Рішення № 6046789, 16.09.2009, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2009 р. Справа № 17/230/09

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль С.М.,

при секретарі Колесниковій В.В.,

з участю представників сторін:

від позивача –не з`явився;

від відповідача –не з’явились;

          розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 17/230/09

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Галафарм”, 02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1,

До Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, 54058, АДРЕСА_1,

про: стягнення заборгованості за договором поставки № 31- 68 від 31.03.2008

року,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Галафарм” (надалі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про стягнення стягнення заборгованості за договором поставки № 31- 68 від 31.03.2008 року.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наступним:

31 березня 2008 року між сторнами було укладено договір поставки № 31-68 (надалі - Договір) за умовами якого позивач зобов`язаний здійснити поставку, а відповідач прийняти та оплатити відповідно до умов Договору лікарські засоби, вироби медичного призначення, продукцію інших товарних груп. Асортимент, кількість та ційна яких зазначена у видаткових накладних.

Позивачем за видатковою накладною Рнк-558075 від 25.05.2009 р. поставлено лікарські засоби та вироби медичного призначення на загальну суму 1214 грн. 31 коп., за якою відповідач повинен був повністю розрахуватися із постачальником в строк до 08.06.2009 р., про що зазначено у вказаній видатковій накладній.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.4 Господарського кодексу України регулювання майнових відносин на Україні здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ч.І ст.193 ГК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки, якими є: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції, які застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Відповідно до ст. 224 ГК України та п.1 ст. 623 ЦК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено, під якими розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.4 ст. 225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, що також встановлено ч. І ст.ст. 546, 549, 550 ЦК України, де передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою - грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання у формі штрафу і пені, право на яку (неустойку) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Ч.2 ст. 551 ЦК України передбачено, що, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства, що повністю відповідає положенню ч. 4 ст. 231 ГК України, де передбачено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ч.2 ст. 232 ГК України законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно із ч.4 ст.232 Господарського кодексу України відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами справляються по день сплати сум цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. , які не є господарською санкцією або збитками, а є платою (компенсацією) кредитора за неправомірне користування боржником понад встановлений строк коштами, які він має отримати від боржника в певний строк і не залежить від наявності вини боржника у несвоєчасному перерахуванні (поверненні) кредитору коштів, якими боржник неправомірно користувався, правомірність нарахування яких додатково до стягнення господарських санкцій і збитків підтверджується правозастосовчою судовою практикою Вищого господарського суду України: зокрема, Постановою Вищого господарського суду від 04.10.2005 року по справі № 20-9/024.

Відповідно до вищевикладених положень чинного законодавства України у п.п. 5.1., 9.6 Договору, передбачено, що за невчасну або неповну оплату покупцем за товар, поставлений постачальником, покупець зобов'язаний: сплатити постачальнику штрафні санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який стягується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати поставленого товару, до моменту остаточного розрахунку;

В разі порушення покупцем терміну повної оплати товару більше ніж на 10 календарних днів, покупець зобов'язаний виплатити постачальнику, окрім пені, збитки в розмірі 15% від загальної вартості товару з простроченою оплатою більш як на 10 календарних днів, а також, окремо від неустойки, відшкодувати інші збитки та витрати постачальника, пов'язані з отриманням виконання покупцем грошових зобов'язань за даним Договором.

В разі прострочення покупцем повної оплати товару, отриманого від постачальника більше ніж на 15 календарних днів, постачальник має право стягнути з покупця 0,5 % від загальної вартості партії товару, за кожен день користування покупцем грошовими коштами постачальника, що передбачено п. 9.6 Договору.

За розрахунком позивача сума штрафних санкцій у вигляді неустойки в формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який стягується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу до моменту остаточного розрахунку, складає 20 грн. 29 коп.

Сума збитків в розмірі 15% від загальної вартості товару, оплату за який відповідачем прострочено в повному обсязі більш як на 10 календарних днів, складає 170 грн.37 коп.

Сума процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,5% від загальної вартості товару, оплату за який прострочено в повному обсязі більш як на 15 календарних днів, за кожен день користування покупцем грошовими коштами постачальника, яка складає 164 грн.72коп.

Загальна сума заборгованості на момент подання позову складає 1491 грн. 21 коп.

В ході розгляду справи, позивач за заявою № 220-09-09 від 14.09.2009р. уточнив позовні вимоги та просить стягнути заборгованіст за Договором у сумі 1037 грн. 76 коп., пені у сумі 18 грн. 54 коп., суму збитків попередньо погоджену між сторонами у сумі 155 грн. 66 коп., сума процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 150 грн. 51 коп.

Враховуючи наведене, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Про час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином, проте відповідач правом участі у судовому засіданні не скористався, відзив на позовну заяву не надав, позов не заперечив і не спростував. За таких обставин відповідно до ст. 75 ГПК України, спір розглядається за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку:

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконува тися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 193 Господарського кодексу України приписано, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення за гальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а згідно ч. 2 ст. 218 учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Враховуючи наведене, уточненні позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем було надмірно сплачено 16 грн. державного мито, що підлягають поверненню.

Керуючись ст. ст. 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.          Уточнені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Галафарм” задовольнити.

2.          Стягнути з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, 54000, АДРЕСА_2 (код НОМЕР_1) заборгованість за договором у розмірі 1037 грн. 76 коп., пені у розмірі 18 грн. 54 коп., збитки у розмірі 166 грн. 66 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 150 грн. 51 коп., державне мито у розмірі 102 грн. та 315 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Галафарм” (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1; код 30886474).

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя