Постанова № 60150321, 29.08.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 серпня 2016 року № 826/7523/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до треті особи1) Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві 2) Відділу державної виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції 1) Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" 2) ОСОБА_1про звільнення майна з-під арешту, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, Відділу державної виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції про звільнення майна з-під арешту, а саме: квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі та залучено до участі по справі акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі протиправно на підставі постанов від 25.01.2011 № 23894849 (ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві), від 15.12.2009 № 17780314 (ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві), від 04.06.2008 № 7734181 ( ВДВС Київського РУЮ у м. Донецьку, який функціонує у ВДВС Краматорського МУЮ) наклали арешт на майно: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, оскільки дане нерухоме майно є предметом іпотеки, відповідно до іпотечного договору від 01.12.2006 №35132, а тому товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

У судовому засіданні 11.08.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідачів та третіх осіб у судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, своєї позиції щодо позовних вимог суду не повідомили.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Під час судового розгляду справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11088059000 від 01.12.2006, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 170 000,00 доларів США на строк з 01.12.2006 по 01.12.2027 року.

У зв'язку з чим, між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки від 01.12.2006 №35132, відповідно до якого на забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11088059000 від 01.12.2006, іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно: двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому, публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" були відступлені права вимоги заборгованості по договорах, в тому числі і право вимоги по договору № 11088059000 від 01.12.2006, товариству з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", що підтверджується договором факторингу № 1 від 12.11.2011.

Також, публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" були відступлені права вимоги за договорами іпотеки товариству з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", що підтверджується договором відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011, зареєстрованим в реєстрі за №5207-5208.

12.05.2016 товариству з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" стало відомо, що постановами про відкриття виконавчого провадження, а саме: від 25.01.2011 № 23894849 (ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві), від 15.12.2009 № 17780314 (ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві), від 04.06.2008 № 7734181 ( ВДВС Київського РУЮ у м. Донецьку, який функціонує у ВДВС Краматорського МУЮ) були накладені арешти на майно: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, відповідно до договору іпотеки від 01.12.2006 №35132.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", не погоджуючись з накладеним арештом на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, звернулося до суду з даним позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Порядок вчинення державним виконавцем дій щодо накладення арешту на майно боржника встановлено Законом України "Про виконавче провадження ".

Частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 09.03.2011) та частиною першою статті 50 даного Закону (редакції від 20.02.2007, 05.11.2009), встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Таким чином, законодавством передбачено, що поняття «звернення стягнення» охоплює наявність в сукупності трьох послідовних дій: арешт (опис), вилучення та примусова реалізація.

Згідно із статтею 57 (редакція від 09.03.2011) та статтею 55 (редакції від 20.02.2007, 05.11.2009) Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Крім того, в частині першій Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Отже, накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є лише дією, спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому.

Відповідно до частини восьмої статті 54 (редакція від 09.03.2011) та частини восьмої статті 52 (редакції від 20.02.2007, 05.11.2009) Закону України «Про виконавче провадження», примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (редакції від 09.09.2010, 16.04.2009, 23.02.2006), іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною шостою статті 3 зазначеного Закону (редакції від 09.09.2010, 16.04.2009, 23.02.2006), у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, у іпотекодержателя виникає право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки тільки у випадку порушення боржником основного зобов'язання.

Частиною четвертою статті 54 (редакція від 09.03.2011) та частиною четвертою статті 52 (редакції від 20.02.2007, 05.11.2009) Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до частини шостої статті 54 (редакція від 09.03.2011) та частиною четвертою статті 52 (редакції від 20.02.2007, 05.11.2009) Закону України «Про виконавче провадження» за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, у випадку, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

Таким чином, Законом України "Про виконавче провадження" право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника не обмежено перебуванням такого майна у іпотеці та не встановлено обов'язку державного виконавця при накладенні арешту на майно боржника здійснити перевірку відсутності обтяження зазначеного майна іпотекою.

З огляду на викладене, враховуючи те, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета іпотеки можливо лише у випадку порушення боржником основного зобов'язання, а залишок коштів після задоволення вимог іпотекодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів, суд дійшов висновку про те, що факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачами було правомірно накладено арешти на майно боржника (ОСОБА_1), а саме: на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, суд звертає увагу, що Закон України "Про виконавче провадження" в редакції від 23.12.2015 (редакція чинна на момент подання даного позову: 15.05.2016) не визначає такої процедури як "звільнення майна з-під арешту".

Таким чином, враховуючи, що у межах спірних правовідносин підтверджено правомірність накладення арешту на майно ОСОБА_1, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідачів звільнити з-під арешту іпотечне майно, та про безпідставність і необґрунтованість позовних вимог.

Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов