Ухвала суду № 60759021, 31.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2016 року м. Київ К/800/15361/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Олендера І.Я., Лосєва А.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 у справі №2а-272/11/1370 (№9104/4089/12) за позовом Малого підприємства «Руно» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013, позовні вимоги Малого підприємства «Руно» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнані протиправними податкові повідомлення-рішення від 12.10.2010 №00005152300/0 та від 12.10.2010 №0005162300/0.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Городоцька міжрайонна державна податкова інспекція Львівської області Державної податкової служби 15.03.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 13.05.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, пунктів 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 2, 5, 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №165, пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Мостиському районі Львівської області проведено планову виїзну документальну перевірку Малого підприємства «Руно» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, пунктів 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на безпідставному формуванні податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТС «Альянс» з огляду на відсутність реальності господарських операцій.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Мостиському районі Львівської області складено акт від 28.09.2009 №63/23/19323361 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.10.2010 №00005152300/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 758762,00грн., в тому числі за основним платежем 527658,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 231104,00грн.; від 12.10.2009 №0005162300/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 572900,00грн., в тому числі за основним платежем 381933,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 190967,00грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТС «Альянс» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором, товарно-транспортними накладними, податковими та видатковими накладними, виписками з банківських рахунків (Т.1, а.с.88-122, 157-175, Т.2, а.с.1-251, Т.3, а.с.1-248, Т.4, а.с.7-187).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, придбане у Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС «Альянс» паливо було використане позивачем у власній господарській діяльності. Ведення складського обліку нафтопродуктів, отриманих від контрагента підтверджується витягами з книги складського обліку та журналу реєстрації довіреностей. Також зберігання придбаних нафтопродуктів проводилося позивачем в ємкостях власної нафтобази, на балансі останнього знаходяться автомобілі спеціального призначення; на придбані нафтопродукти підприємством представлено відповідний сертифікат якості (Т.1, а.с.217-245, Т.4, а.с.221).

На момент здійснення господарських операцій з позивачем Товариство з обмеженою відповідальністю «ТС «Альянс» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців та було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено посилання відповідача на заперечення директора контрагента ведення господарської діяльності, оскільки податковим органом не надано доказів законності отримання таких пояснень, а постановою від 05.11.2010 №49 відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо директора Малого підприємства «Руно» за фактами взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТС «Альянс».

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Проте, відповідачем не надано належних доказів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені Городоцькою міжрайонною державною податковою інспекцією Львівської області Державної податкової служби у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку суду першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за спірними господарськими операціями з контрагентом.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.

За таких обставин, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТС «Альянс».

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильними.

Щодо висновку відповідача про включення позивачем до валових витрат 200969,00грн., які не підтверджені жодними первинними бухгалтерськими документами, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 5.5.1. пункту 5.5. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем включено до складу валових витрат 200969,00грн., і вказану суму складають відсотки, сплачені підприємством по кредитному договору від 17.01.2008 №1/08-юк, укладеному з ПАТ «Індекс банк». При цьому, в рамках цього договору всього сплачено 881983,00грн., в тому числі в 2009 році - 518141,00грн., у І кварталі 2010 року - 363842,00грн. (Т.4, а.с.191-200, 203-204, 224-244).

Таким чином, позивачем підтверджено правомірність включення ним до валових витрат 200969,00грн. належними первинними документами.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильними.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 у справі №2а-272/11/1370 (№9104/4089/12) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ І.Я. Олендер

___ А.М. Лосєв

З оригіналом згідно.

Помічник судді О.Ю. Ткаченко