Постанова № 60197691, 12.08.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 серпня 2016 року № 826/5593/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Генеральної прокуратури України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу від 24.03.2016 №334-ц, поновлення на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, проведеним у порушення вимог статті 42 Кодексу законів про працю України, з тих підстав, що позивач двічі погоджувався на переведення на запропоновані йому вакантні посади, проте відповідачем прийнято оскаржуваний наказ.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, з яких вбачається, що позивачу запропоновано посади для переведення, проте, оскільки кандидатуру позивача не було погоджено, отже прийнято оскаржуваний наказ.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Наказом Генерального прокурора України від 24.03.2016 №334-ц ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 9 та пп. 4 п. 5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Оскільки Законом України "Про прокуратуру" не передбачений порядок звільнення працівників у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в даному випадку застосуванню підлягають загальні норми Кодексу законів про працю України.

Згідно із приписами статті 51 Кодексу законів про працю України вбачається, що однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої та другої статті 492 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною третьою статті 492 Кодексу законів про працю України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

З системного аналізу викладеного вбачається, що власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомити працівника про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а також довести до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

З матеріалів справи вбачається, що наказами Генерального прокурора України від 16.07.2015 № 55 шц та №56 шц затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України в результаті чого ліквідовано Головне управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України. Також, в центральному апараті Генеральної прокуратури України скорочено всього 1854 посади в тому числі посаду, яку обіймав позивач.

З матеріалів справи вбачається, що позивача 16.01.2016 попереджено про наступне вивільнення та запропоновано вакантні посади (т. 2 а.с. 125-127).

Судом встановлено, що позивач надав згоду на переведення на посаду прокурора відділу впровадження, контролю та забезпечення якості роботи або прокурора відділу супроводження інформаційних систем управління інформаційних технологій Генеральної прокуратури України (т. 2 а.с.130), які містять резолюції про погодження переведення позивача.

Позивачем надано суду копії інших заяв про переведення його на вакантні посади проте, враховуючи, що таки заяви не містять докази отримання їх відповідачем, а відтак такі заяви не є належним доказами згоди позивача на переведення його на посади зазначені в заявах.

Не дивлячись на подачу позивачем заяви та надання згоди на переведення на вакантні посади, які запропоновано відповідачем, оскаржуваним наказом звільнено позивача із займаної посади у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України).

Суд звертає увагу, що відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували те, що відповідач не мав можливості перевести позивача з його згоди на вакантну посаду.

Відповідно до частини другої статті 42 Кодексу законів про працю України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, в тому числі, сімейним - при наявності двох і більше утриманців; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

З матеріалів особової справи поивача суд встановив, що він працює безперервно в органах прокуратури з 2002 року, має на отриманні дружину та неповнолітню дитину, що є достатнім для надання переваги при скороченні чисельності працівників Генеральної прокуратури України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів неможливості переведення позивача з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, та/або доказів відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також, що відповідачі не врахували переважне право позивача щодо залишення на роботі.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівників, встановленого статтею 492 Кодексу законів про працю України, та приходить до висновку про необхідність скасування наказу Генеральної прокуратури України від 24.03.2016 №334-ц.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі незаконного звільнення працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Протиправність наказу від 24.03.2016 №334-ц прямо вказує на наявність правових підстав для поновлення позивача на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України

Разом з тим, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на те, що, в разі відсутності посади позивача (з об'ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд керується наступним.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю в Україні при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до довідки від 30.03.2016 №18-647вих 16 середньомісячна заробітна плата позивача становить 11 887,80 грн, середньоденна - 594,39 грн.

Період вимушеного прогулу становить 97 робочих днів, отже позивачу належить до виплати 57 061,44 грн.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З огляду на викладене, суд вбачає наявними підстави для звернення до негайного виконання постанови в частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, що становить 11 887,80 грн.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ від 24.03.2016 №334-ц.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України.

4. Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 57 061,44 грн.

5. Звернути до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України та стягнення на користь ОСОБА_1 з Генеральної прокуратури України середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що становить 11 887,80 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда