Постанова № 60135341, 23.08.2016, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/4385/16-а

Провадження №: 2-а/752/139/16

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

23.08.2016 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого

по справі судді - Мирошниченко О.В.

за участю секретарів - Бурлака Т.М., Мархотко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднання Управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про визнання протиправними та скасувати рішення Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м.Києві № 3137/11 від 26.02.2016 року щодо відмови у призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (із зміна нами, внесеними згідно із Законом України від 05.10.1995 №358/95-ВР, редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІІІ) на підставі довідки Генеральної прокуратури України Генеральної прокуратури України про заробітну плату № 18-44-зп від 28.01.2016 року з розрахунку 90% із середнього заробітку; зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.10.1995 р. № 358/95-ВР, у редакції Закону України від 12.07.2001 р. № 2663-ІІІ) на підстав довідки Генеральної прокуратури України про заробітну плату № 18-44-зп від 28.01.2016 року з розрахунку 90% із середнього заробітку без обмеження граничного розміру пенсії за вислугою років з 23.02.2016 року.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено про те, що 23.02.2016 року вона звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ч.1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» ( у редакції Закону від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ). Проте, листом УПФУ в Голосіївському районі м. Києва № 3137/11 від 26.02.2016 року відмовлено у призначені пенсії з посиланням на Розділ ІІІ прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» передбачає, що з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу». Пенсійне забезпечення таких осіб здійснюється на загальних підставах згідно Прикінцевих положень України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, повідомлено, що відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» станом на день звернення вислуга років складає 20 років 2 місяці та 8 днів, , в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 14 років 2 місяці.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що в діях посадових осіб відповідача при відмові в призначені їй пенсії за вислугу років мають місце порушення вимог Конституції України та чинного законодавства України про пенсійне забезпечення та загальнообов'язкового пенсійного страхування, Закону України «Про прокуратуру».

У зв'язку з реорганізацією Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м.Києва, ухвалою суду відповідача замінено на його правонаступника - Правобережне об'єднане управління пенсійного фонду України в м.Києві.

В судовому засіданні позивачка свої вимоги підтримала просила їх задовольнити з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Надано письмо заперечення. На адміністративний позов.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, пришов до висновку про часткове задоволення вимог позивачки з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 23.02.2016 року звернулась до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру». При цьому, згідно копії трудової книжки, що підтверджується листами Управління пенсійного фонду України в Голосіївському районі №№ 3137/11-65 від 26.02.2016 року загальний страховий стаж роботи позивача ОСОБА_1 станом на день звернення з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років складає 20 років, 2 місяці, 8 днів, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 14 років 2 місяці.

Однак, у призначенні пенсії за вислугу років позивачу було відмовлено з тих підстав, що згідно з п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213 з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно, в тому числі, до Закону України «Про прокуратуру».

Пенсійне забезпечення прокурорів та слідчих прокуратури, до яких законодавцем віднесено позивача, встановлено положеннями ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією, або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією, незалежно від наявності перерв протягом всього періоду на даній роботі.

Відповідно до ч. 12 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015р. № 213-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно дозаконів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Згідно з ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі.

Відповідно до п. 3 рішення Конституційного Суду України №1-15/2002 від 20.03.2002 положення ст. 17 Конституції України поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Конституційний Суд України зазначає, що багато таких «пільг», встановлених Законами України «Про міліцію», «;Про прокуратуру» тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів.

Крім того, у цьому ж рішенні у абз. 4 п. 6 вказано, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування,необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Водночас відповідно до п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2007 від 18.06.2007 року встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8- рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004).

Виходячи із викладеного, зміст та обсяг соціальних гарантій зокрема, працівників правоохоронних органів, не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Така ж правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 17.12.2013 (справа № 21-445а13), від 10.12.2013 (справа № 21- 348а13).

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 року, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stee and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Відповідно до п. 42 рішення ЄСПЛ у справах, щодо скарги за ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється ст. 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає ст. 14.

У постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.05.2015 року зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, вказані положення Закону України від 02.03.2015р. № 213-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» застосовується до осіб, які звернулись до пенсійних органів із заявами про призначення їм пенсії відповідно до перелічених законів з 1 червня 2016 року.

Тому, відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років призвела до звуження прав позивача на отримання пенсії відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру».

Оскільки ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії 23.02.2016 року, то вона має право на призначення пенсії відповідно до положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», так як правовідносини між сторонами, виникли до 1 червня 2016 року.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» документом, що посвідчує стаж роботи є трудова книжка.

На день звернення до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, тобто на 23.02.2016, стаж роботи (вислуга років) позивача становив 20 років 2 місяць 8 дня, у тому числі на посаді прокурора - 14 років 2 місяця, що підтверджується даними трудової книжки В А № 057796.

Відповідно до частини 1 с. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Тому, суд дійшов висновку про необхідність провести обчислення пенсії за вислугою років згідно з ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 23.02.2016 року, виходячи із розрахунку 90% із середнього заробітку з врахуванням обмеження розмірі такої пенсії десятьма прожитковими мінімумами установленими для осіб, які втратили працездатність за вислугою років з 23.02.2016 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про частково задоволення вимог.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213- VIII від 02.03.2015 року, рішенням Конституційного Суду України від 13.05.2015 року справа №1-9/2015, ст.ст. 4, 10, 158, 160, 162, 163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві № 3137/11 від 26.02.2016 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.10.1995 р. № 358/95-ВР, у редакції Закону України від 12.07.2001 р. № 2663-ІІІ) на підставі довідки Генеральної прокуратури України про заробітну плату № 18-44-зп від 28.01.2016 року з розрахунку 90% із середнього заробітку.

Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.10.1995 р. № 358/95-ВР, у редакції Закону України від 12.07.2001 р. № 2663-ІІІ) на підстав довідки Генеральної прокуратури України про заробітну плату № 18-44-зп від 28.01.2016 року з розрахунку 90% із середнього заробітку з врахуванням обмеження розміру такої пенсії десятьма прожитковими мінімумами установленими для осіб, які втратили працездатність та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії за вислугою років з 23.02.2016 року.

В іншій частині - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з часу її проголошення.

Суддя