Рішення № 60128412, 30.08.2016, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 412/10623/2012

провадження 2/201/321/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Пухловій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карєр ОСОБА_5» про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» 18 квітня 2012 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позовні вимоги змінювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що 15 лютого 2006 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та третьою особою ТОВ «Карєр ОСОБА_5» було укладено кредитний договір, потім в 2008 році і 2010 році вказані сторони цього договору вносили до договору зміни, встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти третій особі було надано, договір почав виконуватися. Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 уклали з цим банком договори поруки і зобовязалися погашати борг кредитонабувача. Але в порушення умов цього договору і закону третя особа та відповідачі перестали виплачувати тіло і відсотки по договору, утворилася заборгованість, термін повернення коштів пройшов, але вказаними особами в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. 28 липня 2010 року між ПАТ Промінвестбанк та позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором між банком та третьою особою. Позивач повідомив про цей договір відповідачів та третю особу, вказав на наявність заборгованості і необхідність повернення всієї суми заборгованості з урахуванням відсотків, штрафних санкцій та інш., але відповідачі не виплатили вказані суми. Позивач вважає вказане незаконним і просили стягнути (не солідарно) з кожного відповідачів на користь позивача заборгованість по кредитному договору з урахуванням всіх штрафних санкцій та витрат, задовольнивши уточнений і змінений позов у повному обсязі.

Представники відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, пояснивши, що дійсно знають про укладення договорів кредиту і поруки, але вказані договори укладався з порушенням закону, оскільки містять несправедливі і протиправні положення, укладення договорів кредиту і поруки було без їх відома, що говорить про прихованість намірів банку відповідно до правочину і не відповідність правочину національному законодавству, висновками експертиз доведено, що договори фальшувалися (підроблені печатки, підписи та інш.). На їх звернення до банку і позивача про зясування обставин укладання цих угод спірне питання вирішене не було, була відмова. Крім того, позивачем та банком пропущені терміни звернення до поручителі і договори поруки вже вважаються припиненими відповідно до ст. 559 ЦК України. Вважають вказане в позовних вимогах (в тому числі і змінених) неправомірним, оскільки порушує їх права, зобовязання повинно бути законним і справедливим. Є набравши законної сили рішення судів по цим спорам сторін з банком і позивачем, де доведено, що в такому порядку, як це просить позивач (не солідарне стягнення, подвійне стягнення однакових сум зі всіх відповідачів при наявності рішення суду про вже стягнення такої ж суми коштів та інш.) задоволення позову неможливо. Вважають змінені і уточнені позовні вимоги

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в судове засідання не зявилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Вказаним, на думку суду, вважали за можливе слухання справи без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних відповідачів відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Представник третьої особи ТОВ «Карєр ОСОБА_5» в судове засідання не зявився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Вказаним, на думку суду, вважав за можливе слухання справи без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної третьої особи відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника позивача і представників відповідачів, зясувавши думку сторін і третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 15 лютого 2006 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та третьою особою ТОВ «Карєр ОСОБА_5» було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк зобовязався надати позичальнику кредит в розмірі 2700000 грн. під 17% річних строком дії кредитного договору (з урахуванням доповнень) до 27 лютого 2011 року. Потім 31 жовтня 2008 року і 24 березня 2010 року вказані сторони цього договору вносили до договору зміни; кредитні кошти третій особі було надано, договір почав виконуватися. Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 24 і 29 березня 2010 року уклали з цим банком договори поруки і зобовязалися погашати борг кредитонабувача. Але в порушення умов цього договору і закону третя особа та відповідачі перестали виплачувати тіло і відсотки по договору, утворилася заборгованість, термін повернення коштів пройшов, але вказаними особами в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. 28 липня 2010 року між ПАТ Промінвестбанк та позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором між банком та третьою особою. Позивач повідомив про цей договір відповідачів та третю особу, вказав на наявність заборгованості і необхідність повернення всієї суми заборгованості з урахуванням відсотків, штрафних санкцій та інш., але відповідачі не виплатили вказані суми.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобовязаний виконати свій обовязок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобовязанні має одночасно і права і обовязки, вона вважається боржником у тому, що вона зобовязана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобовязується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Відповідно до умов договору третя особа і відповідачі зобовязані повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатку до цього договору, який є його невідємною частиною. В разі порушення позичальником обов'язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобовязаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Позивач, відповідно до умов договору відправив на імя відповідачів і третьої особи, поручителів і позичальника, претензію про припинення своїх обовязків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія вказаними особами була отримана.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору відступлення права вимоги, кредитного договору і договорів поруки відповідачі свої зобовязання за вказаними договорами належним чином не виконали, перестали своєчасно сплачувати сам кредит і відсотки по кредиту, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню за наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

На вимогу позивача погасити вказану заборгованість в добровільному порядку, відповідачі відповів відмовою. Термін договору закінчився, але заборгованість відповідачами так погашена і не була.

Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частини 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

За умовами договору відступлення права вимоги № 39/77 від 28 липня 2010 року позивач отримав від ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (первісного кредитора) право вимагати від ТОВ «Кар'єр ОСОБА_5», як боржника за кредитним договором № 4/2Ж від 15 лютого 2006 року повернення грошових коштів (кредит) в розмірі 2699900.09 грн.; повернення нарахованих станом на дату укладання договору відступлення права вимоги процентів за користування кредитом в сумі 837086.55 грн.; сплати неустойки в розмірі, встановленому кредитним договором.

Пунктом 1.8 договору відступлення права вимоги № 39/77 від 28 липня 2010 року встановлено, що у зв'язку з укладенням цього договору первісним кредитором здійснюється на користь нового кредитора відступлення прав за договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, зокрема, серед яких є договори поруки № 35/3ж, № 36/3ж, № 38/3ж від 29 березня 2010 року та договір поруки № 4/ЗЖ від 24 березня 2010 року.

Наданими позивачем до суду договорами поруки конкретний строк дії поруки не визначений, наявна лише вказівка на строк дії самого договору поруки, який повязується з повним виконанням боргових зобовязань за кредитним договором (п. 5.6). Згідно з п. 2.2 кредитного договору (з урахуванням «договору про внесення змін № 88/4Ж до кредитного договору № 4/2Ж від 15 лютого 2006 року» від 24 березня 2010 року) кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 27 лютого 2011 року.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності, ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя.

Зі змісту цієї норми вбачається, що в тексті ч. 4 ст. 559 ЦК України застосовуються поняття «предявлення вимоги» та «предявлення позову», як умови чинності поруки. Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію цього виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «предявлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (ст. ст. 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, ст. 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання. Таким чином, застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка в силу ст. 360 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких умов строком виконання основного зобовязання відповідно до п. 2.2 кредитного договору є 27 лютого 2011 року. Саме з цієї дати почав обчислюватися передбачений ч. 4 ст. 559 ЦПК України шестимісячний строк для предявлення кредитором позовної вимоги до поручителя.

Відповідно до ч. З ст. 254 ЦК України, ч. 2 ст. 70 ЦПК України строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку.

Позивач повинен був звернутися до відповідачів з вимогою до 27 серпня 2011 року, після чого порука припиняється відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України. Однак позивач зазначений строк пропустив, звернувшись до суду з позовом лише у 2012 році.

За таких обставин строк чинності поруки за доданими до позовної заяви копіями договорів поруки на момент подання позову у цій справі припинився, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

З цією правовою позицією погодився апеляційний суд Дніпропетровської області у справі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська №201/7454/13-ц за позовом ТОВ «КУА «Ізі Лайф» до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа: ТОВ «Капітал-бюро «Скрудж» про стягнення заборгованості. Згадана справа відрізняється від поточної лише більш широким колом відповідачів (проте всі вони вказані позивачем як поручителі за боржника), третьою особою (позичальником за кредитним договором була інша юридична особа), та номерами договорів (кредитного та поруки). Самі ж спірні відносини в обох справах є тотожніми. Рішенням суду першої інстанції від 16 липня 2015 року позов ТОВ «КУА «Ізі Лайф» було задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_4 та з ОСОБА_3 загалом 4529619.12 грн. з кожного, а також судові витрати. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції від 16 липня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. На обгрунтування свого рішення апеляційний суд зазначив таке: «за правилами ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обіг або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Встановлено колегією суддів та це підтверджується матеріалами справи, що позичальник не виконав зобов'язання за кредитним договором, допустив порушення строків повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом з урахуванням того, що термін повернення кредиту встановлений кредитним договором - 30 січня 2011 року.

Банк звернувся з позовом до поручителів - 12 червня 2013 року (поштовий штамп на конверті а. с. 45 том 1), тобто з порушенням строку звернення згідно до вимог ч. 4 статті 559 ЦК України та укладеним договорам поруки.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно з частиною 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як доказ установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Так, стягуючи заборгованість з поручителів суд першої інстанції не звернув увагу на те, що строк повернення кредитних коштів встановлений кредитним договором та договорами про його зміну - 30 січня 2011 року та після вказаної дати позивач не пред'явив поручителям вимоги щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у встановлений 6-ти місячний строк.

В пункті 24 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від ЗО березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

З наведеного вище вбачається, що районним судом не надано повну та об'єктивну оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, та не в повній мірі досліджено обставини справи, не визначено строк закінчення кредитного договору та припинення договору поруки, та не взято до уваги момент настання вимоги позивача до поручителів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов необгрунтованих висновків про чинність поруки для відповідачів, оскільки вимоги позивача до поручителів про погашення заборгованості було пред'явлено 12 червня 2013 року, тобто поза межами передбаченого законом шестимісячного строку, початок перебігу якого обчислювався від 30 січня 2011 року, тобто від дня настання строку (терміну) виконання зобов'язання за кредитним договором, та до суду з позовом позивач звернувся 12 червня 2013 року.

Відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, ч. З - апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Аналізуючи докази у справі, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено у порушення норм матеріального та процесуального права у зв'язку чим підлягає скасуванню. Доводи представника позивача відносно того, що порука може бути припиненою лише за позовом сторони, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки при перевірці наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевіряти чинність поруки на час вирішення спору.

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України (у справі № 6-53цс14), яка є обов'язковою для застосування судами України, встановлено, що регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягомшести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої етап і 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на зазначений характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Аналізуючи докази у справі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором до відповідачів, як поручителів, слід відмовити, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука є припиненою з вищенаведених підстав, а тому законних підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості з поручителів за кредитним договором № 1/2Ж від 05 січня 2006 року (а також усіх додаткових угод до нього) у відповідності до договорів поруки № Э2/ЗЖ та № 31/ЗЖ від 29 березня 2010 року - не має».

Позицію апеляційного суду підтримав і суд касаційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року у справі № 6-36406ек15 касаційну скаргу ТОВ «КУА «Ізі Лайф» відхилено, а рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2015 року залишено без змін. ГІри цьому касаційний суд зазначив таке: «встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Зокрема, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи дійшов обґрунтованого висновку, що зобов'язання за договором поруки припинилися відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки позивач звернувся до суду з позовом після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання - 30 січня 2011 року, та обгрунтовано відмовили у позові, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14».

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2012 року вже стягнуто з ТОВ «Карєр ОСОБА_5» на користь ТОВ «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» вказані в цьому позові суми основного боргу, пені, відсотків, інфляційних втрат та інш. Це рішення набрало законної сили, видано виконавчі листи і воно виконується, але через те, що воно не виконане, позивач звернувся і з цим позовом, заявив його з урахуванням уточнень і до ОСОБА_2 та ставить питання про стягнення окремо (а не солідарно) зі всіх відповідачів тієї ж однакової суми: по 2699900 грн. з кожного заборгованість по кредитному договору, 737086 грн. 51 коп. відсотки, 78253 грн. 75 коп. пеня, а всього 3515240 грн. 26 коп., тобто з кожного з відповідача, поручителя по кредитному договору по 3515240 грн. 26 коп., а якщо поручителя чотири, то загальна сума буде 14060961 грн. 04 коп., але ж сума заборгованості за кредитом складає, на думку позивача, лише 3515240 грн. 26 коп..

Вказана невідповідність позивачем не усунута, вказані вимоги не уточнені і не змінені, а суд повинен діяти в межах заявлених позовних вимог.

Позивач в цій справі повинен довести, що його дiями не було порушено їх права або права відповідачів (поручителів), третьої особи. Однак, жодних доказiв позивачем до суду не надано.

Порука також припиняється у зв'язку із закінченням строку, який надається кредитору для пред'явлення вимоги поручителю. Вказаний строк може бути передбачений в договорі (договірний строк) або визначений в законі (законний строк). Чинний ЦК України виходить з того, що в першу чергу сторони мають право самостійно в договорі поруки визначати строк для заявлення вимог до поручителя. За відсутності відповідної договірної умови слід застосовувати строки, передбачені у ч. 4 ст. 559 ЦК України. Законний строк може бути різної тривалості: 6 місяців - для зобов'язань з визначеним строком виконання та 1 рік - для зобов'язань, строк виконання яких не визначений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Положення ст. 627 ЦК України встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, які повинні виконуватися. Позивач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір особисто.

Договори про надання кредиту та поруки укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi (крім договірних) домовленості i зобовязання стосовно вiдповiдачів відносно кредиту, предмета спору, а вiдповiдачі не довели незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдачів про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги наполягання представника позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та нічим обєктивно не підтверджується. Вирішення даного позову та прийняття відповідного обґрунтованого по ньому запропонованого відповідачем рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідачів позивачу було завдано ушкодження здоровя, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому звязку зі вказаними діями відповідачів і підлягають відновленню чи повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

При таких обставинах суд вважає можливим ТОВ «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.

Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 95, 254, 509, 510, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 553, 554, 559, 598, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карєр ОСОБА_5» про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -