Постанова № 60150750, 29.08.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 серпня 2016 року № 826/12933/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" до Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві. провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.02.2015 №110/26552210 та №11126552206, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 110/26552210 від 03.02.2015 та № 11126552206 від 03.02.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виплата товариством винагороди Компанії «АТС-Апекс Трейд енд Коммерс АГ» по договору від 05.09.2013 не є доходом, оскільки здійснювалась виплата виключно боргових зобов'язань по договору відступлення права вимоги від 02.09.2013 №1, а тому позивач не зобов'язаний був оподатковувати дану виплату та сплачувати податок з доходів нерезидентів за ставкою 15%, передбачений пунктом 160.2 статті 160 Податкового кодексу України. Також, позивач стверджує, що не зобов'язаний був сплачувати податок, передбачений пунктом 160.2 статті 160 Податкового кодексу України по взаємовідносинам із Компанією «Buymore Ltd» (Кіпр) на підставі субліцензійної угоди №BMR-NUK/007 від 01.01.2010, оскільки саме Компанія «Buymore Ltd» (Кіпр), а не Компанія «International Finance & Leasing Ltd.» є отримувачем доходу від виплати роялті по субліцензійному договору. Крім цього, позивач стверджує, що оприбуткування готівки по операціям 17.02.2012, 16.07.2012, 19.02.2013 відбулося в день отримання цієї готівки в повній відповідності до пункту 2.6 Постанови №637, крім того, позивач наголошує, що фінансово-господарські санкції підлягають застосуванню до порушень, які виявлені лише протягом одного року з дня порушення.

Представники позивача у судовому засіданні 18.02.2016 підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечили проти позовних вимог, в письмових запереченнях на адміністративний позов просили відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки від 19.01.2015 №45/26-55-22-10/30113927.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Під час судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

В період з 24.11.2014 по 13.01.2015 Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві була проведена документальна планова перевірка ТОВ "Ніко-Україна" з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013.

За результатами перевірки складено акт від 19.01.2015 №45/26-55-22-10/30113927, яким встановлені порушення законодавства, зокрема:

- пункту 160.2 статті 160, пункту 152.8 статті 152 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходу нерезидентів всього у сумі 586 202 грн.;

- пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 №637, тобто несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів в КОРО.

23.01.2015 ТОВ "Ніко-Україна" подало до податкового органу заперечення на акт перевірки від 19.01.2015 №45/26-55-22-10/30113927.

Рішенням Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 30.01.2015 №5816/10/26-55-22-10 висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі акта від 19.01.2015 №45/26-55-22-10/30113927 відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 03.02.2015, зокрема:

- №11126552206, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 732 752,00 грн., у тому числі за основним платежем - 586 202,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 146 550,00 грн.;

- №110/26552210, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 31 815,20 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 03.02.2015 позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, відповідно до статті 56 Податкового кодексу України.

Рішеннями Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.04.2015 №6163/10/26-15-10-05-25 та Державної фіскальної служби України від 18.06.2015 №12722/6/99-99-10-01-04-25 залишено без змін податкові повідомлення - рішення від 03.02.2015 №11126552206, №110/26552210, а скаргу ТОВ "Ніко-Україна" - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна", не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 03.02.2015 №11126552206, №110/26552210, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернулося з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Як вбачається з акта перевірки, відповідач дійшов висновку, що ТОВ "Ніко-Україна" у зв'язку із виплатою Компанії «Buymore Ltd» (Кіпр) роялті на підставі субліцензійної угоди №BMR-NUK/007 від 01.01.2010, повинно було сплачувати податок з доходів нерезидентів за ставкою 15%, передбачений пунктом 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, оскільки беніфіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу по вищевказаній угоді є Компанія «International Finance & Leasing Ltd.» (Сполучене Королівство), яка із Компанією «Buymore Ltd» (Кіпр) уклала відповідний ліцензійний договір.

Відповідно до пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

В пункті 160.1 статті 160 Податкового кодексу України зазначено, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються:

а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом;

б) дивіденди, які сплачуються резидентом;

в) роялті;

г) фрахт та доходи від інжинірингу;

ґ) лізингова/орендна плата, що сплачується резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди;

д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;

е) прибуток від здійснення операцій із торгівлі цінними паперами, деривативами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього розділу;

є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;

ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України;

з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;

и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;

і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення державної грошової лотереї);

ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів;

й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

В підпункті 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зазначено, що роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Згідно із статтею 1107 Цивільного кодексу України, розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 1108 Цивільного кодексу України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

Згідно із статтею 1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Статтею 103 Податкового кодексу України встановлено, що застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України (п. 103.1).

Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті (п. 103.2).

Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу (п. 103.3).

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України (п. 103.4).

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (п. 103.5).

У разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або контролюючим органом під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов'язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів. У разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації (п. 103.3).

Статтею 6 «Доходы от авторских прав и лицензий» Соглашения между Правительством Союза Советских Социалистических Республик и Правительством Республики Кипр об избежании двойного налогообложения доходов и имущества, подписаной 29.10.82, ратифицированой 04.07.83, встановлено, що «платежи по авторским правам и лицензиям, получаемые из источников в одном Договаривающемся Государстве лицом с постоянным местопребыванием в другом Договаривающемся Государстве, не подлежат налогообложению в первом Государстве.

Термин "платежи по авторским правам и лицензиям" в настоящей статье означает любые платежи, полученные в качестве компенсации за продажу, использование или предоставление права использования: а) авторских прав на произведения науки, литературы и искусства; b) изобретений (защищенных и не защищенных патентами или авторскими свидетельствами), рационализаторских предложений; с) промышленных и общеполезных образцов; d) товарных знаков, а также знаков обслуживания; е) фирменных наименований и другой аналогичной собственности; f) программ для электронно-вычислительных машин; g) пленок для производства граммофонных пластинок и других предметов воспроизведения звука; h) пленок и фильмов, используемых для радиовещания, кино и телевидения; i) производственного опыта, знаний и секретов производства ("ноу-хау").».

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Положеннями статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

В пункті 3.2 статті 3 Податкового кодексу України також зазначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що у разі встановлення міжнародним договором України інших правил, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то у першу чергу потрібно керуватися саме положеннями міжнародного договору, в даному випадку Соглашения между Правительством Союза Советских Социалистических Республик и Правительством Республики Кипр об избежании двойного налогообложения доходов и имущества, яка діяла протягом 26.08.1983-01.01.2014.

Відтак, можна дійти висновку, що податок з доходів нерезидентів за ставкою 15%, передбачений пунктом 160.2 статті 160 Податкового кодексу України не сплачується якщо такий нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків або коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Ніко-Україна" (Україна, ліцензіат) та Компанією «Buymore Ltd» (Кіпр, ліцензіар) було укладено субліцензійну угоду №BMR-NUK/007 від 01.01.2010.

В акті перевірки зазначено, що вищевказаною угодою ліцензіату (ТОВ "Ніко-Україна") було надано не ексклюзивні права на використання торгової марки «NIKO» для своїх продуктів, послуг та рекламних матеріалів.

Також, в матеріалах справи наявний лист Компанії «International Finance & Leasing Ltd.» (Сполучене Королівство) від 01.01.2010 №01/10, в якому Компанія «International Finance & Leasing Ltd.» повідомляє, що з 25.12.2009 є власником торговельної марки (знака для товарів і послуг) NIKO. Крім того, в даному листі пропонується для укладання договорів на використання згаданої вище торговельної марки (знака для товарів і послуг) звертатися до уповноваженої особи - Компанії Buymore Ltd, з якою ІFL International Finance & Leasing Ltd. Уклала відповідний ліцензійний договір.

Відтак, вбачається, що Компанія «Buymore Ltd» (Кіпр) за згодою ліцензіара (Компанії «International Finance & Leasing Ltd.» (Сполучене Королівство) надала ТОВ "Ніко-Україна" (Україна) субліцензію на використання торгової марки «NIKO», що свідчить про те, що Компанія «Buymore Ltd» (Кіпр) за субліцензійною угодою №BMR-NUK/007 від 01.01.2010 є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, у вигляді роялті, із джерелом походження з України.

Вищевказані документи були надані позивачем до перевірки, що підтверджується актом від 19.01.2015 №45/26-55-22-10/30113927.

Крім того, в даному акті перевірки зазначено, що ТОВ "Ніко-Україна" також надало до перевірки сертифікати про статус податкового резидента від 09.07.2012 (апостиль №238947/12 від 11.07.2012) та від 14.03.2013 (апостиль №180379/13 від 27.06.2013), видані податковим управлінням Міністерства фінансів Республіки Кіпр, яким засвідчується, що Компанія «Buymore Ltd» є резидентом Кіпру, відповідно до Угоди між Урядом Республіки Кіпр та Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік про уникнення подвійного оподаткування прибутків та майна, що була підписана 29.10.82 року у м. Москва, положення якої продовжують застосовуватися у відносинах між Республікою Кіпр та Україною.

Отже, на підставі вищевикладеного, суд встановив, що ТОВ "Ніко-Україна" не мало підстав для утримання податку з доходів нерезидентів в розмірі 15% при здійсненні виплат у вигляді роялті Компанії «Buymore Ltd» (Кіпр) за субліцензійною угодою №BMR-NUK/007 від 01.01.2010 про надання субліцензії на торгову марку «NIKO».

Також, в акті перевірки від 19.01.2015 №45/26-55-22-10/30113927 відповідач дійшов висновку, що ТОВ "Ніко-Україна" протиправно не утримано податок з доходів нерезидентів за ставкою 15%, передбачений пунктом 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, при виплаті нерезиденту - Компанії «ATC-Apex Trade & Commerce AG» (Швейцарія) за договором №APX-N-UKR/001 від 05.09.2013 про сплату винагороди за переведення боргових зобов'язань в сумі 422 611,21 доларів США, що еквівалентно 3 377 931,41 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що між Компанією «ATC-Apex Trade & Commerce AG» (Кредитор, Швейцарія) та ТОВ "Ніко-Україна" (Боржник, Україна) на підставі переліку договорів стосовно кількаразового переведення боргових зобов'язань ТОВ "Ніко-Україна" між різними кредиторами, перелічених у преамбулі, було укладено договір №APX-N-UKR/001 від 05.09.2013 про сплату винагороди, в якому зазначено, що боржник зобов'язується, починаючи з 01.11.2013 щомісячно, протягом 36-ти календарних місяців, сплатити кредитору винагороду за переведення боргових зобов'язань боржника (далі - Винагорода), а кредитор зобов'язується прийняти винагороду, сплачену боржником. Сума винагороди становить 7 606 981,21 доларів США. Строки і розміри сплати винагороди визначені у п. 1.4 договору.

Крім цього, в пункту 1 додаткової угоди до договору №APX-N-UKR/001 про сплату винагороди від 05.09.2013 зазначено, що під терміном «Винагорода» в цьому договорі сторони розуміють виключно повну грошову компенсацію боргових зобов'язань боржника перед кредитором по договору відступлення права вимоги №1 від 02.09.2013, укладеному між кредитором та первісним кредитором.

В акті перевірки від 19.01.2015 №45/26-55-22-10/30113927 зазначено, що ТОВ "Ніко-Україна" в 4 кварталі 2013 року здійснило нерезиденту - Компанії «ATC-Apex Trade & Commerce AG» (Швейцарія) виплату доходу за договором №APX-N-UKR/001 від 05.09.2013 в розмірі 422 611,21 доларів США, що еквівалентно 3 377 931,41 грн.

Позиція відповідача ґрунтується на тому, що винагорода, виплачена позивачем нерезиденту - Компанії «ATC-Apex Trade & Commerce AG» (Швейцарія) за договором №APX-N-UKR/001 від 05.09.2013, підпадає під визначення доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, які передбачені абзацом «й» пункту 160.1 статті 160 Податкового кодексу України (інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення), а тому такий дохід підлягав оподаткуванню відповідно до пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із статтею 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 516, 517 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

В підпункті 14.1.255 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зазначено, що відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що переуступка будь-яким кредитором (первісним або наступним) будь-яких вимог прав боргу третьої особи (грошових і негрошових) новому кредитору здійснюється за компенсацію у будь-якій формі (грошову та негрошову) або без такої компенсації.

Відтак, можна дійти висновку, що кошти, які ТОВ "Ніко-Україна" виплатило Компанії «ATC-Apex Trade & Commerce AG» (Швейцарія) на підставі договору №APX-N-UKR/001 про сплату винагороди від 05.09.2013 є компенсацією вартості боргу, а не доходом нерезидента - Компанії «ATC-Apex Trade & Commerce AG» (Швейцарія) у вигляді інших доходів від провадження господарської діяльності на території України, як стверджує відповідач.

Таким чином, ТОВ "Ніко-Україна" не мало підстав для утримання податку з доходів нерезидентів в розмірі 15% при здійсненні виплат Компанії «ATC-Apex Trade & Commerce AG» (Швейцарія) на підставі договору №APX-N-UKR/001 про сплату винагороди від 05.09.2013.

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України щодо оподаткування доходів нерезидентів є безпідставними, а податкове повідомлення - рішення від 03.02.2015 №11126552206 підлягає скасуванню.

Також, відповідач в акті перевірки від 19.01.2015 №45/26-55-22-10/30113927 дійшов висновку, що ТОВ "Ніко-Україна" порушило пункт 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 №637 (далі - Положення №637), а саме: несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів на загальну суму 6363,04 грн. (1059,23 + 1631,88 + 3671,93) в КОРО.

Позиція відповідача ґрунтується на тому, що відповідно до контрольних стрічок РРО фіскальний №2655013946, за робочий день 18.02.2012 було здійснено операцію «службова видача» на суму 1059,23 грн. та відповідно до записів касової книги підприємства фактично оприбутковано 17.02.2012; за робочий день 17.07.2012 було здійснено операцію «службова видача» на суму 1631,88 грн. та відповідно до записів касової книги підприємства фактично оприбутковано 16.07.2012; за робочий день 20.02.2013 було здійснено операцію «службова видача» на суму 3671,93 грн. та відповідно до записів касової книги підприємства фактично оприбутковано 19.02.2013.

Відповідно до пункт 2.6 Положення №637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

В пункті 1 Положення №637 зазначено, що оприбуткування готівки - це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 №436/95 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Відповідно до статті 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Отже, в даному випадку, строки застосування адміністративно-господарських санкцій, визначені статтею 250 Господарського кодексу України не застосовуються.

Позиція ТОВ "Ніко-Україна" ґрунтується на тому, що оприбуткування готівки по операціям 17.02.2012, 16.07.2012, 19.02.2013 відбулося в день отримання цієї готівки в повній відповідності до пункту 2.6 Постанови №637.

Позивачем на підтвердження вищевказаних тверджень надано суду копії наступних документів:

- листа касової книги за 17.02.2012 (виручка із магазину - 1059,23 грн.), прибуткового касового ордеру №74 від 17.02.2012 на суму 1059,23 грн., розділу 2 книги обліку руху готівки та сум розрахунків, акта від 18.02.2012 (за відсутності 17.02.2012 енергоживлення не було можливості зняти Z звіт, який був знятий 18.02.2012 о 09:00 з появою роботи енергоживлення);

- листа касової книги за 16.07.2012 (виручка із магазину - 1631,88 грн.), прибуткового касового ордеру №357 від 16.07.2012 на суму 1631,88 грн., розділу 2 книги обліку руху готівки та сум розрахунків та розділу 4 книги обліку ремонтів, робіт з технічного обслуговування і перевірок, акта від 17.07.2012 (через несправність блоку живлення РРО не було знято за 16.07.2012 Z звіт, який був знятий 17.07.2012);

- листа касової книги за 19.02.2013 (виручка із магазину - 3671,93 грн.), прибуткового касового ордеру №178 від 19.02.2013 на суму 3671,93 грн., сторінки 1, 133 72 книги обліку розрахункових операцій №2655013946р/5, службової записки від 20.02.2013 (в кінці робочого дня із-за поспіху була допущена помилка: не зроблений службовий вивід грошових коштів із каси та не знятий Z звіт РРО, хоча виручка із каси була здана вчасно і в повному обсязі. Z звіт і службовий вивід за 19.02.2013 були зроблені 20.02.2013 о 09:09).

Відтак, з наданих позивачем доказів вбачається, що ТОВ "Ніко-Україна" не мало можливості здійснити оприбуткування готівки за 16.07.2012, оскільки був несправний блок живлення РРО, в той же час, позивач не надав доказів, що 17.02.2012 було відсутнє енергоживлення, відтак, не доведено фізичної неспроможності здійснити оприбуткування готівки за 17.02.2012, крім того, підстава не здійснення оприбуткування готівки за 19.02.2013 (поспіх працівника), на думку суду, не є поважною причиною.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем лише частково спростовано твердження відповідача щодо порушення пункту 2.6 Положення №637, а саме: несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів на суму 1631,88 в КОРО, у зв'язку з чим, податкове повідомлення - рішення від 03.02.2015 №110/26552210 підлягає скасуванню в частині застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 8159,40 грн. (1631,88 х 5).

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 03.02.2015 №11126552206.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 03.02.2015 №110/26552210 в частині застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 8159,40 грн. (вісім тисяч сто п'ятдесят дев'ять грн. 40 коп.).

4. В решті позовних вимог - відмовити.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов