Постанова № 60172907, 29.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2016 р. Справа№ 911/1682/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Рудченка С.Г.

при секретарі

судового засідання: Колеснік М.П.

за участі представників сторін:

позивач Іванкіна Ю.Б. дов. від 18.04.2014 № 14-91;

відповідач Ковальчук Д.В. дов. від 16.05.2016 № 1456;

розглянувши матеріали

апеляційної скарги відповідача квартирно-експлуатаційного відділу

м. Біла Церква

на Рішення Господарського суду Київської області

від 11.07.2016

у справі № 911/1682/16 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України"

до відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу

м.Біла Церква

про стягнення заборгованості у розмірі 76 015,19 грн. за

Договором купівлі-продажу природного газу

№13/3550-БО-17 від 30.01.13.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква про стягнення заборгованості у сумі 76 015,19 грн., які складаються з: 23 459,10 грн. пені, 4 486,66 грн. 3% річних та 48 069,43 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за Договором купівлі-продажу природного газу № 13/3550-БО-17 від 30.01.2013.

01.07.2016 відповідач Квартирно-експлуатаційний відділ через канцелярію суду першої інстанції надав Відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідач є неприбутковою організацією, а тому всі розрахунки за надані послуги здійснюються через Державну казначейську службу України в межах взяття бюджетного зобов'язання відповідно до законодавства та наявності документів, які підтверджують цільове направлення коштів, на підставі актів приймання-передачі газу, а оскільки позивачем було прострочено виконання свого обов'язку з надсилання актів, то в діях відповідача відсутній будь-який умисел щодо невиконання умов договору.

Крім того, відповідач зазначав, що позивачем невірно визначено період початку і завершення прострочення виконання зобов'язань, за який позивачем нараховуються пеня, 3% річних та інфляційні втрати. Також відповідач, з посиланням на положення ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України просив господарський суд зменшити розмір пені.

Під час судового засідання від 11.07.2016 представником позивача було подано до господарського суду розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, в якому позивачем, з урахуванням заперечень відповідача, було скориговано суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, а саме нараховано: 22 985,84 грн. пені, 4401,80 грн. 3% річних та 47 771,83 грн. інфляційних втрат. (а/с 99-101)

Зазначений розрахунок був прийнятий судом першої інстанції до розгляду, однак, оскільки позивачем не було подано суду заяви про зменшення розміру позовних вимог, то розгляд справи здійснювався в межах сум, заявлених у позовній заяві.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.07.2016 № 911/1682/16 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на користь позивача ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - 22 985,84 грн. пені, 4401,80 грн. 3% річних, 47771, 83 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовлено, як заявленого необґрунтовано.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, відповідач Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду Київської області від 11.07.2016 № 911/1682/16 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що місцевим господарським судом неповно досліджено фактичні обставини спору, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

За Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2016 для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Рудченка С.Г., Яковлєва М.Л.

Ухвалою КАГС від 05.08.2016 № 911/1682/16 порушено апеляційне провадження за скаргою відповідача та призначено судове засідання на 29.08.2016. (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Рудченка С.Г., Яковлєва М.Л.).

Позивач ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не скористався своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 96 ГПК України, та не надав колегії суддів письмовий відзив на скаргу відповідача, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції. Під час судового засідання від 29.08.2016 представник позивача просив колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, Рішення Господарського суду Київської області від 11.07.2016 № 911/1682/16 без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква залишити без задоволення, Рішення Господарського суду Київської області від 11.07.2016 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.01.2013 року між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква (покупець) було укладено Договір № 13/3550-БО-17 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов Договору купівлі-продажу газу у січні 2013-лютому 2014 року позивач передав, а відповідач прийняв природного газу на загальну суму 2 112 007,05 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі.

Позивач стверджував, що станом на час звернення з позовом до господарського суду Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква повністю оплатив вартість отриманого природного газу, що також підтверджується наданими відповідачем Платіжними дорученнями №121 від 28.02.2013 року на суму 467713,05 грн., №157 від 12.03.2013 року - 87241,22 грн., №163 від 13.03.2013 року - 148 588,17 грн., №227 від 28.03.2013 року - 57 633,52 грн., №235 від 09.04.2013 року - 110482,66 грн., №162 від 13.03.2013 року - 168470,49 грн., №236 від 09.04.2013 року - 166568,49 грн., №281 від 26.04.2013 року - 74681,00 грн., №307 від 15.05.2013 року - 16113,19 грн., №289 від 26.04.2013 року - 39839,34 грн., №621 від 30.10.2013 року - 46376,34 грн., №710 від 28.11.2013 року - 93941,10 грн., №623 від 07.11.2013 року - 30977,21 грн., №819 від 24.12.2013 року - 98070,78 грн., №827 від 24.12.2013 року - 215 303,36 грн.

Крім того, відповідачем здійснювалось перенесення переплати за іншими договорами: згідно Листа №1148 від 30.05.2014 року на суму 477 416,97грн.

Разом з тим, за словами позивача, відповідач свої грошові зобов'язання виконував з систематичним порушенням строків оплати, встановлених договором, у зв'язку з чим просив господарський суд стягнути з відповідача 23 459,10 грн. пені, 4486,66 грн. 3% річних та 48 069,43 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму сплаченого боргу.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем було прострочено виконання свого обов'язку з надсилання підписаних актів приймання-передачі природного газу, а отже прострочення виконання зобов'язань з оплати сталось не з вини відповідача.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали даної справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами відсутній спір щодо фактичних обсягів та строків щомісячної поставки газу протягом січня 2013 -лютого 2014 року, тому прострочення оформлення окремих Актів приймання-передачі газу не може змінювати конкретний строк оплати, визначений п. 4.1. Договору.

В зв'язку з цим судом першої інстанції враховано, що акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, тому виходячи з показів своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних місячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником, незважаючи на запізніле підписання позивачем актів.

Таким чином, зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, відсутні підстави, які б певним чином заважали або впливали б на виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості газу у строк, встановлений п. 4.1. Договору, а прострочення позивача щодо підписання актів не може бути умовою для відстрочення виконання грошового зобов'язання відповідачем на підставі ч. 2 ст. 613 ЦК України, оскільки саме відповідач спочатку складає акт та обізнаний про обсяг спожитого у відповідному місяці природного газу за показниками лічильників.

Аналогічна правова позиція, щодо здійснення розрахунків за поставлений газ, викладена в Постановах Вищого господарського суду України від 21.07.2015 у справі № 902/1598/14; від 02.06.2015 у справі № 904/8409/14; від 29.01.2015 у справі № 904/6327/14; від 13.11.2014 у справі № 924/943/14.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, місцевий господарський суд визнав заперечення відповідача безпідставними, та такими, що не заслуговують на увагу.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 23 459,10 грн. пені судом першої інстанції відзначено наступне.

Пунктом 7.3. Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем п. 4.1. Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з уточненого розрахунку, наданого позивачем 11.07.2016 (а/с 99), нарахування пені було здійснено за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу у листопаді 2013-лютому 2014 року, зокрема:

- за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати природного газу отриманого у листопаді 2013 позивачем нараховано 339, 18 грн. пені за період з 14.12.2013 по 29.12.2013 року.

- за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати природного газу отриманого у грудні 2013 позивачем нараховано 3 354,34 грн. пені за період з 14.01.2014 по 30.05.2014 року.

- несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати природного газу отриманого у січні 2014 позивачем нараховано 10 283,38 грн. пені за період з 14.02.2014 по 30.05.2014 року.

- несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати природного газу отриманого у лютому 2014 позивачем нараховано 6 749,14 грн. пені за період з 14.03.2014 по 30.05.2014 року.

Місцевий господарський суд, перевіривши уточнений розрахунок пені, наданий позивачем, за допомогою калькулятора штрафів системи "Ліга-Закон", з врахуванням норм чинного законодавства та умов Договору, а також, застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ, встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Крім того, відповідач за своїм Відзивом на позов на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України просив господарський суд зменшити розмір пені за зобов'язаннями за період лютого-жовтня 2015 року. В обґрунтування свого клопотання відповідач наголошував, що він є бюджетною установою і утримується за рахунок асигнувань державного бюджету, а також є неприбутковою організацією, тому просить зменшити розмір пені.

Суд першої інстанції, розглянувши наведене клопотання відповідача, дійшов висновку про відмову в його задоволені, при цьому, відзначив, що вказані обставини у клопотанні не є винятковим випадком, який є підставою для зменшення пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Стаття 233 ГК України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. (абз. 1 та 4 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26 грудня 2011 року).

Суд першої інстанції відзначив, що наведені відповідачем підстави для зменшення пені, зокрема, те, що відповідач є бюджетною установою і утримується за рахунок асигнувань державного бюджету та те, що відповідач є неприбутковою організацією, не є тим винятковим випадком, який є підставою для зменшення пені.

Крім того, місцевим господарським судом були досліджені, надані позивачем фінансові звіти, з яких вбачається, що ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" понесло значні збитки, у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань з контрагентами позивача, в тому числі й відповідачем.

В разі зменшення розміру пені будуть порушені матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього та матиме дискримінаційний характер відносно його прав та інтересів.

Враховуючи вищевикладене, а також майновий стан позивача та відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення заявленого до стягнення розміру пені задоволенню не підлягає.

Також позивачем заявлено до стягнення 4 486,66 грн. 3% річних та 48 069,43 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання зобов'язань з оплати природного газу у листопаді 2013 - лютому 2014 року на підставі ст. 625 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої існатнції, перевіривши уточнений розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу у листопаді 2013-лютому 2014 року, за допомогою калькулятора штрафів системи "Ліга-Закон", з врахуванням норм чинного законодавства та умов Договору, дійшов висновку, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним.

Разом з тим, місцевим господарським судом зазначено, що оскільки позивач, надавши уточнений розрахунок позовних вимог, не зменшив розмір позовних вимог, то з урахуванням викладеного позов підлягає частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 22 985,84 грн. пені, 4401,80 грн. 3% річних та 47 771,83 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовлено, як заявленого необґрунтовано.

Відповідач Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква у доводах апеляційного оскарження наголошує на тому, що саме позивачем було прострочено виконання його обов'язку з надання відповідачеві на підпис актів приймання-передачі газу, що, в свою чергу, призвело до прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого товару. Крім того, відповідач заперечує і стягнення з нього штрафних санкцій у вигляді пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Стверджує про те, що він є неприбутковою бюджетною організацією і утримується виключно за рахунок асигнувань державного бюджету, тощо. Скаржник вважає, що, у даному випадку, порушення виконання зобов'язання, не потягло собою значних збитків для позивача, тому суд може зменшити розмір штрафних санкцій.

Колегія суддів, дослідивши матеріали даної справи, не приймає до уваги наведені доводи апеляційного оскарження відповідача, при цьому відзначає про таке.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Між тим, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, - є правом суду.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 03.12.2013 №3-35гс13.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому, слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

У вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до статті 44 Господарського кодексу України, - підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Пунктом 4 частини першої статті 44 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відтак, суд першої інстанції, дослідивши обґрунтування відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій, не знайшов підстав для зменшення їх розміру.

Звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач висновки суду щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог по суті не спростовує, а доводить неправомірність неприйняття до уваги його доводів щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Колегія суддів зазначає, що наведені доводи скаржника підлягають відхиленню з огляду на те, що зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду та має бути застосовано лише у виняткових випадках, наявність якого у спірних правовідносинах сторін судом першої та апеляційної інстанції на підставі дослідження поданих сторонами доказів не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування правових висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Судові витрати покласти на сторін відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 11.07.2016 № 911/1682/16 залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 № 911/1682/16 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 № 911/1682/16 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 911/1682/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді М.Л. Яковлєв

С.Г. Рудченко