Ухвала суду № 60151730, 29.08.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3574/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1830/2016

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.,

суддів: Горблянського Я.Д., Матківського Р.Й.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: позивачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про розшук дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року старший державний виконавець ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції звернувся до суду з поданням про розшук дитини. Подання мотивовано тим, що на виконанні у ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції перебуває виконавче провадження № 49247913 з виконання виконавчого листа №344/3574/2015, виданого 30 жовтня 2015 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області, про зобов'язання ОСОБА_4 не перешкоджати батькові ОСОБА_2, бабусі ОСОБА_3 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та участі у вихованні дитини; визначено участь батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 у вихованні дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у такий спосіб: щотижневі побаченні в середу з 15-00 години до 17-00 години, у неділю з 11-00 години до 18-00 години неділі з перебуванням дитини за місцем проживання батька; щорічні ІНФОРМАЦІЯ_1 (в день народження дитини ОСОБА_5) з 11-00 години до 15-00 години з перебуванням дитини за місцем проживання батька; спільний відпочинок з дитиною кожного року на період з 01 липня по 15 липня, з 08 січня по 20 січня, в тому числі з виїздом за межі області. Державним виконавцем ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції здійснені всі виконавчі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», проте такі дії не призвели до фактичного виконання рішення. Просив оголосити розшук дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2016 року подання ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції про розшук дитини - задоволено. Оголошено в розшук дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На зазначену ухвалу ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, вважаючи її незаконною та постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що державний виконавець не навів жодних підстав, визначених законом для розшуку її сина.

На думку апелянта державний виконавець звернувся до суду з поданням про розшук дитини, перевищивши свої повноваження, так як закон йому такого права не надавав. Суд мав би витребувати всі необхідні документи від державного виконавця.

Крім того, апелянт вважає, що судом не звернуто увагу на те, що ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції здійснюється незаконне переслідування її разом з неповнолітньою дитиною, так як жодного разу в суд її не викликали, жодного рішення суду їй не направляли, а тому вона не була і не може бути боржником, як зазначено в оскаржуваній ухвалі.

За таких обставин апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та закрити провадження в даній справі.

В судовому засіданні позивачі доводи апеляційної скарги заперечили та просили про залишення ухвали суду першої інстанції без зміни.

Інші сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд: змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 17.06.2015 року зобов'язано ОСОБА_4 не перешкоджати батькові ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 у спілкуванні з дитиною - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та участі у вихованні дитини. Визначено порядок участі батька та бабусі у вихованні дитини. На виконання зазначеного рішення виданий виконавчий лист, який перебуває на виконанні у ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем 06 листопада 2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 344/3574/2015, виданого 30 жовтня 2015 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області, та направлено боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення (а.с. 111-113).

11 грудня 2015 року державним виконавцем направлений запит до відділу адресно-довідкової роботи управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області, щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання боржника (а.с. 114). Боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 115).

15 січня 2016 року державним виконавцем направлено вимогу за місцем реєстрації та за місцем проживання боржника з проханням з'явитися до ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції для дачі пояснень з приводу невиконання рішення суду, проте боржник на вимогу не з'явилася (а.с. 116-118).

23 лютого 2016 року державним виконавцем здійснений вихід за місцем проживання боржника за адресою: АДРЕСА_1, під час якого встановлено, що двері зачинені і ніхто не відчиняє, про що складений акт державного виконавця (а.с. 119).

23 лютого 2016 року державним виконавцем здійснено вихід за місцем проживання боржника за адресою: АДРЕСА_2, згідно акту державного виконавця, двері зачинені і ніхто не відчиняє (а.с. 120).

24 лютого 2016 року постановою державного виконавця застосовано примусовий привід відносно ОСОБА_4 (а.с.121-122).

24 лютого 2016 року постановою державного виконавця призначено примусове виконання рішення суду на 02 березня 2016 року за участю представників органів внутрішніх справ та працівників служби у справах дітей (а.с. 123).

Згідно акту державного виконавця від 02 березня 2016 року, при виході за адресою: АДРЕСА_2, двері зачинені і ніхто не відчиняє, у зв'язку із чим неможливо зобов'язати боржника виконати рішення суду (а.с. 124).

31 березня 2016 року постановою державного виконавця призначено примусове виконання рішення суду на 06 квітня 2016 року о 18-00 годині за участю представників органів внутрішніх справ та працівників служби у справах дітей (а.с. 125-126).

Згідно акту державного виконавця від 06 квітня 2016 року, за адресою: АДРЕСА_2, боржник не проживає, за даною адресою проживає сестра боржника ОСОБА_7. Зі слів сестри на даний час боржник з дитиною не перебуває в Івано-Франківській області, невідомо місце проживання та перебування боржника і дитини (а.с.127).

ОСОБА_3 звернулася до ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції з клопотанням про вжиття заходів щодо розшуку дитини (а.с. 128).

Постановляючи ухвалу про задоволення подання державного виконавця, суд дійшов висновку, що є підстави для оголошення розшуку дитини.

До таких висновків суд дійшов, застосовуючи до спірних правовідносин вимоги ст. 375 ЦПК України та ст. 11, 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Проте, такий висновок суду першої інстанції є передчасним, погодитись з яким колегія суддів не може.

Частина перша статті 375 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що розшук боржника або дитини оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини.

У п.10 ч. 3 ст.11 вказаного закону зазначено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання.

Згідно вимог ч.1 ст. 40 вищезазначеного закону, у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документам про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.

Відповідно до резолютивної частини рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17.06.2015 року зобов'язано ОСОБА_4 не перешкоджати батькові ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 у спілкуванні з дитиною - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та участі у вихованні дитини. Визначено порядок участі батька та бабусі у вихованні дитини.

Зазначене рішення не містить висновку про необхідність відібрання дитини у ОСОБА_4

При розгляді подання про оголошення розшуку дитини, суд першої інстанції не встановив, які норми права регулюють спірні правовідносини.

У ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. У ч. 2 та ч. 3 вказаної статті зазначено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього закону.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Іншого порядку виконання рішення, за яким боржник зобов'язується особисто вчинити певні дії Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено.

Посилання на ст. 40 названого Закону не є правильним, оскільки вказана стаття регулює порядок виконання рішення про відібрання дитини. Однак, рішення про відібрання у ОСОБА_4 сина ОСОБА_5 у даному провадженні не ухвалювалося і на примусове виконання таке рішення не передавалося.

За своєю правовою природою зобов'язання боржника вчинити певні дії та відібрання дитини є різними, а у контексті ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження - це сукупність дій і правовідносин, що виникають і реалізуються в процесі примусового виконання, окрім іншого, судових рішень.

У даному випадку підставою для відкриття виконавчого провадження відповідно до ст. 19 названого Закону було саме рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17.06.2015 року і не інше судове рішення. Тому висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам чинного законодавства, фактично змінюють резолютивну частину зазначеного судового рішення, яке набрало законної сили. Чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачена можливість зміни судового рішення у порядку його виконання.

Підсумовуючи вище описане, колегія суддів вважає, що постановлена судом ухвала є незаконною і підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмлву в задоволенні подання.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2016 року скасувати й постановити нову ухвалу.

У задоволенні подання відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про розшук дитини відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: Я.Д. Горблянський

Р.Й. Матківський