Постанова № 60171771, 31.08.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

31.08.2016 справа №913/583/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівТатенко В.М., Колядко Т.М., Скакун О.А.за участю представників сторін: від прокуратури: від позивача:Комісар О.О. - за посвідченням Не з'явивсявід відповідача: від третьої особи:Не з'явився Не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м. Рубіжне, Луганська областьна рішення господарського судуЛуганської області від21.06.2016 року по справі№ 913/583/16 (суддя Секірський А.В.)за позовомЗаступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, м. Сєвєродонецьк, Луганська областьдо відповідача за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаФізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м. Рубіжне, Луганська область Кремінського професійного ліцею, м. Кремінна, Луганська областьпровизнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути приміщення

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Луганської області звернувся до господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, м. Сєвєродонецьк, Луганська область (далі - «Позивач») з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м. Рубіжне, Луганська область (далі - «Відповідач») про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути приміщення .

Рішенням господарського суду Луганської області від 21.06.2016 року у справі № 913/583/16 позовні вимоги Заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсним договір № 002191/09 про оренду нерухомого майна від 04.05.2005 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Луганській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, угоду № 1 від 30.03.2007 року, № 2 від 23.12.2011 року, № 3 від 25.05.2015 року, якими внесені зміни до нього, припинено зобов'язання за ним на майбутнє.

Зобов'язано Фізичну особу - підприємця ОСОБА_5 звільнити державне окреме індивідуально визначене майно - вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 53,5 м2, вартістю 77' 700,00 грн., розміщене на другому поверсі п'ятиповерхової будівлі учбового корпусу (інв. №10301008) за адресою: АДРЕСА_1, та повернути його регіональному відділенню Фонду державного майна України по Луганській області.

Стягнуто з Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Луганській області, на користь прокуратури Луганської області витрати зі сплати судового збору в сумі 1'378,00 грн..

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 21.06.2016 року у справі № 913/583/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити Заступнику прокурора Луганської області в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, не в повній мірі дослідженні матеріали та докази по справі.

Зокрема, відповідач зазначає, що у спірному рішенні господарським судом не встановлено жодних підстав та належним чином не обґрунтовано, з якими саме порушеннями вимог закону було вчинено спірний правочин.

Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно не було застосовано до позовних вимог Заступника прокурора Луганської області строк позовної давності.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

08.08.2016 року до канцелярії Донецького апеляційного господарського суду від Прокуратури Луганської області надійшов відзив на апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5.

Представник Прокуратури Луганської області в судовому засіданні підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу, звернувся до судової колегії з проханням рішення господарського суду Луганської області від 21.06.2016 року у справі № 913/583/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача, відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, поважність причин не явки суду не повідомили.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників позивача, відповідача та третьої особи.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України фіксацію судового процесу було здійснено технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з порушенням норм діючого законодавства, а апеляційну скаргу - такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 04.05.2005 року між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Луганській області (далі - «Орендодавець») та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (далі - «Орендар») було укладено договір № 002191/09 про оренду нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові вбудовані приміщення побутового корпусу № 2 на другому поверсі п'ятиповерхової будівлі Кремінського професійного ліцею загальною площею 60 м2, яке знаходиться на балансі Кремінського професійного ліцею та розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Вартість приміщень, відповідно до звіту з оцінки вартості майна станом на 30.09.2004 року склала 24' 026 грн.

Згідно п. 2.1 договору вказане приміщення орендодавець передає під розміщення ювелірної майстерні.

Строк дії договору визначений в п.11.1 з 04.05.2005 року по 04.04.2006 року.

Майно відповідачу було передано позивачем 04.05.2005 року за актом приймання-передачі майна до Договору.

Угодою № 1 від 30.03.2007 року до договору оренди № 002191/09 були внесені зміни щодо розміру орендної плати за користування приміщенням.

Договором № 2 від 23.12.2011 року про внесення змін до договору оренди були внесені такі зміни:

- п. 1.1 викладено в новій редакції "Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 53,2 м2 (відображене в звіті з оцінки) на другому поверсі п'ятиповерхового побутового корпусу № 2 (інв. №10301008), що перебуває на балансі Кремінського професійного ліцею та розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Вартість майна визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 31.08.2011 року і становить за незалежною оцінкою 46' 804,00 грн.».

У зв'язку зі зміною площі орендованого приміщення, 23.12.2011 року було укладено акт прийому-передачі приміщення площею 53,2 м2.

Договором № 3 від 25.05.2015 року до договору оренди № 002191/09 було збільшено площу орендованого приміщення, яка склала 53,5 м2. Вартість майна визначена згідно зі звітом про оцінку на 31.03.2015 року становить 77' 700,00 грн..

Вважаючи, що оспорюваний договір суперечить законодавству, зокрема, Закону України "Про освіту" та Закону України "Про оренду державного та комунального майна", заступник прокурора Луганської області звернувся з даним позовом.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з ст. 28 Закону України від 26.05.1991 року № 1060-XII "Про освіту" система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Пунктом 4 ч. 4 ст. 61 Закону України "Про освіту" передбачено, що додатковими джерелами фінансування є доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Постановою Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 року затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності.

Зокрема, пп. 2 п. 8 вказаної Постанови передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Прокурор належними та допустимими доказами не довів, що спірне приміщення (нежитлові вбудовані приміщення побутового корпусу № 2 на другому поверсі п'ятиповерхової будівлі Кремінського професійного ліцею загальною площею 60 м2) за оспорюваним договором під час його передачі в оренду використовувалось у навчально-виховній чи у навчально-виробничій науковій діяльності; розміщення ювелірної майстерні у вказаному приміщені на момент вчинення спірного правочину погіршувало соціально-побутові умови осіб, які навчаються у навчальному закладі.

Місцевий господарський суд, цієї обставини під час ухвалення спірного рішення не врахував, дійшовши хибного висновку, що передача об'єкту оренди і, відповідно, оспорюваний договір суперечить нормам чинного законодавства.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на пропущення прокурором строку позовної давності судом апеляційної інстанції до уваги не приймається, адже позовна давність це строк в межах якого здійснюється захист порушеного права. У даному ж випадку право позивача не є порушеним.

В той же час судова колегія не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо порядку застосування строку позовної давності та його переривання.

Підпунктом 4.1 пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" встановлено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 3-374гс15, держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналогічні правові позиції, згідно з якими перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду, наведені в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, від 23.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15.

У спірному рішенні судом першої інстанції з посиланням на приписи ч. 3 ст. 264 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності перервався з укладенням 25.05.2015 року сторонами додаткової угоди № 3, та з цієї ж дати - почав обчислюватись заново.

Такий висновок судова колегія вважає хибним, з огляду на таке.

Дійсно ст. 264 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Втім, у контексті змісту терміну «позовна давність» положення ст..264 ЦК України може бути застосоване щодо обґрунтованих позовних вимог про стягнення відповідного боргу або - спонукання до виконання інших зобов'язань.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору № 002191/09, а не спонукання до виконати зобов'язань чи стягнення боргу за цим договором. Тому у даному випадку приписи ст. 264 ЦК України застосовані бути не можуть.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про безпідставність позовних вимог прокурора, оскільки спірний договір повністю відповідає вимогам цивільного законодавства. Відтак - апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду - скасуванню, як таке, що прийняте при неповному з'ясуванні усіх обставин справи та в порушення норм діючого матеріального права

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м. Рубіжне, Луганська область - задовольнити.

Рішення господарського суду Луганської області від 21.06.2016 року у справі № 913/583/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, м. Сєверодонецьк, Луганська область.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, м. Сєверодонецьк, Луганська область (ЭДРПОУ 13398493) 3' 031,60 грн. на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Луганської області видати наказ на примусове виконання цієї постанови, оформивши його у відповідності до вимог ст.18 Закону України "Про виконавче провадження".

Головуючий суддя: В.М. Татенко

Судді: Т.М. Колядко

О.А. Скакун

Надруковано 7 примірників:

1 - прокуратурі;

1 - позивачу;

1 - відповідачу;

1 - третій особі;

1 - до справи;

1 - ГСЛО;

1 - ДАГС.