Ухвала суду № 60146968, 30.08.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бабаш Г.П.

Суддя-доповідач - Василенко Л.А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року справа №805/1751/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.А., суддів: Гайдара А.В., Ханової Р.Ф.,

при секретареві судового засідання Томах О.О.,

представника від відповідача 1 та відповідача 2 - Юрасової О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року у справі №805/1751/15-а за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС України в Донецькій області або Відповідач 1), Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - Маріупольське МУ ГУ МВС України в Донецькій області або Відповідач 2), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати незаконними і скасувати накази від 30.03.2015 № 714, від 10.04.2015 № 114 о/с;

- зобов'язати ГУ МВС України в Донецькій області поновити на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області;

- стягнути з Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області 100 відсотків заробітної плати за час вимушеного прогулу з 10.04.2015 по день поновлення на посаді з урахуванням інфляції та 3 % річних у розмірі 103411,20 грн.;

- стягнути з Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області 100 відсотків грошової винагороди за безпосередню участь у АТО за період з 01.05.2014 по 10.04.2015 з урахуванням інфляції та 3 % річних у розмірі 40881,94 грн. та у разі поновлення 100 відсотків грошової винагороди за безпосередню участь у АТО за період з 10.04.2015 по день поновлення на посад у розмірі 42000 грн.; моральну шкоду, витрати на проїзд до суду у м. Слов'янськ та юридичну допомогу на загальну суму у розмірі 100000 грн. (т.1: а. с. 3-6, 113, т.2: а. с. 78-83, 93-98, 120-125).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 4 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015, відмовлено у задоволенні зазначеного позову ОСОБА_3 (т.1 а.с. 182-187, 220-224).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 скасовані постанова Донецького окружного адміністративного суду від 04.08.2015 та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а. с. 43-47).

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій Вищий адміністративний суд України виходив з того, що судами не враховано приписи частини третьої статті 16 Дисциплінарного статуту та не перевірено, коли позивач вчинив дисциплінарний проступок, за який його звільнено з органів внутрішніх справ, та чи таке звільнення відбулось з дотриманням відповідачем строків, визначених цією нормою. Крім того, суди помилково вважали похідними позовні вимоги про відшкодування грошової винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції від вимог про поновлення на посаді та відмовили у їх задоволенні з цих підстав.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ГУ МВС України в Донецькій області, Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів (т.2 а.с. 147-154).

Позивач не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом проігноровані строки накладення дисциплінарного стягнення, а саме, не надано правової оцінки факту того, що позивач самостійно повідомив керівництво Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області про набрання законної сили ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24.12.2014 про закриття кримінальної справи відносно позивача на підставі ст.6 Закону України «Про амністію у 2011 році». Крім того, на думку позивача, він має право на отримання винагороди за участь в антитерористичній операції за період з 01.05.2014 по 10.04.2015, оскільки він кожного дня виконував обов'язки з зоні проведення антитерористичній операції. В апеляційній скарзі просив апеляційний розгляд справи здійснити без його участі (т.2 а. с. 156-160).

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідачів заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи їх неспроможними та просив відмовити в задоволенні скарги, а постанову суду першої інстанції залишити без змін як законну та обґрунтовану.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачів, вивчила доводи апеляційної скарги, перевірила їх за матеріалами справи і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 19.02.2007 до 14.04.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ (т.1 а. с. 7).

Вироком Приморського районного суду м. Маріуполя від 27 червня 2014 року (справа № 1-81/11) визнано винним ОСОБА_3 за ст.365 ч.2 КК України (в редакції 21.02.2014), ст.162 ч.2 КК України та призначено покарання в вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі звільнено з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 2 роки (т.1 а. с. 38-51).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2014 року (справа № 1-81/11) скасовано вирок Приморського районного суду м. Маріуполя від 27 червня 2014 року відносно ОСОБА_3; виключено як зайву з обвинувачення ОСОБА_3 кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 365 КК України; справу за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 162 КК України закрито на підставі ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році», звільнивши ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності (т.1 а.с. 141-144).

Наказом Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області від 16 лютого 2015 року призначено службове розслідування за фактом надходження 11.02.2015 з Апеляційного суду Донецької області ухвали від 24.12.2014 щодо оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського МУ капітана міліції ОСОБА_3 (т.1 а. с. 90).

24 лютого 2015 року ОСОБА_3 під час проведення службового розслідування були надані пояснення, в яких посилався на відсутність в його діях проступку, що дискредитує звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, за яке передбачено звільнення з посади п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, оскільки ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2014 року скасовано вирок Приморського районного суду м. Маріуполя від 27 червня 2014 року відносно ОСОБА_3; виключено як зайву з обвинувачення ОСОБА_3 кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 365 КК України; справу за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 162 КК України закрито на підставі ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році» та звільнено від кримінальної відповідальності (т.1 а. с. 172-175).

На підставі висновків службового розслідування Маріупольським МУ ГУ МВС України в Донецькій області прийнято наказ № 219 від 13 березня 2015 року, відповідно до якого за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, грубе порушення вимог ст.20 Закону України «Про міліцію», п.4.1 розділу ІІІ Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 №155, прийнято рішення клопотати перед керівництвом ГУ МВС України в Донецькій області про звільнення з органів внутрішніх справ оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського МУ капітана міліції ОСОБА_3 (т.1 а. с. 145-146, 176-178)

Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 30 березня 2015 року № 714 вищезазначене клопотання Маріупольським МУ ГУ МВС України в Донецькій області задоволено; за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, ігнорування вимог ст.ст. 2, 10, 20 Закону України «Про міліцію», Присяги працівника внутрішніх справ України, п. 4.1 розділу ІІІ Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 №155, оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського МУ капітана міліції ОСОБА_3 звільнено з органів внутрішніх справ. З цим наказом позивач був ознайомлений 07.04.2015 (т.1 а. с. 148-149).

Пунктом 5 наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 10 квітня 2015 року №114о/с відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за п. 66 (за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового та начальницького складу ОВС) капітана міліції ОСОБА_3 - оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського районного відділу Маріупольського міського відділу з 14 квітня 2015 року; підстава: наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 30 березня 2015 року №714 (т.1 а. с. 150). Вказані обставини підтверджені матеріалами справи.

Спірними питаннями у справі є протиправність наказів від 30.03.2015 № 714, від 10.04.2015 № 114 о/с; та як наслідок наявність підстав для зобов'язання Відповідача 1 поновити позивача на посаді; стягнення з Відповідача 2 заробітної плати за час вимушеного прогулу з урахуванням інфляції та 3 % річних; стягнення з Відповідача 2 грошової винагороди за безпосередню участь у АТО за період з 01.05.2014 по 10.04.2015 з урахуванням інфляції та 3 % річних; та у разі поновлення на роботі стягнення грошової винагороди за безпосередню участь у АТО за період з 10.04.2015 по день поновлення на посаді; моральної шкоди, витрат на проїзд до суду та юридичну допомогу.

Спірні відносини врегульовані: Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон №565), Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Закон №3460), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), Правилами поведінки та професійної етики рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 лютого 2012 року № 155, в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону №565 міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Статтею 12 Закону №3460 передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно ст. 14 Закону № 3460 з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

Пунктом 16 Закону №3460 встановлено, що дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику.

У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення.

За приписами ст. 18 Закону №3460 дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується.

Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.

Згідно ст. 20 Закону №3460 особа рядового або начальницького складу має право усно чи письмово послідовно звернутися зі скаргою щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення до старшого прямого начальника - аж до міністра внутрішніх справ України або до суду.

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено ( ст. 21 Закон №3460).

Відповідно до п. 66 «є» «Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

За приписами п.62 Положення №114 звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Відповідно до п. 4.1 Правил №155 працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобов'язання: визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності; бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби; ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми; бути мужнім і безстрашним у небезпечних ситуаціях, які виникають під час припинення правопорушення, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, проведення заходів щодо порятунку життя і збереження здоров'я людей; виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи; зберігати і примножувати службові традиції органів внутрішніх справ.

Відповідно до п. 23 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Згідно ст.2 Закону №3460 дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності в разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику (ст.5 Закону №3460).

На підставі аналізу вище зазначених норм законів та встановлених обставин у справі в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідачами з врахуванням тривалості кримінального провадження відносно позивача, дати надходження до Відповідача 2 копії ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24.12.2014 року в справі №1-81/11 про застосування амністії до ОСОБА_3, строків призначення, проведення службового розслідування на підставі зазначеної ухвали суду, прийняття рішення за висновками службового розслідування, відповідачами не порушено строк накладення дисциплінарного стягнення на позивача, передбаченого ст.16 Закону №3460.

Щодо правомірності спірних наказів ГУ МВС України в Донецькій області від 30.03.2015 року №714 та від 10.04.2015 року №114о/с колегія суддів зазначає наступне.

Підставою для прийняття названих наказів стало встановлення під час проведення службової перевірки обставин скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.

Відповідно до висновку службового розслідування від 13.03.2015 встановлено, що 20.09.2010 прокуратурою Приморського району м.Маріуполя порушено кримінальну справу № 20-2010-01-0032 за ст.ст. 365 ч 2, 162 ч.2 КК України стосовно оперуповноваженого СКР Іллічівського РВ Маріупольського МУ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 за фактом перевищення ним влади та службових повноважень, що супроводжувалося насильницькими діями, незаконним проникненням у житло та проведення його огляду.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24.12.2014 року прийнято рішення про закриття справи за обвинуваченням ОСОБА_3 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162 Кримінального кодексу України та звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році».

Дії ОСОБА_3, які виразилися у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.162 Кримінального кодексу України, кваліфіковані як такі, що дискредитують звання працівника органів внутрішніх справи України. Скоєння ОСОБА_3 таких дій повністю підтверджується результатами розгляду Апеляційним судом Донецької області кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 за ст. 162 ч. 2 Кримінального кодексу України.

Той факт, що у кримінальній справі ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24.12.2014 ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі акту амністії, не спростовує самого факту вчинення злочину останнім, оскільки звільнення від кримінальної відповідальності на підставі амністії не реабілітує особу у вчиненні злочину.

В ході службового розслідування було встановлено, що ОСОБА_3 свою провину не визнав, не розкаявся та в своєму поясненні наполягає, що вчинений злочин не є тяжким проступком та він може продовжити службу в органах внутрішніх справ. Також зазначено, що проступок ОСОБА_3 підриває довіру до нього, як носія влади, та унеможливлює подальше виконання ним своїх функцій (т.1 а. с. 176 - 178).

Встановивши та визнавши факт скоєння позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст.162 КК України, апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції та звільнив позивача від кримінальної відповідальності у зв'язку з тим, що справа за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 162 КК України підлягає закриттю на підставі ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році» (оскільки злочин, передбачений ч. 2 ст. 162 КК України не віднесений до категорії тяжких, вчинений позивачем до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2011 році» та враховуючи наявність у позивача неповнолітньої дитини).

Статтею 6 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 №3680-VI (далі - Закон №3680) визначено звільнити від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону №3680 звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вищезазначеною ухвалою Апеляційного суду Донецької області про закриття провадження у кримінальній справі стосовно позивача не спростований факт вчинення останнім злочину, кваліфікованого за ч. 2 ст. 162 КК України, оскільки ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за його вчинення на підставі Закону №3680.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивача на те, що до нього застосовано два дисциплінарних стягнення за одне порушення трудової дисципліни з приводу застосування в спірних наказах однієї підстави для їх прийняття, оскільки наказом відповідача 1 від 10.04.2015 року №114о/с реалізовано наказ від 30.03.2015 року №714 про звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ.

На підставі встановлених обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про правомірність, прийнятих ГУ МВС України в Донецькій області спірних наказів від 30.05.2015 року №714 та від 10.04.2015 року №114о/с про звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ за п. 66 Положення №114 (за вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу), внаслідок чого не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання незаконними і скасування спірних наказів.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання ГУ МВС України в Донецькій області поновити позивача на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та стягнення з Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області 100 відсотків заробітної плати за час вимушеного прогулу з 10.04.2015 по день поновлення на посаді з урахуванням інфляції та 3 % річних у розмірі 103411,20 грн., оскільки ці позовні вимоги є похідними від вимог про визнання незаконними і скасування наказів ГУ МВС України в Донецькій області від 30.03.2015 № 714, від 10.04.2015 № 114 о/с, у задоволенні яких відмовлено.

Щодо позовних вимог про стягнення з Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області 100 відсотків грошової винагороди за безпосередню участь у АТО у період з 01.05.2014 року до 10.04.2015 року з урахуванням інфляції та 3% річних у розмірі 40881,94 грн. та 100 відсотків грошової винагороди за безпосередню участь у АТО у період з 10.04.2015 року по день поновлення на посаді у розмірі 42000 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №158 від 04.06.2014 року «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» (в редакції, чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установити, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 р. виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

На виконання зазначеної Постанови №158 видано наказ МВС України від 23.07.2014 №719 «Про виплату винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України», зареєстрований в Міністерстві юстиції Укураїни 08.08.2014 р. за №939/25716, пунктом першим якого передбачено виплату військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою починаючи з 01 травня 2014 року винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

Обчислення цієї винагороди здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення або заробітної плати (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди), за останньою займаною штатною посадою на час участі в зазначених операціях і заходах.

Відповідно до абзацу першого пункту другого цього ж наказу встановлено, що винагорода виплачується за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)), начальників органів внутрішніх справ.

Пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 року №24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» (далі - Постанова №24) встановлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення. Розмір винагороди визначається виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії та повинен становити не менш як 3 тис. гривень на місяць. У разі коли військовослужбовець, особа рядового або начальницького складу, що брали безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця, розмір винагороди визначається пропорційно дням участі виходячи з її розміру, що становить не менш як 3 тис. гривень. Винагорода військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу виплачується також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я після отриманих під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду поранень (контузії, травми, каліцтва).

Військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам виплачуються додаткові винагороди за виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (п.2 Постанови №24).

Пунктом 3 вказаної постанови затверджено: розмір винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду згідно з додатком 1;

розмір додаткових винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам за виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду згідно з додатком 2.

Відповідно до п.6 Постанови №24 визнати таким, що втратив чинність, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2014 р. N 158 "Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету" (Офіційний вісник України, 2014 р., N 46, ст. 1211) у частині виплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу винагороди в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш як 3 тис. гривень, у розрахунку на місяць.

Наказом Міністерства оборони України від 02.02.2015 року №49 затверджено Порядок та умови виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі - Порядок №49).

Відповідно до п.4 розділу І Порядку №49 виплата винагород та додаткових винагород здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження служби на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій), керівництва військових формувань та органів державної влади. Командирам (начальникам) військових частин (закладів, установ, організацій) - наказами вищих командирів (начальників, керівників). Розміри додаткових винагород у наказах зазначаються у гривнях.

За приписами п.6 розділу І Порядку №49 виплата винагород військовослужбовцям здійснюється за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, визначених додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року N 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» (далі - Постанова).

За приписами пунктів 1-3 розділу ІІ Порядку №49 військовослужбовцям (крім резервістів) у період мобілізації (у тому числі часткової) або з моменту введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або закінчення (скасування) воєнного стану, у період проведення АТО за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою виплачується винагорода у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення.

Розмір винагороди визначається, виходячи з розміру посадового окладу (у тому числі посадового окладу за посадою, до тимчасового виконання обов'язків (завдань) за якою допущено військовослужбовця), окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії, та повинен становити не менш як 3000 гривень на місяць. У разі участі у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця розмір винагороди визначається пропорційно дням участі, виходячи з її розміру, що становить не менш як 3000 гривень.

Винагорода виплачується за час, обрахований з дня фактичного початку участі військовослужбовців (крім резервістів) у заходах, зазначених у пункті 1 цього розділу, до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів (штабу АТО).

П.5 розділу ІІ Порядку №49 військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов: залучені до проведення АТО; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу АТО (крім військовослужбовців військових прокуратур та розвідувальних органів України); перебувають у районі проведення АТО.

Відповідно до п.7 розділу ІІ Порядку №49 Безпосередня участь у відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою підтверджується: журналом бойових дій (журналом ведення оперативної обстановки); бойовим донесенням (підсумковим, терміновим та позатерміновим), рапортом керівника підрозділу, який виконував завдання.

Крім того, підтвердними документами є: бойовий наказ командира військової частини для виконання поставлених завдань охорони об'єктів (несення служби на блокпостах, звільнення об'єктів, які захоплені, тощо), письмовий наказ командира військової частини, який виконував завдання; запис у книзі прикордонної служби підрозділу охорони державного кордону про виконання завдань прикордонними нарядами щодо відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; постова відомість під час охорони об'єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), де визначені особовий склад, який залучається до охорони, час, місце, порядок виконання завдань, книга служби нарядів та подій, що відбувалися.

З аналізу наведених норм вбачається, що підставою для виплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції є, зокрема, наказ начальника органів внутрішніх справ за час фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі.

Таким чином, винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в АТО, а тільки за час фактичної участі у відповідних заходах, які зазначені в п.1 додатку 1 Постанови №24.

Відповідно до наказів ГУ МВС України в Донецькій області «Про виплату винагороди особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ ГУМВС в області за участь в антитерористичній операції» від 19.03.2015 №№589, 590 на виконання вимог наказу МВС України від 23.07.2014 №719 «Про виплату винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 серпня 2014 року за №939/25716» позивачеві виплачено винагороду за грудень 2014 року в сумі 3868,55 грн., січень 2015 року в сумі 2032,26 грн. за безпосередню участь в антитерористичній операції (т.2 а. с. 132-135).

В період лютий-березень 2015 року та 10 днів квітня 2015 року позивач не був залучений до виконання конкретних завдань, пов'язаних з безпосередньою участю у АТО, а тому не був включений до наказів ГУМВС України в Донецькій області про виплату винагороди за безпосередню участь в АТО. У період з 01.05.2014 до 01.12.2014 накази про виплату винагороди за безпосередню участь в АТО начальником ГУМВС України в Донецькій області не видавалися.

Виконання службових обов'язків в містах, які відносяться до зони проведення АТО, а саме, в м.Маріуполі, де позивач перебував на публічній службі, не свідчить про безпосередню участь позивача у виконанні конкретних завдань, пов'язаних з безпосередньою участю позивача в АТО.

Таким чином, позивачу було виплачено винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за грудень 2014 року, січень 2015 року на підставі відповідних наказів, які підтверджували його безпосередню участь у виконанні завдань, пов'язаних з АТО.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що підставою для виплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції є, зокрема, наказ начальника органів внутрішніх справ за час фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 наказу МВС України від 23.07.2014 №719, до дня завершення такої участі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо стягнення з Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області 100 відсотків грошової винагороди за безпосередню участь у АТО у період з 01.05.2014 року до 10.04.2015 року з урахуванням інфляції та 3% річних у розмірі 40881,94 грн. та 100 відсотків грошової винагороди за безпосередню участь у АТО у період з 10.04.2015 року по день поновлення на посаді у розмірі 42000 грн., оскільки позивачу виплачено винагороду за грудень 2014 року в сумі 3868,55 грн., січень 2015 року в сумі 2032,26 грн. за безпосередню участь в антитерористичній операції, а доказів наявності наказів щодо нарахування винагороди за інший період позивачем суду не надано.

Крім того, позовні вимоги про стягнення з Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області витрат на проїзд до м. Слов'янська і юридичну допомогу у загальному розмірі 100000 грн. колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Позивачем не обґрунтовано понесення ним затрат на юридичну допомогу, а саме: не надано доказів укладання договору про надання правової допомоги, не надано платіжних документів щодо оплати зазначених послуг, які підтверджують факт понесення витрат.

Крім того, компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суб'єктом владних повноважень, підлягає стягненню з останнього лише у випадках надання правової допомоги безпосередньо в процесі судового розгляду справи, тобто право на правову допомогу може реалізуватися в адміністративному процесі безпосередньо у формі представництва у відповідності з вимогами ст. 56 КАС України.

Безпідставними та необґрунтованими також є позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення з Відповідача 2 витрат на проїзд позивача до м. Слов'янська, оскільки судові засідання у справі проводились за особистою участю позивача в режимі відеоконференції, проведення якої забезпечувалось Орджонікідзевським районним судом м.Маріуполя Донецької області, тобто в межах населеного пункту, де проживає позивач.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі.

На підставі викладеного колегія суддів вирішила, що спір за суттю вирішений вірно, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, підстави для скасування постанови суду відсутні.

Ухвалу в повному обсязі складено 31 серпня 2016 року.

Керуючись ст.122-1, ст.195 ч.1, ст.196, ст.198 ч.1 п.1, ст.200, ст.205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року у справі №805/1751/15-а за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

Головуючий Л.А. Василенко

Судді: А.В. Гайдар

Р.Ф.Ханова