Ухвала суду № 60161594, 30.08.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/497/2016(м)

220/2172/15-ц

Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Пономарьов О.П.

Доповідач Ігнатоля Т.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М.,

за участю секретаря - Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення суми боргу за договором позики

та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 22 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовами до відповідачів про стягнення сум боргу, які були обєднані в одне провадження ухвалою суду від 19 лютого 2016 року.

Посилався на те, що відповідачі взяли у нього в борг гроші та не бажають повертати їх в добровільному порядку.

Так, 25 грудня 2011 року між ним та ОСОБА_9 було укладено договір позики, оформлений розпискою, написаною власноруч ОСОБА_9, згідно якої відповідач взяв у нього в борг 12 165 грн., які зобовязався повернути в строк до 31 грудня 2012 року. Однак, відповідач свої зобовязання не виконав та на неодноразові звернення до нього з вимогою повернути борг не реагував, тому, просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 22 914,37 грн., які складаються з: суми боргу, з урахуванням індексу інфляції в сумі 21350,77 грн., 3% річних 1076,40 грн. та витрат на оплату судового збору в сумі 487,20 грн.

Після уточнення позовних вимог, у звязку з добровільним поверненням ОСОБА_9 суми основного боргу 20 вересня 2014 року - 3 375 грв. та 7 лютого 2016 року - 8 790 грв., просив стягнути з боржника інфляційні втрати та 3% річних на загальну суму 10 548 ,00 грв. та судові витрати - 1487,20 грв., а всього 12 035,20 грв.

30 грудня 2011 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, оформлений розпискою, написаною власноруч відповідачем, згідно якої останній взяв у нього в борг 17 700 грн., які зобовязався повернути в строк до 31 грудня 2012 року. Однак, відповідач свої зобовязання виконав не в повному обсязі, повернувши 10 квітня 2012 року частину боргу в розмірі 2 250 грн. Залишок боргу в сумі 15 450 грн. не повернув, на неодноразові звернення до нього не реагує, тому, просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 15 450 грн. та витрати на оплату судового збору в сумі 487,20 грн.

29 лютого 2012 року він уклав з ОСОБА_7 договір позики, оформлений розпискою, написаною власноруч ОСОБА_7, згідно якої відповідач взяв у нього в борг 6 175 грн., які зобовязався повернути в строк до 31 грудня 2012 року. Однак, відповідач свої зобовязання не виконав та на неодноразові звернення з вимогою повернути борг не реагує, тому, просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 11 873,73 грн., які складаються з: суми боргу, з урахуванням індексу інфляції в сумі 10837,73 грн., 3% річних 548,80 грн. та витрат на оплату судового збору в сумі 487,20 грн.

17 березня 2012 року між ним та ОСОБА_8 було укладено договір позики, оформлений розпискою, згідно якої відповідач взяв у нього в борг 9730 грн., які зобовязався повернути в строк до 31 січня 2013 року. Однак, ОСОБА_8 зобовязання не виконав та на неодноразові звернення з вимогою повернути борг не реагує, тому, просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 17 414,81 грн., з урахуванням індексу інфляції та витрат на оплату судового збору в сумі 551,20 грн.

01 квітня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, оформлений розпискою, написаною власноруч відповідачем, згідно якої останній взяв у нього в борг 16 800 грн., які зобовязався повернути до 31 грудня 2012 року. Однак, ОСОБА_2 свої зобовязання не виконав та на неодноразові звернення з вимогою повернути борг не реагує, тому, просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 30 976,65 грн., які складаються з: суми боргу, з урахуванням індексу інфляції в сумі 29 485,65 грн., 3% річних 1491 грн. та витрат на оплату судового збору в сумі 487,20 грн.

