Постанова № 60133859, 17.08.2016, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

17.08.2016

Справа №642/4549/16-а

Провадження №2-а/642/168/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(у порядку скороченого провадження)

17 серпня 2016 року суддя Ленінського районного суду м. Харкова Скляренко С.О., розглянувши в приміщенні Ленінського районного суду м. Харкова, у порядку скороченого провадження, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, перерахунок щомісячного грошового утримання, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова, в якому просить суд: визнати неправомірними дії та рішення Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова щодо відмови позивачу в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з вересня 2015 року та з травня 2016 року; скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова в протоколі №91 від 06.07.2016 року про відмову ОСОБА_1 у перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідок апеляційного суду Харківської області № 03-54/94 та № 03-54/95 від 01.07.2016 року про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з вересня 2015 року та з травня 2016 року; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова(ЄДРПОУ 22682106) провести перерахунок мого щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді з вересня 2015 року в розмірі 27284 грн. 40 коп. та з травня 2016 року в розмірі 28710 грн., згідно з довідками апеляційного суду Харківської області; стягнути понесені ним судові витрати.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року №59-VIII та наказу голови апеляційного суду Харківської області від 29 грудня 2014 року № 04-02/119-ос, є суддею апеляційного суду Харківської області у відставці. З 30 грудня 2014 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова. 02 лютого 2016 року постановою Ленінського районного суду м. Харкова було зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова на підставі ч. 3 ст. 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року №2453-VI (у редакції цього Закону згідно з рішенням Конституційного суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013) здійснити перерахунок і виплачувати та індексувати при зміні мінімального прожиткового мінімуму належного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 30 грудня 2014 року, в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді апеляційного суду, виходячи із суми фактичної заробітної плати ( суддівської винагороди) 24116 грн. 40 коп. Постанова набрала законної сили. Виконуючи зазначену постанову, Управління ПФУ, на підставі частини третьої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI ( у редакції цього Закону згідно з рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013) з 30 грудня 2014 року до теперішнього часу виплачує мені щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді апеляційного суду, виходячи із суми фактичної заробітної плати (суддівської винагороди) 24116 грн. 40 коп. Розмір грошового утримання судді апеляційного суду (суддівська винагорода) підвищився з вересня 2015 року до 27284 грн. 40 коп., а з травня 2016 року - до 28710 грн., що підтверджується наданими до позову довідками.

У зв'язку з цим 04 липня 2016 року позивач звернувся до Управління ПФУ із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, яке повинне виплачуватися у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. 20 липня 2016 року ОСОБА_1 отримав витяг з протоколу №91 від 06.07.2016 року, Управління ПФУ постановило рішення про відмову у перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок Апеляційного суду Харківської області №03-54/94 та №03-54/95 від 01.07.2016 року про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з вересня 2015 року та з травня 2016 року ОСОБА_1 Приймаючи дане рішення Управління ПФУ посилається на те, що з 01.06.2015 року відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2013 №213-VІІІ, скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначена, згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Так, у зв'язку з викладеним в порядку та на умовах вищезазначеного Законом, раніше призначені пенсії не перераховуються». Позивач вважає, що дії та рішення Управління ПФУ щодо відмови йому у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, не відповідають чинному законодавству і є неправомірними, порушують його Конституційні права і гарантії.

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова у встановлений строк надав суду заперечення на адміністративний позов, якими просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначив, що згідно п. 4 ст. 138 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у разі зміни розміру грошового утримання діючих судів Конституційного суду України здійснювався перерахунок раніше призначеного щомісячного грошового утримання з усієї суми заробітної плати діючих суддів Конституційного Суду України з дня виникнення права на відповідних перерахунок. Відповідно до п. 5 р. III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015 року, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з і червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України " Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата У країни", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. У зв'язку з тим, що відповідний закон прийнято не було, з 01.06.2015 року скасовано норми щодо забезпечення осіб, яким призначено щомісячне довічне грошове утриманяя згідно ЗУ „Про судоустрій і статус суддів". Оскільки поняття „норми пенсійного забезпечення" є родовим поняттям, то воно включає в себе як норми щодо „призначення" пенсій так і норми щодо „перерахунку" пенсій. Таким чином, раніше призначені пенсії не перераховуються.

