Постанова № 60171790, 25.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2016 р. Справа№ 910/3658/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Шаповалова К.В.

за участю представників:

від позивача - Касянчук Л.М.

від відповідача - Сенчило В.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Житлово-будівельний кооператив „Суднобудівник - 21" на рішення Господарського суду м. Києва від 05.04.2016 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу „Суднобудівник-21"

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПАТ «АК «Київводоканал» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ЖБК «Суднобудівник-21» про стягнення коштів за постачання питної води та приймання стічних вод.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.04.2016 позов задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 05.04.2016, та прийняти нове рішення яким в позові ПАТ „АК" Київводоканал" відмовити.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Руденко М.А., Пашкіна С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 апелянту був поновлений строк на подання апеляційної скарги прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 16.06.2015.

Розпорядженням начальника відділу Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 № 09-52/2343/16 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи у зв'язку із перебуванням судді Руденко М.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпусті та перебування судді Пашкіної С.А., яка не є головуючим суддею (судею-доповідачем) на лікарняному.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.06.2016 для розгляду справи № 910/3658/16 було сформовано склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу „Суднобудівник - 21" на рішення господарського суду м. Києва від 05.04.2016 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.06.2016.

16.06.2016 по справі № 910/3658/16 було оголошено перерву на 11.08.2016.

Розпорядженням головного спеціаліста від 10.08.2016 № 09-52/3794/16 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи у зв'язку зі перебуванням судді Пономаренка Є.Ю., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпусті.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.08.2016 для розгляду справи № 910/3658/16 було сформовано склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Алданова С.О.

Ухвалою суду від 10.08.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження в складі колегії суддів головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Алданова С.О.

В судовому засіданні 11.08.2016 було оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України до 25.08.2016.

Розпорядженням начальника відділу від 25.08.2016 № 09-52/4091/16 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи у зв'язку із перебуванням судді Алданової С.О. яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпусті.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 25.08.2016 для розгляду справи № 910/3658/16 було сформовано склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою суду від 25.08.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження в складі колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В призначене судове засідання 25.08.2016 з`явилися представник и сторін та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

14.09.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступником якого є позивач) та ЖБК «Суднобудівник-21» був укладений договір № 09216/4-03 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Згідно із п. 1.1. договору передбачено, що постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008р. №190, правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно п. 2.1. договору, облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених правилами користування. Зняття показань з лічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника.

Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до правил користування та місцевих правил приймання.

Постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів.

Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента.

В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води. (п. 2.2. договору).

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, зазначав про невиконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті послуг вартості поставленої питної води та прийнятих стічних вод за Договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №09216/4-03 від 14.09.2010 за період з 01.11.2014 по 30.09.2015, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та оскаржуючи постановлене судом першої інстанції рішення, зазначає, що дія договору 09216/4-03 від 14.09.2010 закінчилась 11.06.2015, надалі був укладений договір № 210/1198-03. Оскільки відносини з позивачем з 11.06.2015 продовжились на умовах нового договору, то відповідно до його умов позивач з 11.06.2015 послуги з постачання холодної води та приймання стічних вод надає безпосередньо мешканцям будинку відповідача шляхом укладення прямих договорів з кінцевим споживачем послуг.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Згідно п. 2.1. договору, облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених правилами користування. Зняття показань з лічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника.

Позивач стверджує, що за період з 01.11.2014 по 30.09.2015 відповідачу було надано послуги за кодом 3-671 на загальну суму 129443,81 грн., а за період з 01.01.2015 по 30.09.2015 відповідачу було надано послуги за кодом 3-50671 на загальну суму 20945,28 грн.

На підтвердження своїх вимог позивачем надано до суду акти про зняття показань з приладів обліку за вказаний період, які складені за участю представника абонента, а також розшифровки рахунків абонента за визначений період та платіжні вимоги-доручення за період з 01.11.2014 по 30.09.2015 по коду 3-671 та коду 3-50671.

Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Статтею 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав послуги з водопостачання та приймання стічних вод, які прийняті відповідачем, що підтверджується актами про зняття показань з прилад обліку, які підписані представниками обох сторін, розшифровками рахунків відповідача по кодам 3-671 та 3-50671, про що зазначалось вище.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оплати наданих позивачем послуг з водопостачання та прийняття стічних вод у повному обсязі не здійснив, зокрема здійснив оплату на суму 61348,74 грн. за послуги з кодом 3-671 та на суму 8478,28 грн. за послуги з кодом 3-50671, при цьому вносив оплати за отримані послуги періодично без зазначення чітко призначення платежу, тобто вказівки конкретно за який місяць йде оплата.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, відповідач в суді першої інстанції зазначав про те, що дія договору від 14.09.2010 припинила свою дію, а між сторонами 11.06.2015 між позивачем та відповідачем був укладений договір №210/1198-03 про співпрацю виконавця послуг з централізованого постачання холодної (питної води) та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових мереж) з балансоутримувачем під час надання послуг з централізованого постачання холодної (питної) води та приймання стічних вод ( з використанням внутрішньобудинокових мереж).

Проте, на вказане, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (далі - Закон) передбачено перелік суб'єктів яким можуть надаватись послуги підприємством питного водопостачання на підставі договорів.

Позивач є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення.

Отже, Законом України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено право позивача та відповідача укладати договори про надання послуг з водопостачання та водовідведення.

Пунктом 7.1. спірного договору, передбачено, що цей договір укладається строком на 1 рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Як вбачається з матеріалів справи, з моменту підписання договору жодна із сторін не заявляла про припинення дії даного договору, а навіть навпаки відповідач листом №08.12-01/2014 від 08.12.2014 повідомив позивача, що кооператив прийняв рішення залишитись на існуючій схемі співпраці, як колективний споживач, згідно діючих договорів на послуги водопостачання та водовідведення, які були укладені з позивачем раніше.

Таким чином, місцевим судом вірно було встановлено, що на час розгляду спору в суді, спірний договір між сторонами є пролонгований та не припинив свою дію.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як зазначалось вище, п. 2.2 договору сторони визначили, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів.

Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента.

В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Апелянт, заперечуючи проти заявлених вимог та оскаржуючи постановлене місцевим судом рішення, зазначає, що Господарський суд міста Києва при досліджені всіх обставин справи не було взято до уваги практику Вищого господарського суду України, зокрема постанову від 13.01.2016 № 910/3586/15-г, відповідно до якого було визначено, що якщо платіжні вимоги - доручення не містять відмітку банку одержувача про одержання розрахункового документа до виконання, то зазначене підтверджує невиконання належним чином зі сторони ПАТ «АК «Київводоканал» своїх зобов`язань за договором.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що по-перше, в матеріалах справи наявна довідка ПАТ «Радикал Банк», відповідно до якої банком надано реєстр платіжних повідомлень, що надсилались позивачем на адресу відповідача за визначений позивачем позовний період, а по-друге, умовами договору, а саме пп.2.2.3 сторони визначили, що у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, тобто відсутність розрахункового документа не звільняє споживача від обов`язку щодо оплати наданих позивачем послуг.

Позивач, зазначив, що відповідач перед ним має борг в розмірі 129443,81 грн. за кодом 3-671 за період з 01.11.2014 по 30.09.2015, при цьому позивач зазначає, що відповідач мав заборгованість перед позивачем до листопада 2014, а з урахуванням того, що відповідач у платіжних дорученнях не зазначав конкретно та чітко за який місяць перераховуються кошти та зважаючи на п. 2.2.2 договору, постачальник зараховував надходження в погашення попередньо існуючого боргу.

Зауваження представника відповідача щодо недоведеності позивачем існування боргу за період до листопада 2014 року, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки представником позивача суду наданий витяг з розрахункового листа станом на 15.12.2015, з якого вбачається наявність у відповідача станом на листопад 2014 року боргу.

Дані докази, належним та допустимим чином не були спростовані представником відповідача в суді першої та апеляційної інстанції.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем до суду першої інстанції розрахунок суми основного боргу - 68095,07 грн. за послуги з кодом 3-671 та на суму 12467 грн. за послуги з кодом 3-50671, з урахуванням положень спірного договору, дійшов висновку, що місцевим судом правомірно задоволено позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 80562,07 грн.

Щодо твердження відповідача що позивачем, при визначені суми боргу, не було враховано бюджетних коштів щодо ЖБК «Суднобудівник-21» за позовний період, колегія суддів зазначає, що на підтвердження отримання відшкодування з державного та місцевого бюджетів коштів у якості пільг та субсидій, позивачем надано копії витягів з реєстру погашення кредиторської заборгованості підприємств Деснянського району м. Києва за водопостачання та водовідведення в листопаді 2014-вересні 2015 за рахунок субвенцій щодо відповідача, а також копії витягів з реєстрів підприємств Деснянського району м. Києва, яким зменшена заборгованість по житловим субсидіям у листопаді 2014 - вересні 2015 за рахунок субвенцій щодо відповідача і, як зазначає позивач у своїх письмових поясненнях, вказані кошти були враховані ним при здійснені розрахунку боргу за позовний період.

Крім того, колегія суддів зазначає, що представник відповідача, при розгляді спору в суді першої інстанції не мав зауважень та сумнівів щодо урахування позивачем отриманих субвенцій при визначені суми боргу, та не вимагав від останнього будь-яких доказів для підтвердження вище зазначеного.

Крім суми основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача: 8 232,02 грн. пені, штрафу - 4028,10 грн., 3% річних в розмірі 698,21 грн. та інфляційні втрати в розмірі 11 526,17 грн.

Стосовно вимог по сплаті пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.2. договору, у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Аналогічні положення містить стаття 230 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином, в силу наведених норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем до позовної заяви, колегія суддів знаходить його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому місцевий суд правомірно задовольнив вимогу про стягнення пені в розмірі 8 232,02 грн.

Стосовно 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, за період прострочення відповідачем сплати за отримані послуги водопостачання та водовідведення згідно з договором вважає, що він є вірним та обґрунтованим, а отже правомірно задоволено до стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 698,21 грн.

Відносно інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції, що визнав розрахунок позивача правильним, не вірно було визначено суми боргу з урахуванням інфляційних втрат, оскільки не вірно був визначений період здійснення таких нарахувань.

Так, згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як вбачається із розрахунку позивача, нарахування інфляційних втрат ним здійснювалось в деяких випадках не за місяць, як то визначено нормативно-правовими актами України, а за 2,7,9 днів, що є невірним.

З урахуванням всього вище зазначеного, колегія суддів здійснила власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого до стягнення підлягають інфляційна складова в розмірі 4162,75 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму штрафу в розмірі 4028,10 грн.

Відповідно до п. 4.6 договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п.2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язань» визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Так в постанові Верховного суду України від 21.10.2015 № 6-2003цс15 колегією суддів викладена правова позиція щодо одночасного застосування пені та штрафу.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 4.2 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення строків виконання грошових зобов'язань по оплаті отриманих послуг за договором, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктом 4.6 спірного договору сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за відмову оплатити направлений рахунок.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Позивачем розрахунок штрафу здійснюється на загальну суму боргу, на яку, враховуючи часткові проплати відповідачем надані послуг за договором, було також здійснено нарахування пені, зважаючи на дати коли кошти повинні були бути сплачені відповідачем та коли вони були реально останнім перераховані на рахунок постачальника, що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, в даному випадку має місце притягнення до одного і того ж виду відповідальності за одне й теж порушення, що суперечить приписам чинного законодавства України, а тому місцевий суд, в даному випадку, помилково задовольнив вимогу позивача про стягнення штрафу в розмірі 4028,10 грн.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Зважаючи все вище викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції не в повній мірі та не всебічно досліджені всі обставини справи, не досліджені всі докази, які надавалися як позивачем на підтвердження своїх вимог так і відповідачем на спростування доводів позивача, а тому рішення постановлено з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Житлово-будівельний кооператив „Суднобудівник - 21" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2016 у справі № 910/3658/16 підлягає частковому скасуванню.

Згідно із ч.5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвокати та інші витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються при частковому задоволені позовних вимог на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 4 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельний кооператив „Суднобудівник - 21"- задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2016 у справі № 910/3658/16 - скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Суднобудівник-21" (код ЄДРПОУ 23493229, адреса: 02217, м. Київ, вул. Бальзака, 63-Б) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (код ЄДРПОУ 03327664, адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а) суму основного боргу в розмірі 80562,07 грн., суму пені в розмірі 8232,02 грн., 3% річних в розмірі 698,21 грн., інфляційні втрати в розмірі - 4162,75 грн. та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1404,81 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (код ЄДРПОУ 03327664, адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Суднобудівник-21" (код ЄДРПОУ 23493229, адреса: 02217, м. Київ, вул. Бальзака, 63-Б) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 187,96 грн.

Видати судові накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/3658/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко