Постанова № 60147894, 30.08.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бабаш Г.П.

Суддя-доповідач - Василенко Л.А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року справа №805/1434/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.А., суддів Гайдара А.В., Ханової Р.Ф.,

при секретареві судового засідання Томах О.О.,

з участю представника відповідача Панченка Ю.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі №805/1434/16-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (далі - ПАТ «ММК ім. Ілліча»), в якому просило стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році в сумі 4329332,56 грн. та пеню в сумі 106501,58 грн. (а. с. 4-5).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року відмовлено у задоволенні зазначеного позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (а. с. 134-136).

Позивач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права, ненадання належної оцінки обставинам, які мають істотне значення для справи та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки всі вільні вакансії для інвалідів передбачають роботу лише на 0,33 ставки й відповідною оплатою праці (702 грн. та 624 грн. на місяць). Тобто у відповідача більше ніж з 260 вільних робочих місць немає жодного вільного місця для інваліда, що бажає і може за станом здоров'я працювати повний робочий час та отримувати заробітну плату у відповідному розмірі. Апеляційний розгляд справи просив здійснити без участі його представника (а. с. 139-140).

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав надані ним письмові заперечення на апеляційну скаргу, просив відмовити в її задоволенні, а постанову суду першої інстанції залишити без змін як законну та обґрунтовану.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги і дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач - ПАТ «ММК ім. Ілліча» є юридичною особою та зареєстрований у якості роботодавця Донецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів.

ПАТ «ММК ім. Ілліча» поданий звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою №10-ПІ, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 22228 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 836; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 889; фонд оплати праці штатних працівників - 1815705,70 грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 81686 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - не визначена (а. с. 6).

Позивачем - Донецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів на підставі вищевказаного звіту здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році на суму 4329332,56 грн. та розрахунок суми пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій на суму 106501,58 грн. (а. с. 7).

Вказані розрахунки здійснені з застосуванням показника кількості нестворених робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, який становить 53 особи.

ПАТ «ММК ім. Ілліча» у 2015 році до Маріупольського міського центру зайнятості надавалася звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» щомісячно у період з січня до грудня 2015 року, у яких роботодавцем визначено потребу в робочій силі (вакансії) (а. с. 31-82).

Протягом 2015 року на ПАТ «ММК ім. Ілліча» працевлаштовано 26 інвалідів, які направлялись Маріупольським міським центром зайнятості, з них: 3 інваліда за ставкою 0,33 (а.с.83-104).

З відповіді Маріупольського міського центру зайнятості від 02.06.2016. №07-2994 встановлено, що в 2015 році адміністрація ПАТ «ММК ім. Ілліча» не відмовляла в працевлаштуванні інвалідів, що підтверджується відповіддю Маріупольського міського центру зайнятості від 92.06.2016 р. №07-2994 на запит підприємства - відповідача у справі (а. с.111).

Вставлені обставини підтверджені матеріалами справи та не є спірними.

Спірним у справі є правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 4329332,56 грн. та пені в сумі 106501,58 грн. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році, а саме, не створення 53 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

В преамбулі Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875) зазначено, що «цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами».

Частиною 1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно з нормами ч.1 ст.19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

За приписами статті 20 зазначеного вище Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена законодавством, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання за вчинення правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що працевлаштування інвалідів залежить від їх волевиявлення при зверненні до підприємства чи служби зайнятості.

Тобто, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач щомісячно, протягом 2015 року повідомляв Маріупольський міський центр зайнятості про наявність у відповідача вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів зі ставкою 0,33.

Водночас колегія суддів зазначає, що відповідачем не створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, оскільки повідомлення центру зайнятості про наявність 273 вільних робочих місць зі ставкою 0,33 для працевлаштування інвалідів, що є значно більшим за чисельністю, ніж передбачено Законом №875, не доводить створення жодного з 53 необхідних робочих місць для інвалідів в розумінні Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 6 жовтня 2005 року №2961, за преамбулою якого він забезпечує створення правових, соціально - економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Визначення відповідачем 273 робочих місць по 0,33 ставки не забезпечує жодної з наведених гарантій для інваліда, як особи зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

У зв'язку з тим, що відповідачем не вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього покладена відповідальність за неможливість направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Таким чином, обов'язком підприємства є створення робочих місць для інвалідів.

Колегія суддів вважає, що заявлені до стягнення санкції є адміністративно - господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем доведений.

Правильність розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році, здійсненого позивачем ( а. с. 7), перевірений судом апеляційної інстанції і є вірним. Виходячи з розрахунку сума адміністративно-господарських санкцій за нестворені 53 місця для інвалідів склала 4329332,56 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 106501,58 грн. колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 20 Закону № 875-ХІІ пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Факт правопорушення, як підстава застосування адміністративно-господарських санкцій доводить правомірність застосування пені, як способу забезпечення цього зобов'язання.

Доводи позивача на встановлення відповідачем 0,33 ставки в умовах праці інваліда у звітах, наданих до центрів зайнятості, як на підставу нездійснення працевлаштування інвалідів, колегія суддів вважає обґрунтованим, оскільки Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємство повинно здійснити працевлаштування інваліда, а саме, встановлює необхідність забезпечення прав зазначеної категорії осіб на працю з урахуванням реалізації власних творчих і виробничих здібностей та побажань.

На підставі аналізу наведених норм законів, які регулюють спірні відносини та встановлених обставин у справі в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що робоче місце інваліду є створеним, коли пропонується працевлаштування на повну ставку, а при працевлаштуванні за згодою сторін може встановлюватися неповний робочий день, або неповний робочий тиждень. Односторонні обмеження від роботодавця на етапі створення робочого місця є неприйнятними незалежно від того, як дозволяють це визначати показники звіту, оскільки це є дискримінацією (обмеженням) в залежності від стану здоров'я особи, що суперечить конституційному принципу рівності.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи представника відповідача щодо необхідності застосування правової позиції, викладеної в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.09.2015 року у справі К/9991/34533/12 за позовом ТОВ «Укренергогаз» до прокуратури Деснянського району міста Києва, третя особа: Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів про визнання протиправним та скасування припису ( а. с. 162-164), оскільки обставини у справі, за якими зроблений правовий висновок, не є тотожними і стосуються виконання умов трудового договору працевлаштування інвалідів за фактом, а саме, узгодження з цією особою умов праці щодо неповного робочого дня при її працевлаштуванні.

А в даному випадку, в межах спірних відносин, роботодавцем в односторонньому порядку запропоновані умови неповного робочого дня на стадії створення робочого місця для працевлаштування інваліда без виявлення згоди працівника. На переконання колегії суддів роботодавець повинен створити повноцінне робоче місце для працевлаштування інваліда без будь-яких обмежень і тільки за бажанням особи-інваліда при його працевлаштуванні за обопільною згодою сторін можуть бути досягнуті певні умови щодо тривалості робочого дня, умов оплати тощо.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, але внаслідок порушення норм матеріального закону суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, в зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду скасуванню з постановленням нової про задоволення позову в повному обсязі.

Постанова в повному обсязі складена 30 серпня 2016 року.

Керуючись ст. 195 ч.1, ст.196, ст. 198 ч.1 п.3, ст.202 ч.1 п.4, ст.205 ч.2, ст.207, ст.212, ст.254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі №805/1434/16-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені скасувати.

Позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році в сумі 4329332) грн. 56 коп. (чотири мільйони триста двадцять дев'ять тисяч триста тридцять дві гривень 56 копійок) та пеню в сумі 106501 грн. 58 коп. (сто шість тисяч п'ятсот одну гривню 58 копійок) на р/р 31216230700001 в ГУ ДКСУ у Донецькій обл.; ЄДРПОУ ГУ ДКСУ 38033949; МФО 834016; код платежу 50070000; ЄДРПОУ Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 13492430.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

Головуючий Л.А.Василенко

Судді А.В. Гайдар

Р.Ф. Ханова