Постанова № 60197769, 30.08.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2016 р. Справа № 922/1869/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Ільїн О.В.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 05.04.2016р. №01-16юр/218;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю від 21.07.2016р. №80-90/01-1977;

ОСОБА_3, за довіреністю від 21.07.2016р. №80-90/01-1991;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерної компанії Харківобленерго, м. Харків (вх.№2122Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2016р.

у справі №922/1869/16

за позовом Акціонерної компанії Харківобленерго, м. Харків

до відповідача ОСОБА_4 наукового центру Харківський фізико технічний інститут, м. Харків

про стягнення 84 520,76 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.07.2016р. у справі №922/1869/16 (суддя Ольшанченко В.І.) в позові відмовлено частково; стягнуто з ОСОБА_4 наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут" на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" 3% річних за період з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р. в сумі 363,00 грн. та пеню за період з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р. в сумі 5309,66 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії та за перетікання реактивної електроенергії за лютий 2016 р. за договором про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р., в редакції, викладеній у додатковій угоді від 09.02.2012 р., та судовий збір в сумі 92,48 грн.

Акціонерна компанія Харківобленерго, м. Харків з рішенням місцевого господарського суду не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського Харківської області від 20.07.2016р. у справі №922/1869/16 скасувати в частині відмови щодо стягнення пені в сумі 73 802,44 грн. та 3% річних в сумі 5045,66 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції апелянт зазначає, що рахунки за грудень 2015 р. та січень 2016 р. отримані 04.01.2016 р. і 01.02.2016 р. відповідно представником відповідача ОСОБА_5 особисто, про що є відмітка у журналі отримання рахунків, є безпідставними, оскільки відповідачем не надано доказів призначення ОСОБА_5 відповідальною за прийняття рахунків та іншої кореспонденції, що надходитиме від АК "Харківобленерго", на підставі наказу про призначення відповідальних осіб, як це передбачено пунктом 2.3.2 додаткової угоди від 09.02.2012 р.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2016р. суддею доповідачем у справі №922/1869/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Ільїн О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Ільїн О.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 30.08.2016р.

29.08.2016р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№8439).

Представник позивача у судовому засіданні 30.08.2016р. підтримав доводи викладені в апеляційної скарзі та просив її задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні 30.08.2016р. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

02.04.2004 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір про постачання електричної енергії №207 (надалі - договір), за яким постачальник (позивач) постачає електричну енергію споживачу, а споживач (відповідач) оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невідємними частинами.

Пунктом 9.11 даного договору сторони визначили, що цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31 грудня 2004 р., а в частині розрахунків до їх повного завершення.

09.02.2012 р. між сторонами укладена додаткова угода про внесення змін до договору про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р. (надалі додаткова угода), в якій сторони домовилися у звязку з прийняттям нової редакції Правил користування електричної енергії згідно Постанови НКРЕ №105 від 04.02.2010 р. змінити умови договору про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р., виклавши його у наступній редакції: "постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю, зазначеною у додатку №3.1 "Перелік місць встановлення розрахункових приладів обліку та тарифів, що застосовуються при проведенні розрахунків за спожиту електричну енергію" до цього договору, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невідємними частинами.".

Відповідно до п. 2.2.2 додаткової угоди позивач зобовязався постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 договору, з урахуванням умов розділу 6 договору, відповідно до додатку №1 "Договірні величини електроспоживання на 2012 рік"; згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до Правил улаштування електроустановок (далі ПУЕ) та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком №8 "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін"; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами, на межі балансової належності електромереж в точці продажу електричної енергії.

Відповідно до абз. 3 п. 2.3.2 додаткової угоди, споживач зобовязується щомісяця у встановлений договором строк надавати постачальнику звіт про обсяги спожитої електричної енергії за розрахунковий період за встановленою формою (додаток №9 до договору "Звіт про обсяги спожитої за розрахунковий період електричної енергії").

Згідно абз. 9 п. 2.3.2 додаткової угоди споживач зобовязується призначити відповідальних за прийняття рахунків та іншої кореспонденції, що надходитиме від АК "Харківобленерго" на підставі наказу про призначення відповідальних осіб.

Пунктом 2.3.3 додаткової угоди відповідач зобов'язався своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатку №2 "Порядок розрахунків".

Відповідно до п. 9.4 додаткової угоди сторони погодили, що останній набирає чинності з 01.01.2012 р. і укладається на строк до 31.12.2012 р. включно.

Крім того, між позивачем та відповідачем були укладені договори №207 про закупівлю послуги з постачання електроенергії від 16.02.2015 р. та від 19.02.2016 р., за якими учасник (постачальник, позивач) надає послугу код 35.12.1 передавання електричної енергії (постачання електричної енергії) для забезпечення потреб замовника, а замовник (споживач, відповідач) оплачує учаснику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р.

В пунктах 1.1 вказаних вище договорів сторони визначили, що всі умови договору про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р. залишаються чинними та обовязковими для виконання їх сторонами. У разі виникнення спірних питань між умовами цих договорів та умовами договору про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р. пріоритет має договір про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р.

Невідємними частинами договору про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р. та договорів №207 про закупівлю послуги з постачання електроенергії від 16.02.2015 р. і від 19.02.2016 р. є додаток №2 - Порядок розрахунків (для бюджетних установ та організацій, підприємств житлово-комунального господарства та підприємств, які надають послуги щодо забезпечення комунально-побутових потреб населення) (надалі - Порядок розрахунків).

Відповідно до п. 1 Порядку розрахунків, споживачу (замовнику) встановлений розрахунковий період з 01 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.

Пунктом 4.4 Порядку розрахунків передбачено, що датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок, поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника або дата внесення споживачем готівкових коштів в касу постачальника.

Пунктом 4.5 Порядку розрахунків сторони погодили, що споживач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії один раз за фактичними показами засобів обліку електричної енергії шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання.

У платіжному дорученні споживач чітко вказує в розділі "призначення платежу": за який вид нарахувань проводиться оплата (види нарахувань вказані в п. 4.1 та п. 4.2); за який період здійснюється оплата; номер і дату укладеного договору про постачання електроенергії.

Згідно п. 5 вказаного Порядку розрахунків, остаточний розрахунок споживача (замовника) за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником (учасником) електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом).

За результатами розрахункового періоду споживачем та постачальником електричної енергії визначається фактичний обсяг поставленої споживачу електричної енергії та оформлюється додаток №20 "Акт про використану електричну енергію", який споживач отримує разом із рахунками та повинен повернути підписаним та скріпленим печаткою в термін до 5 днів.

Для проведення остаточного розрахунку споживач (замовник) протягом 3 робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділі відповідного РВЕ або у відділі розрахунків з юридичними особами СО "Харківенергозбут" рахунок на оплату електричної енергії.

Вказаний рахунок має бути оплачений споживачем (замовником) протягом 5 операційних днів з дня його отримання.

Рахунки на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок) та на оплату реструктуризованої заборгованості надаються постачальником (учасником) електричної енергії одночасно.

В разі неявки споживача (замовника) для отримання рахунку постачальник (учасник) направляє рахунок споживачу (замовнику) рекомендованим листом. У такому разі рахунок вважається отриманим споживачем (замовником) з дня його відправлення.

Як встановлено місцевим господарським судом, позивачем поставлено відповідачу електричну енергію за період з грудня 2015 р. по березень 2016 р., що підтверджується копіями звітів про обсяги спожитої електричної енергії за грудень 2015 р., січень 2016 р., лютий 2016 р. та за березень 2016 р., що підписані обома сторонами.

Як вбачається з матеріалів справ, позивачем сформовані рахунки за грудень 2015 р. №0207 за використану електроенергію і №0207 за перетікання реактивної електроенергії за договором про постачання електричної енергії від 02.04.2004 р. №207 (для оплати за бюджетні кошти згідно договору закупівлі від 16.02.2015 р. №207) на загальну суму разом з ПДВ (20%) 1139047,11 грн. та відповідно на суму 44551,44 грн.

Рахунок за використану електроенергію за грудень 2015 р. та акт за використану електроенергію за грудень 2015 р. отримані представником відповідача ОСОБА_5 04.01.2016 р., про що є відмітка у журналі отримання рахунків.

Відповідно до акту приймання-передачі електричної енергії від 04.01.2016 р. за грудень 2015 р., підписаним сторонами, позивачем поставлено відповідачу у грудні 2015 р. електричну енергію на загальну суму 1591221,10 грн., та згідно з актом приймання-передачі перетікання реактивної електроенергії за грудень 2015 р. позивачем нарахована відповідачу сума 44551,44 грн., а всього за двома актами приймання-передачі нарахована сума 1635772,54 грн.

Відповідач оплатив використану електроенергію та за перетікання реактивної електроенергії за грудень 2015 р. в загальній сумі 1635772,54 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №1302 від 21.12.2015 р. на суму 330000,00 грн., №1414 від 21.12.2015 р. на суму 122173,99 грн., №9 від 25.01.2016 р. на суму 300000,00 грн., №23 від 25.01.2016 р. на суму 883598,55 грн., листа відповідача №80-60/01-3837 від 23.12.2015 р. про зарахування платежів по платіжним дорученням №1302 і №1414 на плату за спожиту електроенергію за період з 01.12.2015 р. по 15.12.2015 р. та листа відповідача №80-60/01-240 від 28.01.2016 р. про зарахування переплати за спожиту електроенергію в сумі 1139047,11 грн. за січень 2016 р. як оплату за спожиту електроенергію в грудні 2015 р.

Крім того, позивачем сформовані рахунки за січень 2016 р. за №0207 за використану електроенергію і №0207 за перетікання реактивної електроенергії за договором про постачання електричної енергії від 02.04.2004 р. №207 (для оплати за бюджетні кошти згідно договору закупівлі від 19.02.2016 р. №207) на загальну суму разом з ПДВ (20%) 1552758,97 грн. та відповідно 95745,55 грн.

Рахунок за використану електроенергію за січень 2016 р., акт за використану електроенергію за січень 2016 р. та акт приймання-передачі ЕЕ і КРЕ за січень 2016 р. отримані представником відповідача інж. ОСОБА_5 01.02.2016 р., про що є відмітка у журналі отримання рахунків.

Згідно акту приймання-передачі електричної енергії від 01.02.2016 р. за січень 2016 р., підписаним сторонами, позивачем поставлено відповідачу у січні 2016 р. електричну енергію на загальну суму 1597310,41 грн., та згідно з актом приймання-передачі перетікання реактивної електроенергії за січень 2016 р. нарахована сума 51194,11 грн., а всього за двома актами приймання-передачі нарахована сума 1648504,52 грн.

Відповідач оплатив використану електроенергію та за перетікання реактивної електроенергії за січень 2016 р. в загальній сумі 1648504,52 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №95 від 04.03.2016 р. на суму 1597310,41 грн. та №96 від 04.03.2016 р. на суму 51194,11 грн.

Рахунки від 29.02.2016 р. на оплату електричної енергії за лютий 2016 р. на суму 3069506,67 грн. і за перетікання реактивної енергії за лютий 2016 р. на суму 44964,35 грн. були надіслані позивачем 18.03.2016 р. на адресу відповідача у відповідності до п. 5 Порядку розрахунків рекомендованим листом, що підтверджується копією списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, поданих в Відділення поштового звязку, а також копією конверту зі штемпелем відділення звязку.

Згідно з актом приймання-передачі електричної енергії за лютий 2016 р., підписаним споживачем, позивач поставив відповідачу у лютому 2016 р. електричну енергію на загальну суму 1516747,70 грн., та відповідно до акту приймання-передачі перетікання реактивної електроенергії за лютий 2016 р. нарахована сума 44964,35 грн., а всього 1561712,05 грн.

Як вказує позивач у заяві про уточнення позовних вимог, вказана у рахунку №0207 сума 3069506,67 грн. є сумою боргу, яка складається з заборгованості двох місяців: січня та лютого 2016 р.

Відповідачем оплачено за використану електроенергію та за перетікання реактивної електроенергії за лютий 2016 р. в загальній сумі 1561712,05 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №145 від 24.03.2016 р. на суму 1516747,70 грн. та №146 від 24.03.2016 р. на суму 44964,35 грн.

Як вбачається з наданих сторонами платіжних доручень, оплата за платіжними дорученнями №145 від 24.03.2016 р. на суму 1516747,70 грн. та №146 від 24.03.2016 р. на суму 44964,35 грн. була проведена Державною казначейською службою 28.03.2016 р.

Зазначене вище й стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій останній, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача на свою користь пеню 79112,10 грн. за період нарахування з 14.01.2016 р. по 26.01.2016 р., з 09.02.2016 р. по 29.02.2016 р., з 01.03.2016 р. по 09.03.2016 р., з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р., та 3% річних 5408,66 грн. за період нарахування з 14.01.2016 р. по 26.01.2016 р., з 09.02.2016 р. по 29.02.2016 р., з 01.03.2016 р. по 09.03.2016 р., з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р. Свої позовні вимоги обґрунтовує простроченням відповідачем оплати суми основного боргу, що є порушенням п. 2.3.3 додаткової угоди від 09.02.2012 р. про внесення змін до договору про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р. та п. 5 додатку №2 від 09.02.2012 р. до вказаного договору.

20.07.2016р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобовязань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Пунктом 5.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою ОСОБА_4 комісії регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996 р., зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за №417/1442 (далі - Правила) передбачено, що договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Також, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 4.2.1 додаткової угоди від 09.02.2012 р. про внесення змін до договору про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р. сторони дійшли згоди, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3 - 2.3.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком №2 "Порядок розрахунків", споживач сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, 3% річних та індексу інфляції. Сума пені нараховується споживачу з першого дня прострочення платежу, який повинен бути здійснений споживачем в термін, встановлений в додатку №2 "Порядок розрахунків", до дня сплати заборгованості включно та зазначається в рахунку окремим рядком.

На підставі п. 4.2.1 договору та з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 79112,10 грн. за період з 14.01.2016 р. по 26.01.2016 р., з 09.02.2016 р. по 29.02.2016 р., з 01.03.2016 р. по 09.03.2016 р., з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії, спожитої за період з грудня 2015 р. по березень 2016 р.

Відповідно до умов договору позивачем нараховані 3% річних в сумі 5408,66 грн. за період з 14.01.2016 р. по 26.01.2016 р., з 09.02.2016 р. по 29.02.2016 р., з 01.03.2016 р. по 09.03.2016 р., з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р. за прострочення оплати суми основного боргу за електроенергію, спожиту за період з грудня 2015 р. по березень 2016 р.

Посилання апелянта на те, що рахунки за грудень 2015 р. та січень 2016 р. отримані 04.01.2016 р. і 01.02.2016 р. відповідно представником відповідача ОСОБА_5 особисто, про що є відмітка у журналі отримання рахунків, є безпідставними, оскільки відповідачем не надано доказів призначення ОСОБА_5 відповідальною за прийняття рахунків та іншої кореспонденції, що надходитиме від АК "Харківобленерго", на підставі наказу про призначення відповідальних осіб, як це передбачено пунктом 2.3.2 додаткової угоди від 09.02.2012 р.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем не надано доказів відправки відповідачу рахунків за грудень 2015 р. та січень 2016 р. за використану електроенергію і за перетікання реактивної електроенергії, або доказів їх вручення відповідальній особі відповідача, як це передбачено п. 5 Порядку розрахунків, та доказів настання строку виконання відповідачем зобовязання по оплаті вартості використаної (купленої) електричної енергії і за перетікання реактивної електроенергії за грудень 2015 р. та січень 2016 р.

Як вбачається з доповнення до відзиву на позовну заяву про стягнення пені та 3% річних (а.с. 75-79) відповідач повідомив, що ОСОБА_5 не призначалася відповідальною за прийняття рахунків та іншої кореспонденції від позивача, будь-які розпорядчі документи з цього питання на адресу позивача не надавав.

А отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів порушення відповідачем строків розрахунків за спожиту електричну енергію та інших нарахувань у грудні 2015 р. та січні 2016 р.

Також, господарським судом першої інстанції вірно зазначено про те, що посилання відповідача, у відзиві на позовну заяву, на фактичну відсутність договору №207 про закупівлю послуги з постачання електричної енергії на 2016 р., є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 11.1 договору про закупівлю послуги з постачання електроенергії №207 від 16.02.2015 р. дія цього договору може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

В пункті 3.1 договору №207 від 16.02.2015 р. сторони визначили, що ціна договору становить 14539867,54 грн.

Таким чином, 20% від зазначеної суми складає 2907973,50 грн.

Згідно з рахунком №0207 за використану електроенергію за січень 2016 р., відповідач спожив у січні 2016 р. 892771 кВт електричної енергії на суму 1552758,97 грн., тобто в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році.

Крім того, відповідно до п. 10.1 договору №207 про закупівлю послуги з постачання електроенергії від 19.02.2016 р. цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р., а в частині розрахунків - до їх повного виконання. Дія цього договору розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли з 01 січня 2016 р. на підставі ч. 3 ст. 631 ЦК України.

Пунктами 1.3 договорів №207 від 16.02.2015 р. та від 19.02.2016 р. сторони узгодили, що замовник несе відповідальність за своєчасну зміну ціни договору у разі зменшення реального фінансування, тобто саме на замовника (відповідача) покладений обов'язок відстежувати обсяг реального фінансування видатків.

За таких обставин, договірні відносини між учасником (позивачем) та замовником (відповідачем) перервані не були, а заперечення відповідача з цього приводу не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що посилання відповідача на те, що позивач неправомірно нарахував відповідачу 3% річних та пеню за оплату електроенергії, спожиту у лютому 2016 р., тому, що рахунок на оплату за лютий 2016 р. позивачем відправлено 18.03.2016 р., а його оплату проведено 28.03.2016 р., тобто у відповідності до п. 5 Порядку розрахунків, є безпідставними, оскільки позивач та відповідач у п. 4.4 і п. 5 Порядку розрахунків дійшли згоди про те, що в разі неявки споживача для отримання рахунку постачальник направляє рахунок споживачу рекомендованим листом і у такому разі рахунок вважається отриманим споживачем з дня його відправлення, датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок, поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника або дата внесення споживачем готівкових коштів в касу постачальника, а рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 операційних днів з дня його отримання.

Виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних це не санкції, а спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора внаслідок знецінення грошових коштів у звязку з інфляційними процесами та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.02.2015 р. у справі №33/234-10 та у постановах Верховного Суду України від 08.11.2010 р. у справі №4/719 і від 15.11.2010 р. у справі №4/270д.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобовязання чітко визначені у статті 617 ЦК України.

Так, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Також, господарським судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача щодо неможливості здійснення вчасної оплати електроенергії за відсутності бюджетних коштів, оскільки згідно частини першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача та не може бути підставою для його звільнення від виконання зобов'язання по оплаті електричної енергії за договором про постачання електричної енергії.

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких повідомлень відповідачем позивача про неможливість виконання зобов'язання за договором у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування.

Також, відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України №11/446 від 15.05.2012 р. та рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" від 18.10.2005 р., відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобовязання.

Відповідачем не надано доказів сплати 3% річних та пені.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 79112,10 грн. за період нарахування з 14.01.2016 р. по 26.01.2016 р., з 09.02.2016 р. по 29.02.2016 р., з 01.03.2016 р. по 09.03.2016 р., з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р., та 3% річних в сумі 5408,66 грн. за період нарахування з 14.01.2016 р. по 26.01.2016 р., з 09.02.2016 р. по 29.02.2016 р., з 01.03.2016 р. по 09.03.2016 р., з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р. частково - в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р. в сумі 363,00 грн. та пені за період з 26.03.2016 р. по 28.03.2016 р. в сумі 5309,66 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії та за перетікання реактивної електроенергії за лютий 2016 р. за договором про постачання електричної енергії №207 від 02.04.2004 р., в редакції, викладеній у додатковій угоді від 09.02.2012 р.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо відмови в позові частково відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обовязково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу Акціонерної компанії Харківобленерго, м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерної компанії Харківобленерго, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2016р. у справі №922/1869/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 01.09.2016 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Ільїн О.В.