Рішення № 6057885, 30.03.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 11/3130.03.09 За позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Йотунгард"

простягнення 180 429,70 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Йотунгард"

доФізичної особи - підприємця ОСОБА_1

провизнання п. 2.1 договору недійсним та розірвання договору

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники:

від позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 представник

від відповідача Васильєв С.Ю., Дідурік Л.І., Ходаковська О.В. представники Рішення прийняте 30.03.2009, оскільки 23.02.2009, 02.03.2009 та 16.03.2009 в судових засіданнях оголошувались перерви відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі позивач за первісним позовом) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" (далі відповідач за первісним позовом) про стягнення заборгованості за Договором № 2503/1 про надання послуг в сфері будівництва від 25.03.2008 у розмірі 180 429,70 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов Договору № 2503/1 про надання послуг в сфері будівництва від 25.03.2008, укладеного між сторонами, не здійснив оплату за отримані послуги.

Відповідач проти позову заперечує та вважає, що документів, які підтверджують виконання зобовязань, позивач не надав, роботи, зазначені в актах здачі-приймання виконаних робіт та у п. 1.1 Договору, генеральним підрядником не прийняті.

Відповідач вважає, що акти здачі-приймання виконаних робіт складені всупереч вимогам наказу № 237/5 від 21.06.2002 Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві".

В межах справи № 11/31 Товариство з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" звернулось з зустрічним позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним п. 2.1 Договору № 2503/1 від 25.03.2008, що міститься в редакції договору Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, та визнання договору № 2503/1 від 25.03.2008 розірваним.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" зазначає, що п. 2.1 спірного Договору у редакції позивача за первісним позовом підлягає визнанню недійсним, оскільки акти здачі-приймання виконаних робіт, на які є посилання у спірному пункті Договору, не відповідають актам цивільного законодавства. Відповідач вважає, що п. 2.1 спірного Договору сфальсифікований позивачем за первісним позовом та підлягає визнанню недійсним на підставі п. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України. У звязку з невиконанням Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 робіт, зазначених у спірному договорі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" вимагає розірвання спірного Договору.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 проти зустрічного позову заперечує та вважає, що за змістом акти здачі-приймання виконаних робіт відповідають вимогам чинного законодавства та є первинним документом. Екземпляр Договору № 2503/1 від 25.03.2008, що належить позивачу за первісним позовом, підписаний уповноваженою особою відповідача за первісним позовом та скріплений печаткою підприємства. Товариством з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" не доведені та документально не підтверджені обставини, наведені в зустрічній позовній заяві.

Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

По первісному позову.

25.03.2008 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" (далі - замовник) було укладено Договір № 2503/1 про надання послуг в сфері будівництва (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зобовязався надавати Товариству з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" послуги в сфері будівництва та обробці металу (покриття поверхні антикорозійним покриттям) у порядку, встановленому цим Договором (п. 1.1 Договору).

На підставі аналізу змісту Договору, наявних в матеріалах справи документів, пояснень представників сторін, суд прийшов до висновку, що Договір № 2503/1 від 25.03.2008 за своїм змістом є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Замовник сплачує вартість наданих виконавцем послуг, виходячи з обсягу, якості, результатів, досягнутих при застосуванні замовником рекомендацій виконавця, та інших погоджених сторонами вимог (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 2.1 Договору (в редакції позивача за первісним позовом) вартість фактично наданих послуг визначається сторонами спільно після надання послуг на підставі Актів здачі-приймання виконаних послуг, які невідємною частиною Договору.

Вартість послуг за даним Договором визначається сторонами у розмірі 300000,00 грн. (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору виконавець зобовязався виконувати послуги своєчасно та з належною якістю, яка обумовлюється стандартами на ці види послуг.

В процесі розгляду спору судом встановлено наявність двох примірників Договору, які є не тотожними за змістом, а саме:

-у пункті 2.1. Договору примірника позивача вказано, що вартість фактично наданих послуг визначається сторонами спільно після надання послуг на підставі актів здачі-приймання виконаних послуг, які є невідємною частиною договору;

-у пункті 2.1. Договору примірника відповідача вказано, що вартість фактично наданих послуг визначається сторонами спільно після надання послуг на підставі акту здачі-приймання виконаних послуг, невідємною частиною якого є письмовий звіт та оперативно-технологічна документація, акти прихованих робіт, фото звіти основних операцій та документація з найменуванням та вартістю робіт, узгоджені з замовником та генеральним підрядчиком проекту.

Решта положень Договору, як у варіанті позивача, так і у варіанті відповідача, співпадає.

