Постанова № 60155370, 26.08.2016, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/8428/16-а

2-а/357/329/16

П ОС Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий - суддя Бондаренко О. В. ,

при секретарі - Кириченко Д. В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні залі суду № 4 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Біла Церква Київської області, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом 01.08.2016 року мотивуючи тим, що з 15 травня 2001 року він перебуває на пенсійному обліку у відповідача і отримував пенсію за вислугою років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Згідно поданої ним заяви до відповідача 24 грудня 2014 року та рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2015 року, яке набрало законної сили, йому призначено з 07 лютого 2015 року пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка виплачувалась йому до квітня 2015 року та припинено її виплату у зв'язку з набранням чинності Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (№ 213-VIII від 02.03.2015 року.). З 2002 року він працює на посаді судді та станом на лютий місяць 2016 року має стаж державної служби 33 роки та 9 місяців. У лютому 2016 році він звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» та надав усі необхідні документи. Втім отримав рішення начальника управління від 10.02.2016 року № 14/621, яким йому було відмовлено у призначенні такого виду пенсії з посиланням на п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213. Однак дане рішення є протиправним з огляду на наступне, він зареєстрований та постійно проживає в місті Білій Церкві Київської області, яке відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Української PCP від 23.07.1991 року № 106 було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, та має статус постраждалого 4 категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи. Досягнувши 07.10.2013 року 57-річного віку, тобто внаслідок зменшення пенсійного віку на 5 років згідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та маючи достатній стаж державної служби (33 роки та 9 місяців) він набув право на призначення пенсії державного службовця згідно Закону України «Про державну службу». Також він зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство про пенсійне забезпечення, в тому числі ст. 37 Закону України «Про державну службу», в редакції станом на виникнення у нього права на пенсію державного службовця, а саме 07 жовтня 2013 року, відмова відповідача в призначенні його пенсії державного службовця у розмірі 80 % від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці № 05/025/004 від 04.02.2016 року, виданій Апеляційним судом Київської області, є неправомірною і суперечить Конституції України. Окрім того, протиправними діями відповідача йому було завдано моральних страждань, які полягали у втраті ним відчуття спокою та душевної рівноваги, у нього виникла зневіра в законності дій відповідача відносно його пенсійного забезпечення і на теперішній час, його моральні страждання не припинились, оскільки його конституційні права щодо належного пенсійного забезпечення залишаються порушеними та потребують судового захисту. Розмір відшкодування завданої йому моральної шкоди оцінює, з урахуванням характеру протиправності дій відповідача, вимог розумності та справедливості, в розмірі 20 000 гривень. В зв'язку з тим, що вирішити спір мирним шляхом є неможливим, позивач просить в судовому порядку визнати протиправними дії відповідача щодо безпідставної відмови йому в призначенні пенсії за віком державного службовця згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» (у редакції станом на 07 жовтня 2013 року), зобов'язати відповідача призначити йому з 07 лютого 2016 року та після відновлення виплат пенсії проводити виплату пенсії за віком державного службовця на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» (у редакції станом на 07 жовтня 2013 року) у розмірі 80 % від заробітної плати згідно довідки Апеляційного суду Київської області № 05/025/004 від 04.02.2016 року, стягнути з відповідача на його користь 20 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та стягнути з Державного бюджету України на його користь понесені ним судові витрати.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує, а в частині вимог про стягнення з відповідача на його користь 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди просить залишити позов без розгляду.

Представник відповідача Управління пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області, за довіреністю у справі, Кизима Олександр Олександрович позов не визнав, надав до суду письмові заперечення та зазначив, що гр. ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФУ у місті Білій Церкві та до квітня 2015 року отримував пенсію за віком, призначену відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застуванням зниженого віку (4 категорія постраждалих від ЧАЕС), призначену з 24.12.2014 року згідно розпорядження № 8995 від 31.12.2014 року. 05.02.2016 року позивач звернувся до Управління із заявою про призначення пенсії відповідно до ЗУ «Про державну службу», на що отримав відмову, в зв'язку з тим, що на момент звернення позивача за проведенням перегляду його пенсійного забезпечення відповідно до заяви від 05.02.2016 року, вони керувались нормами діючого законодавства на цей час. Для підтвердження правомірності дій управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві щодо відмови у проведенні призначення пенсії згідно ЗУ «Про державну службу» ОСОБА_1, пенсійна справа останнього була направлена до ГУ ПФУ у Київській області для перевірки, в результаті було встановлено, що рішення про відмову у проведенні призначення пенсії прийнято Управлінням правомірно. В зв'язку з тим, що Управління діє в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України, вимоги позивача є необґрунтованими і суперечать нормам чинного законодавства України, тому просить в позові відмовити в повному обсязі та не заперечує проти залишення позову в частині стягнення моральної шкоди без розгляду.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

За ухвалою суду від 26.08.2016 року позов в частині вимог щодо стягнення з управління Пенсійного фонду України у місті Біла Церква Київської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. залишено без розгляду.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі і повинні відповідати їй; державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 1, частина перша статті 6,частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 15 травня 2001 року перебуває на пенсійному обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Біла Церква і отримував пенсію за вислугою років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Згідно поданої ним заяви до відповідача 24 грудня 2014 року та рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2015 року, яке набрало законної сили, йому призначено з 07 лютого 2015 року пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка виплачувалась йому до квітня 2015 року та припинено її виплату у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (№ 213-VIII від 02.03.2015 року.).