21 травня 2012 року він уклав договір позики з ОСОБА_4 Договір оформлений розпискою, написаною власноруч ОСОБА_4, згідно якої відповідач взяв у нього в борг 16 620 грн., які зобовязався повернути в строк до 31 січня 2013 року. Однак, відповідач свої зобовязання не виконав та на неодноразові звернення з вимогою повернути борг не реагує, тому, просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 31 392,30 грн., які складаються з: суми боргу, з урахуванням індексу інфляції в сумі 29895,50 грн., 3% річних 1495,80 грн. та витрат на оплату судового збору в сумі 551,20 грн.

29 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір позики, оформлений розпискою, написаною власноруч відповідачем, згідно якої останній взяв у нього в борг 88 271 грн., які зобовязався повернути в строк до 31 грудня 2012 року. Після цього, 20 квітня 2012 року додатково ОСОБА_5 взяв у нього в борг ще 3600 грн. із зобовязанням повернути в строк до 31 грудня 2012 року, про що також є розписка. Однак, ОСОБА_5 свої зобовязання не виконав та на неодноразові звернення до нього з вимогою повернути борг не реагував, тому, просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 176 953,15 грн., які складаються з: суми боргу, з урахуванням індексу інфляції в сумі 168 798,39 грн., 3% річних 8 154,76 грн., витрат на оплату судового збору та витрат на правову допомогу.

06 березня 2014 року між ним та ОСОБА_6 було укладено договір позики, оформлений розпискою, написаною власноруч ОСОБА_6, згідно якої відповідач взяв у нього в борг 52 460 грн., які зобовязався повернути в строк до 31 грудня 2014 року. Після цього, 24 березня 2014 року додатково ОСОБА_6 взяв у нього в борг ще 6 570 грн. із зобовязанням повернути в строк до 31 грудня 2014 року, про що також є розписка. 19 травня 2014 року додатково ОСОБА_6 взяв у нього в борг ще 4 800 грн. із зобовязанням повернути в строк до 31 грудня 2014 року, про що також є розписка. Однак, свої зобовязання боржник не виконав та на неодноразові звернення до нього з вимогою повернути борг не реагував, тому, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 93 383,29 грн., які складаються з: суми боргу, з урахуванням індексу інфляції в сумі 91468,32 грн., 3% річних 1914 грн., витрат на оплату судового збору в сумі 933,33 грн.

Відповідачі, в особі представника ОСОБА_10, подали зустрічну позовну заяву (а.с.156-159), в якій просили визнати недійсними договори позики, посилаючись на те, що вказані грошові кошти вони не отримували, а лише купували у ОСОБА_1 насіння соняшника, яке згодом виявилося неякісним, у звязку з чим ними були понесені величезні збитки. До травня 2014 року усі відповідачі не могли знайти ОСОБА_1, а в травні він сам приїхав і запропонував сплатити йому 70% коштів за насіння, але відповідачі відмовилися, оскільки із-за неякісного насіння вже зазнали збитків. Вважають, що при написанні розписок їх було введено в оману ОСОБА_1, адже продаючи їм насіння соняшника він знав про неналежну якість товару і вже тоді розраховував на стягнення з них вказаних в розписці коштів, які насправді ніхто з них не отримував.

Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 22 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.

Стягнуто на його користь суми боргу за договорами позики, з урахуванням індексів інфляції, трьох відсотків річних від суми основного зобовязання, витрати по оплаті судового збору, витрати за надання юридичних послуг з:

ОСОБА_5 178 641, 15 грн., ОСОБА_2 31 463,85 грн., ОСОБА_3 15 937, 20 грн., ОСОБА_7 11 873,73 грн., ОСОБА_9 12 035,20 грн., ОСОБА_8 17 966,01 грн., ОСОБА_6 94315,65 грн., ОСОБА_4 31 942,50 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог відповідачів до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, в частині стягнення з нього суми боргу, відповідач за основним позовом ОСОБА_5, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати і відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до нього.

Зазначає, що фактично він не отримував від ОСОБА_1 кошти в сумі 88 271 грн., а розписку від 29 грудня 2011 року написав під впливом обману зі сторони ОСОБА_1 Оскільки ч.2 ст. 1049 ЦК України момент укладання позики повязує саме з моментом передачі грошових коштів, договір позики від 29 грудня 2011 року є неукладеним, у звязку з чим не може бути визнаний недійсним з будь-яких підстав. Вважає, що суд вірно дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання договору недійсним, однак, разом з тим, повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_5 на його користь грошових коштів в рахунок сплати зобовязань за договором позики в розмірі 178641,17 грн.

Відповідно до ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_4, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, про що свідчать поштові відправлення з відміткою про вручення судових повісток. Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_11 подали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_12, які заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили її відхилити, а рішення суду залишити без зміни, дослідивши у межах апеляційного оскарження матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни з таких підстав.

У відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду оскаржується в частині стягнення суми боргу з ОСОБА_5 Тому, перевіряючи законність оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, колегія суддів не перевіряє справу в частині стягнення сум боргу з інших відповідачів та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання договорів позики недійсними за відсутності апеляційних скарг в зазначеній частині рішення.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 29 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, оформлений розпискою, написаною власноруч відповідачем, за умовами якої останній отримав від ОСОБА_1 в борг 88 271 грн., які зобовязався повернути в строк до 31 грудня 2012 року.

20 квітня 2012 року ОСОБА_5 додатково взяв у нього в борг ще 3600 грн. із зобовязанням повернути борг в строк до 31 грудня 2012 року, про що також написав розписку.

Однак, свої зобовязання ОСОБА_5 не виконав та борг не повернув до теперішнього часу.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_5 на його користь суми боргу, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, що становить загальну суму 178 641,17 грн., розмір якої відповідачем не оспорюється, суд виходив з того, що позивачем доведено факт укладення з відповідачем договору позики, про що складена відповідана боргова розписка, і що договірні зобовязання відповідачем не виконані, а тому, вимоги позивача, є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Позичальник, як передбачено ч. 1 ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. ст. 526, 527 ЦК України належним виконанням зобов'язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов'язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року № 6-79цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями відповідача ОСОБА_5, підставою для написання розписки від 29 грудня 2012 року та 20 квітня 2012 року стало те, що він придбав у ОСОБА_1 за договором купівлі продажу насіння соняшника, за яке він не міг розрахуватися в момент його придбання. При цьому відповідач ОСОБА_5 посилався на те, що, як на момент так і після написання ним розписки та передання її позивачу, він добровільно погоджувався сплатити вказану в розписці суму, як позичену, яка відповідала вартості придбаного у ОСОБА_1 насіння соняшника.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, і дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 мав місце, договір відповідачем не спростований та не визнаний недійсним і оскільки ОСОБА_5 своїх зобовязань за договором позики не виконав, з нього підлягає стягненню сума боргу, з урахуванням індексу інфляції і 3% річних. При цьому, розмір боргового зобовязання відповідачем не оспорюється.

Доводи відповідача про те, що він не повинен відповідати за договором у звязку з тим, що придбане насіння виявилося неякісним і він зазнав великих збитків, є безпідставними, оскільки підстави невиконання взятих на себе зобовязань правового значення не мають; у відповідності зі ст. 625 ЦПК України боржник не звільняється від виконання ним грошового зобовязання, а згідно зі ст.629 цього Кодексу договір є обовязковим для виконання сторонами; факт продажу неякісного насіння ніякими належними доказами не доведено.

В апеляційній скарзі на наявність нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду в суді 1 інстанції та могли вплинути на рішення суду відповідач не посилається, доводи апеляції зводяться до переоцінки апеляційним судом наведених судом першої інстанції висновків, але колегія суддів не знаходить для цього пістав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскільки висновки суду відповідають обставинам справи, рішення суду постановлено у відповідності з нормами матеріального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовною підставою для скасування рішення, у справі не встановлено, рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга відхиленню.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 22 квітня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Т.Г.Ігнатоля

Судді: Л.М. Кочегарова

ОСОБА_13