності. В обґрунтування своєї позиції суд навів наступне: Згідно зі статтями526,530,610, частиною першою статті612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до вимог частини другоїстатті 551 ЦК Українита умов договору (пункту 5.3) пеня за порушення строків повернення кредиту визначена в розмірі 0,1 % від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення платежу. Статтею 257 ЦК Українивстановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 цього Кодексу). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина першастатті 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору установлені окремі самостійні зобов'язання щодо повернення кредиту, то відповідальність за невиконання кожного з них настає окремо. Відповідно достатті 6 ЦК Українисторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина другастатті 6 ЦК України). За змістом частини третьої цієї статті сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Разом з тим, відповідно до частини першоїстатті 259 ЦК Українипозовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судом першої інстанції встановлено, що що у письмовій формі договір між сторонами про збільшення строку позовної давності не укладався.

Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін.

Крім того, відповідно до пункту 6.4 умов і правил надання банківських послуг уразі незгоди зі змінами правил чи тарифів обов'язок клієнта пред'явити банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити заборгованість, яка утворилась перед банком, у тому числі й заборгованість, яка утворилась упродовж 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателю і його довіреним особам.

Як вбачається із пояснень відповідача, вона погасивши заборгованість січні 2012 року, повідомила управління ПАТ КБ «ПриватБанк» про припинення договору та віддала карту працівнику банку.

При цьому, позивачем не надано доказів того, що після закінчення строку дії платіжної картки боржником була отримана нова картка.

У даному випадку суд першої інстанції правильно врахував правову позицію Верховного Суду України викладену за наслідками розгляду цивільної справи № 6-9172 св 13, де суд дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення строку дії платіжної картки боржником була отримана нова картка.

Відповідно достатті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четвертастатті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина другастатті 258 ЦК Українипередбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно достатті 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Згідно зістаттею 266 ЦК Українизі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

Представник відповідача стверджує про те, що відповідач користувалась карткою лише раз зняла 80 грн , внеслакошти з відповідними відсотками в листопаді 2011 року, повернула картку в відділення банку.

Згідно розрахунку заборгованості останній раз кошти вносились 15. 12.2012 року ( 100 гр-н) в подальшому відомості про внесення коштів відсутні. Заборгованість, яка на 15.12.2012 року складала 1496 грн., не погашалась.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача з 15.12.2012 року виникло право на звернення до суду, яким він у встановлений Законом строк не скористався. При цьому відповідач наполягає на застосуванні судом строків позовної давності, що підтверджується заявою представника відповідача від 17.07.2016 року. (а.с78)

Крім цього, у апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача відсотки в розмірі 11484,66 грн., однак у позовній заяві позивач просив стягнути 8584,08 грн. - відсотки за користування кредитом, що свідчить про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до частини першої статі 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не приймаються та не розглядаються.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові №6-2913цс15 від 27 січня 2016 року та враховується колегією суддів в порядку статті 360 7 ЦПК України.

За таких обставин, заява про збільшення позовних вимог не була предметом розгляду у суді першої інстанції, при цьому можливість збільшення вимог позову на стадії апеляційного розгляду справи ЦПК України не передбачено, оскільки в силу ст. 303 цього Кодексу апеляційний суд не вправі виходити за межі позовних вимог заявлених в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та обєктивно дослідивши всі обставини справи, надавши належну оцінку доказам у справі дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк». Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_3

Судді: /підпис/ ОСОБА_4

/підпис/ ОСОБА_5

Згідно із оригіналом

Головуючий: П.В. Кучевський