Постанова № 60753161, 30.08.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року Справа № 876/2562/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, приватне акціонерне товариство ,,Українська акціонерна страхова компанія ,,ОСОБА_1, про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

23 вересня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо не укладення договору на страхування посадових осіб контролюючих органів в 2013-2014 роках та стягнути з відповідача на її користь страхову суму в розмірі 73558,80 грн.

Постановою від 14 грудня 2015 року Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Державна фіскальна служба України подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, що зміст Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, ст. 347 ПК України, а також ст. 21 ПК України, яка визначає обовязки посадових осіб контролюючих органів, прямо не вказує на обов'язок відповідача щодо укладення відповідного договору про надання послуг зі страхування посадових осіб органів ДФС.

Відтак, на думку відповідача, відсутні підстави для визнання бездіяльності Державної фіскальної служби України протиправною.

Крім того, відповідно до Порядку №349 при вирішенні питання страхової виплати за обов'язковим державним особистим страхуванням посадових осіб державної податкової служби має бути встановлено, що інвалідність виникла саме внаслідок професійної діяльності застрахованої особи та зумовлена дією на організм виключно або переважно факторів виробництва, характерних для конкретної професії.

Ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, група інвалідності, причини і час її настання, професія, з якою пов'язане ушкодження здоровя, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоровя, повязане з виконанням ними трудових обовязків, визначаються шляхом проведення медико-соціальної експертизи.

Згідно доданих до матеріалів справи медичних документів, зокрема Довідки до акта огляду МСЕК, позивачці встановлено другу групу інвалідності по причині загального захворювання. Тому визначити, що встановлена позивачці інвалідність настала (носить причинно-наслідковий зв'язок) у зв'язку із виконанням нею трудових обов'язків не вдається за можливе.

Враховуючи зазначене, ДФС України зазначає, що висновок суду першої інстанції про зв'язок захворювання ОСОБА_3 із виконанням нею службових обов'язків є безпідставним, оскільки не підтверджений жодним письмовим доказом.

Окрім зазначеного, відповідач акцентує увагу суду на тому, що позивачка подавала документи для отримання страхової суми до ОСОБА_4 ,,УАСК ,,ОСОБА_1, однак отримала відмову у виплаті у звязку з тим, що ,,страхові платежі, призначені для здійснення страхових виплат, повністю вичерпані.

Таким чином, на думку відповідача, відсутні обґрунтування зі сторони позивачки щодо предявлення позовних вимог до ДФС України, оскільки стороною договору, який був повністю виконаний зі сторони страхувальника, було ДПС України, а не ДФС України. Крім того, з позовної заяви не вбачається обґрунтувань вимог до ДФС України, оскільки позивачка в позові вказує на порушення норм законодавства з боку третьої особи - ОСОБА_4 ,,УАСК ,,ОСОБА_1 , а не ДФС України.

З огляду на викладене ДФС України просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги поданої апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представники третіх осіб в судове засідання не зявились, що в силу ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належать до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 з 01.09.1995 року по 21.05.2012 року працювала в органах державної податкової служби на різних посадах.

29.10.2012 між ДПА України (Замовник) та приватним акціонерним товариством ,,Українська акціонерна страхова компанія ,,ОСОБА_1 (далі-ПрАТ ,,УАСК ,,ОСОБА_1) (Виконавець) було укладено договір № 3126676 про надання послуг з страхування посадових осіб органів державної податкової служби України.

Відповідно до довідки Сихівської МСЕК серії ЛВА-3 від 03.05.2012 року № 013522 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, ОСОБА_3 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 70%.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ від 03.05.2012 року № 111302 ОСОБА_3 встановлена 2 група інвалідності загального захворювання безтерміново.

30.05.2012 року позивач звернулася до ОСОБА_4 ,,УАСК ,,ОСОБА_1 із заявою на виплату страхової суми.

Листом від 17.01.2013 № 154-22/19 ОСОБА_4 ,,УАСК ,,ОСОБА_1 повідомило позивача про відмову у страховій виплаті, у звязку з повним вичерпанням на спеціальному рахунку страховика сплачених Державною податковою службою України страхових платежів.

Вважаючи, що бездіяльністю відповідача порушено її права та інтереси, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що втрата працездатності позивача знаходиться у причино-наслідковому звязку з захворюванням, що сталося при виконанні ним службових обовязків, який підтверджений висновком експертної комісії.

Крім того, суд першої інстанції вважає, що законодавством встановлено здійснення страхових виплат за рахунок бюджету. Враховуючи невиконання субєктом владних повноважень, яким є ДФС України, обовязку проведення таких виплат, суд дійшов висновку про недопустимість порушення права позивача на отримання відповідної страхової суми при втраті працездатності в результаті захворювання (інвалідності), що настало внаслідок виконання службових обовязків, з причин нереалізації встановленого порядку.

Таким чином, на думку суду першої інстанції, неукладення відповідачем як страховиком договору страхування, не позбавляє його обовязку здійснити страхові виплати на користь позивача.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, не відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є помилковими.

Так, згідно ст. 18 Закону України від 04.12.1990 року № 509-XII ,,Про державну податкову службу в Україні (втратив чинність 12.08.2012 року згідно із Законом України від 5 липня 2012 року № 5083-VI) посадової особи органу державної податкової служби підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за їх останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності).

Порядок та умови страхування посадових осіб органів державної податкової служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог зазначеного Закону Кабінет Міністрів України постановою за № 349 від 03.06.1994 року затвердив Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби (далі Порядок № 349).

Відповідно до пунктів 1 та 2 Порядку № 349 обов'язкове державне особисте страхування посадових осіб органів державної податкової служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Обов'язковому державному особистому страхуванню підлягають посадові особи органів державної податкової служби.

Страхові платежі сплачуються Державною податковою службою (далі - страхувальник) до 25 числа кожного місяця у розмірі 0,25 відсотків фонду оплати праці, включаючи встановлені чинним законодавством доплати та надбавки застрахованих минулого місяця. Облік надходжень страхових платежів і виплат страхових сум повинен вестися окремо від надходжень і виплат за іншими видами страхування. Витрати страховика на здійснення страхування становлять не більше 6 відсотків платежів (п. 3 Порядку № 349).

Пунктами 5-7 Порядку № 349 передбачено, що страховик виплачує страхові суми: а) у разі загибелі або смерті застрахованого під час виконання службових обов'язків його спадкоємцям - у розмірі десятирічної заробітної плати застрахованого за останньою посадою, яку він займав; б) у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов'язків, - у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у відсотковому відношенні до суми п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, але не може бути меншим шестимісячної заробітної плати за зазначеною посадою.

Виплата страхових сум, зазначених у підпунктах «а» і «б» цього пункту, в зв'язку з загибеллю (смертю) або втратою працездатності (далі - страхова подія) провадиться з урахуванням раніше виплачених страхових сум за цю страхову подію. При цьому страхова сума виплачується незалежно від виплат за іншими видами страхування і виплат у порядку відшкодування збитків.

З вимогою про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть звернутися до страховика протягом трьох років з дня настання страхової події.

Виплата страхових сум провадиться у семиденний термін з дня одержання страховиком всіх необхідних документів від застрахованого або його спадкоємців.

У разі відмови у виплаті страхової суми страховик у семиденний термін письмово повідомляє про це застрахованого або його спадкоємців і відповідний орган державної податкової служби із зазначенням причини відмови.

Спори між застрахованим (його спадкоємцями) і страховиком щодо виплати страхової суми вирішуються в установленому законодавством порядку

Статтею 347 Податкового кодексу України було визначено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за останньою посадою, а у разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності) (пункт 347.1).

Порядок та умови страхування посадових осіб органів державної податкової служби встановлюються Кабінетом Міністрів України (пункт 347.2).

Стаття 347 Податкового кодексу України виключена згідно із Законом України від 10.04.2014 р. № 1200-VII.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ст. 18 Закону України ,,Про державну податкову службу в Україні та ст. 347 Податкового кодексу України до 10.04.2014 року було закріплено право посадових осіб органів державної податкової служби на обов'язкове державне особисте страхування за рахунок коштів державного бюджету на випадок, зокрема, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Таким чином, обовязковою умовою страхових виплат за рахунок коштів державного бюджету є причинний зв'язок між захворюванням чи інвалідністю посадової особи органів державної податкової служби та виконанням службових обов'язків.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів визнає безпідставними доводи представника позивача про те, що пунктом 5 Порядком № 349 передбачено право посадових осіб органів державної податкової служби на отримання страхових виплат у випадку захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконанням службових обов'язків. Тому, на думку представника позивача, причинний зв'язок між захворюванням та виконанням службових обовязків є не обовязковим.

Прийнята на виконання вимог ст. 18 Закону України ,,Про державну податкову службу в Україні постанова Кабінету Міністрів України за № 349 від 03.06.1994 року регламентує порядок та умови страхування посадових осіб органів державної податкової служби. При цьому вказана постанова не може змінювати, звужувати чи збільшувати визначений Законом обсяг права на обов'язкове державне особисте страхування за рахунок коштів державного бюджету. Закон має вищу юридичну силу ніж постанова КМУ, а тому у випадку наявності суперечностей приписів вказаних нормативно-правових актів, застосуванню підлягають приписи Закону.

Крім того апеляційний суд визнає необхідним зазначити наступне.

Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою КМУ від 03.12.2009 року № 1317 (далі Положення № 1317) визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Пунктом третім вказаного Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри, що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (пункт 4 Положення № 1317).

Відповідно до пункту 19 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджене тією ж постановою КМУ від 03.12.2009 року № 1317 (далі - Порядок) визначає порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями.

Відповідно до пункту 2 Порядку медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Пунктом 11 Порядку передбачено, що ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров'я яких пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.

Особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Причинами інвалідності є: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я); професійне захворювання (п. 26 Порядку).

Надаючи правовий аналіз вказаних наведених необхідно зауважити, що Інвалідність - це стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, наслідком травм або вродженим дефектом, який призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. В свою чергу, Обмеження життєдіяльності - це повна або часткова втрата здатності обслуговувати себе, самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою поведінку, вчитись, займатись трудовою діяльністю.

В свою чергу, Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок настав, зокрема під час виконання трудових обов'язків (в тому числі і під час відрядження). При цьому, факт доведення причинно-наслідкового зв'язку в даному випадку має бути доведений, та визначений відповідною медико-соціальною комісією під час встановлення такій особі інвалідності.

Загальне захворювання, як причина інвалідності визначається за залишковим принципом, тобто якщо інвалідність не спричинена нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням, то її причиною визнається загальне захворювання. До загального захворювання прирівнюють нещасний випадок невиробничого характеру.

Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 157/о «ОСОБА_1 № ___ огляду медико-соціальною експертною комісією», затвердженою Наказом МОЗ України від 30.07.2012 року № 577 (далі - Інструкція) визначено порядок заповнення відповідної форми первинної облікової документації «Акт « __ огляду медико-соціальною експертною комісією». Форма № 157/о призначена для запису основних медичних даних і соціальних факторів, необхідних для винесення експертного рішення та його обґрунтування. У формі N 157/о вказуються умови і характер праці, які рекомендуються інвалідам, та інші заходи, які сприятимуть відновленню їх працездатності (п. 2 Інструкції). Форма N 157/о заповнюється на кожного хворого, який оглядається у МСЕК (п. 4 Інструкції). У підпункті 30.5 пункту 30 зазначається причина інвалідності (у деяких випадках може вказуватися дві причини, наприклад інвалідність з дитинства, пов'язана з впливом наслідків аварії на ЧАЕС, тощо) (п. 35 Інструкції). У пункті 31 зазначається ступінь втрати професійної працездатності у відсотках словами (п. 36 Інструкції).

Згідно наявних в матеріалах справи акту огляду МСЕК № 1084/1212 (форма 157/0) та довідки до нього Серія 10 ААБ №111302 позивачу визначена друга група інвалідності, причинами якої є ,,загальне захворювання.

На запит апеляційного суду головний лікар-головний експерт Львівського обласного центру медико-соціальної експертизи письмово повідомив, що захворювання, яке стало підставою для призначення ОСОБА_3 ІІ групи інвалідності є загальне захворювання вікового характеру та не повязане з виконанням службових обовязків на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора.

Оскільки захворювання та інвалідність ОСОБА_3 настали не у звязку з виконанням службових обовязків, колегія апеляційного суду дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу страхових платежів.

Суд першої інстанції не дослідив належним чином факт причинного звязку між настанням інвалідності позивача та виконанням нею службових обовязків, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для страхових виплат.

Також суд визнає правильним вказати на ті обставини, що позивач звільнилась у травні 2012 року, тоді й звернулась до страховика - ОСОБА_4 ,,УАСК ,,ОСОБА_1 з вимогою провести страхові виплати. ОСОБА_4 ,,УАСК ,,ОСОБА_1 , як страховик, у відповідності до приписів Порядку № 349 зобовязаний був провести страхові виплати. Спори відповідно до п.7 Порядку № 349 щодо страхових виплат розглядаються між застрахованою особою та страховиком. ДПС у 2012 році свої зобовязання щодо укладення договору із страховиком та перерахуванням коштів виконала.

Таким чином, у 2012 році відповідач діяв у відповідності до вимог законодавства, а тому підстави для визнання його дій протиправними відсутні.

У 2013 та 2014 роках позивач не перебувала з відповідачем у трудових відносинах, а тому жодних зобовязань між нею та ДФС не існувало.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу п.3 ч.1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Оскільки висновки суду першої інстанції щодо наявності причинного звязку між інвалідністю позивача та виконанням нею службових обовязків, порушенням відповідачем вимог законодавства не відповідають фактичним обставинам справи, апеляційний суд визнає правильним апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. ст.195, 196, п. 3 ч. 1 ст.198, п.3 ч.1 ст. 202 , ст. ст. 205, 207, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі № 813/5582/15 - скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, приватне акціонерне товариство ,,Українська акціонерна страхова компанія ,,ОСОБА_1, про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складенні постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

ОСОБА_5

Постанова в повному обсязі складена 02 вересня 2016 року.