Рішення № 60144402, 25.08.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 20/62/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2016 Справа № 908/2025/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ (69034, м. Запоріжжя, вул. Цимлянська, буд. 29-А)

до відповідача: Запорізької митниці Державної фіскальної служби України (69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка (Кремлівська), буд. 12)

про стягнення 10465,05 грн. матеріальної шкоди

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1 (дов. № б/н від 11.08.2014 р.);

Від відповідача ОСОБА_2 (дов. № б/н від 16.05.2016 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з Державного бюджету на користь позивача суми 10465,05 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправним рішенням та діями Запорізької митниці.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.08.2016 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2025/16, справі присвоєно номер провадження 20/62/16, справу призначено до розгляду на 18.08.2016 р. На підставі ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва до 16.00 год. 25.08.2016 р.

Відповідно до ст. 81-1 ГПК України за ініціативою суду здійснювалося фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні 25.08.2016 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням письмового нормативного обґрунтування позовних вимог, яке надійшло 11.08.2016 р. Позовні вимоги мотивовано наступними обставинами. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.03.2014 р. по справі № П/808/275/14 визнано протиправними та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів № 112050000/2013/000752/2 від 17.09.2013 р. та № 112050000/2013/000762/2 від 19.09.2013 р., прийняті Запорізькою митницею у відношенні позивача. На підставі зазначених рішень митниці позивачем надмірно сплачено митні платежі в розмірі 12676,81 грн. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015 р. по справі № 808/932/15 зобовязано Запорізьку митницю надати висновок до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про повернення позивачу надмірно сплачених митних платежів у розмірі 12676,81 грн. Судове рішення Запорізькою митницею в добровільному порядку не виконано. Висновки були надані в порядку примусового виконання, за якими 01.03.2016 р. та 02.03.2016 р. повернуто надміру сплачені митні платежі. Внаслідок прийняття Запорізькою митницею протиправних рішень позивач із 19.09.2013 р. по 01.03.2016 р. був позбавлений власних грошових коштів. За цей час втрати тільки від інфляції склали 10465,05 грн. Зазначає, що при розгляді справи № 6-113цс13 Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, на підставі ч. 2 ст. 184 СК України, підлягає індексації за аналогією згідно з п. 8 ст. 8 ЦПК України в порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення». Отже, в цивільному процесі застосується аналогія закону і сторони повинні індексувати суми, які сплачуються. Так само повинно відбуватися в господарському процесі, повинно відбуватися відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями органів державної влади. Індексація це не міра цивільно-правової відповідальності, а механізм, призначений для реалізації принципу повного відшкодування втрат в умовах нестабільності цін. Індексація будь-яких платежів у звязку з їх затримкою обумовлена порушенням стороною, зобовязаною їх виплачувати, своїх обовязків і тому повинна здійснюватися в формі відшкодування заподіяної цим порушенням шкоди. Необхідність повного відшкодування шкоди встановлена ст. 1173 ЦК України. Відповідно до приписів ст. 56 Конституції України, ст. 1174 ЦК України наявність вини при нарахуванні шкоди не враховується. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою митниці та шкодою, завданою позивачу в формі втрат від інфляції, обумовлений тим, що у випадку не приймання службовцями митниці протиправних рішень із позивача не було відповідно до протиправних рішень стягнуто додаткові митні платежі в розмірі 12676,81 грн.; у випадку прийняття митницею заходів для повернення коштів відразу після скасування її протиправних рішень, повернення коштів відбулося ще в 2014 р. Просить позов задовольнити, стягнути з Державного бюджету на користь позивача суму 10465,05 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправним рішенням та діями Запорізької митниці. Позов обґрунтований ст. 56 Конституції України, ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, Конвенцією з прав людини, рішеннями Європейського суду з прав людини.

Відповідач просить відмовити в задоволенні позовної заяви. В письмовому відзиві, який надійшов до суду 16.08.2016 р., зазначив, що позовна вимога є необґрунтованою та безпідставною. Враховуючи те, що в позивача був у наявності податковий борг, який виключав повернення грошових коштів у силу приписів ст. 43 ПК України, митницею рішення суду про повернення позивачу надмірно сплачених митних платежів у розмірі 12676,81 грн. було виконано лише в примусовому порядку. Вважає, що позивач жодним чином нормативно не обґрунтовує свою позицію стосовно того, що митний орган повинен сплачувати будь-які кошти за втрату від інфляційних процесів. Запорізька митниця не була з позивачем у будь-яких господарських чи цивільних (договірних) відносинах, а тому не повинна сплачувати втрати від інфляції. Відшкодування шкоди це відповідальність, а не боргове (грошове) зобовязання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності. Грошові кошти, які були сплачені по рішенням про визначення митної вартості в розмірі 12676,81 грн., не є шкодою відповідно до ст. 43 ПК України, а є надміру сплаченими митними платежами, а тому в митного органу не виникає ніякого грошового зобовязання. За рішенням суду від 30.09.2014 р. митниця скасувала рішення про визначення митної вартості товарів і за цим рішенням суду в митниці не було жодного зобовязання щодо повернення грошових коштів, оскільки позивач не звертався до митного органу на підставі ст. 43 МК України з заявою про повернення надміру сплачених митних платежів із вересня 2013 р. Із заявою про повернення коштів позивач звернувся лише 29.01.2015 р., отже вимога сплати втрати від інфляційного процесу з вересня 2013 р. є безпідставною. Митний орган не спричиняв позивачу шкоду в розмірі 12676,81 грн. (це є надмірно сплачені кошти), а тому не перебував у цивільних відносинах із позивачем і втрати, які позивач заявляє як шкоду, не можуть бути шкодою, оскільки відповідно до ст. 625 ЦК України це є відповідальністю за порушення грошового зобовязання. Питання повернення грошових коштів після сплати надміру сплачених митних платежів врегульоване нормами ПК та МК. Це є спеціальним законодавством і норми ЦК на нього не розповсюджуються. Оскільки втрати від інфляції це не шкода, а відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, не може бути причинного звязку між скасованим рішенням про коригування митної вартості та шкодою. Нормами ст. 1166 ЦК України передбачено відповідальність за шкоду, завдану немайновим правам юридичної особи, майну юридичної особи. Митницею своїми діями при здійсненні митного контролю та митного оформлення, а саме винесенням рішення про коригування митної вартості, не завдано збитків ні особистим немайновим правам позивача, ні самому майну. Позивачем не доведено наявність складу цивільного правопорушення. Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в справі № 808/932/15 від 24.05.2016 р. не встановила між позивачем та митницею будь-яких зобовязальних відносин, а підтвердила і визначила правовідносини сторін у сфері повернення зайво сплаченого митного платежу. Нарахування інфляційних втрат суперечить приписам ч. 3 ст. 11 ЦК України і не може вважатися шкодою в розумінні ст. 22 ЦК України.

На письмовий відзив позивач 18.08.2016 р. надав додаткові письмові пояснення, в яких зазначив, зокрема, що за запереченнями відповідача, останній вважає майном товар, який було заявлено позивачем до митного оформлення. В рішеннях Європейського суду з прав людини та Першому протоколі до Конвенції під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності, а також прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, «активи», які можуть виникнути, «правомірні очікування»/»законні сподівання» особи. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей. Позивач законно сподівався митного оформлення товару без прийняття протиправного рішення про коригування митної вартості та правомірно очікував своєчасного повернення коштів, стягнутих митницею на підставі протиправних рішень від 17.09.2013 р., від 19.09.2013 р. Представник позивача наполягав на задоволенні позовної вимоги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.03.2014 р. у справі № П/808/275/14, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 р., адміністративний позов ТОВ «Технохімреагент» до Запорізької митниці Міндоходів задоволений, визнано протиправними та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів № 112050000/2013/000752/2 від 17.09.2013 р. та № 112050000/2013/000762/2 від 19.09.2013 р., прийняті Запорізькою митницею у відношенні ТОВ «Технохімреагент». Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень зазначена постанова набрала законної сили 30.09.2014 р.

Як вбачається з зазначеної постанови, за результатами розгляду поданих позивачем документів Запорізькою митницею прийняте рішення № 112050000/2013/000752/2 від 17.09.2013 р. та № 112050000/2013/000762/2 від 19.09.2013 р. про коригування митної вартості товарів (з 1,765 доларів США/кг до 1,97 доларів США/кг), оскільки подані декларантом документи не містять всіх даних, відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості товару. Судом встановлено, що в митного органу під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості поставленого ТОВ «Технохімреагент» товару були відсутні підстави для сумнівів щодо числового значення заявленої декларантом (ТОВ «Технохімреагент») митної вартості, оскільки подані декларантом документи містили в числовій формі обєктивні дані про митну вартість товару. Проте митницею не було визнано заявлену декларантом митну вартість ввезеного товару та було прийнято рішення про її коригування. З оскаржуваних рішень про визначення митної вартості товару за методом № 6 не вбачається, в чому саме полягала неможливість визначення митної вартості за першим методом на підставі наявних документів, поданих позивачем.

Згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.02.2015 р. у справі № К/800/5829/15 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Запорізької митниці Міндоходів України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.03.2014 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 р. Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень касаційна скарга на цей час не розглянута.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015 р. у справі № 808/932/15, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 р., адміністративний позов ТОВ «Технохімреагент» до Запорізької митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, за участю прокуратури Запорізької області про зобовязання вчинити певні дії та стягнення надмірно сплачених митних платежів у розмірі 12676,81 грн., задоволений частково, зобовязано Запорізьку митницю ДФС надати висновок до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про повернення ТОВ «Технохімреагент» надмірно сплачених митних платежів у розмірі 12676,81 грн.

Відповідно до даної постанови, судом відмовлено позивачу в задоволенні вимоги щодо стягнення надмірно сплачених митних платежів, оскільки при поверненні надмірно сплачених митних платежів Запорізька митниця повинна дотриматися відповідної процедури повернення платникам податків коштів, надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, визначено Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 р. № 618. Судом встановлено, що оскільки рішення про коригування митної вартості товарів, прийняті Запорізькою митницею ДФС № 112050000/2013/000752/2 від 17.09.2013 р. та № 112050000/2013/000762/2 від 19.09.2013 р. визнані протиправними та скасовані судом, у позивача виникло право на звернення до митного органу з заявою про повернення надмірно сплачених митних платежів у розмірі 12676,81 грн. Позивач відповідно до вимог Порядку № 618 звернувся до митного органу з заявою щодо повернення надмірно сплачених митних платежів, позивачем виконані всі передбачені законодавством дії для повернення надмірно сплачених коштів, суд прийшов до висновку про необхідність зобовязати Запорізьку митницю надати висновок до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про повернення ТОВ «Технохімреагент» надмірно сплачених митних платежів у розмірі 12676,81 грн. Оскільки Запорізька митниця не виконала процедурних обовязків щодо алгоритму дій, покладених на неї Порядком № 618 та Порядком № 882/1188, то вимога щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «Технохімреагент» надмірно сплачених при митному оформленні товару за вантажно-митними деклараціями митні платежі в розмірі 12676,81 грн. є передчасною.

Згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.07.2016 р. у справі № К/800/15851/16 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Запорізької митниці ДФС на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 р. у справі № 808/932/15. Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень касаційна скарга на даний час не розглянута.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участі ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою державного виконавця відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Запорізькій області від 26.01.2016 р. (ВП № 49940878) відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 808/932/15, виданого 21.01.2016 р.

25.02.2016 р. Запорізькою митницею ДФС видано висновки №№ 24, 25, 26, 27 про повернення з бюджету мита на товари та податку на додану вартість на суму 1459,92 грн., на суму 4784,05 грн., на суму 1504,08 грн., на суму 4928,76 грн., відповідно, всього на загальну суму 12676,81 грн. Зазначені висновки листом від 25.02.2016 р. № 26/11/08-70-25-03 направлені відповідачем до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області. У даному листі також зазначено, що станом на 26.02.2016 р. ТОВ «Технохімреагент» має податковий борг у сумі 1007928,19 грн.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню на наступних підставах.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України).

Предметом спору є стягнення з Державного бюджету України суми матеріальної шкоди, завданої протиправними рішеннями та діями Запорізької митниці. Позивач зазначає, що внаслідок прийняття відповідачем неправомірних рішень № 112050000/2013/000752/2 від 17.09.2013 р., № 112050000/2013/000762/2 від 19.09.2013 р., якими було скориговано митну вартість товарів та внаслідок чого позивач сплатив додаткові митні платежі в розмірі 12676,81 грн., він був позбавлений можливості використовувати належні йому кошти, чим, на його думку, йому завдано матеріальної шкоди в сумі 10465,05 грн., що складає суму нарахованих інфляційних втрат.

Положенням про Запорізьку митницю ДФС, затвердженим наказом ДФС України від 26.08.2014 р. № 76, із змінами і доповненнями, внесеними наказом ДФС від 19.06.2015 р. № 439, визначено, що Запорізька митниця Державної фіскальної служби України є територіальним органом Державної фіскальної служби України, який підпорядковується Державній фіскальній службі України. Запорізька митниця ДФС є органом доходів і зборів, забезпечує реалізацію повноважень ДФС у зоні своєї діяльності. Запорізька митниця ДФС є правонаступником усіх прав та обовязків Запорізької митниці Міндоходів.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 56 Конституції України встановлено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положення даної статті Конституції реалізуються нормами статті 1173 ЦК України, за змістом якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, для відшкодування шкоди згідно зі ст. 1173 ЦК, необхідно довести неправомірність поведінки (неправомірність бездіяльності) особи, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи (п. 6 Розяснення Вищого арбітражного суду України від № 01.04.1994 р. № 02-5/215).

Як було встановлено рішеннями судових органів та не доказується при розгляді даного спору в силу ч. 3 ст. 35 ГПК України, відповідачем відносно позивача прийнято неправомірні рішення № 112050000/2013/000752/2 від 17.09.2013 р., № 112050000/2013/000762/2 від 19.09.2013 р., якими було скориговано митну вартість товарів та внаслідок чого позивач сплатив додаткові митні платежі в розмірі 12676,81 грн.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань встановлено статтею 43 Податкового кодексу України. За нормами даної статті помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобовязань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 р. № 618 затверджений Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами (далі Порядок № 618), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 р. за №1097/14364. Даний Порядок розроблено відповідно до ч. 2 ст. 45 БК України та ст.ст. 43, 102 ПК України.

Як було встановлено судом, рішення відповідача № 112050000/2013/000752/2 від 17.09.2013 р., № 112050000/2013/000762/2 від 19.09.2013 р. були визнані протиправними та скасовані постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.03.2014 р. у справі № П/808/275/14, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 р.

Для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером субєкта господарської діяльності. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України. У заяві, зокрема, зазначаються причини повернення коштів та напрям перерахування коштів. До заяви додаються: аркуші з позначенням « 3/8» комплектів бланків митних декларацій форм МД-2 і МД-3 і доповнення (у разі їх оформлення) або другий аркуш оформленої посадовою особою митного органу уніфікованої митної квитанції МД-1, за якою помилково та/або надмірно сплачено митні та інші платежі; документи, що підтверджують суму помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів. Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум. Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати. Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Висновок про повернення платникам податків помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів повинен бути прийнятий митним органом не пізніше як за пять робочих днів до закінчення 20-денного строку з дня подання платниками податків заяви. За відсутності підстав для повернення коштів у встановленому порядку готується та надсилається заявнику письмова обґрунтована відповідь (розділ ІІІ Порядку № 618).

Отже, для повернення з Державного бюджету України платникам податків надмірно сплачених до бюджету коштів чинним законодавством встановлений спеціальний порядок, якого необхідно дотримуватися як платнику податків, так і, в даному випадку, митниці.

При цьому, як було встановлено судовими інстанціями при розгляді справи № 808/932/15, оскільки рішення про коригування митної вартості товарів № 112050000/2013/000752/2 від 17.09.2013 р., № 112050000/2013/000762/2 від 19.09.2013 р. визнані протиправними та скасовані судом, у ТОВ «Технохімреагент» виникло право на звернення до митного органу з заявою про повернення надмірно сплачених митних платежів у розмірі 12676,81 грн. Рішення суду про скасування рішень митниці набрало законної сили 30.09.2014 р., позивач з відповідною заявою про повернення надмірно сплачених коштів звернувся до відповідача лише 29.01.2015 р., що є його правом (заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України). Разом з тим, без подання відповідної заяви з встановленими до неї додатками, у відповідача не виникає обовязку на повернення платнику податків надмірно сплачених митних платежів.

Згідно з і ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 33 ГПК України обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Тобто, на позивача покладається обовязок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача та причинний зв'язок такої поведінки з заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усіх вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 ЦК України. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 ГК).