Виходячи зі змісту п. 2.1 Договору (примірник відповідача) для позивача встановлено обовязок узгодження виконаних робіт, крім замовника, з генеральним підрядчиком проекту. Примірник Договору відповідача не приймається судом в якості допустимого доказу у відповідності ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки така сторона як генеральний підрядчик, в Договорі не визначена, так само не встановлено її прав та обовязків за Договором. Погодження та контроль генеральним підрядчиком виконаних позивачем робіт не випливає з жодної іншої умови спірного Договору. За правилами ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязком для неї. Доказів існуванням між сторонами трьохсторонніх угод суду не надано.

За таких обставин, а також враховуючи те, що примірник Договору, наявний у позивача, підписаний повноважною посадовою особою відповідача, у суду не вбачається підстав для висновку про його суперечність дійсному волевиявленню сторін при вчиненні правочину. Примірник спірного Договору, наданий позивачем, визнається судом належним доказом, який підтверджується фактичними обставинами справи та наявними в ній доказами, і, як наслідок, суд вважає, щоспірний Договір сторонами було укладено саме умовах, які викладені у примірнику позивача.

Як свідчать матеріали справи, на виконання своїх зобовязань за Договором виконавцем надані, а замовником прийняті послуги щодо покриття поверхні антикорозійним покриттям (фарбами), що підтверджується підписаними сторонами Актами №№ 1, 2, 3 здачі-приймання виконаних робіт за період з 01.04.2008 по 30.06.2008 на загальну суму 168000,00 грн., належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

У Актах здачі-приймання виконаних робіт зазначено, що претензій по термінах виконання та якості надання послуг за Договором замовник та виконавець не мають.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

При застосуванні засобів обчислювальної та іншої оргтехніки реквізити можуть бути зафіксовані у вигляді коду.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Таким чином, за змістом Акти №№ 1, 2, 3 здачі-приймання виконаних робіт за період з 01.04.2008 по 30.06.2008 відповідають вимогам чинного законодавства та є первинними документами та документами, що підтверджують виконання позивачем за первісним позовом зобовязань за Договором.

Заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Йотунгард", що акти здачі-приймання виконаних робіт складені всупереч вимогам наказу № 237/5 від 21.06.2002 Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві" судом до уваги не приймаються, оскільки затверджені вказаним наказом типові форми поширюються лише на будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи. Такі роботи не є предметом укладеного між сторонами Договору. Предметом Договору, як пояснили представники сторін, є надання виконавцем послуг консультаційного характеру щодо роботи з фарбами та матеріалами замовника.

Також судом не приймаються заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Йотунгард", що проведення робіт за Договором не погоджено та не підтверджено ТОВ "Альпсервіс" та ТОВ "Євромост", оскільки згідно з положеннями п. 2.1 Договору підтвердженням надання виконавцем послуг за Договором є Акт здачі-приймання виконаних послуг. Умовами Договору не передбачено надання інших документів на підтвердження надання послуг.

Таким чином, Акти №№ 1, 2, 3 здачі-приймання виконаних робіт, які підписані директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" Паскаленко В.Є. та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, є належними доказами підтвердження надання позивачем за первісним позовом послуг за Договором.

Саме ці ж акти, як прямо передбачено п. 2.2 Договору, та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, є підставою для проведення розрахунків замовника з виконавцем.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному випадку, це стосувалося Товариства з обмеженою відповідальністю "Йотунгард", який мав довести факт укладення Договору № 2503/1 від 25.03.2008 на виконання Договорів № 22/5 від 22.05.2006 та № 24 від 25.04.2008, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" та ТОВ "Альпсервіс" і ТОВ "Євромост", а Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 факт здійснення робіт на ВАТ "Старокраматорський машинобудівний завод", ВАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування" та ТОВ "Промремонтсервіс" на виконання зобовязань саме за Договором № 0503/1 від 05.03.2008.

Сторонами не надано суду жодних доказів, які б підтверджували вказані обставини; у Договорі № 2503/1 від 25.03.2008 також не вказано, що його укладено на виконання та в рамках договорів між Товариством з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" та ТОВ "Альпсервіс" і ТОВ "Євромост" або на виконання робіт саме на ВАТ "Старокраматорський машинобудівний завод", ВАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування" та ТОВ "Промремонтсервіс" чи на інших підприємствах.

У спірному Договорі не визначено конкретного переліку обєктів, на яких позивач за первісним позовом мав здійснювати передбачені Договором роботи. Будь-які додаткові угоди з цього приводу у сторін відсутні. За своїм змістом роботи, визначені Договором, носять характер консультацій, а тому суд позбавлений можливості перевірити їх виконання шляхом, запропонованим відповідачем за первісним позовом.

За загальним правилом, у зобовязаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має оречевленого, матеріального змісту. Сама послуга споживається у процесі її надання. Послуги, що надаються, носять нематеріальний характер.

Тому належним доказом виконання цих робіт суд визнає акти здачі-приймання виконаних робіт, складені і підписані сторонами.

Пунктом п. 2.2 Договору сторони погодили, що оплата послуг в узгодженій сумі здійснюється у термін не більше 120 банківських днів від дня підписання акта, а за необхідності можлива передплата, якщо інше не буде обумовлено Додатковою угодою сторін.

Факт невиконання зобовязань щодо оплати наданих послуг Товариством з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" не спростований.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до вимог ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

На підставі абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання.

Згідно ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідач за первісним позовом доказів на спростування факту порушення ним договірних зобовязань щодо повної і своєчасної оплати наданих за Договором суду не надав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача за первісним позовом щодо підстав стягнення на його користь з відповідача за первісним позовом заборгованості за надані послуги у розмірі 168 000,00 грн., у звязку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позивачем, також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 8211,29грн., 3% річних у розмірі 1 026,41 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 192,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що у випадку затримки оплати замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості послуг, зазначеної в Акті здачі-приймання виконаних послуг, за кожний день затримки.

Враховуючи викладені обставини, а також той факт, що відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" у вигляді пені передбачена Договором, вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення пені в розмірі 8211,29 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки факт несвоєчасного виконання відповідачем за первісним позовом грошового зобовязання встановлений судом, позовна вимога про стягнення 3% річних у розмірі 1026,41грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 192,00 грн., нарахованих позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягає задоволенню за розрахунком позивача.

У звязку з задоволенням первісного позову судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача за первісним позовом.

По зустрічному позову.

Стверджуючи про недійсність п. 2.1 спірного Договору позивач за зустрічним позовом посилається, зокрема на ст.ст. 203, 230 Цивільного кодексу України та вказує, що п. 2.1 спірного Договору у редакції позивача за первісним позовом підлягає визнанню недійсним, оскільки акти здачі-приймання виконаних робіт, на які є посилання у спірному пункті Договору, не відповідають актам цивільного законодавства.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вказана стаття визначає, що саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Невідповідність актів здачі-приймання виконаних робіт актам цивільного законодавства не є підставою для визнання недійсним п. 2.1 Договору.

Крім того, як встановлено вище судом, Акти №№ 1, 2, 3 здачі-приймання виконаних робіт за своїм змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

У відповідності до с. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження навмисного введення Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 в оману позивача за зустрічним позовом та судом не встановлено наявності умислу у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ввести в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Йотунгард", щоб спонукати його до укладення спірного Договору, які є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" в частині визнання недійсним п. 2.1 Договору № 2503/1 від 25.03.2008, суд вважає необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" також заявлені вимоги про розірвання Договору № 2503/1 від 25.03.2008 у звязку з невиконанням Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 робіт, зазначених у спірному договорі.

Згідно з п. 8.1 Договору цей Договір діє з моменту його підписання до виконання обовязків кожної зі сторін.

Договір може бути розірваний достроково з ініціативи однієї із сторін і при згоді другої сторони, якщо про це було заявлено не пізніше ніж за два місяці до моменту розірвання договору при умові неодноразового, безпідставного невиконання однією зі сторін умов Договору (п. 8.2 Договору).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору (п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою, сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" не надано суду доказів звернення до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з пропозицією про розірвання Договору № 2503/1 від 25.03.2008.

Крім того, як вище встановлено судом, Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 були належним чином виконано зобовязання за Договором № 2503/1 від 25.03.2008.

Враховуючи викладене, у звязку з відсутністю підстав для визнання недійсним п. 2.1 Договору, з недоведеністю наявності у Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 умислу ввести в оману позивача за зустрічним позовом та відсутністю підстав для розірвання Договору, суд вважає зустрічний позов необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

У звязку з відмовою в зустрічному позові державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Йотунгард" (01024, м. Київ, вул. Шовковична, 24, ідентифікаційний код 33103618, п/р 26001003063400 в АБ “ІНГ Банк Україна” м. Київ, МФО 300539, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в Київському РД “Райффайзен Банк Аваль” м. Київ, МФО 322904) основний борг у розмірі 168 000 (сто шістдесят вісім тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 8 211 (вісім тисяч двісті одинадцять) грн. 29 коп., 3% річних у розмірі 1 026 (одна тисяча двадцять шість) грн. 41 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 192 (три тисячі сто девяносто дві) грн. 00 коп., державне мито у сумі 1 804 (одна тисяча вісімсот чотири) грн. 29 коп. та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У зустрічному позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржено в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Ю.М. Смирнова