Постанова № 60143442, 23.08.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2016 року Справа № 813/2786/16

Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Кузана Р.І.,

судді Грень Н.М.,

судді Хоми О.П.,

секретар судового засідання Перчак С.В.,

з участю представників:

позивача Рудницької М.І.,

відповідача Романа Н.О.,

третіх осіб Смосюка С.М., Рудницької М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Виконавчого комітету Львівської міської ради до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Львівська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в:

Виконавчий комітет Львівської міської ради (далі - позивач) звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.05.16р. ВП № 51258707, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В.;

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.06.16р. ВП № 51440964, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговською-Харітоновою Я.О.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що державними виконавцями протиправно накладено арешт на все майно Львівської міської ради, оскільки вартість такого майна значно перевищує суму заборгованості, що є предметом стягнення у виконавчих провадженнях №51258707 та №51440964.

Незважаючи на те, що в оскаржуваних постановах державні виконавці зазначили, що арешт накладено в межах суми звернення стягнення, фактично таке обмеження не діє, виконавчий комітет Львівської міської ради, як уповноважений орган на управління майном комунальної власності, позбавлений можливості вирішувати питання щодо розподілу житла та прийняття рішень щодо оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна комунальної власності, а також приватизації житлового фонду.

Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримала в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях. Просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення адміністративного позову заперечив. Зазначив, що державні виконавці при винесенні оскаржуваних постанов діяли в межах повноважень та на підставі вимог Закону. Вказав, що відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Статтею 57 цього Закону передбачено, що арешт може бути накладений в межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів на все майно боржника або на окремі предмети.

З урахуванням викладеного вважає, що державні виконавці діяли правомірно, відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Ухвалою від 15.08.16р. судом залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Львівську міську раду та Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи».

Представник Львівської міської ради в судовому засіданні адміністративний позов підтримала повністю з підстав, зазначених позивачем. Просила адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» проти задоволення позовних вимог заперечив. Подав письмові заперечення, суть яких зводиться до наступного. Право державного виконавця накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізувати його в установленому законодавством порядку передбачене п.5 ч.3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження». Статтею 57 Закону передбачено можливість вчинення альтернативних (взаємовиключних) дій, накладати арешт на все майно боржника або на окремі предмети. Тому дії державних виконавців відповідають вимогам законодавства.

Крім цього, позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки про наявність оскаржуваних постанов Виконавчому комітету Львівської міської ради було відомо ще 07.07.16р., що підтверджується листами № 1104-вих-574 та № 1104-вих-575, які долучені до матеріалів виконавчих проваджень. З цих підстав просить адміністративний позов залишити без розгляду.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

27.05.16р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу №910/28297/14 Господарського суду м.Києва, виданого 23.11.15р. про стягнення солідарно з Львівської міської ради та Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на користь ТзОВ «Українські інвестиційні системи» 12 012 263 грн. 45 коп. (ВП №51258707). Боржником у вказаному виконавчому провадженні є Львівська міська рада (79008, м.Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ 04055896).

В цей же день державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно з якою накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно, що належить Львівській міській раді в межах суми звернення стягнення 12 012 263 грн. 45 коп.

14.06.16р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговською-Харітоновою Я.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу №910/28297/14 Господарського суду м Києва, виданого 23.11.15р. про стягнення з Львівської міської ради на користь ТзОВ «Українські інвестиційні системи» 59 821 376 грн. 61 коп. (ВП №51440964).

В цей же день державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно з якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику - Львівській міській раді у межах суми звернення стягнення 59 821 376,61 грн.

На підставі вказаних постанов 05.07.16р. та 14.07.16р. державними реєстраторами внесено записи до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та державного реєстру обтяжень рухомого майна про реєстрацію обтяжень.

08.08.16р. Юридичним управлінням Львівської міської ради листом № 1104-вих-717 повідомлено Виконавчий комітет Львівської міської ради про наявність постанов про накладення арешту на все майно Львівської міської ради та надано копії таких постанов.

Не погодившись з такими рішеннями державних виконавців Виконавчий комітет Львівської міської ради 12.08.16р. оскаржив їх до суду.

При вирішенні справи суд керувався наступним.

Частиною 2 ст.19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.99р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб), згідно зі ст. 1 Закону № 606-XIV - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 ст. 6 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 25 Закону №606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з ч.2 ст. 52 Закону № 606-XIV стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих на виконання статей 191 та 261 Закону України "Про теплопостачання", статті 151 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки".

Частиною 6 цієї статті передбачено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно з ст. 57 Закону №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

За положеннями ч. 3 цієї статті арешт може бути накладений у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Аналіз вказаних положень Закону №606-XIV дає підстави дійти висновку, що державний виконавець в процесі виконання виконавчого документу, для забезпечення належного його виконання, має право накладати арешт на майно боржника та заборону на його відчуження, шляхом винесенні відповідних постанов.

Разом з цим, при винесенні таких постанов державний виконавець повинен враховувати певні законодавчі обмеження, зокрема: перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення чи накладено арешт на кошти, суму стягнення, в межах якої такий арешт може бути накладений, а також державний виконавець наділений правом накладати арешт на все майно боржника чи окремо визначене, виходячи з наявної у нього інформації щодо майнового стану боржника в кожному конкретному випадку.

В той же час, визначені державним виконавцем межі накладеного арешту з урахуванням суми стягнення, у випадку накладення арешту на все майно боржника, фактично не змінюють суті обмежувальних заходів щодо розпорядження всім майном.

В даному випадку, як вже зазначалось, оскаржуваними постановами державні виконавці наклали арешт на все нерухоме та рухоме майно Львівської міської ради в межах суми звернення стягнення.

Разом з цим, з наявного у справі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень судом встановлено, що в цьому державному реєстрі відсутні обмеження щодо суми, в межах якої накладений арешт на майно Львівської міської ради, відтак зазначені в постановах обмеження щодо суми фактично не враховані.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За положеннями ст. 16 цього Закону органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з Положенням про виконавчий комітет Львівської міської ради, яке затверджене Ухвалою Львівської міської ради № 975 від 21.06.07р. (зі змінами і доповненнями), Виконавчий комітет є виконавчим органом ради, їй підконтрольним та підзвітним з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - підконтрольний та підзвітний вищим органам виконавчої влади. Виконавчий комітет є юридичною особою (ЄДРПОУ 26256622).

Виконавчий комітет наділений, зокрема, повноваженнями щодо розподілу відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності міста (надання, обмін); вирішення питань щодо використання нежитлових приміщень, будинків і споруд, що належить до комунальної власності (п. 2.13 Положення), а також прийняття рішень щодо оформлення відповідно до законодавства права власності на об'єкти нерухомого майна комунальної та державної форм власності і передачу державного (комунального) житлового фонду, що знаходиться у пам'ятках культурної спадщини національного значення, у власність громадян (приватизацію) (п. 2.28 Положення).

Таким чином, суб'єктом права комунальної власності є відповідні територіальні громади, а місцеві ради та їх виконавчі органи лише представляють інтереси громади у відносинах власності.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що оскаржуваними постановами фактично накладено арешт на все майно, що належить територіальній громаді міста Львова, та обмежено здійснення повноважень Виконавчого комітету Львівської міської ради.

При вирішенні даного спору суд вважає за доцільне дати оцінку спірним постановам виходячи з принципу пропорційності, який є загальноправовим принципом, спрямованим на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються, та дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення.

Отже, принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини перевірку та забезпечення справедливої збалансованості інтересів людини з інтересами (потребами) суспільства вважає одним з основних засобів забезпечення правомірності відносин "людина - держава".

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що цей принцип пов'язаний насамперед із проблемою правомірностей обмежень прав людини. Завдяки діяльності суду в праві Конвенції щодо кожного з прав людини склалися критерії припустимого втручання держави, засновані на принципі пропорційності, унаслідок чого він набуває універсального значення. При цьому такі критерії стосуються як нормативно-правових, так і індивідуально-правових заходів.

При встановлені обмежень має зберігатися сутність суб'єктивного громадянського права, що здійснюється на розсуд особи, якщо це не йде у розріз з важливими суспільними інтересами та правами інших уповноважених осіб.

Вимога мінімальності державно-правового впливу на суспільні відносини означає, що засоби повинні бути якнайменш обтяжливими для суб'єктів права. В умовах правової держави заборона надмірного державного втручання у свободу особи розглядається як аксіоматична вимога: держава має право обмежувати право людини тільки тоді, коли це дійсно необхідно, і тільки в такому обсязі, в якому її заходи будуть співмірними з поставленою метою. Іншими словами, у цій сфері проголошується і діє принцип пропорційності (розмірності, адекватності).

Даючи оцінку постановам про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 51258707 від 27.05.16р. та ВП №51440964 від 14.06.16р. через призму принципу пропорційності, суд дійшов висновку, що державні виконавці використали надані їм повноваження щодо накладення арешту на майно боржника без дотримання балансу між суспільними інтересами та правом стягувача у виконавчому провадженні. За наявності у державного виконавця повноважень та можливості отримати інформацію про конкретно визначене майно, що перебуває у власності боржника, накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно територіальної громади міста Львова є неспіврозмірним з сумою, яка підлягає стягненню за виконавчими документами.

При цьому, суд враховує, що згідно з наявними у справі письмовими доказами та наданими в судовому засіданні поясненнями представника ТзОВ «Українські інвестиційні системи», заборгованість Львівської міської ради, що є предметом стягнення по виконавчому провадженню № 51258707 в сумі 12 012 263,45 грн., вже погашена боржником в повному обсязі.

Крім цього, Львівською міською радою 07.07.16р. направлено на адресу відповідача листи № 1104-вих.574 та № 1104-вих.575 згідно з якими боржником, для забезпечення виконання виконавчих документів, було запропоновано державним виконавцям накласти арешт на об'єкти нерухомого майна, що розташовані в центральній частині міста Львова, зокрема, приміщення площею: 481,1 кв.м. на пл. Ринок, 38, 246,9 кв.м. на пл. Ринок, 37 та 162,9 кв.м. по вул. Л.Українки, 15, вартість яких, згідно з висновками експертів, становить орієнтовно 77 340 000 грн. Однак державні виконавці жодним чином не відреагували на таку пропозицію.

Доводам представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» щодо пропуску позивачем строку звернення з адміністративним позовом судом надана оцінка в ухвалі з питань залишення адміністративного позову без розгляду, а тому ці обставини додатково судом не оцінюються.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За положеннями пунктів 3 та 8 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що оскаржувані постанови державних виконавців про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності, відтак їх слід визнати протиправними та скасувати, задовольнивши позовні вимоги повністю.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати зі сторін не належить стягувати.

Керуючись статтями 7-14, 69-71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

п о с т а н о в и в :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати постанови державних виконавців відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.05.16р. ВП №51258707 та від 14.06.16р. ВП № 51440964.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Кузан Р.І.

Суддя Грень Н.М.

Суддя Хома О.П.