Поняття зобовязання та підстави його виникнення встановлені статтею 509 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 10465,05 грн., завданою позивачу у формі втрат від інфляції у період із 19.09.2013 р. по 01.03.2016 р.. Позивач вважає, що внаслідок прийняття Запорізькою митницею протиправних рішень позивач у цей період був позбавлений власних грошових коштів, не мав можливості ними розпоряджатися.

Сплата індексу інфляції за весь час прострочення цивільним законодавством передбачена у частині 2 ст. 625 ЦК України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, дана стаття поширюється на порушення саме грошового зобовязання, що існувало між сторонами до прийняття рішення суду.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 розяснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Обовязок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилися від прийняття зобовязання за договором (ст. 612 ЦК), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобовязання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобовязань, а з інших підстав.

Частина 3 ст. 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обовязки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобовязань.

Таким чином, стягнення втрат від інфляції не поширюється на правовідносини між сторонами в даній справі, оскільки між ними відсутні будь-які договірні зобовязальні правовідносини.

Більш того, як вбачається із судових рішень та висновків Запорізької митниці №№24,25,25,26,27 від 25.02.2016 р., позивачу повернуті із бюджету грошові кошти у розмірі 12 676,81 грн., правова природа яких мито на товари, що ввозяться субєктами підприємницької діяльності та податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів. Суд приходить до висновку, що правова природа цих платежів не змінилась, тому нарахування втрат від інфляції на мито та податок на додану вартість чинним законодавством України не передбачено, інфляційні втрати не може бути визнано шкодою.

Крім того, щодо причинно-наслідкового звязку між неправомірними діями відповідача та втратами позивача суд бере до уваги, що відповідно до ч 7 ст.55 Митного кодексу України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів. Таким чином, декларант має право вільно, на свій розсуд, обрати варіант дій: 1) або погодитись з відкоригованою митним органом митною вартістю та подати документи для митного оформлення товарів за відкоригованою митною вартістю; 2) або прийняти рішення про надання відповідної гарантії для випуску товарів у вільний обіг та сплатити митні платежі згідно з митною вартістю товарів, визначеною самим декларантом. Приймаючи рішення, декларант повинен усвідомлювати можливі наслідки свого вибору, в тому числі понесених витрат. Згідно з ст.42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, одним із принципів якої є здійснення її на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Таким чином, протиправні рішення відповідача не перебувають у причинно-наслідковому звязку з майновими втратами позивача, і розмір цих втрат не доведений.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 10465,05 грн. матеріальної шкоди, що складає суму нарахованих позивачем у період з 19.09.2013 р. по 01.03.2016 р. інфляційних втрат є необґрунтованими та недоведеними .

Посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 06.11.2013 р. у справі № 6-113цс13, яка була прийнята за аналогією закону відповідно до ч. 8 ст. 8 ЦК України, судом до уваги не береться, оскільки згідно з даною постановою суд розглядав відносини, які врегульовано Сімейним кодексом України, зокрема, ч. 2 ст. 184 якого встановлено індексацію розміру аліментів, що визначений судом у твердій грошовій сумі. Відносини, які склалися між сторонами в справі № 6-113цс13 не є подібними, а тому до них не можуть бути застосовані положення ч. 8 ст. 8 ЦК України. Крім того, Цивільним кодексом України встановлено, що обовязок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції не виникає у випадках відшкодування збитків та шкоди. Щодо посилання позивача у додаткових поясненнях на ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини у справах, наведених у цих поясненнях, стосовно визначення поняття «майно», «правомірні очікування», суд зауважує, що це не впливає на суть спору, оскільки визначення поняття майна мається у главах 12,13 ЦК України і це є приписи закону. Сподівання позивача на митне оформлення товару без прийняття протиправного рішення про корегування митної вартості кореспондується із його правом вибору у разі прийняття рішення про корегування митної вартості, тобто правом, передбаченим ч 7 ст.55 Митного кодексу України. Відповідно до ч.1ст.12, ч.1 ст.13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до ст.43 Податкового кодексу України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Таким чином, право вибору подання такої заяви про повернення надміру сплаченої суми також належало позивачу ( в день виникнення такого права чи протягом 1095 днів).

На підставі викладеного, в позові судом відмовляється повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір не стягується.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 30 серпня 2016 р.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів із дня оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.