Постанова № 60139284, 12.08.2016, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/1349/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2016 року Золочівський районний суд Львівської області в особі судді Сивак В. М. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Золочівського об"єднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить: - визнати протиправними дії Золочівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області щодо відмови йому у перерахунку пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, що діяла станом на 13.03.2015 року) на підставі довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату; - скасувати рішення Золочівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області № 1951/04-40 від 30.06.2016 року про відмову йому в перерахунку пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату; - зобов'язати Золочівське об'єднане управління Пенсійного Фонду України Львівської області провести йому перерахунок пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, що діяла станом на 13.03.2015 року) на підставі довідки прокуратури Львівської області № 18-1081 від 16.06.2016 року, виходячи з розрахунку 60 відсотків від суми місячної заробітної плати, яка згідно з довідкою прокуратури Львівської області № 18-1081 від 16.06.2016 року складає 11101 гривня 08 копійок, починаючи з 01.01.2016 року, та виплатити недоплачену частину пенсії починаючи з 01.01.2016 року; - постанову суду звернути до негайного виконання та зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення

В обґрунтування позову покликається на те, що з 13.03.2015 року, перебуває на обліку в Золочівському об'єднаному управлінні Пенсійного Фонду України Львівської області, як отримувач пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, в редакції, чинній на момент призначення пенсії.

22.06.2016 року він звернувся до Золочівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області з заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, у редакції, яка діяла на час призначення пенсії та довідки прокуратури Львівської області про заробітну плату № 18/1081 від 16.06.2016 року.

Відповідач рішенням від 30.06.2016 року відмовив у перерахунку пенсії на підставі п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, мотивуючи свою відмову тим, що відповідно до вищевказаного нормативного акту з 1 червня 2015 року скасовуються норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а раніше призначені пенсії не перераховуються.

Вважає, що внаслідок дій відповідача порушено його конституційні права на соціальний захист і пенсійне забезпечення, передбачені Конституцією України, іншими Законами України, так як йому неправомірно відмовлено в перерахунку пенсії за вислугу років, оскільки відповідач послався на норму закону, яка не може бути застосована в часі при перерахунку пенсії за вислугу років.

Відповідач Золочівське об"єднане управління Пенсійного Фонду України Львівської області позов не визнав та в письмових запереченнях на позов пояснили, що відповідно до ч.1 ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ " Про прокуратури" із змінами внесеними Законом України " Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VІІІ, які набрали чинності з 01.01.2015 року, прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - не менше 22 років вислуги, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років. Позивачу ОСОБА_1, на підставі заяви про призначення пенсії, управлінням 19.03.2015 р. прийнято рішення про призначення пенсії за вислугу років з 13.03.2015 року, відповідно до ст. 50-1 ЗУ "Про прокуратуру" ( редакції чиній на час призначення пенсії). 22.06.2016 року позивач звернувся із заявою щодо перерахунку пенсії за вислугу років в зв"язку із підвищенням заробітної плати відповідно до постанови КМУ від 09.12.2015 р. № 1013 та за матеріалами пенсійної справи. У перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відмовлено з наступних підстав. А саме з моменту набрання чинності Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII " Про прокуратуру", а саме з 15.07.2015 р. Закон України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ " Про прокуратуру" втратив чинність. Тобто, з 15.07.2015 р. втратили чинність норми щодо пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури в редакції Закону України від 05.11.1991 № 1789 ХІІ " Про прокуратуру", що була чиннна на момент призначення пенсії ОСОБА_1 З 15.07.2015 року правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів їх соціальне та матеріально- побутове забезпечення визначається Законом України від 14.10.2014 № 1697-vіі " Про прокуратуру". Відповідно до п. 20 ст. 86 такого закону, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Проте, останнім , на даний час, не прийнято жодного нормативного акту який регулював би умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури. Крім того, відповідно до п. 5 ЗУ від 02.03.2015 р. № 213 VIIІ " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних , на загальних підставах з 1 червня 2015 р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб ( до якого входить як призначення пенсій так і їх перерахунок, обчислення та виплата), яким пенсії/ щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу ", "Про прокуратуру " і т.д. Враховуючи те, що до 01.06.2015р. не прийнято закону , що стосувався б усіх видів пенсійного забезпечення осіб, у тому числі спеціальних пенсій, тому з вказанлї дати скасовані зокрема , норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються і перераховуються відповідно до Закону України " Про прокуратуру". Враховуючи постанову Золочівського районного суду по справі № 445/2355/15-а також випливає, що при скасуванні з 01 червня 2015 р. норм щодо пенсійного забезпечення осіб на яких поширюється ЗУ від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ " Про прокуратуру" та ЗУ 14.10.2014 № 1697-VII " Про прокуратуру" втратили чиність і норми щодо перерахунку раніше призначенних пенсій. Оскільки позивач звернувся із заявою в управління 22.06.2016 р. то до даного виду правовідносин повинні застосовуватися норми, які діють на даний час, а не на час призначення пенсії. Враховуючи , що на даний час відсутні норми, які б регулювали умови та порядок проведення перерахунку пенсії прокурорсько- слідчим працівникам , такі перерахунки не проводяться. Необхідно звернути увагу також на те, що ОСОБА_1. заявляє вимогу про перерахунок пенсії починаючи з 01.01.2016 р. в той час як із заявою про перерахунок пенсії він звернувся в управління ПФУ 22.06.2016 р. Дана вимога не обгрунтовується жодними нормативними актами. Управління також заперечують щодо вимоги позивача про негайне виконання постанови суду. Таким чином вимоги позивача є повністю безпідставними та такими що не підлягають до задоволення. З врахуванням наведеного управління просить відмовити повністю в задоволенні позову.

Згідно зі ст. 183-2 КАС України даний позов підлягає розгляду та вирішенню у порядку скороченого провадження. При цьому суд відзначає, що оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до компетенції адміністративних судів віднесена перевірка, чи вчинені дії суб'єктом владних повноважень на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Золочівському об'єднаному управлінні Пенсійного Фонду України Львівської області, як одержувач пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ та по даний час працює на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури України. Стаж роботи, необхідний для призначення цього виду пенсії позивач набув в період дії Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015р. №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах установ, закладів та організацій, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищено з 1 грудня 2015 року на 25 відсотків посадові оклади працівників, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», що згідно зі ст.50-1 Закону є підставою для перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

У зв'язку з підвищенням посадових окладів працівникам прокуратури, 22.06.2016 року позивач звернувся до Золочівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області із заявою про перерахунок раніше призначеної йому пенсії на підставі виданої прокуратурою Львівської області довідки про заробітну плату. Рішенням від 30.06.2016р. позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для перерахунку пенсії.

Умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих визначено статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII. Редакція зазначеної статті змінювалась.

Відповідно до ч. 13 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», в редакції, що діяла на час призначення позивачу пенсії, обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком пенсії.

За таких обставин, необхідною умовою для перерахунку пенсії є документи, додатково подані пенсіонером щодо розміру місячного заробітку за відповідною посадою станом на час звернення за перерахунком пенсії. Перерахунок пенсії провадиться на підставі розрахованої органами прокуратури України довідки про розмір місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію.

Підставою перерахунку, раніше призначеної, позивачу пенсії є Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», згідно із якою затверджено нові схеми посадових окладів працівників органів прокуратури, відповідно до яких відбулося підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників, яка набрала чинності із 01 грудня 2015 року та дає позивачу право на перерахунок пенсії.

Таким чином, з прийняттям постанови КМ України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 09 грудня 2015 року №1013 виникли підстави для перерахунку пенсії.

Не може бути підставою для відмови у перерахунку пенсії те, що Кабінетом Міністрів України не визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено ч.18 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Так, відповідно до ч.13 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» держава взяла на себе обов'язок забезпечити не лише нарахування але й перерахунок пенсії працівникам прокуратури, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.

За вказаних обставин, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України порядку проведення перерахунків призначених пенсій працівникам прокуратури, не може бути підставою для позбавлення особи права на перерахунок пенсії, що гарантоване законом.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що з 01.06.2015 року норми щодо пенсійного забезпечення працівників прокуратури, що призначалися на підставі Закону України «Про прокуратуру», втратили чинність у зв'язку з неприйняттям закону щодо призначення усіх видів пенсій, у тому числі і спеціальних, на загальних умовах, внаслідок чого позивач на підставі чинного законодавства не має права на перерахунок пенсії, оскільки, таке право було надане йому раніше на підставі діючого законодавства.

Отже, виходячи з вищенаведеного, суд не приймає до уваги доводів відповідача, викладених у запереченні на позовну заяву, оскільки відповідачем було застосовано нові положення до правовідносин, які виникли до їх прийняття та суттєво звужують право на пенсійне забезпечення, що суперечить вимогам ч.1 ст.58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.

Відповідно до вимог п.5 ч.1 ст.16 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р., який набрав чинності та вступив в дію з 15.07.2015 року, гарантії незалежності прокурорів забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням.

Статтею 86 цього ж Закону передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.

Окрім того, вирішуючи питання про застосування Закону в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та визначав, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення, зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

У рішенні Конституційного Суду України №1-9/2015 від 13.05.2015 зазначено, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 1, частини перша, друга статті 8, частина друга статті 19 Конституції України). Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Конституційний Суд України у рішенні № 8-рп/2005 від 11.10.2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося звуження обсягу прав та свобод особи, а саме: звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики. Пенсійне забезпечення громадян, які виконують або виконували державні функції на посадах зі спеціальним статусом є важливим елементом державних гарантій матеріального і соціального захисту відповідних осіб з метою належного виконання ними особливих професійних обов'язків.

Тому право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню або обмеженню згідно з вимогами статей 22 та 64 Конституції України. Для зазначених категорій осіб передбачено особливий порядок пенсійного забезпечення з урахуванням їх правового статусу, професійних обов'язків, підвищених вимог до дисципліни, обмежень та інших особливостей, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, що й зумовило встановлення додаткових гарантій соціального забезпечення таких осіб.

Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

За таких обставин, зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Окрім іншого статтями 22 та 64 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, гарантують право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, в тому числі Законом України «Про прокуратуру», яке є такими, що не підлягають звуженню та обмеженню.

Наведене відповідає правовим позиціям, висловленим Верховним Судом України у справі №127/11720/14-а від 06.10.2015 року, а відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Не може бути підставою для відмови у перерахунку пенсії й та обставина, що набув чинності Закон України «Про прокуратуру» в редакції від 14.10.2014 № 1697-VII, з одночасною втратою дії окремих положень Закону щодо права на призначення та перерахунок пенсій.

У даному випадку нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам, є частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону, що діяли станом на час призначення пенсії, оскільки інших не існує.

Суд констатує, що на теперішній час Кабінетом Міністрів України не визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, чим значно звужено конституційне право позивача на належне пенсійне забезпечення. Відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку раніше призначених працівникам прокуратури пенсії порушує гарантоване Конституцією та Законом право на її перерахунок.

Подібна бездіяльність з боку Уряду України була предметом розгляду Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») і кваліфікована як порушення майнового інтересу заявника, передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (параграфи 51-56). Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини викладено й у справі «Будченко проти України», в якій Суд вказав, що Уряд України повинен запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги, у тому числі на які мав право заявник.

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Рим, 1950 рік) визначає: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Тобто, Золочівське об'єднане управління Пенсійного Фонду України Львівської області зобов'язане було при вирішенні заяви позивача про перерахунок пенсії керуватись вимогами ст.22 Конституції України про недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів та ст. 58 Конституції України про неприпустимість зворотної дії у часі законів та інших нормативно-правових актів.

Таким чином, дії відповідача щодо відмови позивачу, у перерахунку пенсії є неправомірними, та не відповідають вимогам Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати не чинним рішення чи окремі його положення із зазначення способу його здійснення та про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази, та що представник відповідача у запереченнях, відповідно до ст.71 КАС України не довів правомірність своїх дій, а тому суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

На підставі п.1 ч.1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання постанову в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити пенсію за вислугу років з урахуванням уже виплачених сум, в межах всієї суми стягнення, та у відповідності до ч.1 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом 1 місяця з дня набрання постановою законної сили.

Керуючись ст. ст. 7-11, 18, 71, 86, 94, 161-162, 167, 183-2, 256, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Золочівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, яка діяла на час призначення пенсії, на підставі довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату.

Скасувати рішення Золочівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області № 1951/04-40 від 30.06.2016 року про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, яка діяла на час призначення пенсії, на підставі довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату.

Зобов'язати Золочівське об'єднане управління Пенсійного Фонду України Львівської області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, яка діяла на час призначення пенсії, на підставі довідки прокуратури Львівської області № 18-1081 від 16.06.2016 року, виходячи з розрахунку 60 відсотків від суми місячної заробітної плати, яка згідно з довідкою прокуратури Львівської області № 18-1081 від 16.06.2016 року складає 11101 гривня 08 копійок, починаючи з 01.01.2016 року, та виплатити недоплачену частину пенсії починаючи з 01.01.2016 року.

Постанову суду в частині зобов'язання Золочівське об'єднане управління Пенсійного Фонду України Львівської області здійснити перерахунок та виплатити пенсію за вислугу років ОСОБА_1 з урахуванням уже виплачених сум, в межах всієї суми стягнення, допустити до негайного виконання.

В порядку здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах відповідно до ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язати Золочівське об'єднане управління Пенсійного Фонду України Львівської області подати звіт про виконання цієї постанови протягом 1 місяця з дня набрання постановою законної сили.

Судовий збір в сумі 551 грн. 21 коп. сплачений за подання адміністративного позову, стягнути з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного адміністративного суду через Золочівський районний суд протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя : В. М. Сивак