Постанова № 60170027, 06.04.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 р. Справа № 804/14224/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Борисенка П.О, при секретарі судового засідання - Сергієнко В.Ю., за участю представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Південної МДПІ м.Кривого Рогу ( правонаступником якої є Криворізька південна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000291701/0 від 12.02.2010 року та №0000311701/0 від 12.02.2010 року про стягнення податкових зобов'язань з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у загальній сумі 3293082грн. 00коп.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2010р., адміністративний позов задовольнено частково, визнано протиправними і скасовано податкове повідомлення-рішення Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі від 12.02.2010р. №0000291701/0 на суму 167202,00 грн., та від 12.02.2010р. №0000311701/0 на суму 3125880,00грн. (2083920,00 грн. - основний платіж, 1041960,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, в решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014р., апеляційну скаргу Південної МДПІ м.Кривого Рогу залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2010р залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.07.2015р. касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області області задоволено частково. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року скасувано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2015р. справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просить суд задовольнити позов за викладених у ньому підстав та наданих у судовому засіданні доказів.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмові заперечення на позов, в яких зазначив, що висновки перевірки відповідають фактичним обставинам справи, акт перевірки складений правомірно, згідно із діючим законодавством, висновки за результатами акту перевірки є цілком обґрунтованими, тому винесені рішення є такими, що відповідають вимогам діючого законодавства, а, отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрована Виконавчим комітетом Дзержинської районної ради м.Кривого Рогу від 15 липня 2003 року, перебуває на податковому обліку як платник єдиного податку з 28 липня 2003 року. Протягом періоду з 01 січня 2006 року по 30 вересня 2009 року позивач здійснювала оптову торгівлю кабельно-провідною продукцією та надавала комісійні послуги за: договором комісії від 19 серпня 2003 року, укладеному між нею та ПНВП "ЕлеКОМ"; договором поруки № 34 від 31 липня 2004 року укладеному з Товариством з обмеженою відповідальністю "Зеніт-Імпекс"; договором комісії №4 від 01 липня 2008 року та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зеніт-Імпекс"; №63П-06 від 06 лютого 2006 року, №95П-07 від 05 лютого 2007 року, №18П-08 від 23 січня 2008 року укладені між Закритим акціонерним товариством завод "Південкабель" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зеніт- Імпекс". На підставі направлень від 15 січня 2010 року №14/17-3 та від 27 січня 2010 року №57/17-3, виданих відповідачем проведена планова виїзна перевірка фізичної особи - підприємця ОСОБА_3.

05 лютого 2010 року за результатами проведення планової виїзної перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 30 вересня 2009 року складено акт №96/17-312/2-2790210702 (далі - Акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено вимоги абзацу 5 пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України, статей 1, 2 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року №727/98 (далі - Указ №727/98), статті 13 розділу ІV Декрету кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2007-2009 роки у розмірі 167 202,00 грн., пункту 9.4 статті 9, статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість у розмірі 2 083 920,00 грн.

На підставі Акта перевірки 12 лютого 2010 року податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №0000291701/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у сумі 167202,00 грн., та №0000311701/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 3125880,00 грн. (за основним платежем - 2 083 920,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1 041 960,00 грн.).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положенням статті 1 Указу № 727/98 передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується у тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000,00 грн.

Згідно із ст. 2 Указу № 727/98 фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника залежно від виду його діяльності. При цьому, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Таким чином, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання останнім установлених Указом № 727/98 положень.

Єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу № 727/98, зокрема, якщо дохід платника єдиного податку не перевищує 500 000,00 грн. на рік.

Водночас, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку - фізичної особи у звітному податковому періоді.

Судом встановлено,що за період з 01 січня 2006 року по 30 вересня 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 здійснювала оптову торгівлю кабельно-провідною продукцією та надавала комісійні послуги за: договором комісії від 19 серпня 2003 року, укладеному між позивачем та ПНВП «ЕлеКОМ»; договором поруки №34 від 31 липня 2004 року, укладеному позивачем з ТОВ «Зеніт-Імпекс»; договором комісії №4 від 01 липня 2008 року, укладеному між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Зеніт-Імпекс»; договорами №63П-06 від 06 лютого 2006 року, №95П-07 від 05 лютого 2007 року, №18П-08 від 23 січня 2008 року укладені між ЗАТ завод «Південкабель» (Продавець) та ТОВ «Зеніт-Імпекс» (Покупець - в подальшому в особі ФОП ОСОБА_3 згідно договору поруки №35 від 01 вересня 2005 року).

З договорів наданих відповідачу під час перевірки вбачається, що ПНВП «ЕлеКОМ» та ТОВ «Зеніт-Імпекс» перебували у відносинах з позивачем як комітенти та довірителі, а не покупці, отже позивач не реалізовував цим підприємствам продукцію і, відповідно, не отримував від них коштів за продукцію, а отже не мав доходів, інших, ніж доходи від комісійних послуг, що підтверджується довідкою банку про рух коштів за перевіряємий період, з якої вбачається отримання коштів на придбання продукції та отримання комісійної винагороди за договорами поруки та комісії.

Кошти, отримані позивачем за здійснений продаж товару по договору комісії, не є виручкою від реалізації продукції в розумінні положень Указу Президента України № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», оскільки вся виручка від продажу товару належить комітенту і не є доходом позивача.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. При цьому, комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Водночас, комісіонер має право відрахувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента.

Відповідно до листа Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 11 квітня 2001 року № 06-10/206 у нормах Указу мова може йти лише про виручку від реалізації (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг), що належить суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі за правом власності. Обсяг виручки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, який є платником єдиного податку згідно з Указом та здійснює діяльність згідно з договорами комісії і виступає у цьому договорі Комісіонером, складається з сум комісійної винагороди, отримуваної таким комісіонером згідно з умовами договору комісії. У даному випадку можна дійти висновку, що майно, яке знаходиться у Комісіонера на підставі договору комісії є власністю комітента. Тобто, по відношенню до комісіонера не може йти мови про здійснення операцій з продажу товарів, так як такий продаж передбачає обов'язків перехід права власності. Разом з тим, комісіонер право власності на товар не має, таке право належить комітенту, для якого така операція і розглядається як продаж.

Згідно з пунктом 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) передбачено, що не вважається продажем операції з надання товарів в межах договорів комісії, зберігання (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно - правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари. Зазначений порядок визначення обсягу виручки від реалізації (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) однаковий для будь-якого комісіонера-платника єдиного податку, оскільки у відповідності з принципами рівності і недопущення будь - яких проявів податкової дискримінації, вказаними в статті 3 Закону України «Про систему оподаткування», до суб'єктів господарювання (юридичним і фізичним особам, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) повинен бути забезпечений однаковий підхід.

Відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" № 2181-III від 21 грудня 2000 року передбачено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно - правового акту, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно - правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Отже, враховуючи вищевикладене та з урахуванням встановлених судом обставин, суд доходить висновку, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок не є платником податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-суб'єктів малого підприємництва) та податку на додану вартість.

Що стосується зауважень, які зазначені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.07.2015р., суд зазначає наступне.

Судом були досліджені обставини про які зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.07.2015 р., зокрема досліджено обставини необхідності реєстрації позивача як платника податку на додану вартість та зроблено відповідні юридичні висновки, в тому числі на підставі додаткового наданих позивачем первинних документів.

Згідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав належних доказів та не довів обґрунтованості визначення податкових зобов'язань та правомірності прийняття спірних рішень.

За таких обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 94, 158163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішеннь від 12.02.2010 року №0000291701/0 та №0000311701/0.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 6,80 грн. (шість гривень вісімдесят копійок).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено 11.04.2016 р.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 11.04.2016р. Суддя З оригіналом згідно Суддя ОСОБА_4 ОСОБА_4 ОСОБА_4