Ухвала суду № 60221804, 31.08.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/25257/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

31 серпня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача-1 ОСОБА_3, представника відповідача-2 ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, судом не правильно дана оцінка доказам у справі та не правильно застосовано норми закону, що регулюють спірні відносини, у змісті постанови викладені обставини, що не відповідають обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи у закритому судовому засіданні, розглянувши апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» банк віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі якої рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» вирішено розпочати з 03.03.2015 процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, яку запроваджено строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.08.2015 №147 здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» продовжено до 02.10.2015 включно.

Листом від 23.09.2015 №22-33908/15, яке отримано Національним банком України 29.09.2015 за вх№526/114248 (у відповідності до відмітки на копії останнього, наявного у матеріалах справи), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (за підписом в.о. директора-розпорядника) звернувся до Національного банку України з пропозицією про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» з 03.10.2015.

На підставі вказаної пропозиції, постановою Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відкликано банківську ліцензію вказаного банку, у зв'язку з чим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 №181 «Про початок процедури ліквідації AT «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» з 05.10.2015 по 04.10.2017, а також призначено уповноважену особу Фонду, якій делеговано всі повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк».

Вважаючи вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а свої права та охоронювані інтереси порушеними, позивач, як вкладник Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати з дати її прийняття постанову Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»;

- визнати протиправною та скасувати з дати прийняття рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 №181 «Про початок процедури ліквідації AT «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення прийнято відповідачами у порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством та звернув увагу на те, що ці рішення не порушують прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 07.12.2000 (далі - Закон № 2121-III) банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Як вбачається з оскаржуваного рішення Національного банку України (далі - НБУ), воно прийняте, окрім іншого, на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), викладеної в листі від 23 вересня 2015 року № 22-33908/15.

Що стосується посилань позивача на те, що пропозицію про відкликання у банку банківської ліцензії має надсилати виключно виконавча дирекція Фонду, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Дійсно, одним із повноважень Виконавчої дирекції Фонду у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку пункт 11 ст. 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI від 23.02.2012 (далі - Закон № 4452-VI) визначає: звернення до Національного банку України з пропозицією про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Поряд із цим, норми, які безпосередньо встановлюють право Фонду на направлення відповідної пропозиції до НБУ, не конкретизують яким саме органом (структурним підрозділом) Фонду така пропозиція має надаватись.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону № 4452-VI, пункту 1.1 глави 1 розділу V Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 (далі - Положення № 346) Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку: 1) відповідно до плану врегулювання; 2) у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання; 3) в інших випадках, передбачених цим Законом.

Не конкретизують такий орган також і норми, якими встановлено повноваження НБУ на прийняття рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та його ліквідацію (ч. 3 ст. 77 Закону № 2121-III та ст. ч. 3 44 Закону № 4452-VI).

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що право на подання пропозиції Національному банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку має не лише Виконавча дирекція Фонду, а й власне Фонд.

З огляду на характер повноважень директора - розпорядника Фонду (ст. 14 Закону № 4452-VI), апеляційний суд не вбачає порушень у прийнятті правлінням НБУ до розгляду пропозиції Фонду від 23 вересня 2015 року № 22-33908/15 за підписом в.о. директора - розпорядника Фонду ОСОБА_7

Посилання на відсутність у вказаній пропозиції підстави її подання, апеляційний суд відхиляє, оскільки чинним законодавством не передбачено не лише форми такої пропозиції, а також і необхідності посилання у ній на відповідні законодавчі норми (підстави).

Крім того, варто наголосити на тому, що предметом розгляду даної справи не є правомірність та/або обґрунтованість підстав направлення Фондом відповідної пропозиції до НБУ з огляну на оскарження в межах даної справи виключно постанови правління НБУ, прийнятої на підставі такої пропозиції, а також рішення Фонду, прийнятого на підставі зазначеної постанови. Поряд із цим, апеляційний суд звертає увагу, що, відповідно до наведених вище положень ч. 2 ст. 44 Закону № 4452-VI, пункту 1.1 глави 1 розділу V Положення № 346, підставою для направлення пропозиції Фонду може бути не лише закінчення строку тимчасової адміністрації банку, а також і: відповідно до плану врегулювання; у разі невиконання плану врегулювання; в інших випадках, передбачених Законом (остання підстава говорить також і про те, що наведений перелік не є вичерпним). Варто також зазначити, що НБУ, приймаючи рішення про відкривання банківської ліцензії на підставі пропозиції Фонду, не зобов'язаний перевіряти підстави направлення такої пропозиції.

Частиною 3 ст. 77 Закону № 2121-III передбачено, що Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду. Частиною 3 ст. 44 Закону № 4452-VI також передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п'яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що прийняття рішення про відкликання у банку банківської ліцензії протягом п'яти днів з дня отримання пропозиції Фонду є обов'язком НБУ.

Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу ІІІ Положення № 346 рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку приймає Правління Національного банку.

Так, пропозицію Фонду про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Дельта Банк» отримано НБУ 29.09.2015 за вх. № 526/114248, тобто строк прийняття НБУ відповідного рішення спливав 04.10.2015. Як вбачається з оскаржуваної постанови правління НБУ, її прийнято 02.10.2015, тобто у межах вказаного строку.

Посилання позивача на те, що оскаржувану постанову правління НБУ прийнято у час дії в банку тимчасової адміністрації, колегія суддів відхиляє, так як чинне на момент виникнення спірних відносин законодавство не передбачало заборону НБУ приймати рішення у період запровадження в банку тимчасової адміністрації. Доводи про передчасне, на думку позивача, направлення Фондом пропозиції не можуть слугувати підставою для висновку також і про передчасне прийняття НБУ відповідної постанови.

Так само не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що у пропозиції Фонду запропоновано відкликати банківську ліцензію та ліквідувати банк з 03.10.2015, а оскаржуване рішення НБУ прийнято 02.10.2015. Так, жодним нормативним актом не передбачено обов'язку НБУ приймати рішення про ліквідацію банку виключно у термін, зазначений у пропозиції Фонду. При оцінці вказаних доводів позивача апеляційний суд також взяв до уваги й те, що 03.10.2015 припадає на суботу, тобто вихідний день, а 02.10.2015 на п'ятницю - останній робочий день здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк».

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для визнання протиправною та скасування постанови Правління НБУ від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк».

Частиною 3 ст. 44 Закону № 4452-VI передбачено, що Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 77 Закону № 2121-III передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону № 4452-VI фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Згідно з пунктом 1.2 глави 1 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 виконавча дирекція Фонду своїм рішенням призначає уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку та розпочинає процедуру ліквідації неплатоспроможного банку у день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Таким чином, початок Фондом процедури ліквідації є його обов'язком за результатами отримання відповідної постанови правління НБУ, так само і прийняття Фондом рішення про початок процедури ліквідації є похідним від надходження вказаної постанови.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для визнання протиправним та скасування рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 №181 «Про початок процедури ліквідації AT «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Окрім того, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції та ставить під сумнів порушення оскаржуваними рішеннями відповідачів прав, свобод та/або інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

У даній справі оскаржуються рішення, які є правовими актами індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов'язки тільки того суб'єкта (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), якому їх адресовано.

Однак, оскаржувані рішення стосуються виключно господарської діяльності ПAT «Дельта Банк» (її припинення), відношення до якої позивач не має. У спірних відносинах, позивач є клієнтом (вкладником, кредитором) банку, ліквідація якого не породжує для позивача наслідків, які могли б порушити його права, свободи або інтереси.

Обґрунтовуючи порушення оскаржуваними рішеннями своїх справ, позивач звертає увагу на те, що він є вкладником ПAT «Дельта Банк» та може втратити як свій вклад так і проценти, які на нього нараховувались. Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, вклад позивача та проценти за таким вкладом може бути відшкодовано за рахунок гарантованих Фондом коштів, а також за результатами реалізації майна банку.

Підсумовуючи викладені обставини, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне та обґрунтоване рішення, так як підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року - без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 01.09.2016.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.