Згідно зі ст. 183-2 КАС України даний позов підлягає розгляду та вирішенню у порядку скороченого провадження. При цьому суд відзначає, що оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до компетенції адміністративних судів віднесена перевірка, чи вчинені дії суб'єктом владних повноважень на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч.1ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантуються Конституцією і законами України. Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48,52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX,X Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453 -VI (далі - Закон № 2453) в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ (далі - Закон №192), зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У абзаці другому частини 3 статті 141 Закону №2453, до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII (далі - Закон №213), тобто у редакції Закону №192, встановлювалося, що «у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання».

До визначеного у Законі №2453 порядку нарахування щомісячного довічного грошового утримання внесено зміни Законом №213, яким зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці та виключено положення про можливість здійснення його перерахунку.

Таким чином, зазначені зміни до Закону № 2453, що внесені Законом № 213, звужують зміст та обсяг прав і гарантій незалежності суддів, що суперечить вимогам наведених вище статей 8, 22,58, 126 Конституції України, а тому до ОСОБА_1 застосованими Управлінням ПФУ бути не можуть.

До того ж, зазначені зміни до Закону № 2453 рішенням Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року №4-рп/2016 по справі №1-8/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Крім того Конституційним Судом України вказано на такий порядок виконання цього рішення: « частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453- VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-УІ до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VІІІ, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання» (пункт 4).

Стаття 138 Закону № 2453-VI містить приписи щодо розміру і порядку визначення щомісячного довічного грошового утримання, яке виплачується судді.

У частині 6 статті 47 Закону № 2453-VI закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 неодноразово визнавав неконституційними зміни до чинних законів якими обмежувались гарантії незалежності суддів, а в пункті 5.4 рішення від 22.05.2008 року № 10-п/2008 Конституційний Суд України прямо зазначив, що Конституція України не надає закону про Державний бюджет України на відповідний рік вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Статтями 22, 58 Конституції України, як Закону прямої дії, встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Нове законодавство України, яким передбачений порядок нарахування суддівської винагороди, залишається незмінним і містить ті ж самі гарантії незалежності суддів щодо забезпечення належної суддівської винагороди, недопустимості обмеження її розміру іншими законами, належного щомісячного довічного грошового утриманням судді у відставці ( Закони України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02 березня 2015 року).

Частиною 3 статті 138 Закону № 2453-VI, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, визначена виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання;

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року № 1166-VII (надалі Закон № 1166-VII) (чинний з 01.04.2014 року), у частину 3 статті 138 Закону № 2453-VI внесені зміни (цифри «80» замінено цифрами «70»), що є звуженням змісту та обсягу встановлених нормами Конституції України гарантій незалежності судді, тобто ці зміни не відповідають вимогам статей 22,58 Конституції України і суперечать рішенню Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Так, Рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року N 3-рп/2013 частина третя, речення перше, друге, третє частини п'ятої статті 138 Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 8 липня 2011 року N 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон N 3668-VI), стаття 2 Закону України від 8 липня 2011 року N 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" у частині поширення її дії на Закон України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів"; абзац другий пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 3668-VI, зі змісту якого видно, що виплата суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої, третьої статті 42 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та без проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, - визнані неконституційними.

У даному Рішенні визнані неконституційними і положення Закону N 3668-VI, якими довічне грошове утримання суддів у відставці обмежувалося 80 % розміру від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а також обмежувався розмір пенсії або довічного грошового утримання суддів у відставці десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 зазначено, що Конституційний Суд вже неодноразово висловлював позиції стосовно гарантій незалежності суддів, зокрема суддів у відставці, які викладено ним у рішеннях від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року N 3-рп/2013.

В мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року N 18-рп/2011 Конституційний Суд України указав, що щомісячне довічне грошове утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу (абзац четвертий пункту 3.2).

У пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу України при підготовці, прийнятті та введенні в дію Закону про Державний бюджет. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що "... закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. ... При прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України".

В даному контексті Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України" (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 6-рп/2007).

Частиною першою статті 126 Основного Закону України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Даний конституційний принцип знайшов відображення і в оновленому законодавстві, що набрало чинності у 2015 році в положеннях Закону N 2453 у редакції Закону N 192-VIII. Так, у пунктах 8, 11 частини четвертої статті 48 цього Закону зазначено, що незалежність судді, у тому числі, забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді та правом судді на відставку.

Більш того, згідно з міжнародними стандартами у сфері судочинства, зокрема, з пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці. Для захисту оплати праці суддів від зменшення слід прийняти спеціальні законодавчі положення".

Статтею 129 Закону № 2453-VI визначені вид, склад, розмір суддівської винагороди, яка складається з грошового утримання, що включає в себе посадовий оклад та доплати за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступень та доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. Даною статтею передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата судді Лесика С.М., яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає: за вересень 2015 року 27284 грн. 40 коп., у тому числі посадовий оклад 15158,00 грн. і надбавка за вислугу років 12126 грн. 40 коп., що підтверджується офіційною довідкою Апеляційного суду Харківської області № 03-54/94 від 01.07.2016 року; за травень 2016 року - 28710 грн. 00 коп., у тому числі посадовий оклад 15950 грн. 00 коп. і надбавка за вислугу років 12760 грн. 00 коп., що підтверджується офіційною довідкою Апеляційного суду Харківської області №03-54/95 від 01.07.2016 року.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що застосування відповідачем обмежень розміру щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі Закону №213-VIІI є неправомірним.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Викладені в запереченнях відповідача проти позовних вимог доводи, які також наведені ним у рішенні в протоколі №91 від 06.07.2016 року про відмову позивачеві у перерахунку призначеного щомісячного довічного грошового утримання, містять лише посилання на пункт 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, в якому зазначені певні умови, за яких з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів України, в тому числі Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Проте посилання відповідача на вимоги зазначеного Закону, як на перешкоду в задоволенні позовних вимог, є безпідставними, бо ці вимоги стосуються лише осіб, яким лише призначається щомісячне довічне грошове утримання, а не тих, яким воно вже призначено.

У абзаці третьому пункту 4, абзацах другому, третьому пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп Конституційний Суд України зазначив, що "... конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при поданні адміністративного позову до суду сплачено судовий збір та 7 грн. комісійного збору, які він просить стягнути з відповідача.

Однак, комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг Банком не є судовим збором, у зв'язку з чим суд відмовляє ОСОБА_1 в частині повернення сплаченої комісії у розмірі 7,00 грн., а сплачений позивачем судовий збір у сумі 551 грн. 20 коп., суд стягує на його користь з Державного бюджету України за рахунок державних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 17, 18, 94, 99, 100-106, 158-162, 183-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статей 22, 58, 125, 126 Конституції України, статей 47, 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів від 7липня 2010 року №2453-VI, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, перерахунок щомісячного грошового утримання - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії та рішення Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з вересня 2015 року та з травня 2016 року.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова в протоколі № 91 від 06.07.2016 року про відмову ОСОБА_1 у перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідок апеляційного суду Харківської області № 03-54/94 та № 03-54/95 від 01.07.2016 року про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з вересня 2015 року та з травня 2016 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова (ЄДРПОУ 22682106) провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з вересня 2015 року в розмірі 27284 грн. 40 коп. та з травня 2016 року в розмірі 28710 грн., згідно з довідками апеляційного суду Харківської області № 03-54/94 та № 03-54/95 від 01.07.2016 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова на користь ОСОБА_1 551 грн. 20 коп. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова може бути оскаржена повністю або частково протягом десяти днів з дня отримання копії постанови шляхом подачі апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення з одночасним надісланням особою, яка подає апеляційну скаргу, її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили у строки та порядку, встановленими ст. 254 КАС України.

Суддя: С.О. Скляренко