Постанова № 60134541, 22.08.2016, Лисянський районний суд Черкаської області

Справа № 700/668/16-а

Номер провадження 2-а/700/31/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2016 року Лисянськийрайонний суд Черкаськоїобласті

в складі: головуючого-судді - Добриднюк Н.О.

при секретарі - Кравець І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Лисянка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Черкаської області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання здійснити призначення пенсії за вислугу років,

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Черкаської області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання здійснити призначення пенсії за вислугу років.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 04.07.2016 року він звернувся із заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90 відсотків від середньомісячного заробітку з 04.07.2016 та без обмеження її максимального розміру з наданням необхідних підтверджуючих документів.

Рішенням відповідача від 13.07.2016 року № 4344/08 йому було відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на те, що відповідно до Закону України «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213 з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а тому з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеним законом не призначаються. Також, на день звернення із заявою до відповідача його вислуга років становить менше ніж передбачено ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру». Дану відмову вважає незаконною, а його право на отримання пенсії у повному обсязі порушеним.

Відповідно до ч.1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. із внесеними змінами у редакції Закону від 12.07.2001 року прокурори та слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно до ч.2 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років що включаються в заробіток для обчислення пенсії), визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

До вислуги років, що дає право на пенсію, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст.56 вказаного Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців,які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам,яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

На день звернення до відповідача його стаж роботи в органах прокуратури становив 20 років 1 місяць 20 днів, який підтверджується записами в трудовій книжці. Крім того до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугою років зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах. Таким чином, його стаж роботи становить більше 22 років 6 місяців, тому він має право на призначення, нарахування та виплату пенсії за вислугою років.

На підставі викладеного позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Черкаської області № 4344/08 від 13.07.2016 року щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» , зарахувати до загального стажу роботи в органах прокуратури половину строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету ім.. Т.Г.Шевченка з 01.09.1980 по 01.07.1985 року , зобов'язати Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області призначити йому пенсію за вислугою років із розрахунку 90% із середнього заробітку без обмеження максимального розміру пенсії та стягнути сплачений ним судовий збір.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив задоволити вимоги з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала та просила відмовити в задоволенні позову, оскільки 15.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року з набранням чинності якого Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року втратив чинність крім п.8 ч.1ст.15, ч.4 ст.16, аб заці першого ч.2 ст.46-2, ст. 47, ч.1 ст.49, ч.5 ст.50, ч.3,4,6 та 11 ст.50-1, ч.3 ст.51-2, ст.53 щодо класів чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання цим Законом), ст. 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, ст.2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також ст. 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур. Зокрема втратила чинність ч.1 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, якою було визначено право на пенсію за вислугу років.

Крім того, згідно п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII з 01 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутат України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Відтак, починаючи з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах визначених вищезазначеними законами не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.

Враховуючи вищезазначене позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року.

Відповідно до ч.3 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», яка не втратила чинність, розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявність перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Позивачем до заяви на призначення пенсії було додано довідку, що не відповідає вимогам зазначеної статті.

Крім того згідно трудової книжки вислуга років позивача становить 20 років 1 місяць 20 днів, що менше ніж було передбачено ст.50-1 вищевказаного закону.

Законом України від 28.12.2014 року № 76 «Про внесення змін та визначення такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» змінено відсоток суми заробітної плати при призначенні від суми заробітної плати на 60 відсотків від суми заробітної плати.

Вислухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до повного задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років на підставі ст.50-1 ЗУ «Про прокуратуру», зокрема 90 відсотків суми місячної чинної заробітної плати.

Листом від 13.07.2016 року за №4344/08 відповідачем було відмовлено в призначенні пенсії. Позивач з відмовою не погодився та звернувся до суду із даним позовом.

З оглянутої судом копії трудової книжки серії НОМЕР_1 заведеної 06.08.1979 року на ОСОБА_1 вбачається, що в період з 01.09.1980 року по 01.07.1985 рокупозивач навчався на юридичному факультеті Київського державного університету ім..Т.Г.Шевченка (денна форма). З 17 травня 1996 року працював в органах прокуратури.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя «Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Суд безпосередньо застосовує Конституцію України у разі коли закон, який був чинний до введення в дію Конституції чи прийняття після цього , суперечить їй.

Частиною першою ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на час призначення пенсії) було встановлено, що прокурори та слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Крім того, відповідно до ст.22, ч.1 ст.58, 64 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. Закони та нормативні акти не мають зворотної сили в часі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність. Право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України ( в тому числі і Законом України «Про прокуратуру») є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню навіть при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів.

Конституційний суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них , зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формувань та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо ( рішення Конституційного суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

За ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього народу Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі.

Конституційний суд України вважає, що ці положення ст.17 Конституції України поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України , в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони держаного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоровя, жорсткі вимоги дисципліни, пофесійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після закінчення. Конституційний Суд України зазначає, що багато таких «пільг», встановлених Законами України «Про міліцію» (565-12), «Про прокуратуру» (1789-12) тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів. (п.3 рішення Конституційного Суду України №15-2002 від 20.03.2002 року).

Крім цього, у цьому ж рішенні від 20.03.2002 року у абз.4 п.6 вказано: Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством , є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (ст.48 Конституції України) (254к/96-ВР), який принаймі не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст.46 Конституції України) (254к/96-ВР), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних заонів за ст.22 Конституції України (254/96-ВР) не допускається. Зупинення цієї норми можливе лише за умови введення відповідно до п.31 ч.1 ст.85 та п.19 ст.92 Конституції України (254к/96-ВР) надзвичайного стану (ст.64 Конституції України) (254к/96-ВР).

У ч.2 ст.8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй (п.4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007).

Водночас п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремим законом України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

У абз.14 п.5 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року у справі №1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно якою Конституція (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рn/99, від 20.03.2002 року №5-рn/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 року №20-рп/2004.

Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни,професійної придатності,певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовних характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи залежати без відповідної компенсації. (абз.5 п.6 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року у справі №1-21/2005).

Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Частиною 6 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст.56 ЗУ «Про прокуратуру», в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

Таким чином, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст.56 цього Закону, в тому числі половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

Згідно ст.25 Закону України «Про вищу освіту» університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинену інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Встановлено, що ОСОБА_1 закінчив Київський державний університет ім..Т.Г.Шевченка за спеціальність правознавство, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією диплома серії НОМЕР_2 від 25.06.1985 року.

У період навчання позивача в Київському державному університеті ім..Т.Г.Шевченка, навчальний заклад мав 4 рівень акредитації та здійснював підготовку, перепідготовку та атестацію фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Враховуючи вказані норми, суд дійшов висновку, що до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», підлягає зарахування половину строку навчання позивача в Київському державному університеті ім..Т.Г.Шевченка.

Враховуючи, що на момент звернення до УПФ із заявою ОСОБА_1 мав 22 роки шість місяців вислуги років, що є достатнім для призначення пенсії відповідно до ст.50-1 ЗУ «Про прокуратуру», суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо призначення пенсії позивачу відповідно до ст.50-1 ЗУ «Про прокуратуру».

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 551 грн.20 коп., які підлягають стягненню з Звенигородського об'єднання управління пенсійного фонду України в Черкаській області.

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 69-72, 86, 94, 97, 158-163, 167, 185 КАС України, ст. 8,17, 22, 46 Конституції України, ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», Законом України «Про пенсійне забезпечення», ст.25 Закону України «Про вищу освіту», рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року у справі №1-21/2005), рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рn/99, від 20.03.2002 року №5-рn/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 року №20-рп/2004, рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007, рішення Конституційного суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року №5-рп/2002, суд. -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Звенигородського об'єднання управління пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання здійснити призначення пенсії за вислугу років, задоволити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаській області №4344/08 від 13.07.2016 року щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.10.1995 року №358/95-ВР, у редакції Закону України від 12.07.2001 року №2662-ІІІ) на підставі довідки Генеральної прокуратури про заробітну плату з розрахунку 90% із середнього заробітку.

Зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи в органах прокуратури половину строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету ім..Т.Г.Шевченка (денна форма) з 01.09.1980 року по 01.07.1985 року, що становить 2 роки 5 місяців.

Зобов'язати Звенигородське об'єднане управління пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.10.1995 року №358/95-ВР, у редакції Закону України від 12.07.2001 року №2662-ІІІ) на підставі довідки Генеральної прокуратури України про заробітну плату від 01.07.2016 року №18-1041 зп із розрахунку 90% із середнього заробітку без обмеження максимального розміру пенсії.

Стягнути з Звенигородського об'єднання управління пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в розмірі 551 грн.20 коп. (п'ятсот п'ятдесят одну гривню двадцять копійок).

З повним текстом рішення сторони можуть ознайомитись та отримати його копії в Лисянському районному суді Черкаської області 29 серпня 2016 року.

На постанову може бути подано апеляцію до Київського апеляційного адміністративного суду через Лисянський районний суд протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Головуюча -