Постанова № 60171922, 31.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2016 р. Справа№ 910/14398/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 року

у справі № 910/14398/15 (суддя - Сівакова В.В.)

за позовом Приватного підприємства «КРП»

до Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

про стягнення 2 551 309,78 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Вольвак О.М. довіреність № 01/17-2 від 11.01.16

від відповідача: Стасюк О.Л. довіреність № б/н від 30.08.2016 року

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «КРП» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (відповідач у справі) про стягнення 2 551 309,78 грн (згідно прийнятої судом заяви про збільшення позовних вимог) на підставі оренди нежитлового приміщення б/н від 01.12.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення б/н від 01.12.2011 року, а саме на несвоєчасну та неповну оплату орендної плати за користування приміщенням, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду про стягнення суми боргу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2016 року (з урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог) позов задоволено частково. Стягнуто з Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на користь Приватного підприємства «КРП» 669 438,00 грн боргу по орендній платі, 674 463, 73 грн інфляційних втрат, 60 286,00 грн - 3 % річних, 28 083,76 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт порушення відповідачем зобов'язань з оплати орендної плати та відповідно існування підстав для покладення на відповідача відповідальності за порушення взятих зобов'язань, передбаченої умовами договору та ст. 625 ЦК України. При цьому, місцевий господарський суд, встановивши невірне нарахування позивачем інфляційних втрат, 3% річних, а також заявлення позовних вимог про стягнення пені після закінчення строку позовної давності, задовольнив позов частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Вищий навчальний заклад «Відкритий міжнародний університет людини «Україна» подав апеляційну скаргу (вх. № 06-29.2/8630 від 09.11.2015 року), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 року апеляційну скаргу Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Синиця О.Ф., судді - Зеленін В.О., Ткаченко Б.О. та призначено розгляд справи на 20.01.2016 року на 10:30 год.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2016 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді - Синиці О.Ф. на лікарняному, розгляд справи призначено на 17.02.2016 року.

У судових засідання 17.02.2016 року, 16.03.2016 року, 17.04.2016 року судом оголошувалась перерва.

08.06.2016 року за результатами повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, у зв'язку з тим, що головуючий суддя - Синиця О.Ф.. перебуває на лікарняному, справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Дикунська С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 року, справу №910/14398/15 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Дикунська С.Я. та призначено розгляд справи на 29.06.2016 року.

У судовому засіданні 29.06.2016 року, відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України апеляційним господарським судом задоволено клопотання сторін про продовження строку розгляду справи та оголошено перерву до 31.08.2016 року.

У судовому засіданні 31.08.2016 року представник відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 року у справі №910/14398/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Представник позивача у справі у судовому засіданні 31.08.2016 року заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 року у справі №910/14398/15 залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

01.12.2011 року між Приватним підприємством «КРП» (орендодавець за договором, позивач у справі) та Луцьким інститутом розвитку людини Вищого навчального закладу «Університету «Україна» (орендар за договором, відповідач у справі) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № б/н (а.с. 8).

Відповідно до положення про Луцький інститут розвитку людини Вищого навчального закладу «Університету «Україна» останній є філією юридичної особи - Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (а.с. 43).

Як вбачається з тексту договору від 01.12.2011 року, даний договір був затверджений Вищим навчальним закладом «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», про що міститься підпис уповноваженої особи - ОСОБА_4, який засвідчений печаткою юридичної особи - відповідача.

Відповідно до п. 1. договору орендодавець здає, а орендар приймає в оренду частину приміщення за адресою: м. Луцьк, вул. Карбишева, 2 площею 3 780 кв. м.

Згідно з п. 3. договору орендну плату орендар проводить не пізніше 30 числа поточного місяця. Орендна плата становить 11,00 грн за 1 м.к.в.

Пунктом 5 договору передбачено, що передача приміщень в оренду, не є передачею орендарю права власності на неї. Передане в оренду орендарю приміщення залишається власністю орендодавця. Орендар здійснює право користування приміщенням з урахуванням вимог договору.

Відповідно до п. 9 договору орендар несе повну матеріальну відповідальність за наймане приміщення та відповідальність перед контролюючими органами та іншими відповідними службами згідно чинного законодавства.

Згідно з п. 13. договору приміщення, що орендується вважається переданим з моменту підписання сторонами акту здачі-приймання.

Згідно п. 12 договору договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та діє до 01.12.2012.

На виконання умов договору, ПП «КРП» передало, а Луцький інститут розвитку людини ВНЗ «Університету «Україна» прийняв в оренду частину нежитлового приміщення площею 3 780,00 м.кв. за адресою: м. Луцьк, вул. Карбишева, 2, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.12.2011 року (а.с. 190), який підписаний представниками двох сторін, підписи яких скріплені їх печатками.

Таким чином, Приватне підприємство «КРП» належним чином виконано свої зобов'язання з передання приміщення у користування відповідачу згідно договору оренди від 01.12.2011 року.

Відповідно до приписів ст. 765 ЦК України, враховуючи відсутність заперечень позивача, орендодавця за договором, про користування відповідачем об'єктом оренди після закінчення строку оренди, колегія суддів дійшла висновку, що договір оренди продовжувався до 01.12.2013 року та 01.12.2014 року відповідно.

З наявних в матеріалах справи документів також вбачається, що за користування об'єктом оренди у період з грудня 2011 року по червень 2014 року відповідач сплатив орендну плату лише частково, у зв'язку з чим у нього існує заборгованість з орендної плати у сумі 669 438,00 грн, про стягнення якої було заявлено позивачем.

Окрім того, позивачем було також заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 586 022,41 грн пені, 735 130,83 грн інфляційних втрат та 82 490,93 грн - 3% річних, щодо яких колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви Приватним підприємством «КРП» було заявлено вимогу про стягнення 500 000,00 грн основного боргу з оплати орендної плати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 року позовну заяву було прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 23.06.2015 року.

У судовому засіданні 23.06.2015 року судом було долучено до матеріалів справи подані позивачем у судовому засіданні документи та додаткові пояснення (а.с. 33-36) та відкладено розгляд справи на 07.07.2015 року у зв'язку з неявкою представників відповідача.

07.07.2015 року представником позивача було подано додаткові пояснення щодо нормативно-правового обґрунтування позову, в яких позивач також зазначав про наявність у відповідача заборгованості у сумі 2 551 309,78 грн.

У судовому засіданні 07.07.2015 року Господарським судом міста Києва було оголошено перерву до 11.08.2015 року.

Згідно протоколу судового засідання від 11.08.2015 року, суд лише після залучення поданих відповідачем документів приступив до розгляду позовних вимог по суті.

При цьому, як вбачається із протоколу судового засідання від 13.08.2015 року та рішення суду, 11.08.2015 року позивачем після судового засідання 11.08.2015 року було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог з доданими доказами сплати судового збору, згідно якої позивач просив суд стягнути з відповідача 669 438,00 грн основного боргу, 586 022,41 грн пені, 735 130,83 грн інфляційних втрат та 82 490,93 грн - 3% річних, тобто позивачем заявлено вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних, які в позовній заяві попередньо не заявлялись. Вказана заява була прийнята судом до розгляду, що вбачається з протоколу судового засідання від 13.08.2015 року.

Однак апеляційний господарський суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У п. 3.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, об'єднання позовних вимог, зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правила вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Крім того, з огляду на приписи статей 4-2, 4-3 та частин першої - третьої статті 22 ГПК суд має вживати заходів до того, щоб усі учасники судового процесу мали можливість одержати копії відповідної заяви (клопотання) або іншим чином ознайомитись з її змістом. З цією метою такі копії можуть бути вручені іншим учасникам судового процесу (їх представникам) безпосередньо в судовому засіданні (під розпис на оригіналі заяви) або надіслані їм позивачем поштою з наданням суду доказів надсилання у встановлений судом строк.

У разі коли порядок подання заяви (клопотання) про зміну підстав або предмету позову, збільшення або зменшення позовних вимог, відмову від позову не дотримано, господарський суд розглядає по суті первісно заявлені вимоги.

Враховуючи те, що при зверненні до суду Приватне підприємство «КРП» заявляло вимогу про стягнення основного боргу у розмірі 500 000,00 грн, то подана 11.08.2015 року заява в частині основного боргу фактично є заявою про збільшення розміру вимог, разом з тим, заявивши до стягнення додатково пеню, інфляційні втрати та 3% річних, позивач фактично заявив нові самостійні позовні вимоги, що приписами ГПК України допускається виключно до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 3.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Враховуючи те, що розгляд справи у місцевому господарському суді тричі відкладався та суд приступив до розгляду позовних вимог по суті 11.08.2015 року, про що свідчить відповідний протокол судового засідання, то подання позивачем після судового засідання 11.08.2015 року зазначеної заяви здійснено ПП «КРП» з порушенням визначеного ст. 22 ГПК України порядку, що відповідно є підставою для залишення поданої заяви в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних без розгляду.

Таким чином, прийнявши 13.08.2015 року вищезазначену заяву позивача до розгляду, місцевий господарський суд порушив вимоги ст. 22 ГПК України, а відтак, колегія суддів вважає правомірним розгляд позовних вимог виключно в частині стягнення 669 438,00 грн основного боргу, в той час як позовні вимоги про стягнення 586 022,41 грн пені, 735 130,83 грн інфляційних втрат та 82 490,93 грн - 3% річних слід залишити без розгляду.

Колегія суддів зазначає, що на підставі укладеного договору від 01.12.2011 року у сторін відповідно до ст.11 ЦК України виникли взаємні цивільні права та обов'язки з оренди нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 ст. 283 ГК України унормовано, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст . 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено ч.1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Стаття 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Доказів, в порядку вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, які підтверджували б належне виконання відповідачем зобов'язань щодо сплати орендних платежів в повному розмірі за період з грудня 2011 року по червень 2014 року, відповідач не надав. Дані обставини доводять існування у Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» заборгованості зі сплати орендних платежів у розмірі 669 438,00 грн.

Разом з цим, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджує, що грошові кошти сплачені ним у період з 2001 року по 2012 роки були сплачені на виконання інших договорів оренди, які існували між сторонами до 2011 року, а з 01.12.2011 року Луцький інститут розвитку людини ВНЗ «Університету «Україна» на підставі розпорядження Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», повинен був здійснювати навчальний процес у власних приміщеннях. З огляду на зазначене, відповідач стверджує про безпідставність позовних вимог, про укладення договору та підписання Акту приймання-передачі приміщень ректором філії ВНЗ «Університету «Україна» - ОСОБА_5 з перевищенням наданих йому повноважень. Однак, колегія суддів відхиляє вищезазначені твердження апелянта як необґрунтовані з наступних підстав.

Як вбачається із тексту договору оренди від 01.12.2011 року укладення даного договору було погоджено та затверджено уповноваженою особою відповідача - ОСОБА_4, підпис якого посвідчено печаткою юридичної особи. Даний договір підписано ректором Луцького інституту розвитку людини ВНЗ «Університету «Україна» ОСОБА_5 в межах повноважень, закріплених підпунктом ж) п. 5.2. Положення про Луцький інститут розвитку людини ВНЗ «Університету «Україна» (а.с. 46). Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази визнання спірного договору недійсним з інших підстав, чи доказів вчинення ректором інституту правопорушень, що мають ознаки злочину, пов'язані з укладенням даного договору оренди.

Відтак, враховуючи погодження відповідачем укладення Луцьким інститутом розвитку людини ВНЗ «Університету «Україна» договору оренду від 01.12.2011 року та відсутність інших доказів визнання договору недійсним чи доказів, що підтверджували б фактичне знаходження філії університету в інших приміщеннях, колегія суддів дійшла висновку, що договір оренди від 01.12.2011 року був укладений відповідно до вимог чинного законодавства та відповідно став підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків за договором оренди.

Наявні у справі документи свідчать про неналежне виконання відповідачем обов'язків за договором оренди в частині сплати орендних платежів, що додатково підтверджується наявним в матеріалах справи Актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.02.2013 року (а.с. 11). Апелянт заперечує проти належності Акту звірки взаєморозрахунків як доказу у справі, оскільки стверджує, що згідно з п. 5.1, 5.2. Положення про Луцький інститут розвитку людини ВНЗ «Університету «Україна» такий Акт повинен бути попередньо погоджений з президентом Університету, який не погоджував підписання зазначеного Акту ректором філії ВНЗ «Університету «Україна».

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими твердженнями апелянта, з огляду на те, що відповідно до підпункту д) п. 5.2. Положення, ректор інституту в межах наданих йому повноважень розпоряджається майном та коштами Інституту відповідно до чинного законодавства України і кошторису, затвердженого президентом Університету. Дії, що стосуються операцій з нерухомим майном або основними засобами на суму, що перевищує 10 000,00 грн., а також будь-які інші операції на суму, що перевищує 50 000,00 грн, потребують попереднього узгодження з президентом Університету. Разом з цим, суть правомочності розпорядження полягає у закріпленій за особою можливості визначення юридичної долі майна, наприклад через його відчуження, дарування чи здійснення інших операцій. Підписання Акту звірки взаєморозрахунків не можна вважати вчиненням правомочності з розпорядження майном, оскільки це не є юридичним фактом, що породжує права та зобов'язання сторін (тобто виникнення між ними зобов'язання), а є лише документом, який засвідчує реальне виконання вже існуючих правовідносин, а тому згідно Положення не потребує попереднього узгодження з президентом Університету, так як його підписання не є операцією з розпорядження майном інституту.

Зважаючи на факт настання у відповідача обов'язку щодо сплати орендної плати, на відсутність належних та допустимих доказів щодо його належного виконання, колегія суддів зазначає, що місцевим судом правомірно та обґрунтовано було задоволено позовні вимоги про стягнення з Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» 669 438,00 грн заборгованості з орендної плати, заявлений згідно заяви про збільшення позовних вимог

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 95).

Частиною 1 статті 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно п. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось вище, орендну плату за користування приміщенням, починаючи з 01.12.2011 року відповідач повинен був сплачувати до 30 числа поточного місяця, у зв'язку з чим, перебіг строку для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості за користування приміщенням у грудні 2011 року, розпочинається з 31.12.2011 року та спливає відповідно 31.12.2014 року, і так щодо кожного місяця оренди відповідно.

Втім, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.

Відповідно до пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. Переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, серед іншого, і підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Враховуючи зазначене вище, а також те, що ректором Луцького інституту розвитку людини ВНЗ «Університету «Україна» був підписаний Акт звірки взаєморозрахунків (тобто вчинено дії щодо визнання заборгованості), позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є такими, що заявлені в межах строку позовної давності, так як останній був перерваний у зв'язку з підписанням сторонами акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.02.2013 року.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що Господарським судом міста Києва було повно та обґрунтовано розглянуто позов в частині основного боргу, однак розгляд позовних вимог про стягнення з відповідача 586 022,41 грн пені, 735 130,83 грн інфляційних втрат та 82 490,93 грн - 3% річних, заявлених згідно заяви про збільшення позовних вимог від 11.08.2016 року, апеляційний господарський суд вважає неправомірним, оскільки повинні були бути залишені без розгляду, так як заявлені після початку розгляду спору по суті.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд неправильно застосував норми процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, а тому позов в частині стягнення 669 438,00 грн боргу підлягає задоволенню повністю, а позовні вимоги в частині стягнення з Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» 586 022,41 грн пені, 735 130,83 грн інфляційних втрат та 82 490,93 грн - 3% річних апеляційний господарський суд залишає без розгляду, у зв'язку з їх заявленням після початку розгляду судом справи по суті.

Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання позову та за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно п.4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням). Відтак, сума судового збору сплачена позивачем за подання позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, які залишені судом без розгляду, може бути повернена Приватному підприємству «КРП» лише після подання позивачем відповідної заяви.

Керуючись ст. 49, 99, 101, 102, п.2 ч. 1 ст. 103, п. 4) ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 року у справі №910/14398/15 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 року у справі №910/14398/15 скасувати в частині стягнення 586 022,41 грн пені, 735 130,83 грн інфляційних втрат та 82 490,93 грн - 3% річних.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (04071, м. Київ, вул. Хорива, буд. 1 Г, код ЄДРПОУ 30373644) на користь Приватного підприємства «КРП» (43023, Волинська область, м. Луцьк, вул. Карбишева, буд. 2, код ЄДРПОУ 32144564) 669 438 (шістсот шістдесят дев'ять тисяч чотириста тридцять вісім) грн 00 коп боргу по орендній платі та 10 041 (десять тисяч сорок одна) грн 57 коп судового збору.»

4. Стягнути з Приватного підприємства «КРП» (43023, Волинська область, м. Луцьк, вул. Карбишева, буд. 2, код ЄДРПОУ 32144564) на користь Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (04071, м. Київ, вул. Хорива, буд. 1 Г, код ЄДРПОУ 30373644) 37 637 (тридцять сім тисяч шістсот тридцять сім) грн 44 коп судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду.

6.Справу №910/14398/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко