Ухвала суду № 60221824, 31.08.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року Справа № 826/1227/16

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Нагорної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимоги і рішення,

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування вимоги від 07.10.2015 р. № 39У про сплату боргу (недоїмки) та рішення від 07.10.2015 р. № 0001331701 про застосування штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець (далі - ФОП ОСОБА_2) та перебуває на обліку Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві).

02.11.2012 р. ФОП ОСОБА_2 з ТОВ «Грант Тайм» було укладено договір № 2 КП про надання послуг, за умовами якого зазначений контрагент зобов'язаний був надавати позивачу платні консультаційні послуги з питань комерційної діяльності та керування, а саме оптимізації бізнес процесів замовника та надання рекомендацій щодо найманого персоналу.

На підставі зазначених операцій позивачем у 2013 році сформовано показник витрат у розмірі 690000,00 грн.

Відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати нею податків і зборів за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено акт від 06.07.2015 р. № 3264/26-58-17-01-17-3029117780.

Згідно з висновками вказаного акту перевірки контролюючим органом встановлено порушення ФОП ОСОБА_2: 1) п. 177.4 ст. 177 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, що полягає у неправомірному завищенні показника витрат за 2013 рік, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, на 690000,00 грн., що призвело до заниження розміру чистого оподаткованого доходу за 2013 рік на аналогічну суму коштів; 2) пп. 1 п. 2 ст. 6, пп. 2 п. 1 ст. 7, п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI, що полягає у не нарахуванні та не сплаті підприємцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з чистого оподатковуваного доходу за 2013 рік у сумі 690000,00 грн.

Зазначені висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що такі розбіжності у визначенні податкових зобов'язань позивача виникли внаслідок включення нею до складу витрат показників по операціям з ТОВ «Грант Тайм», які не пов'язані з її господарською діяльністю та не мають реального характеру.

24.07.2015 р. на підставі зазначеного акту перевірки від 06.07.2015 р. № 3264/26-58-17-01-17-3029117780 відповідачем було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23У, якою позивачу визначено до сплати суму недоїмки по єдиному соціальному внеску у розмірі 6367,10 грн., а також винесено рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого внеску № 0000851701, згідно з яким до позивача застосовано штрафні санкції з єдиного внеску у розмірі 636,72 грн.

Зазначені вимога та рішення були оскаржені позивачем в порядку адміністративного досудового оскарження до ГУ ДФС у м. Києві.

За результатами розгляду даної скарги рішення ГУ ДФС у м. Києві від 30.09.2015 № 2887/Р/26-15-10-08-16 оскаржувані вимога та рішення були скасовані, а також ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві було зобов'язано сформувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у відповідності до чинного законодавства.

07.10.2015 р. ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі акта від 06.07.2015 № 3264/26-58-17-01-17-3029117780 та на виконання рішення ГУ ДФС у м. Києві від 30.09.2015 № 2887/Р/26-15-10-08-16 було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-39У, якою позивачу визначено до сплати суму недоїмки з єдиного соціального внеску у розмірі 6367,10 грн., а також винесено рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого внеску № 0001331701, згідно з яким до позивача застосовано штрафні санкції з єдиного внеску у розмірі 636,72 грн.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною податковою вимогою та рішенням про застосування штрафних санкцій, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що витрати позивача по операціям з ТОВ «Грант Тайм» у розмірі 690000,00 грн. не підтверджуються належними первинними документами і не пов'язані зі здійсненням її господарської діяльності, а тому відповідачем правомірно обчислено суму чистого оподаткованого доходу позивача за 2013 рік і, відповідно, нараховано на нього суму єдиного внеску в сумі 6367,10 грн. та накладено штрафні санкції у розмірі 636,72 грн.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законами України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2464-VI), «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI закріплено, що платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, в тому числі, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 та ч. 11 ст. 8 Закону № 2464-VI для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, єдиний внесок встановлюється у розмірі 34,7% бази нарахування. Базою оподаткування є сума доходу, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та сума доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід. Мінімальний розмір єдиного внеску має бути сплачений тільки в тому разі, якщо підприємець отримував дохід.

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток)

Частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Згідно з ч. 2, 3, 4, 9 ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

При цьому, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

У разі ж якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки

Відповідно до п.п. 177.1, 177.2, 177.4 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що платник податків зобов'язаний формувати показники податкової звітності, зокрема його витрати, лише на підставі реальних господарських операцій, які безпосередньо пов'язані зі здійсненням його господарської діяльності, націлені на отримання ним доходу та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі № 826/661/14, висновки якого, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, мають враховуватися судами загальної юрисдикції при застосування таких норм права.

При цьому, саме з урахуванням вказаних витрат платником податків має обчислюватися його чистий оподатковуваний дохід, з якого сплачується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що як було правильно встановлено судом першої інстанції, в акті надання послуг від 31.01.2013 р. № 995, складеному на підставі договору від 02.11.2012 р. № 2 КП, укладеному між ФОП ОСОБА_2 і ТОМ «Грант Тайм», міститься лише загальне найменування: «консультаційні послуги з питань комерційної діяльності та керування», без зазначення жодної деталізації, їх кількості та одиниці виміру (вказано лише одиницю виміру коштів) / Т. 1 а.с. 38 /.

Жодних інших документів, з яких би можна було встановити результати вказаних послуг, перевірити їх специфікацію та обсяг, позивачем ані до суду першої інстанції, ані на виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року про витребування доказів /Т.1 а.с. 134-135/ надано не було.

Крім того, у матеріалах справи наявні копії двох банківських виписок /Т.1 а.с. 39-40/, в яких, зокрема відображено перерахування коштів з рахунку ФОП ОСОБА_2 на інший банківський рахунок за відповідним розрахунковим документом як оплату консультаційних послуг, але на підставі чого саме їй виставлені такі розрахункові документи, за які конкретно послуги, в якому обсязі та взагалі на підставі якого договору, будь-якими первинними документами у взаємозв'язку із вказаними банківськими виписками не підтверджується.

При цьому, доводи апелянта про те, що послуги ТОВ «Грант Тайм» надавалися їй як фізичній особі-підприємцю в усній формі та стосувалися реорганізації організаційної форми здійснення її господарської діяльності, а саме перетворення у ТОВ «Ай Ес Ді Груп», колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки у відповідності до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одним із співзасновників зазначеного товариства є фізична особа ОСОБА_2 із самостійним внеском до статутного капітулі, а не фізична особа-підприємець. Тож, обрання ОСОБА_2 іншої форми здійснення господарської діяльності (шляхом заснування товариства з обмеженою відповідальністю та/або вступу до його складу) не є і не може бути наслідком господарської діяльності ФОП ОСОБА_2, яка є самостійним суб'єктом господарювання.

До того ж слід зазначити, що чинним законодавством не заборонено одній і тій самій фізичній особі одночасно займатися господарською діяльністю як фізична особа-підприємець і входити до складу товариства з обмеженою відповідальністю. Водночас, варто враховувати, що правові титули обох з вказаних організаційних форм є різними і, відповідно, це різні суб'єкти господарювання.

Посилання апелянта на те, що ТОВ «Ай Ес Ді Груп» у складі ОСОБА_2 було укладено ряд договорів з іншими суб'єктами господарювання, проведено відповідні господарські операції і отримано прибуток /Т. 1 а.с. 139-192/, колегія суддів вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначені обставини стосуються господарської діяльності безпосередньо ТОВ «Ай Ес Ді Груп», а не ФОП ОСОБА_2, не спрямовані на отримання прибутку зазначеною фізичною особою-підприємцем та не пов'язані саме з її господарською діяльністю, а тому жодним чином не підтверджують ані реальності спірних операцій позивача з ТОВ «Грант Тайм», ані їх зв'язку з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_2

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначені обставини та докази у їх сукупності, відповідно до вимог ст. 86 КАС України, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні достотні та необхідні правові підстави для визнання правомірним включення позивачем витрат по операціям з ТОВ «Грант Тайм» у розмірі 690000,00 грн. до складу витрат за 2013 рік, тому сума чистого оподаткованого доходу за цей період нею занижена, що відповідно вказує на ухилення ФОП ОСОБА_2 від сплати єдиного внеску з вказаного доходу, а отже, відповідач, сформувавши оскаржувану вимогу від 07.10.2015 р. № Ф-39У та прийнявши рішення від 07.10.2015 р. № 0001331701, діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених законодавством і, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, довів перед судом правомірність своїх рішень.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх і необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2016 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 31 серпня 2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Карпушова О.В.