Рішення № 60160232, 31.08.2016, Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Справа № 139/641/16-ц

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2016 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої судді Тучинської Н.В.

при секретарі судового засідання Хонькович Л.І.

з участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Муровані Курилівці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації і стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

22 червня 2016 року у газеті «33 канал» була надрукована та розповсюджена стаття під назвою «Не хочемо у Чернівецьку область». У цій статті були приведені слова голови Мурованокуриловецької районної ради ОСОБА_4: «А кримінальне провадження було справді відкрито. ОСОБА_5 Гнатюк після сесії поводився зовсім негідно».

Позивач вважає, що розповсюджена відповідачем інформація є недостовірною, а її поширення ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію як депутата сільської ради у громадській думці та серед мешканців Вінницької області. Крім того, позивач вважає, що поширення неправдивих відомостей щодо нього спричинило йому моральну шкоду, оскільки він на даний час знаходиться під впливом психологічного та морального тиску, відчуває біль, гнів та обурення і ці відчуття негативно позначаються на його повсякденному житті.

ОСОБА_1 просить: 1) визнати такою, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію, опубліковану та поширену у газеті «33 канал» від 22 червня 2016 року, у статті під назвою «Ми не хочемо у Чернівецьку область», а саме: «А кримінальне провадження було справді відкрито. ОСОБА_5 Гнатюк після сесії поводився зовсім негідно»; 2) зобовязати ОСОБА_3 спростувати поширену у друкованих засобах масової інформації недостовірну інформацію стосовно нього шляхом розміщення у найближчому номері газети «33 канал» після набрання рішенням суду законної сили, оголошення наступного змісту: «22 червня 2016 року у газеті «33 канал» я, - ОСОБА_3 оприлюднив наступну інформацію: «А кримінальне провадження було справді відкрито. ОСОБА_5 Гнатюк після сесії поводився зовсім негідно». Повідомляю, що зазначена інформація є не підтвердженою та недостовірною»; 3) стягнути з ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду у розмірі 10тисяч гривень і судові витрати по справі.

У судовому засіданні позивач повністю підтримав позов з підстав, наведених у позовній заяві. Представник позивача суду пояснив, що 22 червня 2016 року у газеті «33 канал» була надрукована та розповсюджена стаття під назвою «Не хочемо у Чернівецьку область». У цій статті були приведені слова відповідача: «А кримінальне провадження було справді відкрито. ОСОБА_5 Гнатюк після сесії поводився зовсім негідно». Така інформація є неправдивою, оскільки жодного кримінального провадження щодо ОСОБА_1 не порушено, а його поведінка після сесії Жванської сільської ради, про яку йдеться у газетній статті, не містила в собі негідності. ОСОБА_1, враховуючи тлумачення слова «негідний», вважає таку характеристику лайливою та образливою. За таких обставин поширені неправдиві відомості принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 як депутата сільської ради у громадській думці та серед мешканців Вінницької області, а також завдали йому моральної шкоди, яку він справедливо оцінив у 10 тисяч гривень.

Позивач ОСОБА_1 доповнив, що 22 грудня 2015 року у примішенні Жванської сільської ради, відбулась сесія сільської ради, у якій він приймав участь як депутат сільської ради другого скликання. Під час проведення сесії вирішувались питання сільського бюджету на 2016 рік. Через те, що він разом із деякими іншими депутатами перебуває в опозиції відносно теперішнього сільського голови, у нього виник конфлікт із сільським головою. В ході суперечки його поведінка, як і під час проведення сесії та після її завершення була пристойною та врівноваженою. У процесі спілкування він не допускав нецензурних чи брутальних висловлювань і вів себе стримано. Після завершення сесії у присутності його дружини та працівника поліції сільський голова нанесла йому тілесні ушкодження, через що він вимушений був звернутися до лікаря. Згодом за його заявою по факту нанесення йому тілесних ушкоджень була порушена кримінальна справа. Через тиждень після сесії на нього було складено протокол у справі про адміністративне правопорушення за ст. 173 КУпАП. Постановою Мурованокуриловецького районного суду від 02 лютого 2016 року його було визнано винним у вчиненні дрібного хуліганства та призначено адміністративне стягнення. Постановою Апеляційного суду Вінницької області зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, справу закрито за відсутності в його діях складу інкримінованого йому правопорушення. З огляду на наведене інформація, щодо наявності кримінального провадження відносно нього у звязку з його негідною поведінкою не відповідає дійсності. Вважає протиправним та безпідставним звинувачення у негідній поведінці, оскільки він як депутат двох скликань Жванської сільської ради отримав довіру від місцевої громади під час чергових виборів до сільської ради; будучи публічною людиною, він не допускає у своїй роботі будь-яких вчинків, які б характеризували його з негативної сторони, у тому числі і негідних. Поширення неправдивих відомостей відповідачем спричинило йому моральну шкоду, оскільки після виходу газетного номеру зі статтею про його негідну і кримінальну поведінку він отримував телефонні дзвінки, в тому числі, з яких слідувало, що люди повірили в інформацію і це тішило їх, крім того, він втратив спокійний сон. Зокрема, як депутат сільської ради він приймає активну участь у житті громади, постійно переймається вирішенням місцевих проблем, проте, замість того, щоб реалізовувати ці надважливі завдання, він змушений при кожній зустрічі із колегами та громадянами доводити, що не вчиняв ніяких злочинів та негідних вчинків. Просить задоволити позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав і суду пояснив: Від Жванського сільського голови ОСОБА_6 йому відомо, що 22 грудня 2015 року після чергової сесії сільської ради до неї підійшло подружжя Гнатків, і ОСОБА_1 створив конфліктну ситуацію. В результаті такого конфлікту за заявою ОСОБА_1 відносно ОСОБА_6 було порушено кримінальне провадження за нанесення легких тілесних ушкоджень. На даний час у провадженні ведеться досудове розслідування. Коли до нього зателефонувала землячка, яка працює у редакції газети «33 канал», і запитала, що йому відомо про конфлікт, він ствердив, що дійсно є порушене за заявою ОСОБА_1 кримінальне провадження, яке ще не завершене, і висловився, що вважає неприпустимою для чоловіка таку поведінку, щоб за ляпаса звертатися до поліції та судово-медичних експертів. Не може ствердити, що в бесіді з кореспондентом він вживав саме слово «негідно», але воно як синонім відповідає його особистій субєктивній оцінці поведінки ОСОБА_1 з приводу звернення до правоохоронного органу про нанесення тілесних ушкоджень. Таким чином вважає, що його висловлювання є оціночним поняттям, яке не має ознаки такого, що порочить честь і гідність та ділову репутацію.

Розглянувши справу у судовому засіданні, дослідивши та оцінивши всі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників процесу, у врахуванням норм чинного законодавства та вимог актів міжнародного права, суд приходить до висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення за наступних підстав:

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Статтею 68 Конституції України, визначено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації необхідно забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 Статті 10 Конвенції, є однією з важливих засад демократичного суспільства і однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або несерйозні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства». Крім того, стаття 10 захищає не тільки зміст ідей і інформації, що виражаються, але і форму їх поширення (рішення Європейського Суду у справі «Швидка проти України» від 30 січня 2015 року).

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Одночасно, визначення цих понять дається в такому визначенні: "Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків".

Згадана вище постанова Пленуму Верховного Суду України в пункті 15 роз'яснює, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У справах зазначеної категорії, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Судом встановлено, що 22 червня 2016 року у газеті «33 канал» була надрукована стаття «Не хочемо у Чернівецьку область». У цій статті зазначено пряму мову голови Мурованокуриловецької районної ради ОСОБА_4: «А кримінальне провадження справді було відкрите. ОСОБА_5 Гнатюк після сесії поводився зовсім негідно» (а.с. 9).

Згідно з положеннями ст. 277 ЦК України, ст.10 ЦПК України, роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (п. 18 названої вище постанови), обов'язок довести, що інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Із дослідженої у судовому засіданні статті в газеті «33 канал» (а.с. 9) вбачається, що в ній ідеться мова про, в тому числі, конфлікт, в результаті якого за заявою ОСОБА_1 було порушено кримінальне провадження відносно ОСОБА_6

Зокрема, сам позивач, даючи інтервю, зазначав, що проти сільського голови відкрито кримінальне провадження, оскільки вона після сесії побила його у присутності поліцейського.

У цій же статті голова Мурованокуриловецької райради ОСОБА_4 підтвердив, що кримінальне провадження було справді відкрито. І, якщо цю фразу читати в контексті всієї статті, а не «виривати» її із цього контексту, то зрозуміло, що у такому твердженні ОСОБА_3 йдеться про кримінальне провадження щодо ОСОБА_6

Про відкрите кримінальне провадження відносно сільського голови зазначається і у постанові Апеляційного суду Вінницької області від 17 березня 2016 року (а.с. 7-8).

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що інформацію, яка викладена у газеті «33 канал» від 22 червня 2016 року зі слів ОСОБА_3, щодо відкриття кримінального провадження, не можна оцінювати на предмет достовірності у цій справі, оскільки вона не стосується позивача.

Щодо вимоги про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, інформації, висловленої ОСОБА_3 в інтервю журналісту газети «33 канал» про негідну поведінку ОСОБА_1 після сесії сільської ради, суд враховує наступне:

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд має визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Так, відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Як пояснив суду відповідач, він дійсно висловився журналісту газети «33 канал» про те, що вихований так, що вважає неприпустимою і недостойною чоловіка поведінку, яку допустив ОСОБА_1, коли пішов знімати побої та писати заяву до поліції після того, як йому дала ляпаса жінка. Ствердив таку свою життєву позицію і в суді. Відповідач також заявив, що не може заявити із впевненістю, що при цьому вжив саме слово «негідна», але допускає вживання цього слова, як синоніма, до його бачення поведінки ОСОБА_1

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції (аналогічно - рішення від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група» проти України»).

Аналогічного висновку дійшов Європейський Суд з прав людини і у справі «Ляшко проти України». У даному рішенні зазначено, що повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 Конституції України.

З огляду на вказане, висловлювання відповідача ОСОБА_3 є лише критикою та вираженням його особистих поглядів щодо особи позивача та його поведінки.

Вільне вираження поглядів, передавання почуттів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через ідеї, висловлені іншими людьми.

Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням субєктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 30 Закону України «Про інформацію», якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

З огляду на вищевикладене, позивачем не надано доказів та не доведено наявності тих підстав, з якими цивільне законодавство пов'язує можливість судового захисту честі, гідності, репутації чи соціального статусу, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» а тому, суд приходить до висновку, що зазначена інформація є не чим іншим, як субєктивною думкою автора, яка була висловленою з приводу конфлінктної ситуації яка склалась на засіданні сесії сільської ради між позивачем як депутатом сільської ради та сільським головою та продовжилася по закінченню сесії.

З огляду на все вище викладене, не підлягає до задоволення і позовна вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, оскільки вона є похідною від основної, для задоволення якої суд не знайшов підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. У цьому рішенні суд прийшов до висновку, про безпідставність позовних вимог позивача, а тому і відсутні підстави для стягнення з відповідача на його користь понесених судових витрат.

Керуючись: ст.ст. 16, 23, 201, 277, 297, 299 ЦК України, ст.ст. 32, 68 Конституції України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 3, 10, 60, 61, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Уразі подання апеляційної скарги, якщо рішення не скасовано, воно набирає законної сили після розгляду апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, у той самий строк з дня отримання копії рішення до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області через Мурованокуриловецький районний суд.

Суддя: ______