Вирок № 60138763, 31.08.2016, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 335/3751/16-к 1-кп/335/271/2016

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2016 року м.Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя:

у складі: головуючого судді Апаллонової Ю.В.

при секретарі Кудряшовій Ю.І.

з участю прокурора Німака В.В., Петрова І.С.

потерпілого ОСОБА_1

представник ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі кримінальне провадження №112016080050001232 за обвинуваченням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, маючого вишу освіту, працює ТОВ «Епіцентр» на посаді завідуючого секцією, не одруженого, неповнолітніх дітей не має, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

12.02.2016 року, приблизно о 23 годині 00 хвилин, водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині пр. Леніна (пр..Соборного), рухаючись з боку вул.. Якова Новицького в сторону вул.. Гагаріна в м. Запоріжжі.

В цей же час, в району будинку №135, проїзну частину пр. Леніна рухаючись поза позначеного дорожніми знаками пішохідного переходу, зліва - направо за ходом руху водія ОСОБА_3, перетинав пішохід ОСОБА_1

Водій ОСОБА_3, маючи об'єктивну спроможність виявити пішохода ОСОБА_1, який рухався в напрямку смуги його руху, діючи в порушення вимог п. 12.3. Правил дорожнього руху України, де вказано «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди» своєчасних заходів до зменшення швидкості керованого ним транспортного засобу не застосував, в результаті чого скоїв наїзд передньою лівою частиною кузова керованого ним транспортного засобу на пішохода ОСОБА_1

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_1 згідно висновку судово-медичної експертизи № 1049 від 26.03.2016 року, отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритого подвійного осколкового перелому верхньої і середньої третини правої великогомілкової кістки, закритого осколкового перелому у верхній третині правої малогомілкової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів, закритого перелому латерального виростка лівої великогомілкової кістки зі зміщенням фрагментів, з пошкодженням суглобного хряща внутрішнього виростка стегна з розвитком гемартрозу (скупчення крові в порожнині лівого колінного суглоба), закритого перелому дна вертлюжної западини зліва з задовільним станом кісткових фрагментів, закритого перелому 8-го ребра з права по задньо-пахвовій лінії без зміщення кісткових фрагментів як порізно так і у сукупності кваліфікуються, як пошкодження середнього ступеня тяжкості, не небезпечні для життя, але які потягли за собою довготривалий розлад здоров'я, більше 21 дня; рани в лівій тім'яній області, що кваліфікуються як легке тілесне ушкодження, що потягло за собою короткотривалий розлад здоров'я; саден обличчя, які кваліфікуються як легке тілесне ушкодження.

Порушення водієм ОСОБА_3 згідно висновку авто технічної експертизи № 161/16 від 17.03.2016 року, вимог п.п. 12.3 Правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та її наслідками.

В судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину визнав повністю, щиро розкаявся та підтвердив обставини викладені у обвинувальному акті, пояснив, що 12.02.2016 року, приблизно о 23 годині, він керував належним йому автомобілем ВАЗ 1119, по пр. Леніна з боку вул.. Якова Новицького в сторону вул.. Гагаріна. Раптом, біля площі Фестивальна, побачив на дорозі у невстановленому місці пішохода. Застосував екстрене гальмування і скоїв наїзд на пішохода, вийшов із автомобіля, викликав швидку, поліцію, надав першу допомогу потерпілому - тримав потерпілого за ноги, щоб той не вставав до приїзду «швидкої допомоги». На уточнюючи питання прокурора ОСОБА_3 пояснив, що швидкість автомобіля не перевищувала 60 км. год., видимість об'єктів була не дуже велика 50-70 м. оскільки було темно, в момент наїзду автомобіль був на крайній лівій полосі, пішохода він побачив за 20-25 метрів, майже перед зіткненням, відразу загальмував, однак дорога була мокра і автомобіль занесло. На уточнюючи питання представника потерпілого ОСОБА_3 пояснив, що вліво він не звертав, автомобіль пішов в занос, траєкторію руху не змінював. ОСОБА_1 з'явився перед його автомобілем і був для нього перешкодою, а тому він намагався уникнути зіткнення.

У скоєному розкаявся, зазначав, що приїжджав до лікарні потерпілого, надав потерпілому допомогу у розмірі 3000 грн. Просить суд суворо його не карати та не позбавляти права керування транспортним засобом. Цивільний позов не визнав, зазначив, що уся шкода буде відшкодована після вироку суду страховою компанією.

Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються.

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 пояснив, що 12 лютого 2016 року близько 23:00 години він їхав з Малого ринку та вийшов з маршрутки на вул. Фестивальній, освітлення було яскраве, дорога була мокра, він не став спускатися у пішохідний перехід через те, що у нього «защемило сідничний нерв», вирішив перейти проїзну частину, пройшов першу полосу, потім другу полосу руху, посередині дороги зупинився на полосі, щоб пропустити автомобілі. Він впевнився у безпеці руху і коли дійшов до середини дороги повернув голову вправо, побачив, що не було автомобілів і пішов, а потім побачив автомобіль і зупинився. Далі стався наїзд. В цей день він вживав алкоголь - грам 200 горілки.

Заявлений позов підтримав у повному обсязі, зазначив, що він знаходився на випробувальному терміні - влаштувався на роботу, переніс тяжкі моральні страждання, відчував болі, пересувався він на милицях. ОСОБА_3 приходив до нього у лікарню, просив доручення на отримання грошей в страховій компанії. Обвинувачений дав йому гроші 3000 грн. як він вважає, у відшкодування витрат на лікування. Щодо покарання, яке на думку потерпілого слід призначити обвинуваченому, то потерпілий у процесі слухання провадження не наполягав на суворому покаранні, у тому числі і не наполягав на позбавленні права керування транспортним засобом (в судовому засіданні 01.06.2016 року), лише просив про задоволення його позову, у подальшому, у судових дебатах, захисник та потерпілий просили суд призначити покарання пов'язане із позбавленням права керування транспортним засобом, підставою чого зазначили ті обставини, що збитки обвинуваченим у повному обсязі не відшкодовані.

У судовому засіданні за згодою учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій немає, судом роз'яснено про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку.

В частині фактичних обставин, які заперечуються потерпілим, а саме дій потерпілого 12.02.2016 року, за згодою учасників процесу судом допито обвинуваченого, допитано потерпілого, досліджено відеозапис дорожньо-транспортної пригоди, досліджені висновки експертиз, протокол огляду місця пригоди. Також, у судовому засіданні досліджені письмові докази надані ОСОБА_1 в обґрунтування цивільного позову та допитано свідка ОСОБА_6

Окрім повного визнання вини, вина ОСОБА_3 за наведених у вироку обставин, підтверджується також:

-речовим доказом - відеозаписом обставин дорожньо-транспортної пригоди з камери відеоспостереження, який оглянуто у судовому засіданні і який підтверджує обставини вчинення злочину, встановлені судом та відображають дії обвинуваченого та потерпілого під час ДТП (а.к.п.85,86);

-протоколом огляду предмету від 15.02.2016 року, відповідно до якого оглянуто диск із камери спостереження і встановлено обставини, які є предметом доказування у даному провадженні (а.к.п.87);

-висновком експерта №161/16 від 17.03.2016 року відповідно до якого, в дорожньо-транспортній ситуації, водій автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_3 повинен був діяти у відповідності до вимог п. п. 12.2, 12.3. ПДР.

Оцінка дій пішохода ОСОБА_1 виходить за межі компетенції експерта-автотехніка, може бути виконана слідчим( судом) самостійно.

В даній дорожній ситуації в діях водія ОСОБА_7 є невідповідність до вимог п. 12.3. ПДР, що знаходиться у причинному зв'язку із ДТП.

В даній дорожньо-транспортній ситуації водій ОСОБА_3 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом своєчасного застосування мір гальмування керованого ним автомобіля (а.к.п.96-100);

-протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 12.02.2016 року, схемою ДТП, фото таблицями до вказаного протоколу, які підтверджують пояснення обвинуваченого та потерпілого щодо місця, де сталася дорожньо-транспортна пригода (а.к.п 107-121);

-локалізація та тяжкістю наявних у потерпілого тілесних ушкоджень доведена висновком експерта №1049 від 26.03.2016 року відповідно до якого ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у тому числі і пошкодження середнього ступеня тяжкості, не небезпечні для життя, але які потягли за собою довготривалий розлад здоров'я, більше 21 дня та легкі тілесні ушкодження (а.к.п101-103);

-на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 у стані сп'яніння не перебував, що підтверджується висновком № 1321 медичного обстеження для встановлення стану сп'яніння (а.к.п.106).

Отже, своїми діями ОСОБА_3 вчинив злочин передбачений, ч.1 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Заперечення потерпілого ОСОБА_1 щодо фактичних обставин вчиненого ОСОБА_3 злочину, а саме в частині дій пішохода, зокрема встановленні органом досудового розслідування обставини: «ОСОБА_8 рухаючись поза позначеного дорожніми знаками пішохідного переходу, зліва - направо за ходом руху водія ОСОБА_3, перетинав проїзну частину пр. Леніна…» і посилання потерпілого про те, що він стояв і не рухався на проїзній частині поміж смуг руху, і на нього нібито наїхав обвинувачений змінивши траєкторію руху автомобіля, є неспроможними через спростовування цього факту речовим доказом - відеозаписом оглянутого у судовому засіданні відео, з якого чітко видно рух потерпілого через проїзну частину, місце удару автомобілем обвинуваченого потерпілого - посередині крайної лівої смуги проїзної частини, так і фототаблицями до протоколу огляду місця дорожньої пригоди.

Крім того, прокурором у судовому засіданні долучено до матеріалів провадження постанову слідчого від 29.03.2016 року про виділення з матеріалів даного кримінального провадження матеріали для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 127 КУпАП та направляння їх до ДАЇ Ленінського ВП ГУНП в Запорізькій області для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності (а.к.п.92), однак станом на час ухвалення вироку дані про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності суду не надані.

Отже, правова оцінка дій пішохода ОСОБА_1 в даному випадку не вимагає застосування спеціальних знань, про що в своїх висновках вказав і експерт (а.к.п 96-100), а тому посилання представника потерпілого про відсутність висновку експерта яким встановлено вину пішохода у порушенні ПДР і як наслідок відсутність доказів вини пішохода, суд відхиляє і вважає за доцільне надати оцінки діям пішохода самостійно.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у відповідності зі ст.65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. " Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_3 згідно ст.66 КК України, суд визнає, що обвинувачений визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому.

Часткове відшкодування ОСОБА_1 заподіяних збитків у вигляді витрат на медикаменти, слід віднести до форми визнання вини у цьому провадженні, оскільки незначна сума збитків (а.к.п.129) була передана потерпілому вже після закінчення стаціонарного лікування та затвердження обвинувального акта у даному провадженні і надходження кримінального провадження до суду.

Відповідно до ч.2 ст. 66 КК України дана обставина (саме часткове відшкодування шкоди) може бути визнана судом такою, що пом'якшує покарання, тобто це є правом, а не обов'язком суду.

Доводи сторони захисту щодо врахування поведінки ОСОБА_3 після вчинення злочину, а саме того, що обвинувачений не залишив місця ДТП, дочекався працівників поліції, викликав швидку допомогу потерпілому та надав йому першу допомогу, до уваги судом не приймаються, оскільки такі дії згідно із законом є прямим обов'язком для будь-якого водія.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості, вчинених з необережності.

Суд також враховує особу ОСОБА_3, який неодружений, має постійне місце проживання, офіційно працевлаштований ТОВ «Епіцентр» (а.к.п.128), за місцем роботи характеризується виключно позитивно (а.к.п.127), на диспансерному обліку в Запорізькому наркологічному диспансері не перебуває, раніше не судимий (а.к.п.126).

Обговорюючи питання обрання виду покарання серед альтернативних видів покарання за санкцією ч.1 ст.286 КК України, суд враховує, що на час розгляду провадження ОСОБА_3 хоча і є офіційно працевлаштованим, проте даних щодо розміру його доходу суду не надано, що позбавляє суд можливості визначити його матеріальний стан і здатність реально виконати призначене судом покарання у вигляді штрафу або виправних робіт з урахуванням розміру заявленого до нього цивільного позову, а тому вважає за необхідне обрати ОСОБА_3 покарання у вигляді обмеження волі в мінімальному розмірі передбаченому санкцією ч.1 ст.286 КК України.

При цьому, при визначенні виду та розміру покарання ОСОБА_3 судом також враховується і думка потерпілого ОСОБА_1, який у судових дебатах наполягав на суворому покаранні обвинуваченого.

З урахуванням особи обвинуваченого, конкретних обставин злочину, наявності пом'якшуючих покарання обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також те, що обвинувачений за час досудового слідства та розгляду справи у суді свідомо і неухильно дотримувався загальноприйнятих норм і правил поведінки, встановлених у суспільстві, пануючих моральних принципів, враховується також, що обвинувачений вчинив злочин з необережності, добровільно частково відшкодовував збитки, вибачився перед потерпілим, суд вважає, що забезпечити виправлення обвинуваченого можливо без реального відбування ним покарання, але в умовах контролю за його поведінкою та виконанням покладеного обов'язку органами кримінально-виконавчої інспекції протягом іспитового строку, який сам втілює в собі погрозу реального відбування призначеного покарання у разі невиконання обвинуваченим умов випробування, що є необхідним і достатнім обмеженням прав і свобод обвинуваченого з метою захисту суспільства і враховує позицію потерпілого у його баченні справедливості.

Що стосується призначення обвинуваченому ОСОБА_3 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, то суд враховує думку прокурора і пояснення самого обвинуваченого, які просили не позбавляти права керування транспортними засобами і позицію потерпілого, який навпаки просив суд позбавити обвинуваченого права керування транспортними засобами і приходить до наступних висновків.

Суд вважає, що у судовому засіданні встановлено, з урахуванням всіх обставин у сукупності з відомостями про особу обвинуваченого, негативне ставлення ОСОБА_3 до скоєного, намагання з його боку усунення негативних наслідків злочину, щирого каяття, отже, суд вважає, що ОСОБА_3 на теперішній час загрози для суспільства не становить, має міцні соціальні зв'язки, соціально адаптований, підстав очікувати продовження обвинуваченим вчинення правопорушень суд не встановив. ОСОБА_3 є працездатним і працевлаштованим та може бути суспільно корисним, прагне усунути наслідки скоєного, що відповідає також і інтересам потерпілого. Більш того, суд враховує також, що сам потерпілий у стані алкогольного сп'яніння у темну пору доби по мокрій дорозі рухався по проїзній частині з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, тобто у даній дорожній пригоді проявив грубу необережність, а тому з врахуванням вищезазначених обставин та поведінки потерпілого суд не вбачає підстав для призначення ОСОБА_3 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Крім того, санкцією ч.1 ст.286 КК України позбавлення права керування транспортними засобами згідно ст.55 КК України є факультативним додатковим покаранням і питання про його призначення є правом суду, а не обов'язком.

Підстав для застосування положень ст.69 КК України судом не встановлено.

Вирішуючи питання щодо цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3., третя особа ПрАТ СК "Провідна" про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України, за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як встановлено судом, на момент вчинення ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 перед третіми особами внаслідок спричинення шкоди в результаті експлуатації автомобіля ВАЗ 1119, реєстраційний номер НОМЕР_3 була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна» ( поліс № АІ/7825432 від 18. 03.2015 року (а.к.п.93).

З приводу відшкодування шкоди у деліктному зобов'язанні Верховним Судом України, 20 січня 2016 року висловлена відповідна правова позиція за результатами розгляду справи № 6-2808цс15 (постанова від 20.01.2016 року). Верховним Судом України роз'яснено що, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб.

Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Отже, у даному деліктному зобов'язанні ОСОБА_1 має абсолютне право на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала, тобто за рахунок ОСОБА_3

Цивільним позивачем ОСОБА_1 заявлено позов про відшкодування майнової шкоди у розмірі 26074,34 грн. яка складається із матеріальних збитків на придбання ліків 24007 грн. 49 коп. та 2066,85 грн. втраченого доходу та моральної шкоди у розмірі 20000 грн. (а.к.п. 55-58).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Щодо вимог про відшкодування збитків на придбання ліків у розмірі 24007,69 грн, встановлено наступне.

Суду надані належні і допустимі докази понесених потерпілим ОСОБА_9 збитків, а саме оригінали квитанцій про придбання ліків та відповідна довідка про призначення цих ліків і виписки з історії хвороби, якими підтверджується призначення певних ліків, необхідність придбання саме тих ліків та в тій кількості, на які в матеріалах кримінального провадження є чеки. Так, відповідно до виписного епікризу №2413 історії хвороби ОСОБА_1 з 12.02.2016 року по 16.03.2016 року йому проведені операції 24.02.2016 року та 04.03.2016 року- закрита репозиція, остеосинтез блокуючим стержнем (а.к.п.60), а тому суд визнає доведеними витрати 03.03.2016 року на придбання набору для репозиції та остеосинтезу кісток, набір для активного дренажу, плівка антимікробна на суму 8480,00 грн. (а.к.п 140), 13.02.2016 року на придбання набору для репозиції кісток гомілки на суму 2890 грн.(а.к.п.65), 24.02.2016 року на придбання набору для репозиції кісток гомілки на суму 6850 грн. (а.к.п.141) а загалом на суму 18220,00 грн.

При цьому комісія банку за прийняття платежу 102,75 грн. (а.к.п.67) не відноситься до витрат на придбання ліків, а тому у розмір збитків не враховується.

Крім того, документально підтвердженими є витрати потерпілого на придбання медикаментів за долученими до матеріалів провадження квитанціями в межах заявлених вимог - 5134,71 грн. (а.к.п.70-75), оскільки перелік придбаних препаратів відповідає довідці №2413 до історії хвороби (а.к.п.61-62) і підтверджений належними і допустимими доказами, а саме оригіналами чеків і квитанцій оглянутих у судовому засіданні. Крім того, витратами на лікування є також і проведення КТ колінних суглобів та видача знімку за товарним чеком на суму 530 грн. (а.к.п.75), оскільки проведення КТ колінних суглобів також зазначено і у виписці №2413.

Отже, ОСОБА_1 спричинена матеріальна шкода, яка полягала в необхідності придбання ліків та проходження лікування внаслідок спричинених цивільному позивачу діями ОСОБА_3

тілесних ушкоджень, матеріальні збитки полягають у витратах на придбання медикаментів та проходження лікування і складають суму в розмірі 23884,71 грн. які підтверджені документально.

Щодо вимог ОСОБА_1 про відшкодування втраченого доходу у розмірі 2066,85 грн. з моменту завдання шкоди і до моменту подання позову, з посиланням на ч.2 ст.1195 ЦК України та обґрунтуванням тим, що завдані ОСОБА_1 травми позбавляють його можливості знайти роботу, суд зазначає наступне.

Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої здоров'ю фізичної особи внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я визначені законодавцем у ч.1 ст.1195 ЦК України.

Так, відповідно до ч.1 ст.1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Таким чином розмір втраченого заробітку (доходу) потерпілого обов'язково визначається з урахуванням втрати чи зменшення його професійної або загальної працездатності.

Згідно ч. 2 ст. 1195 ЦК у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Специфіка шкоди, яка завдана здоров'ю, полягає у майнових втратах, яких фізична особа зазнала, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких витрат законодавець відносить: а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, стороннього догляду тощо.

Оскільки ОСОБА_1 заявлено про відшкодування саме втраченого доходу, а доказів щодо того, який відсоток загальної працездатності потерпілий втратив або він зменшився, суду не надано, і враховуючи ті обставини, що у провадженні не встановлено ступінь втрати потерпілим професійної або загальної працездатності чи зменшення такої, а тому підстав для стягнення цього відшкодування за наведеною підставою позову немає.

Отже, розмір майнової шкоди (матеріальних збитків), які поніс цивільний позивач з урахуванням наданих доказів і в межах заявлених вимог, загалом становить 23884,71 грн.

Щодо моральної шкоди, заподіяної злочином, то її цивільний позивач оцінив в 20000 грн.

Цивільний відповідач ОСОБА_3 цивільний позов до себе про стягнення моральної шкоди не визнав, вважає розмір моральної шкоди завищеним та недоведеним.

Згідно положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ч.4 ст.23 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Отже, під поняттям "моральна шкода" охоплюється негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов'язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів.Фізичні страждання - це фізичний біль, функціональний розлад організму, зміни в емоційно-вольовій сфері, інші відхилення від звичайного стану здоров'я, які є наслідком дій (бездіяльності), що посягають на немайнові блага або майнові права громадянина. При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів.

Як встановлено судом ОСОБА_3 вчинив злочинні дії окреслені у ч.1 ст.286 КК України, вина обвинуваченого в скоєнні ДТП, що потягнуло спричинення потерпілому ОСОБА_1 тілесних ушкоджень середньої тяжкості доведена. Отже, заявлена вимога цивільного позивача пов'язується з фактом заподіяння злочином моральної шкоди і суд враховуючи стан здоров'я потерпілого, фізичні та душевні страждання та призвели до негативних змін у житті потерпілого, що, у тому числі, підтвердив у судовому засіданні і свідок ОСОБА_6, тяжкість вимушених змін у його звичайному способі життя, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає, що маються підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до п.1 ч.2 ст. 23 ЦК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" .

При цьому суд вважає, що заявлена потерпілим сума відшкодування є дещо завищеною, оскільки вказана ймовірність неможливості працювати і ускладення можливості працевлаштування у майбутньому жодними доказами не підтверджена, необхідність подальшого лікування також не підтверджено, адже суд не має права задовольняти позовні вимоги на підставі оціночних суджень, також не може стягувати моральну шкоду на майбутнє.

З урахуванням обставин справи і доказів наданих цивільним позивачем, суд вважає, що розмір моральної шкоди у грошовому еквіваленті 10000 грн., що спричинена ОСОБА_1 виходячи із сукупності її складових - ступеню тяжкості спричинених тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, фізичного болю та страждань, розумності, виваженості та справедливості є достатнім розміром для компенсації моральної шкоди і саме такий розмір суд вважає таким, що відповідає ступеню моральних страждань потерпілого та категорії злочину, вчиненого обвинуваченим, яке за направленістю умислу відноситься до ненавмисних.

При цьому визначаючи розмір відшкодування шкоди до стягнення з ОСОБА_3 суд також враховує наступне.

У п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року роз'яснено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху.

Як вбачається із матеріалів провадження потерпілий в момент ДТП знаходився в стані алкогольного сп'яніння. З висновку судово-медичної експертизи №1049, вбачається, що при надходженні в лікарню після ДТП потерпілий ОСОБА_1 знаходився в стані вираженого алкогольного сп'яніння (а.к.п. 102), виписний епікриз № 2413 (а.к.п.60) також містить посилання на перебування потерпілого у стані алкогольного сп'яніння. Сам потерпілий в судовому засіданні не заперечував, що на протязі дня 12 лютого 2016 р. вживав алкогольні напої.

Суд вважає, що потерпілий, знаходячись в такому стані на проїзній частині дороги, тобто, в місці з підвищеною небезпекою для життя, в темну пору року, в нічний час, на мокрій дорозі, з обмеженою оглядовістю, у порушення вимог п.п 4.7., 4.14 г Правил дорожнього руху здійснював перетин проїзної частини пр. Леніна поза позначеного дорожніми знаками та дорожньою розміткою пішохідного переходу, де у безпосередній близькості від місця пригоди було обладнано пішохідний перехід, позначений відповідними дорожніми знаками, сам проявив грубу необережність (і перебування у нетверезому стані, і нехтування правилами безпеки руху), що також сприяло виникненню дорожньо-транспортної пригоди і відповідно і спричиненню шкоди, які знаходяться також в причинному зв'язку з наслідками, що настали, і ця груба необережність свідчить про наявність у відповідності до ч. 2 ст. 1193 ЦК України підстав для зменшення розмір відшкодування шкоди до половинного розміру від заявленої позивачем суми, а саме матеріальних збитків (майнова шкода) - до 11942,35 грн., моральної шкоди до 5000 грн.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пунктах 14, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31 березня 1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» при визначенні суми, що підлягає стягненню з засудженого або цивільного відповідача, мають бути зараховані суми, добровільно передані цивільному позивачеві до постановлення вироку.

ОСОБА_3 відшкодовано ОСОБА_1 у добровільному порядку 3000 грн., до стягнення підлягає у відшкодування матеріальних збитків - 11942,37 грн. та у відшкодування моральної шкоди 5000 грн. Таким чином, зваживши на виплачені ОСОБА_3 кошти, які як пояснив потерпілий ним звернено на відшкодування витрат на ліки, до стягнення з ОСОБА_7 підлягає 8942,35 грн у відшкодування матеріальних збитків (11942,35 грн - 3000 грн.) та 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди, а загалом 13942, 35 грн.

Крім того, стягненню з обвинуваченого підлягають також витрати понесені ОСОБА_1 на судовий збір при поданні позову за вимоги немайнового характеру 551 грн.20 коп.

Вирішуючи питання про відшкодування процесуальних витрат, суд виходить з наступного:

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються із витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.

Відповідно до вимог ст. 124 КПК України, передбачено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Як вбачається з наданих прокурором довідок на проведення експертизи - у кримінальному провадженні проведено експертизи і вартість їх складає 1055 грн. 52 коп. (за проведення судової авто технічної експертизи № 161/16 від 17.03.2016р)

Вказані витрати документально підтверджені і прокурор просив суд стягнути вказані витрати на користь держави.

Отже, в порядку ст. 124 КПК України, підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експерта, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України зазначені витрати стягуються з обвинуваченого у разі ухвалення обвинувального вироку на користь держави.

Долю речових доказів слід вирішити на підставі ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід у даному кримінальному провадженню не обирався.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 374,392 КПК України, суд -,

З А С У Д И В:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати винним за ч.1 ст. 286 КК України та призначити покарання - 1 (один) рік обмеження волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

У відповідності зі ст.ст. 75, 76 КК України, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 звільнити від відбуття призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, поклавши на нього обов'язок: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа ПрАТ СК «Провідна» про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальних збитків 8942 грн. 35 коп. та 5000 грн.00 коп. у відшкодування моральної шкоди, 551,20 грн. витрати по сплаті судового збору, а загалом стягнути 14493 грн. 55 грн. (чотирнадцять тисяч чотириста дев'яносто три гривні 55 копійок).

В решті частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 процесуальні витрати на користь держави- 1055, 52 грн.

Речові докази: CD-R диск із відеозаписом обставин дорожньо-транспортної пригоди долучений до матеріалів кримінального провадження - залишити у матеріалах кримінального провадження, автомобіль НОМЕР_4 - переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_3 - повернути ОСОБА_3

Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачений та захисник мають право на ознайомлення з журналом судового засідання та подання на нього письмових зауважень.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду.

Копія вироку негайно після проголошення вручається обвинуваченому і прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя Ю.В.Апаллонова