З 2002 року ОСОБА_1 працює на посаді судді та станом на лютий місяць 2016 року має стаж державної служби 33 роки та 9 місяців, що підтверджується довідкою Апеляційного суду Київської області № 05/025/004 від 04.02.2016 року (а.с. 11).

05.02.2016 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в місті Білій Церкві Київської області із заявою про призначення йому пенсії державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» та надав усі необхідні документи, що підтверджується копією заяви (а.с. 25 з зворотного боку).

10.02.2016 року начальник управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква прийняла рішення № 14/621, яким було відмовлено у призначенні такого виду пенсії ОСОБА_1 з посиланням на п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213 (а.с. 12).

Не погоджуючись з цим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» на одержання пенсії державних службовців мають право, зокрема чоловіки, які досягли віку 62 роки та за умови стажу державної служби не менш як 10 років та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які

мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено право потерпілих від Чорнобильської катастрофи на надання їм пенсій за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, до 5 років особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній на час видачі посвідчення - 12.01.1996 року) до 4 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відносяться особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає в місті Білій Церкві Київської області, яке відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Української PCP від 23.07.1991 року № 106 було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю та має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим Київською обласною Радою 06.01.1995 року (а.с. 19).

Згідно з ч. 2 ст. 1 «Про статус суддів» судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні визначена як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно зі ст. 2 вказаного Закону посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що суддя, на якого поширюється дія положень статей 1, 2 Закону України «Про державну службу», є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади на постійній основі, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів.

Отже, досягнувши 07.10.2013 року 57-річного віку, тобто внаслідок зменшення пенсійного віку на 5 років згідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та маючи достатній стаж державної служби (33 роки та 9 місяців) позивач набув право на призначення пенсії державного службовця згідно ст. Закону України «Про державну службу».

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом на 07.10.2013 року) зазначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213 у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, у тому числі і Закону України «Про державну службу».

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів (ч. 4 ст. 141 в редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 ) тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ), у період роботи на посадах, які дають право на призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до цієї статті або право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру", «Про статус народного депутата України", «Про державну службу", не виплачується щомісячне довічне грошове утримання, призначене відповідно до цієї статті.

З 01 січня 2016 року виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Ст. 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таку позицію щодо неможливості застосування норм закону, які погіршують раніше установлені, підтримав Конституційний Суд України, рішення якого є документами прямої дії.

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні № 10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Окрім іншого, статтями 22 та 64 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, гарантують право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, у тому числі, Законом України «Про державну службу», яке є такими, що не підлягають звуженню та обмеженню.

В той же час слід зазначити, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові № 21-630а14 від 10.02.2015 року, згідно яких зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство про пенсійне забезпечення, в тому числі ст. 37 Закону України «Про державну службу» в редакції станом на час виникнення у позивача права на пенсію державного службовця, а саме з 07.10.2013 року, тому відмова відповідача в призначенні йому пенсії державного службовця у розмірі 80 % від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці № 05/025/004 від 04.02.2016 року, виданої Апеляційним судом Київської області, є неправомірною і суперечить Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

В Рішенні Конституційного Суду України № 17-рп/2010 від 29 червня 210 року передбачено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Враховуючи наведене, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії державного службовця, право на яку він має згідно Закону України «Про державну службу» в редакції, яка діяла на момент виникнення у нього права на цей вид пенсії, відповідач своїми діями порушив Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, де велика увага акцентується саме на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи, керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до Кодексу Адміністративного Судочинства України, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.( ч.2 ст.11 КАС України).

Таким чином, даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, про визнання протиправним та скасування рішення управління Пенсійного фонду України в місті Біла Церква Київської області за № 14/621 від 10.02.2016 року щодо відмови ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, в призначенні пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» ( в редакції станом на 07.10.2013 року) та зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, пенсію відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» ( в редакції станом на 07.10.2013 року) в розмірі 80 % від заробітної плати згідно довідки Апеляційного суду Київської області № 05/025/004 від 04.02.2016 року, починаючи з 07.02.2016 року.

Керуючись ст. ст. 19, 22, 64 Конституції України, ст. 1, 2, 37 Закону України «Про державну службу» в редакції закону від 11.08.2013 року, ст.ст. 2, 7, 8, 9, 17-21, 159-163, 167, 186, 256 КАС України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в місті Біла Церква Київської області за № 14/621 від 10.02.2016 року щодо відмови ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, в призначенні пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» ( в редакції станом на 07.10.2013 року).

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в місті Біла Церква Київської області призначити та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, пенсію відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» ( в редакції станом на 07.10.2013 року) в розмірі 80 % від заробітної плати згідно довідки Апеляційного суду Київської області № 05/025/004 від 04.02.2016 року, починаючи з 07.02.2016 року.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України в місті Біла Церква Київської області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 551 грн. ( п'ятсот п'ятдесят одна гривня 00 копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О. В. Бондаренко